Тенденції розвитку системи професійної освіти

Нова парадигма, яку можна назвати "гуманістичною" чи "критично-креативною", спрямована на формування активної і незалежної особистості, здатної розшукати роботу та її успішно виконувати. Такий комплекс вимог включає:

• інтелектуальні навички діагностування явищ та процесів, їх критичного й автономного аналізу; готовність до інноваційної діяльності та самоосвіти;

• вміння працювати автономно та колективно, прийняття самостійних рішень, позитивної конструктивної поведінки;

• професійні знання та навички фундаментального характеру, що можуть стати основою для забезпечення професійної мобільності та підвищення кваліфікації в системі вищої професійної і/чи безперервної освіти;

• підприємницькі навички, що включають ініціативу, творче ставлення до своєї роботи, здатність до осмислення перспектив її розвитку, оцінювання ризиків у разі прийняття нових рішень, розуміння законів бізнесу.

Основні положення нової освітньої парадигми, сформульовані на II Міжнародній Конференції з питань технічної та професійної освіти (Сеул, 1999), ми подамо у вигляді порівняльної таблиці [11, с. 130].

 

СТАРА ПАРАДИГМА                                              НОВА ПАРАДИГМА
Орієнтація у розвитку професійної освіти на існуючу (планову) пропозицію	Орієнтація у розвитку професійної освіти на реальний попит ринку праці
Одноразове набуття кваліфікації	Освіта протягом всього життя
Надання кваліфікації вузького профілю (для конкретного робочого місця)	Надання кваліфікації широкого профілю та навчальних навичок для підвищення, зміни кваліфікації, пошуку нового місця роботи
Відокремлення процесів теоретичної та практичної підготовки	Інтеграція процесів набуття теоретичних знань та практичних навичок
Твердий графік прийому на навчання та його закінчення	Гнучкий та варіативний підхід до визначення строків навчання
Орієнтація на формальний (державний) сектор економіки	Врахування потреб формального та неформального (приватного) секторів економіки
Орієнтація на роботу за наймом	Орієнтація як на роботу за наймом, так І на самостійне підприємництво
Освітню політику та фінансування сфери профтехосвіти здійснює держава	Функції визначення політики у сфері профтехосвіти. контролю за її розвитком та забезпечення фінансовими ресурсами відокремлені одна від одної, зумовлені потребами ринку праці
Централізована система управління профтехос віто ю	Децентралізована система, що вимагає представництва як центральних, так і місцевих владних структур, приватного сектору

Важливою світовою тенденцією розвитку системи профтехосвіти є активізація в її діяльності приватних роботодавців. Всесвітня Організація Праці пояснює появу цієї тенденції наступними чинниками:

«зменшення можливостей державних бюджетів виділяти значні кошти на освітню сферу, зокрема, в систему базової і середньої профтехосвіти. Цьому в останні роки сприяла фінансова криза, що охопила значну кількість країн, а також криза податкової сфери;

«поширення ринкової економіки на всі регіони світу, усвідомлення провідної ролі приватного сектору в надання освітньо-професійних послуг, в першу чергу тих, що забезпечують отримання актуальних професійних компетентностей;

» швидкі зміни у технології та організації праці, що потребують навчання протягом життя;

«неспроможність державної системи професійної освіти без залучення додаткових матеріальних і людських ресурсів забезпечити нові потреби ринкової економіки.

Головною метою професійної освіти, як уже було сказано, є забезпечення можливості успішного вступу нових поколінь у світ праці. Питання адекватності (відповідності) сучасних освітніх систем до вимог ринку праці цікавить як керівників держав, так і науковців-педагогів. Йдеться про створення можливості підготовленим працівникам (робітникам, технікам, молодшим спеціалістам) швидко знайти привабливу роботу. Експертами найбільшої у світі асоціації розвинених країн (ОЕСО) був складений перелік передумов успіху випускників системи загальної і середньої освіти на ринку праці:

• збалансованість системи навчальних закладів і застосування компетентнісних характеристик, спрямованих на безперервну навчальну перспективу;

• поєднання навчання з працею (неповний робочий день для учнівської молоді);

• забезпечення набування широких професійних вмінь та навичок на етапі обов'язкового навчання всієї молоді (на базі середньої школи);

• існування ринків праці, "відкритих" для молоді;

• створення широкої мережі соціальних служб для допомоги молоді, яка передчасно залишила школу, в отриманні освіти (основної чи повної середньої) та професійної кваліфікації;

• ефективне співробітництво всіх учасників процесу підготовки молоді до трудової діяльності на місцевому, регіональному та національному рівнях;

• створення розвиненої системи інформації та консультації, соціальної допомоги молоді для орієнтації на ринку праці, для свідомого вибору найбільш цікавого і перспективного фаху чи професії;

• добре організована система моніторингу: статистики, індикаторів та досліджень у сфері освіти та зайнятості [27].

Серед інших тенденцій розвитку систем підготовки працівників у розвинених країнах вкажемо наступні:

1. Системи професійної освіти розширюються та ускладнюються в кожній окремій країні.

2. Враховуючи сучасну необхідність змін місць праці, застосовують підготовку не до однієї, а до групи спеціальностей.

3. Вводять нові спеціальності, розширюється відносне значення загальної освіти, насамперед, вивчення іноземних мов і ЕОМ(інформаційних технологій).

4.Зменшується відносна роль міністерств освіти, зростає залучення до професійної освіти міністерства праці і спілок промисловців.

5. В Європі помітне прагнення полегшити процес взаємо визнання документів про отримання професійної підготовки, відтак, намір збільшити мобільність кваліфікованої робочої сили в межах регіональних асоціацій країн - Європейського Союзу, Скандинавії, СНД та ін.

6. Відбувається також поступове підвищення середнього освітнього рівня сертифікатів і дипломів професійної освіти. На практиці це означає скорочення кількості осіб, які виходять на ринок праці після завершення курсу базової професійної підготовки, і постійне зростання охоплення молоді вищою професійною освітою [7].

СУЧАСНА СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ

У число пріоритетів освітньої політики країн Європейського Союзу та інших розвинених держав входить підвищення якості освіти, важливим елементом якої є реформа професійної орієнтації та "порадництво." Це означає підготовку молоді до вдалого самостійного вибору професії згідно власних інтересів та можливостей, а також - потреб ринку.

В країнах Європейського Союзу існують інституції, які займаються професійним порадництвом. Ними є: соціально-психологічні та молодіжні інформаційні служби (Бельгія); інформаційно-консультаційні центри при університетах та в міністерстві освіти (Франція); професійно-орієнтаційні шкільні пункти та молодіжні служби (Данія); центри психологічного та освітнього консультування (Люксембург); психологічні консультаційні пункти в школах, професійні консультаційні служби, організовані Інститутом зайнятості та професійної підготовки (Португалія) та ін. Освітній досвід цих інституцій повинен у більшій мірі використовуватися і Україною.

Створення сучасної ефективної системи професійного порадництва як протиставлення безробіттю вимагає інтеграції діяльності різних інституцій і закладів як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні. Остання має відбуватися під гаслом "освіта без кордонів". У напрямі стабільної професійної підготовки та ефективного функціонування системи професійної орієнтації та консультації у 1994 р. групою країн ЄЄ був розроблений пакет завдань, затверджений Академією ЄС:

- створення інформаційного банку для консультативних служб країн ЄС;

- міжнародні обміни;

- створення основ підготовки та удосконалення працівників консультативних служб (етика консультанта, методика порадництва в багатонаціональних умовах, керування інформаціями;

- ініціювання досліджень у сфері порадництва в європейській шкалі,створення і модифікування відповідних навчальних програм.

Отже, сучасні навчальні системи повинні враховувати проблему підготовки учнів до вибору професій. До того ж, усім вчителям під час процесу підготовки та професійного удосконалення необхідно надавати базові знання і компетентності щодо професійного порадництва.

РОЗДІЛ 8

Стан і перспективи розвитку

ВИЩОЇ ОСВІТИ

8.1. ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ "ВИЩА ОСВІТА"

У недавньому минулому в переважній більшості країн світу синонімом вислову "заклад вищої освіти" був термін "університет" (класичний, політехнічний та ін.). Спершу університетів було дуже мало. Сторіччями молодь з сімей керівної світської і релігійної еліти учащала в невелику групу всесвітньо відомих столичних закладів Франції, Великобританії, Німеччини, Чехії, Італії, Іспанії, Португалії та інших найбільш розвинених для свого часу країн.Та розвиток промисловості, будівництва і транспорту сприяв створенню спеціалізованих (військових, морських, будівельних та ін.) вищих навчальних закладів, контингент яких був значно ширшим, демократичнішим.

Упродовж XX ст. мережа закладів вищої освіти досягла певної досконалості та стабільності. Вершиною її були різноманітного виду університети, що надавали (після 4 і 5-6 років навчання) дипломи бакалавра і магістра, а кореневою системою – декілька ступенева система середньої освіти стандартною тривалістю 12 років, яка надавала всій молоді базову грамотність, а кілька відсотків найздібніших готувала до вступу в університети.

Вказана рівновага вимог і можливостей системи вищої освіти була порушена на початку другої половини XX ст. у країнах-лідерах внаслідок введення обов'язкової середньої освіти й швидкого зростання охоплення молоді вікової групи 18-23 років вищою освітою. Мережа закладів зростала повільно, аудиторії наявних університетів виявилися переповненими, а зміст навчання та організація університетського життя тимчасово надто відстали від запитів молоді. Як відомо, виник навіть "конфлікт поколінь" і запекле протистояння студентської молоді й влади у Франції, Італії, США, Німеччині. Проблема була вирішена створенням сотень "нових університетів", підвищенням автономії закладів освіти й демократизацією внутрішнього розпорядку.

Кінець XX ст. відзначений збереженням тенденції розширення студентських контингентів аж до рівня переходу до масової вищої освіти (охоплення цим видом навчання понад третини вікової групи 18-23 роки), а в окремих країнах - загальної (у вищих закладах навчається більше половини молоді).

Подібне досягнення обходиться недешево, адже у розвинених країнах навчання одного студента університету коштує в середньому 20-30 тис. доларів США щороку. Питання економії коштів і велика різноманітність контингенту учнів старших класів середніх шкіл і студентів вищих закладів освіти зумовили швидке урізноманітнення структури системи вищої освіти.

Для надання фаху студентам з невисокими здібностями до засвоєння фундаментальних дисциплін і аналітичної роботи були створені особливі заклади (незалежно від відмін їх назв у різних країнах йдеться про вищі професійні школи - ВПШ), пристосовані до розширеного використання орієнтованого на практику навчання. Враховуючи, що й класичні університети стали вводити короткотермінові (тривалістю 2-3 роки) програми професіоналізованої підготовки, виник і став досить швидко розвиватися "неуніверситетський" сектор вищої освіти, який часто-густо включав " напіввищі" заклади освіти.

Наслідком усього цього стала певна "розмитість" змісту поняття "вища освіта" у наш час, адже поряд з великою кількістю класичних і спеціалізованих закладів університетського рівня з програмами тривалістю 4-6 років діють тисячі коледжів, інститутів, вищих професійних шкіл тощо, які присуджують дипломи після 2-3 років навчання на базі повної середньої освіти (програма довша, якщо вступники мають неповну середню освіту).

Подібна ситуація притаманна не лише Україні з її вищими закладами освіти І-ІІ рівнів акредитації й дипломами "молодшого спеціаліста", а й переважній більшості розвинених країн. Сектор неуніверситетської освіти став фактом, до того ж, він розвивається динамічніше від свого "старшого брата".

Очевидно, що ця ситуація створює певні термінологічні проблеми і непорозуміння, утруднює контакти й обміни, порівняння і визнання зарубіжних "освітніх кваліфікацій" (атестатів, посвідчень, сертифікатів, дипломів, титулів тощо). ЮНЕСКО та інші міжнародні організації

вимушені вказувати, що "вищою освітою" у кожній певній країні є все те, що назване подібним чином у законах чи інших державних документах. Можливо, що згодом терміном "третинна освіта будуть названі всі види навчання "після школи" (у сенсі "після-середньої освіти", а терміном "вища освіта - лише навчання у закладі університетського рівня з присудженням диплому не нижчого від бакалаврського.

8. 2. ГОЛОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІН ВИЩОЇ ОСВІТИ НА ЗЛАМІ ТИСЯЧОЛІТЬ

І. збільшення кількості студентів. Дані ЮНЕСКО свідчать, що щороку додається приблизно 2 млн. нових студентів Відтак, цей процес притаманний не лише країнам третього світу, де раніше система вищої освіти взагалі не існувала, тому її постійне розширення є цілковито природним явищем, а й розвиненим країнам. В останніх населення зростає дуже повільно (на частки відсотка щороку), тому кількісне розширення студентських контингентів має лише одну

вагому причину - збільшення охоплення молоді й активного населення всіма видами сучасної третинної освіти - класичної і професіоналізованої, університетської і неуніверситетської, коротко- і довготермінової, денної і дистанційної (з максимально високим рівнем "заочності"), традиційної та віртуальної (заснованої на ультрасучасних цифрових інформаційних засобів й високорівнему комп'ютерному моделюванні).

Долаючи несприятливі економічні умови, вища школа України продовжує розвиватися. Про це незаперечне свідчить табл. 13, побудована за державними статистичними джерелами.

Може видатися, що приріст кількості студентів у нас рекордний і може викликати лише заздрість в інших країнах. Насправді ж обсяг зростання контингентів помірно високий - у багатьох сусідніх країнах він значно вищий. Якщо в Україні за 1990-2000 рр. студентські контингенти зросли наполовину, то, наприклад, у Польщі - у чотири (!) рази. В охопленні молоді вищою освітою ми значно поступаємося країнам-лідерам - вже у 1993 р. у США було 5546 студентів на 100000 чол. населення, у Франції- 3623. Наші показники близькі до середнього світового рівня. Наприклад, 1993 р. Італія мала 2944 студентів на 100 00000 чол. населення, Великобританія - 2788, Японія -2700 студентів (сучасні показники Японії значно вищі).

II. подовження тривалості набування людиною знань, умінь і навичок, що в екстремальному випадку для частини професій вже майже ліквідувало відміни між "роботою" і "навчанням" Як відомо, у наш час період   подвоєння накопиченої людством кількості знань складає приблизно 8-12 років (саме в цих межах думки відомих експертів і декларації асоціацій вчених). Але для окремих царин знань -мікроелектроніки, нанотехнологій, генної інженерії та ін. - темп подвоєння складає вже місяці, що вимагає від працівників у цих сферах безперервного й інтенсивного навчання!

Наслідком усього цього стало формування у країнах-лідерах частин системи "навчання впродовж всього життя" - нежиттєвого і практично безперервного набування нових знань, та вмінь і навичок. Саме це стало чи не головною передумовою стійкого прогресу націй, високої якості життя й успіхів на відкритому світовому д ринку товарів і послуг.

III.  Продовжується удосконалення й урізноманітнення структур систем вищої освіти, створення  закладів з  короп таким професіоналізованими програмами та ін. У протилежному напрямів впливає на вищу освіту явище поглиблення глобалізації й формування все тісніших регіональних політично-економічних союзів країн. Воно примушує узгоджувати системи освіти, використовувати подібні за засоби і методи підготовки фахівців. Поступово формується визнаний станандарт вищої освіти, вартий більш детального вигляду.

Найбільш поширена структура сучасної вищої освіти вказана а нами на схемі.

1. Перший ступінь (цикл) вищої освіти, як правило,,», має нормативну тривалість два роки навчання (хоч на практиці у багатьох країнах студенти не вкладаються у цей термін і, перескладаючи екзамени, вчаться 2,5 - 3 роки). Він присвячений поглибленню шкільних знань з фундаментальних дисциплін обраного студентом профілю підготовки й формуванням стійкої бази для засвоєння спеціальності.

Студенти, які не мають здібностей до освіти на високому теоретичному рівні, закінчують освіту після першого ступеня й переходять у потоки професіоналізованішого навчання. До вищих навчальних закладів першого ступеня прирівнюють спеціалізовані навчальні заклади з 2-3 річним строком навчання, які готують фахівців середньої ланки на основі акцентування практичної підготовки й зменшеного обсягу "важких" дисциплін. Назви дипломів цього ступеню різноманітні й дуже відрізняються в різних країнах. Умовно вважатимемо їх подібними до нашого "молодшого спеціаліста".

1. Другий ступінь за нормами Міжнародної стандартної класифікації освіти, введеної рішенням ЮНЕСКО в 1997 р. (МСКО-1997) має дві частини. Нижча триває два-три роки є дає змогу отримати закінчену вищу освіту з конкретної професії. Студенту присуджують ступінь бакалавра. Ті, хто бажають підвищити рівень своєї кваліфікації і отримати ступінь магістра, навчаються ще 1-2 роки, здають екзамени з ряду дисциплін і готують тези (магістерську дисертацію), що засвідчує готовність молодого науковця до виконання фахових обов'язків і за більшістю показників є аналогом серйозної дипломної роботи випускника українського закладу університетського статусу.

3. Третій (і заключний) ступінь вищої освіти призначений для тих, хто вже отримав диплом магістра (чи аналогічну освітню кваліфікацію з іншою назвою - спеціаліста, ліценціата, доктора тощо) і виявив виразні здібності до аналітично-дослідницької діяльності. Таку освіту в навчальних і наукових закладах отримують і ті спеціалісти магістерського рівня, хто вже має певний досвід практичної діяльності і прагне до підвищення свого професійного та соціального статусу.

Навчальний процес на третьому ступені передбачає складання екзаменів з невеликої кількості високопрофільних дисциплін, стажування за спеціальністю і виконання оригінальних наукових пошуків самостійно чи під керівництвом більш досвідченого науковця. Метою є створення наукової продукції (статей, тез, винаходів тощо) й узагальнення її в дисертаційній роботі, яка здебільшого за науковим рівнем і обсягом близька до нашої кандидатській дисертації. Дисертація, як правило, є об'єктом публічного захисту, але в усіх випадках наукову спроможність претендента оцінюють найбільш компетентні вчені даного університету чи країни (останнім часом в атестаційні комісії все частіше запрошують зарубіжних фахівців).

Успішне завершення цього етапу навчання дає можливість набуття наукового ступеня доктора наук (чи "доктора філософії - РНО").

Зрідка, як у нас, існує два рівні докторських дипломів - нижчий (типу кандидата наук чи доктора філософії), який можна отримати за 2-4 роки, і вищий (так звана "хабілітація"), пов'язаний зі значними науковими досягненнями найвищого можливого рівня. Докторські дипломи мають позитивне значення під час конкурсу на заміщення посад викладачів, науково-дослідного й вищого аналітично-керівного персоналу, хоч не всі країни законодавче пов'язують їх з рівнем заробітної плати.

III.Важливою тенденцією розвитку систем освіти, зокрема, управлінням і діяльністю університетів та інших закладів, є їх демократизація й врахування світових конвенцій про права людини в національних законах й урядових постановах. Вони виразно сприяють охопленню вищою освітою осіб з малозабезпечених сімей шляхом пільгового вступу; наданням довгострокових позик на вигідних умовах та ін. Цим поступово ліквідується спадок минулого, рештки якого помітні у багатьох країнах, наприклад, у вигляді непропорційно великої частки представників привілейованих верств у контингентах студентів найбільш відомих і престижних університетів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Державна національна програма "Освіта". Україна XXI століття - К •Райдуга, 1994.-61 с.

2. Конституція України. - Київ, 1997. - 78 с.

3. Корсак К.В. На шляху до світового стандарту середньої освіти //Директор школи. Україна. - № 1. - 2000. - С. 18-24.

4. Сухомлинська О.В. Зарубіжний педагогічний досвід в Україні в 20-тіроки // Рідна школа. - 1992. - №2. - С. 3-7.

5. Соколова Л.Н., Кузьмина Е.Н., Радионов М.П. Сравнительнаяпедагогика. - М.: Просвещение, 1978.

6. Вульфсон Б.Л., Малькова З.А. Сравнительная педагогика. - М.:Издательство "Институт практической психологии" Воронеж- НПО"МОДЭК", 1996.-256с.

7. Вульфсон Б.Л. Стратегия развития образования на Западе на порогеXXI века. - М.: Изд-во УРАО, 1999. - 208 с.

8.  Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире: Учеб.пособие. - М.: Гуманит. изд. центр В ЛАД ОС, 1999. - 200 с

9.  Система народного образования в зарубежных странах на современном этапе // Сб. научных трудов, К.: КГПИ, 1990. - 141с.

10.  Пуховська Л.П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності: Монографія. - К.: Вища школа, 1997. - 179с.

11. Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Навчальний посібник. -Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ, 1999. - 300 с.

12. 12. Луговий В.І. Педагогічна освіта в Україні: структура, функціонування, тенденції розвитку / За заг. ред. акад. О.Г. Мороза -К.: МАУП, 1994.- 196с

13. Луговий B.I. Управління освітою: Навч. посібник для слухачів,аспірантів, докторантів спеціальності "Держ. управління". - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - 302 с.

14. Одерій Л.П. Кваліметрія вищої освіти: Методологія таінструментарій: Монографія. - К.: МКА, ІЗМН, 1996. - 264 с.

15. Глузман А.В. Университетское педагогическое образование, опытсистемного исследования: Монография. К.: Видавничий центр"Просвіта", 1996.-312с.

 

16. Корсак К.В. Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордоннихкваліфікацій і дипломів / За заг. ред. проф. Г.В. Щокіна: Монографія.- К.: МАУП-МКА, 1997. - 208 с.

17. Корсак К. Про роль Учителя в освіті XXI ст. // Початкова школа. -2001. - №4.-С. 11-16.

18. 18. Корсак К. Педагогіка нового століття // Рідна школа. - 2001. -№10.- С. 13-16.

19. Корсак К.В. Межі застосування стандартів в освіті // Рідна школа. -2001. -№12.-С. 16-19.

20. Корсак К.В. Світ нового століття і його освіти // Віче. - 2002. - №1 (118).-С. 78-92.

21. Convention on the Recognition of Qualifications concerning HigherEducation in the European Region / Конвенция о признанииквалификаций, относящихся к высшему образованию в Европейскомрегионе. - Lisbon/Лиссабон 11.IV.1997. - Council of Europe,Strasbourg, 1998.-300 p.

22. Словник-довідник Європейського Союзу. - К.: Вид-во "КІС", 2001. -192с.

23. http//www.delukr.cec.eu.int

24. La Reconnaissance academique dans la nouvelle Europe - Enseignementsuperieur en Europe, Vol.XIX, No.2, 1994.-135 p.

25. Корсак К. Стан і головні тенденції розвитку базової профосвіти вЗахідній Європі // Освіта і управління. - 1999. - Том.З. - №1. - С. 143-154.

26. Work-related adult learning in a changing world. CONFINTEA V.Gamburg, 1997.

27. Thematic review of the transition from initial education to working life. Interim comparative report. OECD. 1998.

28. Андреев М. О педагогической подготовке учителей // овременнаявысшая школа. - 1988. - №4 (64). - С. 99-104

29. Всемирный доклад по образованию 1998. Учителя, педагогическаядеятельность и новые технологии. - Издат. ЮНЕСКО, Париж, 1998. -175с.

30. Banach Cz. Reforma systemu edukacji w Polsce - wyzwania, szanse. Іzagrozenia / [w: ] Strategic reform oswiatowych w Polsce na tie

32. Birzea С. Les dillemes de la reforme de I'enseignement rumaine: therapiede choc, infusion d'innovation ou decommunisation culturelle? //Enseignement superieure en Europe, Vol. XXII, No. 3, 1997. - p. 71-78.

33. Закон України. Про загальну середню освіту // Освіта України. -№33, 12 серпня 1998 р.

РЕКОМЕНДОВАН А Л І ТЕРАТУРА

 

1.. Булах І.Є. Комп'ютерна діагностика навчальної успішності. - К.: ЦМК МОЗ України, УДМУ, 1993. - 221 с.

2. Ващенко Л.М., Жебровський Б.М. Школа Зарубіжжя: шляхи реформ. -К., 1999.- 152с.

3. Вища освіта України. Короткий довідник 1996-1997. Higher Education in Ukraine. Brief Directory 1996-1997. - Мін.освіти України. ВВП "Компас", 1996. - 104 с.

4. Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 17-18 квітня 1996 р. Част. 1-4, - К., 1996.

5. Закон України. Про загальну середню освіту // Освіта України. -

6. №33, 12 серпня 1998р.

7. Закон України. Про професійно-технічну освіту // Освіта України. -№12, 18 березня 1998р.

8. Згуровський М.З. Реальний шлях збереження освіти – еформування (інтерв'ю) // Освіта і управління - Том.1. - №1. - 1997. - С. 6-12.

9. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. - Київ: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. - 444 с.

10. Національна система вищої освіти України. Ukraine's National Higher Education System. - Мін. освіти України. Вид.'Тенеза", 1998. - 40 с.

11. Одерій Л.П. Кваліметрія вищої освіти: Методологія та інструментарій: Монографія. -К.: МКА, ІЗМН, 1996. - 264 с.

12. Освіта в Україні. Інформаційний бюлетень. Education in Ukraine.

13. Information Bulletin. - Мін. освіти України. Вид.'Тенеза", 1998. – 72 с.

14. Освіта в Україні 1992-1994 р. (Інформаційно-аналітичний матеріал). -К.: Міністерство освіти України, 1995. - 64 с.

15. Освіта в Україні 1992-1994 р. (Інформаційно-аналітичний матеріал). -К.: Міністерство освіти України, 1995. - 64 с.

16. Освіта в Україні в період політичних трансформацій - Education inUkraine in the Time of Transition. Discussion Paper. О Kyiv, IRF, 1997. -122 p.

17. Реформы образования в современном мире: Глобальные и региональные тенденции. - М., 1995. - 180 с.

18. Розвиток освіти в Україні 1990-1991 роки. Development of Educationin Ukraine in 1990-1991 (Доповідь 43-й сесії Міжнародноїконференції з питань освіти). - К.: Міністерство освіти України, 1992. -91 с.

19. Розвиток освіти в Україні за 1992-1994 роки. Development ofEducation in Ukraine in 1992-1993 (Доповідь 44-й сесії Міжнародноїконференції з питань освіти). - К.: Міністерство освіти України, 1994.- 118с.

20. Розвиток системи професійно-технічної освіти в період соціально-економічних реформ. Доповідь Національної Обсерваторії України. -К.: ВВП КОМПАС, 1998. - 72 с.

21. Розенберг Н.М. Проблема измерений в дидактике. - К.: Вища школа,1979.- 175с.

22. Системы высшего образования стран Запада. - М.: Изд-во Ун-та Дружбы народов, 1991. - Ч. I, II. - 164, 142 с.

23. Статистичні дані (вищі навчальні заклади). До засідання колегії Міністерства освіти за підсумками 1997 року. - Мін. освіти України, Вид. Генеза", 1998.-ЗОЇ с.

24. Статистичні дані (вищі навчальні заклади). До засідання колегії міністерства освіти за підсумками 1995 року. - Мін. освіти України, Вид. Генеза", 1996. - 344 с.

25. Статистичні дані (вищі навчальні заклади). До засідання колегії Міністерства освіти за підсумками 1994 року. - Мін. освіти України, Вид. Генеза", 1995. - 292 с.

26. Статистичні дані з дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та позашкільної освіти 1997 р. - Мін. освіти України, Вид. Генеза, 1998.- 74с.

27. Статистичний збірник: Середні,    позашкільні, дошкільні та професійно-технічні навчальні заклади (1997-1998 pp.) /Міністерство освіти України. - К.: ВВП "КОМПАС", 199. - 136 с.

28. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / За заг. ред.В.Зубка. - К.: Видави, дім "KM Academia", 1997. - 290 с.

29. Таланчук П.М. Україна XXI століття: стратегія освіти (Доповідь на Із'їзді педпрацівників України) // Рідна школа. - №2. - 1993. - С. 2-8.

30. Тедеско Х.К., Адаміо М. Початкова освіта: тривалість навчання та кількість годин // Шлях освіти. - 1998. - №3. - С. 16-19.

31. Форбек М. Європейський стандарт шкільної освіти // Шлях освіти. -1996.-№1; 1997.-№1.-С. 21-25.

32.. Як здобути вищу освіту: Права та гарантії. - К.: Четверта хвиля, 1998.

33. - 256 с. З). Thematic review of the transition from initial education to working life.

34. Interim comparative report. OECD. 1998. 32. UNESCO. Statistical Yearbook. 1996

 

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / За заг. ред.В. Зубка. - К.: Видави, дім "KM Academia", 1997. - 290 с.

2. Ващенко Л.М., Жебровський Б.М. Школа Зарубіжжя: шляхи реформ.-К., 1999. - 152с.

3. Тараненко І., Локшина О. Навчальний режим у школах країн Європейського Співтовариства // Шлях освіти. - №1. - 1996. - С. 35-43.

4. Булах І.Є. Комп'ютерна діагностика навчальної успішності. - К.:ЦМК МОЗ України, УДМУ, 1993. – 221 с.

5. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. - Київ:ВІРА ІНСАЙТ, 2000. - 444 с.

6. Dobra і nowoczesna szkola - kontynuacja przemian oswiatowych. MEN[w:] Ksztatcenie nauczycieli (Suplement), nr. 1(2), 1993.

7. Mozliwosci і zagrozenia reform edukacyjnych / pod. Red. M.Ochmanskiego. - Warszawa, WSPTWP, 1997. -211s.

8. Освіта в Україні 1992-1994 p. (Інформаційно-аналітичний матеріал). -К.: Міністерство освіти України, 1995. - 64 с.

9. Згуровський М.З. Реальний шлях збереження освіти - реформування(інтерв'ю)//Освіта і управління -Том.1. -№1, 1997.-С. 6-12.

10. Reforma systemu edukacji. Projekt. - Warszawa, WSIP, 1998. - 228 s.

11. П. Закон України. Про загальну середню освіту // Освіта України. -№33, 12 серпня 1998р.

12. Розвиток системи професійно-технічної освіти в період соціально-економічних реформ. Доповідь Національної Обсерваторії України. -К.: ВВП "КОМПАС", 1998. -2с.

13. Статистичний збірник: Середні, позашкільні, дошкільні та професійно-технічні навчальні заклади (1997-1998 pp.) /Міністерство освіти України. - К.: ВВП "КОМПАС", 199. - 136 с.

14. '4. Конституція України: Прийнята на 5-ій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с. Закон України. Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про освіту". - Мін. освіти України, К.: Вид. "Генеза", 1996. -36с.

15. Закон України. Про загальну середню освіту // Освіта України. -№33.- 12 серпня 1998 р.

16. Закон України. Про професійно-технічну освіту // Освіта України. -№12.- 18 березня 1998р.

17. Про типові навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів. Наказ МО №131 від 3 квітня 1998 року // Освіта України. - №16. – 15 квітня 1998 р.

18. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI ст.") //Освіта. - 1993. - Грудень. - № 44-45-46.

19. Розвиток освіти в Україні. 1990-1991 роки. Development of Educationin Ukraine in 1990-1991 (Доповідь 43-й сесії Міжнародної конференції з питань освіти). - К.: Міністерство освіти України, 1992. -91с.

20. Розвиток освіти в Україні 1992 -1994 роки. Development of Educationin Ukraine in 1992-1993 (Доповідь 44-й сесії Міжнародної конференції з питань освіти). - К.: Міністерство освіти України, 1994.- 118с.

21. Освіта в Україні. Інформаційний бюлетень. Education in Ukraine. Information Bulletin. - Мін. освіти України. Вид. "Генеза", 1998. - 72 с.

22. Національна система вищої освіти України. Ukraine's National Higher Education System - Мін. освіти України. Вид. "Генеза", 1998. - 40 с.

23. Освіта в Україні 1992-1994 р. (Інформаційно-аналітичний матеріал). -К.: Міністерство освіти України, 1995. - 64 с.

24. Вища освіта України. Короткий довідник 1996-1997. Highe r Education in Ukraine. Brief Directory 1996-1997. - Мін. освіти України.ВВП "Компас", 1996. - 104с.

25. Статистичні дані (вищі навчальні заклади). До засідання колегії міністерства освіти за підсумками 1997 року. - Мін. освіти України, Вид. "Генеза", 1998. - 300 с.

26. Статистичні дані (вищі навчальні заклади). До засідання колегії міністерства освіти за підсумками 1995 року. - Мін. освіти України, Вид.” Генеза", 1996. - 344 с.

27. Статистичні дані (вищі навчальні заклади). До засідання колегії міністерства освіти за підсумками 1994 року. - Мін. освіти України, Вид. 'Генеза", 1995.-292с.

28. Статистичні дані з дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та позашкільної освіти 1997 р. - Мін. освіти України, Вид. 'Генеза", 1998.-74с.

29. Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 17-18квітня 1996 р.: Част. 1-4. - К., 1996.

30. Высшее образование: проблемы и перспективы развития // Вторые академические чтения. - К.: Мин. образов. Украины, Международная академия наук высшей школы, 1995. - 203 с.

31. Звіт про світовий розвиток: важке завдання розвитку / Пер. з англ. -К.: Абрис, 1994.-270с.

32. Луговий В.І. Управління освітою: Навч. посібник. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. -302с.

33. Корсак К. В. Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів / За заг. ред. проф. Г.В. Щокіна: Монографія. - К.: МАУП-МКА, 1997. - 208 с.

34. Одерій Л.П. Кваліметрія вищої освіти: Методологія та інструментарій: Монографія, - К.: МКА,13МН, 1996. - 264 с.

35. Порівняльний аналіз сучасних систем вищої освіти в реформуванні вищої школи України. Тези доповідей Міжнародної наукової конференції. - К.: Вид. НаУКМА, 1995. - 276 с.

36. Системы высшего образования стран Запада. - М.: Изд-во Ун-та Дружбы народов, 1991. Ч. 1, П. - С. 164,142.

37. Щёкин Г., Корсак К. Проблемы развития мировой системы образования и поиск пути их решения в Украине // Персонал. - №4. -1996. - С. 43-52

38. Справочник персоналий и организаций Международной Кадровой Академии. 3-е изд., дополн. - К.: МКА/ МАУП, 1999. - 96 с.

39. Одерий Л., Старикова Л. Образовательное пространство стран СНГ и Восточной Европы. - Персонал. - 1998. - №3. - С. 30-35.

40. Розенберг Н.М. Проблема измерений в дидактике. - К.: Вища школа,1979.-175 с.

41. Освіта в Україні в період політичних трансформацій - Education in Ukraine in the Time of Transition. Discussion Paper. - Kyiv, IRF, 1997. -122 p.

42. Таланчук П.М. Україна XXI століття: стратегія освіти (Доповідь на І з'їзді педпрацівників України) // Рідна школа. - 1993. - №2. - С. 2-8.

43. Грустный праздник "День знаний" // Компаньон. - 1998. - №35 (83). -С. 6-8.

44. Як здобути вищу освіту: Права та гарантії. - К.: Четверта хвиля, 1998.- 256 с.

45. Митина B.C. Частные школы в развитых странах Запада //Педагогика. - 1996. - №4. - С. 87-91.

46. 4/. Педагогічна освіта. Інформаційно-методичний бюлетень з проблем розвитку вищої школи за рубежем / Я.Я. Болюбаш, Л.П. Пуховська.

47. Випуск 1.-К., 1993.- 15 с. 48- Пилиповский В.Я. Требования     к личности учителя в

48. условиях высокотехнологического общества // Педагогика. - 1997. -№5.-С. 97-103Пуховська Л. Розвиток теорії професійної підготовки вчителів українах Заходу // Шлях освіти. - 1998. - №1. - С. 20-25.

49. Реформы образования в современном мире: Глобальные и региональные тенденции. - М., 1995. - 180 с.

50. Тараненко І., Локшина О. Навчальний режим у школах країн Європейського Співтовариства // Шлях освіти. - 1996. - №1. -С. 23-27.

51. Тедеско Х.К., Адаміо М. Початкова освіта: тривалість навчання та кількість годин // Шлях освіти. - 1998. - №3. - С. 16-19.

52. Форбек М. Європейський стандарт шкільної освіти // Шлях освіти. -1996. - №1; 1997. - №1. - С. 21-25.

53. Чижевський Б. Місце і роль приватних закладів у загальній системі освіти // Шлях освіти. - 1998. - №3. - С. 46-48.

54. Apple M.W. Rhetorical reforms: Markets standards and inequality. Current issues in comparative education. Vol.1, №2.1999.

55. Arum R. Do private schools force public schools to compete? American Sociological Review, Vol.61.1996.

56. Delor J., et.al. Learning: the treasure within. Report to UNESCO of theInternational Comission on Education for the twenty-first Century. Highlights. Paris. UNESCO. 19y6.

57. Glenn C. Why are progressives so hostile to school choice policies? Current issues in comparative education. Vol.1, №2, 1999.

58. Klees S.,1. Privatization and neoliberalism: Ideology and evidence inrhetorical reforms. Current issues in comparative education. Vol.1,.N"2.1999.

59. Learning throughout life; Myth or reality? Education International Quarterly Magazine. March/June. 1998.

60. Lifelong learning and training: a bridge on the future. Main Working Document of the-Second International Congress on technical andvocational education. Seui, 26-30 April 1999.

61. Literacy and learning strategies. CONFINTEA V. Gamburg, 1997.

62. Literacy and technology. CONFINTEA V. Gamburg, 1997.

63. Literacy, education and social development. CONFINTEA V. Gamburg,1997.

64. Literacy in multilingual/intercultural settings. CONFINTEA V. Gamburg.1997

65. Literacy for tomorrow. CONFINTEA V. Gamburg, 1997 Martins de Almeida Nogueira S. Teacher Education: Theoretical frames orassumptions, opinions, beliefs or political arguments? 9th World Congressof Comparative Education University of Sydney. 1-6 July 1996.

66. Raising gender issues in formal and non-formal settings. CONFINTEA VGamburg, 1997Shaping the future of education. Education international monthly monitor Yol.6J". 1.August/September 1998.