Кримінологічна характеристика корисливих злочинів проти приватної власності .

Йдеться про злочини, пов’язані з корисливим посяганням на особисту власність, споживацьку і виробничого призначення.

Ця власність є приватною, але такою, що не пов’язана безпосередньо з підприємницькою діяльністю.

Згідно зі ст. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності” № 12 від 25 грудня 1992 р. предметом посягання на приватну власність громадян є майно, яке належить громадянам: жилі будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Це майно може належати як одній особі, так і кільком особам за умови, що воно перебуває в їх спільній сумісній або частковій власності і якщо їх об’єднання не є юридичною особою.

Корисливі посягання проти приватної власності є “вічними” злочинами, що разом з некорисливими насильницькими злочинами створюють “ядро” кримінальної злочинності в усіх країнах світу й дістають дедалі більшого поширення.

Корисливі посягання проти приватної власності поділяються на такі види:

- не пов’язані з насильством над особою (“тихі” злочини): крадіжка — таємне викрадення майна (ст. 185 КК України); грабіж без насильства — відкрите викрадення майна (ч. 1 ст. 186 КК України); вимагання без насильства (ч. 1 ст. 189 КК України); шахрайство — заволодіння Майном або здобуття права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК України);

- пов’язані з насильством над особою (“гучні” злочини): умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України); грабіж, поєднаний з насильством (ч. 2 ст. 186 КК України); розбій (ст. 187 КК України); вимагання, поєднане з насильством (ч. 2–4 ст. 189 КК України); бандитизм (ст. 257 КК України).

Окрім корисливих злочинів проти приватної власності споживацького і виробничого призначення такі самі злочини вчиняються і проти інших форм власності. У кримінології їх розглядають окремо, оскільки характер їх вчинення багато в чому різниться і особи, які вчиняють ці злочини, здебільшого різні, особливо якщо це кваліфіковані злочинці. До того ж злочини, пов’язані з посяганням на приватну власність, вчиняються значно частіше, і кримінологічна чутливість населення до них набагато вища.

Отже, корисливі злочини проти приватної власності — це дії, спрямовані на незаконне заволодіння цією власністю ненасильницьким шляхом (крадіжка, шахрайство, грабіж без насильства, вимагання без насильництва) або з насильством (грабіж поєднаний з насильством, розбій, вимагання з насильством, вбивство з корисливих мотивів, бандитизм). Предметом корисливих і корисливо-насильницьких злочинів проти приватної власності здебільшого є гроші та споживацькі товари підвищеного попиту й легкої реалізації: коштовності, предмети антикваріату, хутро й шкіряні носильні речі, відео- і аудіоапаратура, автотранспорт, комп’ютерна техніка, раритетні книги, музичні інструменти тощо. Саме такі злочини мають резонансний характер, на їх тлі здійснюються “непримітні” посягання на власність на городах, з льохів, кишенькові, пляжні тощо, яких, звичайно, більше, але й набагато вища їх латентність.

Охарактеризуємо окремі види злочинів.

Крадіжки — найпоширеніший вид злочинів проти приватної власності. Вони становлять понад 40 % усіх злочинів, що зареєстровані карним розшуком. Серед крадіжок найнебезпечнішими і резонансними вважаються крадіжки квартирні й автотранспорту. Перші становлять 32 % усіх зареєстрованих крадіжок, другі — 5 %.

До найпоширеніших належать також крадіжки на транспорті, кишенькові, худоби (у сільській місцевості), у місцях спільного проживання (гуртожитках, готелях).

Квартирні крадіжки вчиняють здебільшого вдень (від 10 до 16 години) у так званих спальних районах, крадіжки автотранспорту — найчастіше ввечері й уночі.

Способи вчинення крадіжок, з одного боку, залишаються традиційними: входження у довіру, підбирання ключів, використання відмичок та іншого злочинного інструменту, відчинення кватирок, вікон, даху, дверей балконів, розрізання кишень і дамських сумок. З іншого боку, вони набирають агресивності: ламання дверей, зривання замків, проломи стін і перекриттів стелі тощо.

Поруч з “аматорами” такі злочини часто вчиняють професіонали. Найбільше їх серед кишенькових і автотранспортних злодіїв. Останні частково становлять підструктуру організованої злочинності. У “бригаду” входять спеціалісти, які відчиняють дверцята автомобілів, усувають протиугінні засоби, заводять двигун, розбирають агрегати, перебивають номери, виготовляють фальшиві документи, шукають клієнтів для купівлі, переганяють крадені автомобілі до “місця призначення”.

Професійною вважається також діяльність кишенькових злодіїв, які крадуть усе, що є на людині або при ній. Це один з високолатентних злочинів, тому їх відсоток серед зареєстрованих крадіжок незначний — до 5 %. Кишеньковий злодій вчиняє щомісяця близько 25 результативних крадіжок. Половину цих злочинів злодії вчиняють у групі. Це відбувається переважно в міському транспорті, магазинах, на ринках: 75 % — у години пік; 80 % потерпілих — жінки.

Кишенькових злодіїв розрізняють за способом крадіжок:

- “писаки”, “писальщики”, “технарі” — розрізають одяг, сумки гострими предметами (найчастіше заточеною монетою);

- “ширмачі” — вчиняють крадіжки під прикриттям різних предметів (плащів, сумок, букетів);

- “риболови” — крадуть із сумок і кишень за допомогою гачків;

- “хірурги” — працюють за допомогою пінцетів;

- “трясуни”, “ручники” — виштовхують предмети з кишень, сумок точними ударами;

- “щипачі” — працюють групою в натовпі;

- “сумочники” — крадуть з дамських сумок;

- “дубила”, “верхівники” — крадуть з господарських сумок.

Особливу корпорацію крадіїв становлять викрадачі ікон, творів мистецтва, орденів і медалей (“антикварщики”). Більшість викраденого вони продають за кордон. Розрізняють крадіїв цінностей з музеїв, приватних колекцій, квартир, церков; крадіїв “на довір’ї”, скупщиків краденого (“купців”); посередників; оцінників (“комісіонерів”); контрабандистів з міжнародними зв’язками; ростовщиків, які використовують “вибивал” для повернення ссуди. Усі вони добре оснащені технічно і багато з них обізнані в антикваріаті.

Існують ще такі види крадіжок: у гуртожитках, готелях, на робочих місцях, у роздягальнях, кафе, ресторанах, банях, театрах, на пляжах, у сільській місцевості.

Шахрайство вчиняють двома способами: через обман або зловживання довірою, тобто повідомлення завідомо неправдивих відомостей або приховування обставин, що вводять потерпілого в оману.

Шахрайські дії різні за характером. Розрізняють близько 50 видів шахрайства. Поруч з “вічними” видами злочинних професій з’явилися й нові:

- розповсюдження незабезпечених “цінних” паперів;

- “оформлення” документів для виїзду за кордон;

- обдурювання при продажу автомобілів, будинків тощо (“кидали”);

- продаж фальшивого антикваріату, коштовностей як справжніх (“фармазон”);

- продаж фальшивих квитків: залізничних, проїзних, лотерейних тощо;

- обдурювання під час гри в карти, наперстки (“катали”), гральні автомати (“лохотрон”);

- обдурювання через гадання, знахарство, “наукові” поради і консультації;

- обдурювання при продажу валюти (“ломщики”);

- обдурювання під виглядом продавця (“лялькарі”) або жениха (шлюбні аферисти);

- здійснення незаконних обшуків з видаванням себе за працівників правоохоронних органів (“розгон”);

- “збирання” коштів для благодійних цілей, організації екскурсій, а також штрафів, податків, митних зборів тощо;

- видавання себе за видатних і відомих людей (вчених, кореспондентів тощо), що потрапили у скрутне становище, або виконують розпорядження родичів і знайомих потерпілих.

Під час здійснення цих та інших шахрайських дій злочинці використовують фальшиві документи, “кукли”, фальшиві коштовності, формений одяг тощо.

Предметом шахрайства є гроші (85 %), цінні речі, іноді нерухомість.

Особливо небезпечним своєрідним видом шахрайства є фальшування грошей.

Питома вага шахрайства серед злочинців проти приватної власності невелика — близько 5 %. Але шахрайство високолатентне, бо багато потерпілих не подають заяв про вчинення шахрайства, тому що їхня поведінка небездоганна — від злочинної до смішної в очах інших; потерпілі не усвідомлюють себе ошуканими; не розраховують на те, що міліція зможе повернути втрачене, або не хочуть пояснювати походження втрачених цінностей.

Серед шахраїв багато “гастролерів” і рецидивістів. Чимало з них постійно “працюють” над своїм іміджем і поведінкою. Вони, як правило, мають риси товариськості, артистичності, рішучості у своїх вчинках, можуть зосередити увагу співрозмовників, зацікавити їх, справити приємне враження. Багатьом шахраям притаманні витончена хитрість, вміння прикидатися й здатність до перевтілення.

До відкритого заволодіння майном без насильства належать здебільшого зривання капелюхів і виривання сумок.

Проте переважна більшість грабежів і, звичайно, розбої вчиняються з насильством, яке стає дедалі зухвалішим. Часто злочинці застосовують вогнепальну і холодну зброю, вбиваючи потерпілих або наносячи їм тяжкі тілесні ушкодження (серед злочинів грабежі становлять близько 5 %, розбої — близько 1,5 %).

До характерних видів грабежів і розбоїв (корисливо-насильницьких злочинів) належать такі:

- вуличні (“гоп-стоп”) — у малолюдних місцях, на вулицях, у парках, скверах, найчастіше у вечірній час, у під’їздах і ліфтах (здебільшого на жінок);

- напади на касирів, продавців у магазинах, працівників в офісах (часто із застосуванням зброї);

- напади на водіїв “таксі” та інших, що погодилися “підвезти” (часто пов’язані з вбивством);

- напади на громадян у їх власних оселях з проникненням під виглядом почтальонів, працівників комунальних служб, міліції, з дорученням від родичів і співробітників (“громили”).

Часто злочинці діють групами, у масках, застосовують зброю, тортури.

Вимагання (рекет) виражається у вимозі передати злочинцю особисте майно потерпілого; право на майно, наприклад з оформленням договору дарування; вчинити певні дії майнового характеру, наприклад знищити боргову розписку або заповіт; “прийняти” захист, заступництво, протежування з боку рекетирів за велику винагороду; взяти “своїх” на керівну або фіктивну роботу на фірму.

Зброєю вимагачів є погроза скалічити або вбити потерпілого, його родичів або близьких або поєднана з викраданням людей, в тому числі дітей — “кіднепінг” (при підозрі затримання вбивство може бути вчинено); погроза знищити цінне майно, застосування вибухів; погроза розголошення ганьбливих відомостей, а здебільшого розголошення про злочинну діяльність (метод Остапа Бендера).

Дрібний рекет здійснюється практично в усіх сферах, де є торговельний прибуток: на ринках, базарах, у кафе тощо. У вузькому розумінні рекет — це вимагання постійної сплати (“податків”).

Вимагання високолатентне, бо залякані рекетирами люди здебільшого бояться звертатися до міліції.

Вбивства з корисливою метою вчиняються під час розбійних і бандитських нападів й через інші обставини: з метою позбутися кредитора, комерційного конкурента, жінки, якій сплачуються аліменти, потерпілого, якому сплачуються гроші у зв’язку з каліцтвом, тощо.

Відомі випадки вбивства потерпілих, що самотньо проживають у приватизованих приміщеннях, після укладення з ними договору згідно зі ст. 425 Цивільного кодексу України про довічне утримання з подальшим переходом житла після смерті до другої сторони договору.

Вбивства вчиняються і на замовлення. Раніше такі факти траплялись у зв’язку з бажанням позбутися жінки, чоловіка або співмешканця. Тепер такі вбивства вчиняються до конкурентів у легальній або злочинній діяльності (“розбірки”).

До злочинних професій належать також забезпечувальні послуги, які надають лихварі, “розвідники”, навідники, “контррозвідники”, охоронники, скупувачі краденого і його перепродувачі.

У розглядуваному виді злочинності переважають чоловіки.

Жінки мають великий відсоток серед шахраїв (30–40 %), крадійок “на довірі”, “підсидчиць”, проституток, які часто є навідницями, пособників — переховувачів злочинців і краденого.

Багато злочинців не мають певних занять або працюють “випадково”. Високим є спеціальний рецидив. Часто рецидивісти перебувають на нелегальному становищі, бо розшукуються за раніше вчинені злочини.

Особливим є контингент найманих убивць — кілерів. “Корпорації вбивць” в Україні не існує, а тому наймані вбивці різняться за грошовими можливостями замовника і колом його зв’язків. Частину вбивств на замовлення вчиняють особи, які не мають “необхідної підготовки”. У результаті іноді потерпілі уникають смерті через поранення або навіть без них. Трапляється, що кілери вбивають “не того”. Але є й прояви (їх менше) “високої професіоналізації”. Людину без фізичної охорони можна вбити будь-де: на вулиці, у домі, натовпі. Тих же, хто їздить тільки на автомобілі з охоронцями, “дістати” набагато складніше.

Типологія злочинців проти приватної власності така:

- випадкові (нестійкі) — не мають стійкої паразитичної антигромадської орієнтації, виявляють корисливість, бажання задовольнити потребу в алкоголі (“завіятись”), не відстати від друзів; у частини мотивом є забезпечення себе і близьких найнеобхіднішим;

- ситуативні — такі, що вчиняють злочини за сприятливих обставин, не здатні утриматися від спокуси (грабіжники, крадії на пляжах, у гуртожитках тощо);

- злісні — професіонали або такі, що наблизились до них, мають паразитичний погляд на своє місце в житті, визнають злочинне середовище як своє, сприймають його субкультуру, значна частина має судимість, характерна підготовка до вчинення злочину, сформована антигромадська установка;

- особливо злісні — злочинна еліта (“вори в законі”, “авторитети”, “відморозки”), якій властиві особлива злочинна укоріненість, злочинна філософія, призирство до норм загальнолюдської моралі, ненависть до правоохоронних органів.

Властивості більшості злочинців проти приватної власності такі:

- корисливо-споживацьке прагнення до паразитичного існування за рахунок злочинного вилучення майна громадян;

- стійка деформація свідомості, нігілістичне ставлення до законів, перекручування суспільних принципів і моральних правил життя, некритична і завищена оцінка себе як особи;

- укорінення розпусти (алкоголізм, вживання наркотиків, захоплення азартними іграми, випадкові статеві стосунки).

Тенденції корисливої злочинності проти приватної власності:

- різке зростання (абсолютне й відносне) у 1990–1995 рр. З початком стабілізації в 1996 р. подальша укоріненість, певне зниження показників;

- “омолодження”;

- зростання вагомості жінок;

- поява нових видів злочинів — рекет, кіднепінг, “піраміди” тощо;

- зростання спеціалізації злочинних угруповань;

- підвищення рівня професіоналізації і спеціального рецидиву.