Диференційно-психологічна парадигма у вивченні людини

Щоби адекватно оцінювати людину, варто з’ясувати, ким вона власне є в біологічному, соціальному, культурному плані. Прийнято виділяти чотири основних виміри людини: організм, індивід, особистість, індивідуальність.

5.1. Організм – тілесний фактор індивідуальності

Біологічна координата людини визначає її як живу тілесну істоту. Найбільш близьким до цього є поняття „організму”. Воно включає в себе анатомо-морфологічну структуру, фізіологічні і нервові процеси, а в загальному – вищу нервову діяльність. Це може проявлятися «специфіка тілесної організації», «біохімічні індивідуальні особливості», «нейрофізіологічні основи індивідуальності». Завдяки цьому ми маємо різну вагу, зріст, колір шкіри, швидкість протікання нервових процесів, силу нервової системи.

Організм можна розглядати як біологічно-тілесну підструктуру та підсистему індивідуальності, на думку В. М. Русалова, є найбільш «жорсткою підсистемою», порівняно з іншими «гнучкими елементами», пов’язаними з підсистемою особистості.

На сучасному етапі розвитку психофізіології виділяють такі взаємопов’язані рівні функціонування організму:

1) анатомо-морфологічні особливості людини («загальносоматичні властивості» за Б. Г. Ананьєвим, «макроморфологічний рівень» за В. М. Русаловим);

2) нейрофізіологічні особливості нервової системи;

3) біохімічні та фізіологічні процеси регуляції життєдіяльності організму.

Б. Г. Ананьєв окремо виділяє білатеральні властивості, що позначаються на симетрії та асиметрії структурно-динамічних характеристиках організму (рухових та сенсорних органах).

Характер зв’язку між цими рівнями може бути не тільки лінійним, а й багато-багато значним, оскільки вони становлять ієрархію цілісної системи. Аналізуючи зв'язок біохімічних та нейрофізіологічних властивостей, В. С. Мерлін зазначає: «Цей тип зв’язку позначається як багато-багатозначний зв’язок, коли одна й та сама властивість нижчого рівня може бути пов’язана з різними властивостями вищого рівня і навпаки». Зокрема, одні й ті самі індивідуальні особливості крові і тілобудови й обміну речовин можуть спостерігатися у суб’єктів з різними властивостями нервової системи.

В. М. Русалов навіть здійснює спробу встановити ієрархію рівнів біологічної підсистеми: біохімічний, тілесний, нейродинамічний; і приходить до висновку, що «…біологічна підсистема людської індивідуальності є переважно генетично детермінованою підсистемою, хоча ступінь цієї детермінованості істотно залежить від рівня конституції: найбільша детермінованість характерна для морфологічного рівня, затим для фізіологічного і дещо менше – для нейродинамічного та психодинамічного рівня».

Важливо відзначити, що поняття «організм» є вихідним у розумінні проблеми утворення характеру та формування особистості й індивідуальності. Особливо ця традиція характерна для вітчизняної психології, яка пояснює поведінку людину через взаємодію зовнішнього середовища та організму (Б. М. Теплов, О. Г. Ковальов). Відтак специфіка організму у структурі індивідуальності полягає в тому, що вона задає біологічні параметри взаємодії людини з середовищем, забезпечуючи.

Варто розуміти, що людський організм є унікальним у тваринному світі. Оскільки людина володіє другою сигнальною системою, яка здатна блокувати діяльність першої: інстинкти, імпульси.

5.2. Індивід – передумова особистості

Слово „індивід”, з одного боку означає „єдину неподільну істоту”, а з іншого – „окремого представника людської спільноти”. Ці якості потім проявляються у його індивідуальності як унікальні, притаманні тільки даній людині властивості і як цілісна характеристика. Отже, індивід – окрема істота, яка презентує окремого представника людської спільності.

Індивідний рівень властивостей – статевозрілі та конституційні особливості, які прийнято вважати безособовими передумовами розвитку суб’єкта. Індивідний рівень відображає природні особливості організації психічних процесів, а особистісний – соціально привнесені.

Проте варто завважити, що властивості індивіда ще не визначають властивостей особистості. Доречним у зв’язку з цим є зауваження В. С. Мерліна про те, що вивчення нейродинамічних і психодинамічних (темпераментальних) властивостей у школі Б. М. Теплова і В. Д. Небиліцина відбувалося без зв’язку з вивченням спрямованості особистості, і, навпаки, спрямованість та мотивація особистості у школі О. М. Леонтьєва вивчалися поза зв’язком з нейрофізіологічними і темпераментальними властивостями.

Не дивно, що потужна критика конституційних типологій темпераменту Е. Кречмера та У. Шелдона з боку О. Г. Асмолова, Б. Г. Ананьєва була спричинена тим, що окремі індивідні властивості (особливості тілобудови і соматотипу) не просто закладалися в основу темпераменту, а й безпосередньо пов’язувалися з формуванням характеру людини.

Намагаючись виділити місце індивід них властивостей у процесі регуляції людської поведінки, О. Г. Асмолов зазначає, що індивідні властивості характеризують переважно формально-динамічні особливості поведінки особистості, енергетичний аспект протікання психічних процесів, а також визначають діапазон можливостей вибору тієї чи іншої діяльності у межах, що не мають соціально суттєвого пристосовницького значення.

В. С. Мерлін припускає, що між індивідними властивостями існують багато-багатозначні зв’язки, що забезпечує широку варіативність біологічного функціонування людини і, як можна припустити, широкі компенсаторні можливості. Зокрема, він зауважує, що «опосередкованою ланкою у багато-багатозначних зв’язках між біохімічними властивостями і властивостями нервової системи є компенсуючи функція індивідуального режиму харчування й моторної активності».

5.3. Особистість – психологічний носій соціальних властивостей

Особистість – це соціальний індивід, який поєднує риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-неповторного.

У понятті „особистість” фіксуються ті ознаки, які визначаються приналежністю індивіда до суспільства (соціальна якість).

На сучасному етапі розвитку психології поняття „особистість” розглядають у зв’язку з джерелами виникнення особистісних рис, аналіз складної природи їх детермінації; прагненням зрозуміти особистість як особливий рівень психічної реальності.

Одні вважають, що джерелом індивідуальної своєрідності організації людської особистості виступають специфіка нервової діяльності або соціальні феномени, що не пов’язані з організмом. Інші певні, що особистість – суто соціальний феномен, ніяк не пов'язаний з поняттям організму.

Л.М. Веккер вважає, що особистість – носій психосоціальних властивостей людини.

Разом із тим, особистість у вищих своїх проявах ніяк не пов’язана з організмічними та індивідними рівнями індивідуальності, якщо не брати до уваги впливу особистості на організмічні процеси, що проявляються у феноменах самонавіювання, аутотренінгу та гіпнозі. Йдеться про так званий феномен негативної індукції, яку здатна здійснювати друга сигнальна система на перше.

 

5.4. Індивідуальність – інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини

Індивідуальність – це сукупність неповторно своєрідних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей, це глибина особистості.

Індивідуальність розглядають як симптомокомплекс, що включає біохімічні, нейрофізіологічні, творчі особливості самовираження. Як правило, поняття індивідуальності ототожнюють зі своєрідністю, неповторністю явища, його унікальністю, несхожістю на інших.

Часто поняття індивідуальності використовують для визначення конкретної форми активності в її несхожості на активність інших індивідів.

Індивідуальність є інтегралом всіх рівнів внутрішньої та зовнішньої взаємодії і включає в себе процеси диференціації та координації.

У системі «індивід – особистість» індивідуальність займає найвищу ієрархічну сходинку, адже інтегрує всі оригінально-специфічні зв’язки властивостей особи як індивіда (з позиції його статі, віку, психодинамічних особливостей) та особистості (з позиції унікального життєвого досвіду).

Індивідуальність є найбільш узагальненою характеристикою особи, оскільки є «інтегралом усіх рівнів внутрішньої і зовнішньої взаємодії», але водночас вказує на цілісність, унікальність і стійкість людини.

Найбільш суттєвими характеристиками індивідуальності є: цілісність; системність; ієрархічність елементів. Цілісність вказує на інтегральний взаємозв’язок всіх підструктур та елементів, які функціонують як єдиний організм, спрямований на досягнення єдиної мети. Системність вказує на унікальну єдність елементів організму, що передбачає узгодженість їх функціонування, закономірності внутрішніх і зовнішніх зв’язків. Ієрархічність – чітка структурованість рівнів та елементів системи, які перебувають у певному стабільному стані і координуються за принципами оптимальності та компенсаторності.

Таким чином, індивідуальність можна розглядати як таку багаторівневу систему внутрішніх зв’язків, яка забезпечує їх унікальну цілісність, а відтак неповторний життєвий шлях. Важливими для розуміння індивідуальності стає вивчення її ієрархічної структури, характеру зв’язків та механізмів соціальної адаптації й інтеграції.

5.5. Людина як суб’єкт взаємодії зі світом

Інша людська характеристика суб’єктність означає „носія станів і властивостей”.

Категорія «суб’єкт» використовується для аналізу одиничного учасника взаємодії, його властивостей та особливостей – як організму (біологічної істоти), індивіда (носія психічних, передособистісних функцій), особистості (носія психосоціальних функцій) або цілісної індивідуальності (носія інтегральних функцій людини як еволюціонуючої системи). У функціональному аспекті – це конкретна форма активності.

Поняття „суб’єкт” є вихідним для характеристики процесу „суб’єкт-об’єктної взаємодії”, незважаючи на те, про яку форму активності людини йдеться, власне психічної або соціальної активності людини.