Фактор спадковості як обмежуюча умова розвитку організму

Спадковість складається із сукупності всіх генів, які передаються індивіду обома батьками під час запліднення. Кожен індивід отримує унікальну комбінацію генів, за винятком однояйцевих близнюків. Організм і його гени впродовж життя взаємодіють з середовищем.

Спадковість визначає межі, всередині яких організм може розвиватися. Наприклад, якщо є хімічна розбалансованість або неповнота генів, організм, що розвивається, може мати фізичні аномалії або психічні патології. Проте навіть у звичайному випадку спадковість допускає дуже широкий спектр варіацій поведінки, що є результатом підсумовування норм реакцій різного рівня – біохімічних, фізіологічних, психологічних.

 

Поняття оточуючого середовища: пренатальне середовище; соціальне середовище

Оточуюче середовище включає в себе все: від внутрішньоклітинного до міжклітинного середовища всередині самого організму до масштабних зовнішніх впливів, з якими він зіштовхується від свого зачаття до смерті. Індивідуальне оточуюче середовище включає в себе всі стимули, на які організм реагує. Тому оточуюче середовище у двох індивідів буде різних, навіть якщо їх помістити в однакові умови.

Пренатальне середовище може суттєво вплинути на розвиток індивіда. Зміна у харчуванні, секреції залоз та інших параметрів фізичного стану матері може спричинити суттєвий вплив на розвиток ембріона. Доведено, що багато функцій розвиваються у нього ще до народження. При цьому необхідно брати до уваги можливість впливу на розвиток плоду температурних та інших змін в оточуючому його середовищі.

Однак у людини, на відміну від тварини, є також високо розвинуте соціальне середовище, яке забезпечує розвиток його особистісних якостей, своєрідності. Саме соціальне середовище вважається визначальним, формуючим, виховуючим.

 

Взаємовплив спадковості і середовища

У кожному прояві активності людини можна знайти щось від спадковості, а щось від середовища, головне визначити міру та зміст цих впливів.

Ділення поведінки на інстинкти та навички, що відповідає «вродженій поведінці» та «набутій поведінці», передбачає виняткову дію або спадковості, або оточуючого середовища в рамках даної діяльності. Однак спадкові та набуті фактори не можна так розводити і поведінка не може розділятися на ту, яка успадковується, і на ту яка набувається.

В інших теоретичних концепціях припускається, що кожна якість індивіда та кожна реакція залежить від спадковості та оточуючого середовища (накопичувальна теорія).

Спадковість та оточуюче середовище також можуть взаємодіяти: їхні дії не є накопичувальними чи доповнюючими; природа та ступінь впливу кожного фактору залежить від внеску іншого. Будь-який фактор оточуючого середовища матиме різний вплив, в залежності від специфіки спадкового матеріалу. Так само і спадковий фактор діятиме по-різному в умовах різного оточуючого середовища.

Середовище та спадковість мають складні специфічні взаємовпливи.

 

Найбільш поширені помилкові стереотипи щодо впливу спадковості і середовища

Спадковість проти вродженого.

Не все, що є при народжені, відноситься до спадковості, оскільки пренатальне оточуюче середовище може впливати на основні структурні та поведінкові характеристики організму. При цьому спадковість впливає на те, що може проявитися через великий проміжок часу після народження. Наприклад, можна говорити про спадкову схильність до певних хвороб.

Подібність з батьками.

Схожість та відмінність з батьками може залежати як від спадковості, так і від оточуючого середовища. Проте досягнення батьків не можуть передаватися у спадок дітям. Майбутня мати під час вагітності може впливати на плід тільки за посередництва біохімічних та фізичних факторів, що впливають на нього. Гени постійні від покоління до покоління. Тому гени передаються не тільки від батьків, а й від їхніх попередників. При цьому схожість із батьками може бути продиктована соціальним фактором, адже діти постійно взаємодіють із батьками, ідентифікуючи і протиставляючи себе їм, що позначається на схожості чи відмінності у їхній поведінці.

Успадкування набутих ознак.

Теорія Ламарка про успадкування набутих ознак, хоча й існувала до 20-х років ХХ століття, проте не отримала свого експериментального підтвердження у генетиці, ембріології. Доведено, що не успадковуються батьківські інтереси, страхи, етичні та естетичні стандарти, професійна майстерність. Дітям передається тільки те, що є у генах.