Нормативно-цінність основи реалізму.

Джерела політичного реалізму сягають античних часів. Засновником вважають давньогрецького історика Фукідіда, серед усіх його висновків найважливішими є:

1. від найдавніших часів, зіткнення між племенами і народами відбувалися за володіння найціннішими для господарства землями.

2. стабільність стосунків між державами залежить від рівноваги сил між ними, а війни виникають через її порушення.

Полібій, категорично заперечує випадковість та "божественну" природу подій, вважаючи, що вони завжди мають матеріальне пояснення. Причини війн Полібій вбачає у зіткненні торгових та політичних інтересів держав. Найважливішу роль у суспільних відносинах відіграє державний апарат.

Особливост і: реалісти намагалися подати об’єктивну оцінку тим реальним фактам і процесам, які відбувалися в світі.

Об’єкт дослідження – реальний світ, такий, який він і є.

Головний суб ’ єкт - держава.

Суть – конкуренції та конфлікти. Зовнішня політика – реалізація національних інтересів держав (лорд Пальместон).

Сутність МВ – баланс сил на міжнародній арені.

 

Макіавелл і. Характеризуючи природну сутність людини, він стверджував, що вона незмінно егоїстична, а будь-які суспільні процеси зумовлені людськими пристрастями, егоїзмом та матеріальними інтересами. Діяльність людей визначається тим, що вони "прагнуть досягнути однакової мети — слави і багатства".

На думку Н. Макіавеллі, зіткнення людських чи державних інтересів породжує насильство, а єдиним способом уникнути цього у крайніх формах чи захистити державу від зовнішніх ворогів є жорстка консеквентна політика, позбавлена тісного прив'язання до моралі та релігійних канонів

Макіявеллі стверджував, що успішна зовнішня політика має грунтуватись на дотриманні таких правил:

1. Будь-які дії щодо інших держав мусять опиратись на достатній рівень сили та можливостей, оскільки створювати певні плани та намагатися їх реалізувати, не маючи для цього певних засобів, - нерозумно та небезпечно.

2. дії держави мають бути спрямовані на підтримання вигідного для себе дисбалансу сил у найближчому оточенні, як традиційно діяли мудрі римляни.

3. держава має діяти превентивно, не допускаючи посилення та об”єднання своїх ворогів.

4. жодна держава не повинна вважати будь-який альянс, в якому вона є, абсолютною її безпеки.

5. жоден тріумф над іншою державою не є абсолютним.

6. Виконання будь-яких угод, укладених державою, потрібно розглядати крізь призму їхньої відповідності ситуації.

7. Жодна держава не може вважати будь-який альянс, членом якого вона є, абсолютно надійною запорукою її безпеки, позаяк кожен із них є об'єднанням сильних і слабких, причому сильніші держави, на допомогу яких розраховують слабші, підпорядковують їх собі

Гоббс. На його думку, люди за своєю природою егоїстичні та жадібні, наділені однаковими потребами і пристрастями, що призводить до суперечностей між ними та розуміння собі подібних як ворогів і конкурентів на шляху до задоволення власних інтересів.  У природі людини, як вважає Т. Гоббс, закладені три найважливіші причини війни: по-перше, суперництво; по-друге, недовір а і страх; по-третє, прагнення слави та престижу. Внаслідок цього люди в суспільстві живуть у стані, який він назвав "bellum omnium contra omnes", тобто війни всіх проти всіх. Доцільність існування держави полягає у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої безпеки. Кінцевою метою людей (які від природи люблять особисту свободу і панування над собі подібними) є турбота про самозбереження, яку власне і гарантує держава, яка є меншим злом порівняно із анархією. Гоббс дійшов тих же висновків: для підтримання світового порядку потрібен єдиний для всіх народів суверен, або політична інституція, тобто міжнародна організація.

Геґель. визначав серед основних обов'язків держави самозбереження репрезентованого нею суспільства. Самозбереження він вважав об'єктивною реальністю, що функціонує у полі власних інтересів, незалежних від волі та прагнень окремих громадян та будь-яких філантропічних ідей. Війни є регуляторами міжнародного права, оскільки саме вони визначають, яка саме система правових норм буде чинною у міжнародних відносинах. Війна не з'ясовує істину, а лише визначає сильнішу державу, яка запроваджує вигідні для себе порядки і закріплює їх у міжнародних договорах

Вебер. "головним засобом політики є насильство". Змістом політики є боротьба за владу. Економічні інтереси діють на зовнішню політику опосередковано, хоч і стимулюють експансіонізм великих держав. Вебер стисло та логічно виклав засадничі принципи теорії політичного реалізму: силовий зміст політики, її автономія від інших сфер суспільної діяльності та неможливість застосувати мораль у її абстрактному розумінні до політики.
Морґентау. Для сучасного світу характерна протилежність інтересів і, як наслідок, конфлікти між ними. Моральні принципи не можуть бути дотримані повністю, але до них можна наблизитись, намагаючись встановити баланс інтересів, який, однак, завжди буде тимчасовим. Метою реалызму є пошук "найменшого зла", а не пошук абсолютного добра".Основи теорії політичного реалізму Г. Морґентау зведено до шести принципів (фундаментальних тверджень), із яких випливають усі інші. До них належать:

1. Принцип залежності реальних явищ і процесів у сфері політики.

2. Принцип ототожнення інтересу і сили

3. Принцип нестабільності інтересу та його змінності
4. Принцип незастосовності моралі
5. Принцип нетотожності моралі

6. Принцип автономності зовнішньої політики

 

Різновиди школи політичного реалізму:

· Реалполітика – намагається пояснювати, що війна – невідворотня і до неї треба бути готовим

· Геополітика. „Зовнішня політика держави починається з її географії” Наполеон Бонапарт

· Неореалізм (після ІІсв. Війни) – відповідь на недоліки реалізму.

11.Ідеалістично-реалістична природа інституціалізму.
12.Реалістична й ідеалістина сторони структуралізму.

СТРУКТУРАЛИЗМ - (structuralism), теория, в соответствии с которой структура системы или организации более важна, чем поведение ее элементов. Структурализм оказал большое влияние на политическую науку и исследования в области международных отношений. Особенно оно заметно в структуралистском * марксизме и в критических реалистических философско-социологических течениях, в которых нередко теория эксплуатации *Маркса признается примером действия в обществе причинного механизма. В международных отношениях термин «структурализм» имеет два значения. Под латиноамериканским структурализмом подразумевают доктрины, разработанные *Пребишем и Экономической комиссией ООН для Латинской Америки (ЭКЛА). Пребиш не только предлагал меры в защиту национальных стратегий индустриализации с целью замены импортных товаров отечественными, но и выступал за региональную интеграцию и международную кооперацию экспортеров сырьевой продукции. Эта политическая установка и лежащий и ее основе анализ стали официальной доктриной Третьего мира благодаря работе Конференции ООН по торговле и развитию (ЮНКТАД), созданной в 1964 г. но главе с Пребишем в качестве председателя-учредителя. Такую политику надо отличать от гораздо менее перспективных неомарксистских идей латиноамериканской теории *зависимости. Термин «структурализм» может также относиться к новому направлению в реалистической теории международных отношений, сложившихся под влиянием Кеннета Уолтца. Война и нестабильность не столько следствие испорченной человеческой природы или плохого государственного устройства, сколько результат меняющегося соотношения сил между государствами в динамично развивающейся международной системе. Более ранние реалистические оценки отдельных государств и их лидеров были объявлены редукционистскими и отвергнуты. Полемика между структуралистами, нередко прибегающими к заимствованиям из микроэкономических теорий, ведется вокруг того, чту считать более стабильной — биполярную и мультиполярную систему.

зовнішня політика є продовженням внутрішньої, а міжнародні відносини — продовженням внутрісуспільних відносин. Проте вирішальну роль у визначенні зовнішньої політики відіграють не національні інтереси, а внутрішня динаміка міжнародної системи. При цьому, головне значення має змінна структура міжнародної системи: будучи опосередженим результатом поведінки держав, а також наслідком самої їх природи і існуючих між ними відносин, вона в той же час диктує їм свої закони. Таким чином, питання про детермінізм у взаємодії внутрішньої і зовнішньої політики держави розв’зується на користь зовнішньої політики.

Структурні ж властивості міжнародної системи є результатом взаємодії між великими державами. Великі держави також визначають зміст, форми і направленість своїх взаємовідносин з малими та середніми країнами. Така точка зору К. Уолца навіть дала привід називати неореалізм "структурним реалізмом" або просто "структуралізмом".

Основні положення структуралізму стосовно регіональних систем розвинув датський дослідник Б. Бузан. Регіональні системи він розглядає як проміжні між глобальною міжнародною і державною системами. Найважливішого особливістю регіональних систем є, з його точки зору, комплекс безпеки. Сусідні держави настільки сильно зв'язані в питаннях безпеки, що національна безпека однієї з них не може бути відокремлена від національної безпеки інших. Водночас ці держави піддаються маніпулюванню і впливу з боку великих держав.

На основі цієї методології датський учений М. Мозафарі здійснив аналіз структурних змін, які відбулися в Перській затоці в результаті іракської агресії проти Кувейту, а потім розгрому Іраку фактично американськими військами. Він зробив висновок про переваги структуралізму в порівнянні з іншими теоретичними напрямами в міжнародних відносинах. Разом з тим М. Мозафарі показав і слабкі сторони неореалізму, серед яких положення про вічність і незмінність таких характеристик міжнародної системи, як її "природний стан", баланс сил, статичність тощо.

13.Суть меркантилізму й економічного лібералізму та їх зв'язок з реалізмом й ідеалізмом.

 

14. Суть функціоналізму та його зв'язок з ідеалізмом та інституціоналізмом

Виходячи з низки комплексних критеріїв можна виокремити такий напрям як функціоналізм, що був запропонований Д. Істоном. Сам термін «функціоналізм» бере свій початок з таких наук як соціологія та політологія, і тому увійшовши в теорію міжнародних відносин лише у середині 50-х років, розглядається крізь призму попередньо аналізу та бази досліджень цих двох наук.

Зміст функціональної ідеї полягає у тому, що зростання кількості, складності і масштабності завдань, які вимагають вирішення з боку держави і які у зростаючій мірі виходять на національні кордони, потребує розширення й поглиблення співпраці різних держав. Успішний розвиток взаємовигідного співробітництва в будь-якій одній неполітичній (технічній або функціональній, за Д. Мітрані) галузі на міжнародній арені буде ініціювати подібну тенденцію в інших. Так, зусилля зі створення загального ринку підштовхують до подальшого розвитку співпраці в ціноутворенні, інвестиціях, страхуванні, оподатковуванні, банківській справі, валютній політиці й т. д. Залежно від підвищення рівня інтегрованості держав, ціна розриву функціональних зв'язків буде досить високою й утримуватиме держави від вступу в конфлікт, Таким чином, на думку функціоналістів, таке функціональне розгалуження здатне переорієнтувати міжнародну активність і внести вклад у справу зміцнення миру. На думку Д. Мітрані, таке розгалуження в остаточному підсумку автоматично приведе і до по­вної політичної інтеграції.

З точки зору функціоналізму для злагодженого функціонування системи міжнародних відносин ключовим є збереження стабільності. Порушення стабільності у вигляді нелегітимних форм політичної участі, соціальних конфліктів та революцій визнавалось основоположниками функціоналізму як “хвороба” суспільства. Ще однією важливою проблемою стало питання швидкості і глибини суспільних змін, що відбуваючись в системі, здатні змінити саму систему. Оскільки зміни це частіше реформи ніж революції, то виходячи з імперативного постулату самозбереження системи, питання стоїть в тому, щоб реформи не призвели до зміни самої системи, тобто не порушили існуючого балансу сил між владою та групами інтересів.

Функціоналісти вважають що:

1. кожне суспільство є відносно стабільним;

2. суспільство є вдало інтегрованим цілим;

3. кожен елемент суспільства вносить свій вклад в його функціонування;

4. кожне суспільство підтримує свою цілісність за рахунок спільних цінностей його членів.

 

 

Функціональний підхід використовувався в усіх політичних концепціях, де суспільство розглядалось системою,разом з тим виникла і виявилась дуже стійкою аналогія між суспільством і організмом. Розглядаючи суспільство, політику в термінах взаємопроникнення є і інституалізація нормативних компонентів політичних, соціальних, культурних систем та ін.

Основними представниками функціоналізму є Роберт Кокс, Девид Сінгер, Мортон Каплан, Девід Істон.

На відмінну від функціоналізму, ідеалізм розглядає міжнародні відносини,як такі суспільні відносини,що випливають з характеру та прагнень окремої людини, в той час коли в першому явища в міжнародних відносинах обґрунтовуються беручи до уваги поведінку суспільства в цілому, а не одного індивідуума.

Порівнюючи функціоналізм з інституціоналізмом,варто зазначити, що представники останнього оцінюють

ситуативну картину міжнародних відносин ще загальніше, як таку,що залежить не від поведінки особистості чи суспільства, а від більш масштабних суб’єктів. Інституціоналісти підкреслюють, що міжнародна система є інституціоналізованою, інституціоналізація світової політики має великий вплив на поведінку урядів. "Це означає, - пише Роберт Кохейн, - що учасники міжнародних відносин визнають, що їхня поведінка відображає встановлені правила, норми і звичаї, і значення поведінки гравців інтерпретується в цьому світлі". Таким чином, хоча держави й перебувають у центрі уваги інституціоналістів, набагато більше значення в їхньому аналізі міжнародних відносин відіграють міжнародні інститути (під останніми розуміється "стійкий набір правил: формальних і не­формальних,- які визначають поведінкові ролі, обмежують діяльність і формують очікування".