Основні класифікаційні ознаки прийомів аналізу

1) За принципом загальності:

- загальні філософські або загальнонаукові (якісні): аналіз і синтез, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного, узагальнення, індукція і дедукція, моделювання, спостереження, порівняння. Вони не дають числової характеристики явищ, що вивчаються, а тільки відповідають на питання, як досліджувати економічні процеси, визначають способи підходу до вивчення закономірностей;

- спеціальні (кількісні): групування, аналіз рядів динаміки, індексний прийом, балансовий прийом, лінійне та опукле програмування, прийом колективних експертних оцінок, морфологічний прийом, прийом колективного блокноту_______________

2) За способом обробки інформації:

- логічні: групування, порівняння, абсолютні, відносні та середні величини, аналіз рядів динаміки, індексний прийом, балансовий прийом;

- математичні: статистичне моделювання, лінійне та опукле програмування, динамічне програмування, прийом вибірок, кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, моделі мережі, матричні моделі, прийом виробничих функцій, теорія масового обслуговування, матриця багатокритеріальної оптимізації, математична теорія ігор;

- евристичні (творчі): прийом аналогій та асоціацій або синектичний метод, «мозкова атака» (Ьгаіп зіогш), прийом опитування та контрольні питання, прийом колективних експертних оцінок, морфологічний прийом, прийом колективного блокноту.

3) За аналітичними завданнями, для вирішення яких їх застосовують:

- для розробки науково обґрунтованих типологічних групувань досліджуваних об'єктів та їх детермінантів;

- для підготовки і обґрунтування системи показників та вибору узагальнюючих;

- для попереднього вивчення й якісної оцінки діяльності аналізованого об'єкту: порівняння, групування, розробка системи показників;

- побудова моделей з метою вивчення впливу груп факторів на узагальнюючі показники: багатофакторний аналіз, кореляція та регресія

- оптимізація економічних явищ: лінійне програмування, теорія масового обслуговування, теорія ігор.

4) За етапом, на якому використовують:

- прийоми якісної характеристики (попереднє вивчення об'єкту): групування, порівняння, розробка систем аналітичних показників з застосуванням коефіцієнтного підходу та їх деталізація за місцем і часом формування;

- прийоми кількісної характеристики (наступне докладне вивчення об'єкту): всі економіко-математичні та евристичні прийоми.

5) За можливістю формалізації дій:

- формалізовані прийоми: прийоми математики та статистики;

- не формалізовані прийоми, які базуються на логіці: експертні оцінки, морфологічні прийоми

6) За принципом причинно-наслідкових зв'язків:

- прийоми дослідження функціональних зв'язків: балансовий, елімінування, лінійне та опукле програмування, графічний прийом;

- прийоми дослідження імовірнісних або стохастичних зв' язків: прийом головних компонентів, кореляційно-регресійний аналіз

Аналіз в буквальному розумінні (від грецького слова - розкладання,розчленування) виступає як операція розчленування явища або відношення між предметами на складові елементи, яку виконують в процесі пізнання і практичної діяльності. Як пізнавальний процес аналіз вивчається, з одного боку, психологією, з іншого - теорією пізнання і логікою. Психологія сприймає його як психічний процес відображення дійсності у мозку людини; логіка і теорія пізнання досліджують як один із логічних прийомів отримання нових пізнавальних результатів. Логічний аналіз, яким користуються в економічному аналізі, здійснюється за допомогою абстрактних понять. Рис. 1.4. наводить стислу характеристику кожного із загальнонаукових прийомів та їх взаємний зв'язок.

 

АНАЛІЗ - прийом дослідження, що полягає в розчленуванні цілого на складові елементи	СИНТЕЗ - прийом, що полягає в з'єднанні окремих елементів у єдине ціле
ІНДУКЦІЯ - прийом дослідження, при якому від знання окремих фактів йдуть до узагальнень; від часткового до загального	ДЕДУКЦІЯ - прийом дослідження, при якому від загальних положень, правил і законів йдуть до менш загальних положень, правил, законів; від загального до приватного
СПОСТЕРЕЖЕННЯ - систематичне, цілеспрямоване сприйняття об'єкта	ВИМІР - процес визначення чисельного значення деякого розміру за допомогою одиниці виміру
ПОРІВНЯННЯ - установлення подібності й розходження предметів і явищ дійсності	АБСТРАГУВАННЯ - уявне відволікання від несуттєвих властивостей, зв'язків, відносин предметів і одночасне виділення однієї або декількох сторін цих предметів, які цікавлять дослідника

 

Рис 1.4. Загальнонаукові прийоми економічного аналізу

 

Аналіз предмету дає можливість роздільного вивчення його окремих частин, властивостей, відносин, процесів його зміни і розвитку. При цьому до аналізу і синтезу приєднуються операції абстрагування і узагальнення, для яких аналіз є необхідною передумовою. Процес аналізу і синтезу в кінцевому підсумку призводить до утворення загальних понять про речі та явища матеріального світу, до формулювання загальних суджень, що виражають закони природи і суспільства. Аналіз, що виявляє побудову цілого, передбачає не тільки пізнання частин, з яких воно складається, а і з'ясування тих відносин, які існують між ними. Така деталізація дозволяє всебічнорозглядати зміст економічного явища, розкрити та виміряти вплив основних причин на узагальнюючий показник.

Іншим видом аналізу є аналіз загальних властивостей предметів та відносин між ними. В процесі дослідження окремих видів діяльності підприємства виникає необхідність поділити облікові та звітні дані на окремі фактори, складові частини, що впливають на загальний рівень результатів господарської діяльності. Виробничий показник розглядають більш детально, ніби під мікроскопом. В цьому випадку важливим моментом є використання принципу поступового розчленування складного цілого. Аналітичне розкладання на частини не може бути довільним. Воно має базуватись на врахуванні особливостей цілого, адже будь-яке явище чи об'єкт містить багато частин, елементів, властивостей, які неможливо вивчити повністю. Деякі - стають предметом подальшого аналізу, від решти абстрагуються; на наступному етапі досліджують те, від чого абстрагувались на попередньому, і т. і. Слід розуміти, що воно не може бути повним, адже кожне явище має таку величезну кількість частин, елементів, властивостей, які неможливо охопити повністю. Найчастіше, аналітики виділяють найсуттєвіші ознаки і концентрують на них основну увагу, а несуттєві або випадкові - ігнорують, умовно приймають як постійні та незмінні.

Формою аналізу є також розподіл класів явищ на підкласи (підмножини даної множини, які не перетинаються між собою). Такого роду аналіз називають процесом класифікації, він полягає у розмежуванні певної сукупності предметів на складові класи, яке проводять за певними властивостями, притаманними всім предметам одного підкласу і відсутністю їх у решти одиниць сукупності. Класифікація допомагає виявити певні закономірності, характерні для окремих явищ, і згрупувати їх за цими ознаками до однорідних груп, що істотно полегшує їх розуміння. Важливою категорією економічного аналізу, як і всіх решти економічних дисциплін, є витрати. Основні проблеми, які виникають у аналітиків з витратами - їх вимір та вибір часу розподілу їх за періодами виробництва. Якщо основною метою аналізу виступає порівняння їх з виручкою, все розмаїття витрат, що поводяться по-різному, необхідно впорядкувати за можливістю їх ідентифікації з отриманою виручкою. Таким чином, витрати розпадуться на два великих підкласи: ті, що прямо відносяться до певного виду продукції, який приносить дохід (прямі), та такі, що віднести до окремого виду продукції неможливо (витрати періоду). Віднесення витрат до одного з цих підкласів має принципове значення для встановлення прибутку за період, що цікавить багатьох: від керівників, які прагнуть зменшити податкові виплати, до інвесторів, які обчислюють приблизну рентабельність своїх вкладень.

Аналіз певного явища дає змогу пізнати його окремі сторони, дає підстави для абстракцій, однак не може повною мірою характеризувати явище. Тому після розкладання на складові і вивчення їх, необхідно відновити первинну єдність. Досягають цього за допомогою синтезу. Синтез (від грецького оиуОєац - поєднання, сполучення) - поєднання різних елементів у єдине ціле, здійснюване в процесі пізнання і практичної діяльності. Синтез і аналіз - фундаментальні процеси, до яких в кінцевому підсумку зводяться всі види розумової діяльності.

Перехід від аналізу фактів до синтезу здійснюється за допомогою індукції та дедукції. Індукція (від лат. іпдисііо - наведення) - це спосіб переходу від знання окремих фактів до знання загального, що відображає закономірний, суттєвий чи необхідний зв'язок. Вона є сходженням від поодиноких фактів до узагальнень, від часткового до загального, від причин до наслідків. Підставою для отримання загальних висновків слугує повторюваність явищ, завдяки якій ми маємо змогу за частиною фактів судити про всі однорідні факти і встановлювати закономірності, притаманні цьому класу явищ. Процес індуктивного узагальнення зводиться до перенесення знання, отриманого в результаті дослідження певної сукупності предметів, на ширше коло предметів. При такому перенесенні змінюється лиш ступінь загальності знання, зміст його, в основному, залишається таким самим. Ця особливість індукції робить її обмеженою.

Дедукція (від лат. йедисііо - виведення) - спосіб дослідження від загального до часткового, виведення із загальних положень висновків більш часткового характеру. Вона дає змогу виводити часткові, емпіричні закономірності, отримані з використанням індукції, з більш загальних відомих або передбачуваних закономірностей, тим самим пояснюючи менш загальні більш загальними. Цей прийом дозволяє систематизувати інформацію. Внаслідок особливого значення розкриття компонент закономірності у дедуктивному висновку її часто пов'язують з аналізом. Оскільки в процесі дедуктивних міркувань часто відбувається поєднання знань, які містять окремі посилки, її пов'язують із синтезом. Індукція і дедукція є взаємодоповнюючими способами пізнання дійсності.

Дедукцію іноді застосовують з метою перевірки тверджень. Цей процес є буденною справою аудиторів, які перевіряють відповідність реальному стану справ бухгалтерської звітності, складеної на підприємстві. Так господарські операції, статичне зображення яких міститься в балансі на певну дату, можна розшифрувати на основі даних головної книги, де фіксується інформація про усі процеси в динаміці за період, що передував складанню балансу.

Важливу роль в економічному аналізі відіграє порівняння - загальнонауковий прийом, який визначає схожість або відмінність явищ і процесів. Ми розглянемо його більш докладно разом з іншими спеціальними прийомами цієї дисципліни. Порівняння готує передумови для проведення аналогії. Аналогія - це прийом пізнання, який ґрунтується на переносі однієї або ряду ознак з відомого явища на невідоме. Аналогія - це окремий випадок індукції, в аналізі її використовують в числі евристичних (експертних) прийомів. Вона суттєво полегшує розуміння складних процесів і часто допомагає точніше визначити напрямок подальших досліджень.

Абстрагування (від латинського аЬзІгасгіо - відвернення) один з моментів процесу пізнання, який полягає в тимчасовому відкиданні тих предметів, властивостей і зв'язків, які затрудняють вивчення об'єкту дослідження «в чистому вигляді», необхідний на даному етапі вивчення. Результатами абстрагування є поняття і категорії, наприклад: рух, розвиток, закон, вартість. Абстрагування - перша фаза дослідження, обов'язковим продовженням якої є сходження від абстрактного до конкретного, розв'язується протиріччя сутності і явища (перехід від теорії до практики). У результаті, забезпечується істинне пізнання об'єктивної реальності. При застосуванні абстрагування, слід спочатку вирішити принципове питання про його межі: від чого можна і потрібно абстрагуватись, а від чого абстрагуватись не можна. З одного боку абстрагування повинне бути проведене послідовно до кінця, а з іншого - не далі певної межі, визначеною сутністю предмету дослідження.

Узагальнення - один з найважливіших способів наукового пізнання. Воно являє собою процедуру переходу на більш високий рівень абстракції на основі виявлення загальних ознак для предметів в області, що досліджується: їх властивостей, відносин, тенденцій розвитку.

До основних категорій економічного аналізу належать фактори, показники та резерви. Першу з них більш докладно ми розглянемо в наступному параграфі, в процесі вивчення факторних зв'язків.

В аналізі широко застосовується система показників, яка слугує для дослідження змісту економічних процесів і явищ з метою їх подальшого вдосконалення. Система показників - це їх впорядкована множина, в якій кожен показник кількісно і якісно характеризує певний бік господарської діяльності, пов'язаний з рештою, проте не дублює їх. Необхідною передумовою розробки системи аналітичних показників та вірного її застосування є їх групування за різними ознаками.

Застосування різних класифікаційних ознак допомагає краще пізнати природу показника, принципи його розрахунку і підібрати таке коло показників, які сприятимуть всебічному дослідженню об'єкта аналізу та факторів, які обумовлюють його стан і динаміку. Приблизне коло ознак, які можна застосувати для класифікації та упорядкування різних показників,наведені нижче:

Захарактером виміру:-натуральні;-умовно-натуральні;-трудові;-вартісні;

За характером відображення процесів: абсолютні;  відносні;

За ступенем узагальнення:загальні;часткові;

За змістом: кількісні; якісні;

За періодом, що вони охоплюють:показники статики; показники динаміки;

За відношенням до діяльності: об'єктивні (незалежні);  суб'єктивні (залежні).

Поняття «резерви» в теорії та практиці аналізу використовують у двох значеннях. По-перше, резерви - це матеріальні ресурси, які підприємство тимчасово не використовує за призначенням. Їх залучають до процесу виробництва за умови графіків постачання запасів, перевиконання виробничої програми, зміни асортименту продукції, понаднормового використання матеріалів, тощо. По-друге, резерви - це невикористані можливості підвищення ефективності виробництва, усунення негативного впливу певних чинників. Пошук резервів в такому розумінні та визначення реальних шліхів та строків їх мобілізації виступають основними задачами економічного аналізу.

Резерви можуть виступати в формі реальних втрат робочого часу або матеріальних ресурсів внаслідок надостач, виробничого браку, збитків від списання боргів, штрафів або в формі умовних втрат - перевитрат грошових коштів, робочого часу, матеріалів. Втрати виникають внаслідок неекономного користування ресурсами, безгосподарності, невиконання договірних зобов'язань. Перевитрати можуть з'явитись у випадку, коли організаційно-технічний рівень підприємства не відповідає запланованому, із затримками долучають до виробництва досягнення НТР

Класифікаційні ознаки резервів, запропоновані нами, наведені у рис.1.5.

 

За місцем утворення	-внутрішньовиробничі; -галузеві; -регіональні;  -міжгалузеві;  -народногосподарські;
За простими моментами процесу праці	Праця - зміцнення трудової дисципліни; - збільшення інтенсивності праці; - поліпшення структури кадрів та ін.; За предметами праці - недопущення понадпланових зворотних відходів; - запобігання необгрунтованих витратиматеріальних ресурсів; - поліпшення матеріально-технічного забезпечення та ін. За засобами праці - забезпечення у повному обсязі прогресивної техніки; - поліпшення завантаження устаткування за часом; і потужністю та ін.
За способом виявлення	- явні; - приховані;
За напрямками мобілізації	■ удосконалювання технічного рівня виробництва ■ удосконалювання організації виробництва, праці і управління ■ зміцнення госпрозрахунку, режиму економії і посиленню економічної зацікавленості, зміна асортименту в зв'язку з потребами ринку
За часом мобілізації	■ поточні; ■ перспективні;

Рис. 1.5. Класифікаційні ознаки групування резервів.

 

Також слід виділити:

• Резерви збільшення обсягів виробництва;

• Резерви покращення асортименту та якості продукції;

• Резерви збільшення продуктивності праці;

• Резерви скорочення матеріаломісткості та фондомісткості продукції;

• Резерви скорочення циклів виробництва та реалізації, покращення на цій основні використання основних фондів підприємства, прискорення оборотності капіталу;

• Резерви зниження собівартості;

• Резерви зростання прибутку.

 

1.3. Прийоми економічного аналізу

 

Одним з основних логічних якісних прийомів, до якого звертаються на початковій стадії аналізу, є групування. Так само широко його застосовують у статистиці, проте існують принципові відмінності в його використанні в цих двох науках. Вони викладені у таблиці 1.5.

 

 

Таблиця 1.5.

Порівняння ставлень до групувань в статистиці та аналізі

Статистика	Аналіз господарської діяльності
Групування об'єктів спостереження виступають необхідною передумовою отримання змістовних, обґрунтованих середніх величин, що вірно описують досліджувані сукупності, тобто вони потрібні для узагальнення і типізації явищ	Групування слугують розкриттю змісту середніх величин, виявленню впливу окремих одиниць на ці середні, визначенню взаємозв'язків різних показників, об'єднаних встановленою метою дослідження

 

Групування - розмежування загальної кількості одиниць сукупності на окремі групи за однією або декількома істотними ознаками з метою систематизації матеріалу для аналітичного опрацювання.

Групування - це основа обробки та аналізу цифрової інформації. В залежності від того, якими принципами керувався дослідник, розчленовуючи сукупність на групи, можна зробити різні висновки. Тому в процесі утворення груп важливо дотримуватись єдиних наукових вимог. Встановити, до якої групи належить та чи інша одиниця загальної сукупності, можна на основі чіткого визначення суттєвих ознак, за якими повинно проводитися групування. Зазвичай користуються атрибутивними (якісними) та кількісними ознаками. Атрибутивною називається ознака, варіанти якої не мають кількісного виразу. Наприклад, юридична форма підприємства, місце його знаходження, професія робітника. Кількісними називають ознаки, варіанти яких виражаються числовою характеристикою або мірою. Прикладом такого роду ознак можуть слугувати стаж роботи, співвідношення залучених та власних коштів підприємства.

Утворені групи повинні об'єднувати однорідні елементи сукупності (принцип подібності), а одна по відношенню до іншої повинні суттєво відрізнятися (принцип відмінності). Інакше групування втрачає сенс. За допомогою групувань можна вирішувати такі завдання:

• виділення великих типів або класів явищ, визначення істотних відмінностей між ними та спільних ознак;

• вивчення структури якісно однорідної сукупності за певною ознакою;

• виявлення взаємозв'язків між явищами і показниками, що їх характеризують.

У відповідності з ними групування поділяють на типологічні, структурні й аналітичні. Слід зауважити, що при вирішення конкретних завдань аналізу досить складно встановити межу між цими видами групувань. Так типологічні групування часто слугують основою вивчення структури сукупності, а остання - базою дослідження взаємозв'язків між ознаками.

Групуваннями зручно користуватись для визначення залежності між окремими показниками діяльності підприємства. В аналізі особлива роль належить групуванням, які допомагають виявити зв'язок між ознакою, покладеною в основу групування, та пов'язаними з нею іншими ознаками, зокрема для виявлення резервів, викриття недоліків у роботі. Аналітичні групування дозволяють розкрити зміст середніх величин та виявити причинно-наслідкові зв'язки між узагальненими значеннями економічних показників в межах якісно однорідних груп.

При застосуванні цього виду групувань необхідно правильно обрати групову ознаку та задати інтервали розподілу сукупності. Тільки в цьому випадку буде забезпечено об'єктивність характеристики зв'язків і висновки аналізу матимуть практичне значення.

Методика побудови групування передбачає такі кроки:

1. Формулювання мети аналізу;

2. Збирання необхідної інформації про об'єкт аналізу;

3. Ранжування зібраної інформації за обраною ознакою;

4. Вибір інтервалу розподілу даних за умови групування за кількісною ознакою та поділ їх на групи;

5. Визначення середньогрупових показників за ознаками групування;

6. Аналіз отриманих середніх величин, визначення взаємозв'язку і напряму впливу факторів на результат.

Для проведення групування спочатку визначають кількість груп при однакових інтервалах за формулою:

п = 1 + 3.322 Іg N                (1,1)

де п - кількість груп, N - кількість одиниць у сукупності.

Інтервал - це різниця між найбільшим та найменшим значенням ознаки в групі. Інтервали бувають відкритими, тобто без певної верхньої чи нижньої межі, та закритими. Для побудови інтервального ряду з рівними інтервалами визначають величину інтервалу:

h = ^Хmах  ^Хmіn     (1.2)

п

де х_mах, х_тmп - відповідно максимальне і мінімальне значення ознаки в сукупності, яку досліджують.

Залежно від мети й етапу аналізу можна користуватися простими та комбінаційними групуваннями. Перші групують явища за одною класифікаційною ознакою, другі спочатку групують явища за однією ознакою, а потім в середині кожної з отриманих груп - за наступною. Наприклад, просте аналітичне групування основних виробничих фондів може бути проведене за рівнем їх фондовіддачі, а комбіноване - за рівнем фондовіддачі, терміном експлуатації, місцями використання та іншими ознаками, тобто кожен наступний крок у комбінованому групуванні розкриває нові, окремі часні причинно-наслідкові зв'язки. Однак, враховуючи трудомісткість їх побудови, а також складність сприйняття результатів, на практиці комбіновані групування замінюють декількома простими.

Велике значення мають групування при аналізі консолідованої звітності підприємств з розгалуженою структурою дочірніх та асоційованих одиниць, оскільки вони допомагають виділити господарюючі суб'єкти, які працюють менш ефективно порівняно з іншими, що дозволяє зосередитись на пошуку прихованих резервів покращання результатів їх діяльності.

Порівняння - зіставлення аналітичних показників з метою визначення загальних і специфічних ознак економічних явищ, тенденцій і закономірностей розвитку. Це один із найпоширеніших прийомів аналізу, який починається із зіставлення явищ, пошуку в них спільного та відмінного. Порівняння виражає характеристику одних явищ за допомогою інших, однорідних з ними, тому має сенс тільки для об'єктів, у яких є щось схоже. Об'єктами порівняння можуть бути явища одного рівня (підприємство і його підрозділи), одного змісту (організація праці, технологія, матеріально- технічне забезпечення), одного розміру (велике, середнє, мале підприємство), однакові параметри та показники.

Необхідною умовою проведення якісного аналізу виступає забезпечення порівнянності показників діяльності різних підприємств. Порушення ознак порівнянності призводить до хибних висновків, а часом до свідомих перекручень. Щоб досягти їх, слід встановити причини, які заважають порівнянню однакових показників між собою. Порівнянність означає, що об'єкти порівняння повинні бути тотожні за показниками, що вивчаються, методологією їх обчислення і одиницями вимірювання, порівняні в часі і просторі. Правила забезпечення порівнянності показників:

1. Єдність методології обчислення та розмірності показників.

2.Ліквідація впливу цінового фактору та коливань курсів валют.

3.Нейтралізація дії кількісного фактору.

4.Тотожність періодів часу, за які проводять порівняння.

Іноді порівнянності даних можна досягнути, якщо замість абсолютних величин скористуватися відносними. Перераховані ознаки стосуються зіставності одиниць сукупності у часі та просторі. Разом з тим є вимоги порівнянності у часі (при незмінному просторі) - однакове територіально коло порівнюваних об'єктів; або в просторі (при незмінному періоді часу) - вимірювання показника на одну і ту саму дату або за однаковий проміжок часу.

В разі виконання умови порівнянності можна зіставляти показники аналізованого підприємства з різними базами порівняння. Основні з них, корисні для прийняття управлінських рішень, наведені в таблиці 1.6:

 

Таблиця 1.6

Види баз порівняння показників

База порівняння	Порівнюваний показник
Порівняння в межах аналізованого суб 'єкту господарювання
1. Фактичне значення показника у попередньому періоді	Фактичне значення показника на дату проведення аналізу
2. Планове значення показника в аналізованому періоді	Фактичне значення показника на дату проведення аналізу
3. Економічний потенціал підприємства з цього показника	Фактичне і планове значення показника на дату аналізу
Міжгосподарські порівняння
1. Аналогічні показники на підприємствах конкурентах	Фактичне і планове значення показника на дату аналізу
2. Середні галузеві показники	Фактичне значення показника на дату проведення аналізу
3. Показники підприємства-лідера в галузі	Фактичне і планове значення показника на дату аналізу
4. Середні показники ринкової економіки	Фактичне значення показника на дату проведення аналізу
Міжнародні порівняння
Показники підприємств цієї галузі в інших країнах	Фактичне значення показника на дату проведення аналізу

 

Всі економічні явища і процеси, які вивчає аналіз, повинні бути кількісно визначені. Для цього їх представляють в абсолютних і відносних показниках. Аналіз тих чи інших показників, економічних явищ, процесів, ситуацій починається з використання абсолютних величин.

Абсолютні величини - це іменовані числа, які характеризують кількість одиниць у сукупності або обсяг (розмір) явища в натуральних одиницях, які випливають із їх фізичних або економічних властивостей (вага, довжина, площа і т. п.; вартість, витрати праці).

Абсолютні величини завжди мають розмірність, чому вони і отримали назву іменованих чисел. При всій різноманітності одиниць виміру їх зазвичай поділяють на натуральні, умовно-натуральні, комплексні, трудові і вартісні. Під час аналізу слід передусім обрати вірну одиницю виміру показника, яка, з одного боку, буде відповідати його меті, а з іншого - забезпечить обґрунтованість висновків та рекомендацій. Як правило, абсолютні величини представлені у вартісному вигляді. У виробничому аналізі застосовують натуральні і умовно натуральні вимірювачі. Проте для достовірності та надійності аналітичних висновків важливо, щоб оцінка в вартісному виразі була порівняною, тому слід використовувати порівняльні ціни, щоб по можливості нівелювати вплив зміни рівня цін та переоцінки, які проводилися підприємствами у різні періоди.

Абсолютні величини не завжди дають об'єктивну уяву про зміни і відхилення, що відбуваються на підприємстві. Тому на базі абсолютних показників розраховують відносні, які показують співвідношення величини одного явища з іншим або з величиною того ж явища за інший період.

Відносну величину одержують в результаті кратного порівняння показників роботи підприємства з тою чи іншою базою порівняння

У залежності від характеру явища, що вивчається, і задач дослідження базисна величина може приймати різні значення, що призводить до різних форм вираження відносних величин. Якщо база порівняння приймається за одиницю, то одержують коефіцієнт, який показує, у скільки разів одна величина більше іншої або яку її частину вона складає. Коефіцієнти найчастіше застосовують для вимірювання повноти використання наявних ресурсів та можливостей підприємства. Чим більше коефіцієнт, тим зручніше його характеризувати. В разі, коли коефіцієнт менше одиниці, він втрачає свій економічний зміст. Якщо база порівняння приймається за сто, то одержують відсоток або процент.

Відносна величина інтенсивності - різновид відносної величини структури. Вона характеризує міру або ступінь розповсюдження явища у певному середовищі. Вона обчислюється як відношення абсолютної величини даного явища до розміру середовища, в якому вона зустрічається, і показує, скільки одиниць однієї сукупності припадає на одиницю іншої сукупності. В кожному конкретному випадку вона має свою назву та одиниці виміру. Наприклад: відсоток браку, відсоток поломок обладнання, фондовіддача (випуск продукції на 1 гривню вартості ОПФ), рівень продуктивності праці (випуск продукції на 1 робітника або в одиницю робочого часу). Таким чином, відносні величини інтенсивності характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів, найчастіше є іменованими числами, які мають розмірність тих абсолютних величин, співвідношення яких вони виражають.

Відносна величина порівняння у просторі показує співвідношення двох однакових показників, які беруться за один період часу, але стосуються різних об'єктів чи територій. Вони обчислюються у відсотках або в кратних відношеннях, які показують, у скільки разів одна порівнювана величина більше або менше іншої. Їх доцільно використовувати при порівняльному аналізі двох підприємств або показників підприємства з середніми по галузі.

Використання абсолютних та відносних величин інформативне та доцільне лише за умови розуміння економічної сутності явищ та процесів, які вони кількісно описують. Відносні величини похідні від абсолютних, їх розміри змінюються залежно від зміни вихідних даних, тому окремо вони не можуть дати повної картини явища, що вивчається і мають застосовуватись лише в комплексі.

Абсолютні величини, що характеризують розміри явища, можна безпосередньо сумувати і одержувати при цьому значення показника за більш тривалий період або за більшою територією. Сума абсолютних величин, які представляють кількість одиниць у сукупності, не має сенсу, їх характеризують середніми величинами. Вони допомагають переходити від одиничного до загального, від випадкового - до закономірного.

Середня величина - це узагальнюючий показник, який характеризує типовий розмір ознаки у розрахунку на одиницю однорідної сукупності в конкретних умовах простору і часу. Середні величини дозволяють виключити випадкові величини та отримати більш однорідні дані для наступних аналітичних розрахунків. Вони відображають те загальне, що притаманне всім одиницям сукупності, та ігнорують розбіжності, які існують у окремих одиниць, ніби погашаючи їх. Проте розбіжності існують реально і можуть представляти самостійну цінність для аналізу.

Щоб середня величина була справді типізуючим показником, вона повинна визначатися для сукупностей якісно однорідних одиниць. Це основна умова науково обґрунтованого використання середніх величин, яка передбачає тісний взаємозв'язок прийому середніх величин та групування. Середні неоднорідних сукупностей не тільки не матимуть наукової та інформативної цінності, а можуть бути навіть шкідливими, оскільки вони хибно характеризуватимуть сукупність, спотворять правдивість картини реальних фактів.

В аналізі можуть бути використані майже всі типи середніх величин, наведених в таблиці, проте найчастіше вживають середню арифметичну просту і зважену, середню хронологічну. Застосування того чи іншого виду середніх визначається змістом досліджуваних явищ та метою розрахунків. Середня величина буде використана правильно, якщо в результаті сумування або зважування отримують величини, що мають реальний економічний зміст. Вибір середньої є дуже важливим, оскільки правильну характеристику сукупності дає тільки певний вид середніх.

При застосуванні середніх величин слід пам'ятати, що вони є абстрактними величинами, що дають узагальнену характеристику явищ, та не характеризують індивідуальні ознаки. Ця риса відповідає завданням статистики, але не аналізу. Щоб уникнути невірних висновків, додатково слід вивчити їх зміст за допомогою середньо групових, а іноді індивідуальних показників. Врахування цього факту допоможе забезпечити правильність висновків, а відтак - управлінських рішень

Економічний аналіз діяльності підприємства починають з вивчення синтетичних показників, що її характеризують. Порівнюючи ці синтетичні показники з плановими чи з минулими періодами, одержують загальне уявлення про стан досліджуваного явища.

Однак загального уявлення про тенденції в зміні синтетичного показника, як правило, недостатньо. По-перше, залишається нерозкритим характер і величина впливу факторів на динаміку цих показників. По-друге, зміна загального показника часто являє собою суму протилежних тенденцій, що взаємно погашаються і таким чином затушовують зміни, що відбуваються. Тому виникає необхідність руху від загальних показників до часткових. При цьому користуються загально науковим прийомом дедукції, аналітичний прийом розчленовування загальних показників на складові частини називають деталізацією.

У практиці економічного аналізу деталізацію показників здійснюють за кількома напрямками:

за структурними складовими	для вивчення впливу зміни окремих структурних частин на загальний показник
по підрозділах підприємства за центрами відповідальності	для виявлення точки найбільш істотних відхилень від плану і визначення ланок, що підлягають подальшому поглибленому аналізу
за утворюючими факторами	для виявлення усіх факторів, що справляють вплив на узагальнюючий показник
за часовими інтервалами	для отримання динамічних рядів

 

Поряд з відособленим застосуванням кожного з видів деталізації застосовують їхні комбінації: при аналізі фонду заробітної плати її одночасно деталізують по підрозділах, за категоріями працюючих, видами оплат і календарних періодів.

Одним з найважливіших засобів систематизації та узагальнення даних є таблиця. Інформація, зведена до неї, набуває компактності, наочності, зрозумілості, аналітик отримує можливість робити на її базі певні висновки. Цим пояснюється широке використання таблиць у практиці аналізу та інших галузей економічної науки.