Компоненти структури індивідуальності

Важливою задачею формального аналізу є виявлення правил, які керують формуванням гештальт-структур. Закономірності, що регулюють функціонування індивідуальності, можливе тільки через вивчення механізмів, що породжують людські відмінності. Знання цих механізмів пов’язано з вирішенням багатьох практичних задач – психотерапевтичних, психокорекційних, навчаючих, розвивальних. Це шлях до індивідуальності, найбільш оптимальний.

Ієрархічні рівні великої системи інтегральної індивідуальності:

1. Система індивідуальних властивостей організму. Її підсистеми: біохімічні, загальносоматичні, властивості нервової системи (нейродинамічні).

2. Система індивідуальних психічних властивостей. Її підсистеми: психодинамічні (властивості темпераменту), психічні властивості особистості (її спрямованість, здібності, інтереси тощо).

3. Система соціально-психологічних індивідуальних властивостей. Її підсистеми: соціальні ролі в соціальній групі та колективі, соціальні ролі в соціально-історичних спільнотах (клас, народ, нація, раса).

Природа темпераменту та інтелекту. Першочергова задача в науковому диференційно-психологічному дослідженні – виявлення механізмів утворення формальних характеристик. З цією метою розробляються різноманітні класифікації формальних властивостей індивідуальності людини. Більшість вчених виділяють в якості окремих класів енергетичні та регулятивні характеристики, відносячи до перших – активність – інтенсивність, швидкість та пластичність, а до других – емоційну чутливість, тип реагування у фрустраційних ситуаціях, фон настрою. Також спеціально виділяється клас формально-програмних індивідуальних параметрів, що охоплюють загальні ланки більш складних, у тому числі і соціально-групових, програм. Сюди відносяться: тип стратегії зняття невизначеності, переваги рангу домінування, прояву вибору (перевага сигнальної системи за Павловим). Це прояв системоутворюючого фактору індивідуальної поведінки. Всі ці властивості, детерміновані з боку природної організації індивідуальності темпераментними структурами, не визначають відношення суб’єкта до дійсності, а проявляються у формі цього відношення.

Як і до темпераменту, до інтелекту не можна примінити оціночно-змістові характеристики. Інтелект не може бути „порядним”, „моральним”, „злим”, „добрим”. Всі ці визначення пов’язані з особистісною спрямованістю суб’єкта, характеризуючи змістову сторону його світогляду, ціннісних орієнтацій, етичної поведінки. Темперамент – це характеристика сфери індивідуальності з боку активності, енергії, а інтелект – з боку можливості суб’єкта, вміння розпорядитися цією енергією.

с труктурні компоненти характеру. Зароджуючись у темпераментних властивостях, емоції та потреби отримують своє продовження в структурі характеру, але вже диференціюючись під впливом соціально значимого змісту, а не тільки еволюційно-адаптованих програм. Це не означає, що природа вищих проявів емоційної і потребово-мотиваційної сфери – мораль, прагнення до самоактуалізації – лежать за межами психічної сфери, але свідчать про перевагу цільової детермінації в організації інтегральних рівнів індивідуальності. Не можна стверджувати, що темперамент повністю визначає характер людини. Очевидно, він окреслює лише загальні контури розвитку характеру, але не наповнює його конкретним соціальним змістом. Такий зміст забезпечує процес інтеріоризації суспільно значимих норм, правил, досвід життя, процес ідентифікації.

Структурна динаміка особистості. Ряд показників моторної сфери індивідуальності пов’язаний з формальною стороною найважливіших особистісних проявів. Основні динамічні прояви особистісних властивостей корелюють з опосередкованим темпераментом типом нервової системи. Павлов відмічав, що властивості нервової системи обумовлюють динамічний аспект психічної системи суб’єкта, найзагальнішу характеристику, яка накладає печатку на всю діяльність індивідуума. Особливості типу нервової системи відображаються на формі протікання психічних, у тому числі й більшості особистісних, процесів людини (пам’яті, уваги, емоцій, мислення, волі, потреб і мотивів).

Так, Б. М. Теплов та В. Д. Небиліцин зазначають, що окремі властивості нервової системи відіграють різну роль в процесі життєдіяльності особистості. Наприклад, сильна нервова система забезпечує тривалу працездатність індивіда, можливість витримувати напругу, а слабка – чутливість до змін оточуючого середовища.