Формування стандарту середньої освіти

Причиною створення узгодженого міжнародного стандарту середньої освіти стала необхідність оцінювання, порівняння і визнання зарубіжних освітніх кваліфікацій (цей порівняно молодий термін узагальнює поняття "атестат", "сертифікат", "диплом", "посвідчення" тощо), які засвідчують її завершення й отримання права на вступ до вищих навчальних закладів.

У минулому було лише кілька обмежених за обсягом випадків високої актуальності міждержавного взаємовизнання документів про закінчення подібних закладів освіти поза межами "своєї" країни. Все змінилося наприкінці XX ст. - обміни студентами і науковцями стали масовим явищем і стосувалися сотень тисяч осіб. Відтак, будь-яке спрощення оцінювання і визнання зарубіжних атестатів і дипломів стало засобом сприяння прогресу і зміцненню миру.

Застосування подібних гуманних підходів вимагає перетворення світової економіки у єдиний організм, необхідність розширення контактів і взаємодії в освіті від рівня нечисленної наукової еліти до великих мас студентів і учнів (у Західній Європі заплановано мати 10% усього контингенту студентів не в "рідних", а в закордонних вищих закладах освіти. Вкажемо, що у світі таких студентів трохи менше 2%, у Західній Європі - приблизно 4%).

Та розширення мобільності учнів, студентів і викладачів зустрічає серйозні перешкоди - ускладнення і розширення систем освіти, появу все нових типів закладів, утвердження ситуації перманентних і досить ґрунтовних змін більшості рівнів середньої та вищої школи, множини програм, навчальних планів, отже, і сукупності документів, сертифікатів та дипломів (освітніх кваліфікацій).На рівні середньої освіти для експертів очевидна різниця в обсязі знань і в сукупності вмінь випускників неоднакових закладів середньої освіти не лише різних країн, але й однієї й тієї ж, бо обов'язковість цього рівня освіти неминуче спричинює його різноманітність.

сукупність закладів середньої освіти довільної розвиненої країни для третього рівня поділяють:

I. Гімназії чи ліцеї, завданням яких часто є не проста підготовка молоді до обов'язкового вступу у вищі заклади освіти (ВЗО), але й закладення загальної бази з обраних дисциплін шляхом їх поглибленого вивчення;

II. Технічні й технологічні середні заклади, що готують до виробничої праці, але надають право вступу в технічні чи спеціалізовані ВЗО за отриманим у школі фахом;

III.    Базові профшколи чи профучилища. які надають виробничу спеціальність і кваліфікацію, але не готують до вищої освіти і не скеровують свій контингент у ВЗО.

Наприклад, час навчання у закладах з сектору І варіює від 10 до повних 14 років, а врахування кількості навчальних годин за рік не зменшує ці відміни (див. табл.9). В частині країн у школах викладають дорослі випускники університетів і лише після 2-річного стажування під контролем тьюторів-наставників, яке закінчується ще одним суворим державним екзаменом (як у ФРН, де лише 3% вчителів початкових шкіл молодші ЗО років), а в інших - "зелена" молодь одразу після 4-річного навчання у спеціалізованих закладах (технікумах, педагогічних інститутах чи їх аналогах). Якщо все це врахувати, то стає краще зрозумілою неможливість точного градуювання і безконфліктного порівняння наявних закладів середньої освіти.

І досі ситуація з порівнянням закладів середньої освіти і взаємовизнанням присуджених ними посвідчень (середніх освітніх кваліфікацій) грунтується на щирому застосуванні добре відомої нам тези кота Леопольда про абсолютну необхідність "дружнього життя".

Саме для полегшення процедури оцінювання і визнання створена нова Конвенція Ради Європи і ЮНЕСКО "Про визнання освітніх кваліфікацій, що відносяться до вищої освіти в Європейському регіоні" [21], підписна і ратифікована Україною. Наша країна підписала угоди про взаємовизнання дипломів усього з 14 державами світу, але має аж 60 протоколів про наміри мати подібні угоди в майбутньому.

Та ще до початку роботи над цією Конвенцією виникла потреба узгодити вступні вимоги для абітурієнтів між США і країнами Західної Європи. Безпосереднім поштовхом стали факти дискримінації австрійських освітніх кваліфікацій в американських університетах. Кілька років роботи представницької групи фахівців завершилися ліквідацією труднощів у взаємовизнанні атестатів про середню освіту між Західною Європою і Північною Америкою, що щороку стосувалися кількох десятків тисяч юнаків і дівчат [24].

У заключних спільних рекомендаціях вказується, що утвердилося уявлення про те, що "стандартна" (чи "повна") середня освіта

- повинна тривати 12 років,

- мати заключну стадію поглибленого і диференційованого навчання з профілю майбутньої вищої освіти тривалістю не менше З років.

Дуже важливим для планування змін нашої освіти є наступний факт: представники США визнали, що їхня середня освіта не задовольняє частину критеріїв нового стандарту (зокрема, з викладання математики і точних наук, іноземних мов та ін.), а тому університети Європи мають вагомі підстави для прискіпливості у своїх вимогах до спеціалізованої підготовки і знань випускників американських шкіл. Ця угода зафіксувала наявну ситуацію. Слушність і поширеність її критеріїв доводить також ставлення освітньої громадськості й керівників університетів до двох типів атестатів про повну середню освіту -міжнародного і європейського "бакалавратів" (у франкомовних країнах цей термін відповідає нашому "атестат". Бажано не плутати його з академічним званням "бакалавр", отриманню якого передують 4 роки навчання в університетах країн з англо-саксонською системою вищої освіти).

Програма " міжнародного бакалаврату " передбачає лише два роки диференційованого навчання у заключних класах, європейського - три. Європейський "бак" визнають (як перепустку в університети) всі університети розвинених країн, а міжнародний чимало з них вважають "неповним" і надають його власникам право вступу лише на невелику частину факультетів університетів або вимагають додаткового року навчання в університеті чи в школі зі спеціалізованою програмою.

Третьою з важливих характеристик згаданого стандарту середньої освіти є проведення об'єктивних і стандартизованих випускних екзаменів, організованих таким чином, що стають зайвими вступні перевірки в університетах. Результати цих екзаменів повинні дати надійний матеріал для порівняння якості роботи педагогічних колективів різних шкіл, гімназій чи ліцеїв. Кілька країн Європи мають досвід проведення саме такого типу екзаменів (Франція, Німеччина та ін.). Як відомо, у США використовується зовсім інша система, що спирається на велику кількість стандартизованих тестів, поява і застосування яких зумовлені відсутністю у цій країні державних стандартів змісту середньої освіти і великою автономією шкіл у формуванні навчальних планів,