Найважливіші етапи розвитку теорії ідеалізму. Спільність і відмінність філософського, теологічного, правничого та політичного ідеалізму.

24. Політичний ідеалізм у концепціях Дж.Бентама та І.Канта.

Дж. Бентам (1748—1832) висунув ідею "обмеження сили" у міжнародних відносинах, що, на його думку, унеможливило б збройні конфлікти і загарбницькі війни, спричинені релігійними та пріоритетними суперечками, тиранією однієї нації щодо іншої, корисливими інтересами владних еліт. Політичні еліти звикли за будь-яких обставин послуговуватись збройною силою, незважаючи на те, що така політика суперечить інтересам народів, схильних до миру та гармонії.

 Обмежити застосування збройної сили у міжнародних відносинах, за Дж. Бентамом, можливо за таких умов:

 —введення особистої відповідальності членів уряду за втяг-нення народів у війну;

 —припинення мілітаризації, послаблення впливу армії на суспільство та загальне роззброєння;

 —припинення практики "таємної" дипломатії;

 —створення міжнародної організації у складі делегацій європейських держав, уповноважених розв'язувати суперечки між ними.

 Основи ідеалістичного розуміння міжнародних відносин цілісно та чітко сформульовані у працях видатного німецького філософа Е. Канта (1724—1804) "До вічного миру" та "Ідеї загальної історії із космополітичного погляду". Е. Канта вважають засновником ліберального напряму ідеалізму, за його ідею, що метою розвитку людства є досягнення "загального громадянського стану", який розуміють як систему представницької демократії. Прагнення досягти такого стану випливає з потреби обмежити суб'єктивну волю окремих осіб, наділених владою. їх безконтрольність сприяє вияву жорстокості, жадібності, манії величі, що штовхає народи до війни, якої всі вони не бажають. Це можливо зробити лише за умов створення громадянського суспільства, створення громадського контролю за діями і рішеннями влади та залу чення громадян до активного керування державою, наслідком цього стане постійний мир. Він виникне завдяки тому, що якщо для "вирішення питання: бути чи не бути війні? — вимагається згода громадян, то... вони добре подумають, перш ніж починати настільки погану гру. Тому, що весь тягар війни їм доведеться взяти на себе: самим воювати, оплачувати воєнні витрати своїх держав з власної кишені, та на завершення відбудовувати спустошення, причинені війною"1. Стан постійного миру мають підтримувати розвиток взаємовигідних торгових стосунків і система міжнародного права. Це дасть змогу згладити суперечності та недовіру між народами, створити моральну та легальну основу для їхнього гармонійного розвитку.

 Загалом, стосунки між державами можуть перманентно бути мирними за умови дотримання їх урядами шести найважливіших принципів:

 1.Міжнародний договір не може мати юридичної сили тоді, коли в ньому таємно зберігаються reservatio mentalis2, оскільки міжнародні договори покликані усувати причини війн між державами, а не створювати підстави для їх виникнення у майбутньому.

 2.Жодна самостійна держава не може бути анексованою чи переданою (як спадок, у результаті купівлі, обміну чи династичного шлюбу) іншою. Держава та її громадяни не можуть розглядатися як майно, оскільки володіють національним суверенітетом, порушення якого завжди призводить до війн.

 3.Постійні армії з часом мають бути ліквідовані, оскільки постійно готові до ведення війни, вони є серйозною загрозою існуванню іншим, насамперед сусіднім, державам. їх існування спричиняє намагання урядів озброюватись та збільшувати збройні сили до межі, за якою "пов'язані із підтриманням миру воєнні витрати стають настільки обтяжливішими від короткої війни, Що самі постійні армії стають причиною воєнного нападу з метою позбавлення від цього тягаря"3.

 4.Державні борги не повинні використовуватися для цілей зовнішньої політики. Йдеться про накопичення урядами зовнішніх боргів, що може дати їм необхідні кошти на ведення війни навіть із державами-кредиторами.

 5.Жодна держава світу не може втручатися силою у внутрішні справи іншої держави. Таке втручання є порушенням суверенних прав народу і не може викликати жодної іншої реакції, крім збройного опору інтервентам.

 6.Жодна держава не може використовувати у політичній боротьбі (навіть у часи війни) безчесні способи: вбивство, порушення умов договорів чи акту про капітуляцію, підбурювання іноземних громадян до зради чи бунту проти своєї законної влади. Такі дії підривають довіру у стосунках між урядами держав та авторитет влади, що до них вдається в очах своїх власних громадян.

 Ідеалістами, за сутністю поглядів на міжнародні відносини, були також: Е. Роттердамський, Е.ДеВаттель, Дж. Локк, Ш. Де Сен-П'єр, Т. Пейн, Дж. Мілл, які, незважаючи на деякі розбіжності, "об'єднані способом бачення світу, виразною вірою в сумління та раціональність як передумови миру та універсальної гармонії"1.

 До початку XX ст. окремі концепції ідеалістів щодо характеру та змісту міжнародних відносин висловлюються або у роздумах політиків, або у периферійних працях філософів, що не дає підстави вважати ідеалізм цілісним науковим напрямом, що ґрунтується на стрункій системі поглядів. Теорія міжнародних відносин не отримала систематичного розвитку аж до завершення Першої світової війни, а її об'єкт дослідження посідав марґінальне місце у філософії, історії, правовій науці та соціології. Досі більшість учених виходили із незмінності міжнародної спільноти, тобто розглядали її з метафізичних позицій. Вивчення процесів у міжнародному середовищі взагалі не визначалось як предмет дослідження, оскільки було відсутнє хоча б примітивне їх розуміння.

Ідеалізм остаточно сформувався у 20—30-х роках XX ст. як систематизована сукупність поглядів інтелектуалів — ідеалістів, які поділяли позицію Президента СІЛА В. Вільсона стосовно Ліги Націй та сучасних міжнародних відносин. Його погляди сформувались під значним впливом ідей Дж. Бентама та були, виражені у програмних гаслах кардинальної трансформації міжнародних відносин: "мир через право", "гармонія інтересів", "світова гармонія", "міжнародне право як світовий скарб моральних вартостей". Знамениті 14 пунктів, які запропонував президент СІЛА на Версальській мирній конференції, стали фактичним втіленням теоретичних принципів ідеалізму в реальні міжнародні відносини.

 У період між світовими війнами на принципи ідеалізму опирався також Пакт Бріана—Келлога, підписаний 27 серпня 1928 р. у Парижі. "Пакт загальної відмови від війни" складався з двох статей, у яких сторони1 урочисто зобов'язувались не застосовувати воєнну силу у відносинах між собою та розв'язувати всі можливі суперечки мирним шляхом. Доктрина державного секретаря СІЛА Стаймсона логічно випливала зі статей пакту і полягала у невизнанні територіальних змін, досягнутих воєнною силою. Досить скептично оцінюючи значущість правової заборони на застосування воєнної сили, Ж. Б. Дюрозель зауважив: ''Цей пакт ознаменував апогей пацифістської хвилі та характерної на той час для дипломатії "пактоманії". Багато людей вірили тоді, якщо буде підписано більше пактів, навіть невинних, то ті, хто їх підписав, будуть пильніше дотримувати свого слова. Це була, безперечно, небезпечна ілюзія"2.

 Ідеалісти вважали, що війна є результатом політики, яку здійснюють егоїстичні, жорстокі та некомпетентні політичні лідери і підпорядкована їм влада. Такій політиці та зумовленій нею загальній підозрілості й агресивності суттєво сприяють таємна дипломатія і мілітаризм, широко практиковані державами. Прозора державна політика, активний розвиток міжнародного права, демократичних наддержавних інституцій (що випливає із доктрини "внутрішньої аналогії"3) та систем колективної безпеки — "ключові" елементи гармонійних міжнародних відносин.

 Ще один принцип ідеалізму — принцип національного самовизначення, що розвинувся з ідеї Е. Канта про "загальний громадянський стан". Вільне волевиявлення націй призведе до створення їх легітимної представницької влади, а це усуне причини внутрішніх конфліктів та їх переростання у міжнародні. Г. Л. Дікенсон вважав, що, закріплюючи принцип національного суверенітету, потрібно водночас формувати світову громадську думку щодо проблем міжнародних відносин, яка може стати потужним засобом досягнення гармонійності, як вияву "світового розуму".