Кримінологічна характеристика насильницьких некорисливих злочинів .

У кримінологічній класифікації злочинів як окремий вид вирізняють насильницькі злочини.

Під насиллям у кримінальному праві розуміють фізичний або психічний вплив особи на іншу людину, який порушує її право на особисту недоторканість, з метою досягнення певного злочинного результату.

Зазначимо, що згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Насильницькі злочини поділяються на три групи:

- некорисливі;

- корисливі;

- які посягають на основи національної або громадської безпеки, а також на авторитет органів державної влади і місцевого самоврядування.

Насильницькі некорисливі злочини (суто насильницькі) кульмінацією мають безпосередньо насильство, вчинивши яке, злочинець вважає, що досяг своєї мети. Мотивами цих злочинів можуть бути помста, ревнощі, заздрість, хуліганські спонукання, гіпертрофований статевий інстинкт, садистські нахили.

Але завжди в основі механізму злочинної поведінки виявляється агресивно-зневажливе, цинічне ставлення до особи, її життя, фізичного і психічного здоров’я, честі й гідності. Злочинне діяння може бути спрямоване як на конкретну особу, так і на невизначене коло осіб.

Отже, до некорисливих насильницьких злочинів насамперед належать такі умисні злочини, як вбивство (ст. 115–118 КК України, крім вбивства з корисливих мотивів), усі види тілесних ушкоджень (ст. 121–125 КК України), побої і мордування (ст. 126 КК України), катування (ст. 127 КК України), погроза вбивством (ст. 129 КК України), зґвалтування та інші статеві злочини (ст. 152–156 КК України), хуліганство (ст. 296 КК України), наруга над могилою (ст. 297 КК України), нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури (ст. 298 КК України), жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК України) та деякі інші.

В останніх трьох злочинах психічне насильство над особою виявляється не обов’язково в момент вчинення діяння, це може статися й пізніше при виявленні їх наслідків (зіпсована пам’ятка культури, знищена могила, труп тварини тощо).

Насильницькі (як і корисливі насильницькі) злочини вважаються “ядром” загальнокримінальної злочинності, такими, що існуватимуть завжди, при будь-якому суспільно-політичному устрої.

Що ж до другої і третьої груп насильницьких злочинів, то насильство в них є лише першим етапом досягнення суб’єктом інших цілей, воно є засобом для вчинення інших злочинних дій, в основі яких лежать інші спонукальні мотиви.

До корисливих насильницьких злочинів можна зарахувати грабіж, поєднаний з насильством (ч. 2 ст. 186 КК України), вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України), розбій (ст. 187 КК України), вимагання (ст. 189 КК України), бандитизм (ст. 257 КК України), які мають на меті злочинне збагачення.

Насильницькі злочини, що посягають на основи національної або громадської безпеки, а також на авторитет органів державної влади й місцевого самоврядування: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК України), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України), захоплення заручників (ст. 147 КК України), масові заворушення (ст. 294 КК України), наруга над державними символами (ст. 388 КК України), мають на меті через насильство змінити характер діяльності владних структур, примусити їх виконувати незаконні дії, державних службовців перейти межі їх повноважень, водночас підриваючи авторитет зазначених структур.

Вивчення кола некорисливих насильницьких злочинів дає підстави умовно класифікувати їх на три групи:

- побутові;

- дозвільні;

- статеві.

Побутовий злочин — це діяння, вчинене на грунті конфліктних особистісних або громадсько-побутових відносин з потерпілим.

У цьому разі конфлікт полягає в зіткненні інтересів, гострих суперечностях злочинця і потерпілого, що взаємопов’язані певними відносинами: особистісними (подружжя, родичі, сусіди, коханці) або громадсько-побутовими (пасажир — кондуктор, покупець — продавець). Такий характер конфлікту є обов’язковою ознакою побутових злочинів. Що ж до місця й часу (позаробоче хоча б для одного з учасників конфлікту), які обмежені побутовими справами і заняттями, то вони мають певні статистично визначені ознаки, але не є обов’язковими, факультативними (скажімо, більшість побутових злочинів вчиняється за місцем проживання злочинця чи потерпілого, але траплялося, коли син вбивав на побутовій основі батька на роботі, чоловік дружину — у бібліотеці тощо).

Дозвільний злочин — це діяння, рішення вчинити яке виникає і реалізується при проведенні вільного часу, причому як дозвільне його можна кваліфікувати тільки за відсутності побутового конфлікту між злочинцем і потерпілим.

Для дозвільних злочинів саме час (вільний від роботи й побуту у вузькому розумінні цього поняття) є атрибутивною, тобто обов’язковою, ознакою. Дозвільний злочин нібито виростає з певних видів вільного проведення часу (насамперед різних видів “гуляння”).

В окремих випадках дозвільний злочин може бути здійснений в якійсь швидкоплинній особистісно-конфліктній ситуації: помста товариша по чарці за поведінку, сприйняту як образливу або справді таку, розправа з особою за зроблене зауваження тощо. Як правило, дозвільний злочин має конкретного потерпілого, але може мати також неперсоніфікований, безадресний характер — суто хуліганська мотивація у вигляді п’яного зухвальства, бажання принизити оточуючих, викривлений потяг до самоствердження, демонстрування нехтування елементарними нормами моралі.

Дещо специфічними виглядають злочини третьої підгрупи — статеві (у вузькому розумінні цього поняття).

Якщо взяти найпоширеніші з них — зґвалтування, то їх вчиняють як до знайомої особи, так і до незнайомої. У першому випадку злочинець розраховує на те, що потерпіла особа упокориться тому, що сталося і з різних міркувань не подасть заяви до правоохоронних органів. До таких випадків належать також факти насильницького інцесту: зґвалтування батьками своїх дочок, синами — матерів тощо. Як правило, такий злочин вчиняє одна людина, зрідка — з допомогою пособників (умовно це називається “зґвалтування-любов”).

У другому випадку зґвалтування (або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом) — це напад на незнайомих осіб, яке здебільшого вчиняє група (умовно це називається “зґвалтування-пристрасть”) і часто в основі такого діяння лежать хуліганські мотиви.

Отже, насильницькі злочини розглядуваної категорії можна визначити як некорисливі агресивні діяння, які вчиняються на грунті конфліктів у сфері побутових відносин або при проведенні вільного (дозвільного) часу і мають особистісно-конфліктну, хуліганську або сексуальну мотивацію.

Як і інші види загальнокримінальної злочинності, некорисливі насильницькі злочини мали тенденцію до збільшення їх кількості до 1996 р. з подальшим різким зниженням (на жаль, це не стосується вбивств). Істотно зменшилась кількість тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань і хуліганств.

Зазначені чотири види злочинів становлять “ядро” некорисливої насильницької злочинності. Її структура (за даними 2000 р.) є такою: умисні вбивства — 13 %, тяжкі тілесні ушкодження — 19 %, зґвалтування — 3 %, випадки хуліганства — 65 %.

Інші злочини становлять малий відсоток. До того ж зазначимо, що велика кількість вбивств вчиняється з корисливих мотивів.

До 70 % вбивств вчиняють особи, які не займалися суспільно корисною діяльністю. Вбивства з використанням вогнепальної зброї становлять 5 %, з використанням “холодної” зброї і підручних засобів — 40 %, вбивства у стані сп’яніння — близько 60 %. Зокрема, жінок серед вбивць 13 %.

Переважна більшість некорисливих насильницьких злочинів має ситуативний характер. Щодо побутових злочинів, мотивами яких є ненависть, помста, ревнощі, хуліганство тощо, то конфлікт між злочинцем і потерпілим у більшості випадків має затяжний, в’ялотекучий характер і часто завершується скоєнням злочину. При цьому зауважимо, що найчастіше наперед неможливо передбачити, хто буде потерпілим, а хто злочинцем.

За часом більшість розглядуваних злочинів вчиняється у вечірню пору, а також у дні відпочинку й свят.

Більшість побутових злочинів вчиняють особи віком 25 років і старше, водночас дозвільні і статеві злочини скоюють і особи віком до 25 років.

Останнім часом у світі почастішали випадки групових насильницьких злочинів, що мають характерну мотивацію. Насамперед це вандалізм, що пов’язаний з актами агресивної поведінки негативно “зарядженого” угруповання людей (натовпу), найчастіше молоді. Така поведінка виявляється, зокрема, у руйнуванні обладнання в культурних і спортивних установах, підпалюванні будинків, пограбуванні автомобілів, битті вітрин, знущанні над людьми. Вандалізм може мати й “локальніший” характер, що виявляється у руйнуванні пам’ятників, заляпуванні фарбою виробів мистецтва, битті скла у вагонах транспорту тощо.

Поруч з проявами вандалізму з політичних, ідеологічних, релігійних мотивів, частішають випадки так званого безмотивного вандалізму, що є “підсвідомим викликом суспільству”.

Така форма вандалізму спирається на так звану “молодіжну субкультуру”, що базується на сприйманні “ідолів” сучасної музики (насамперед важкого року), спорту (футбольні фанати), а також через постійне вживання наркотиків і алкоголю.

Велика небезпека вчинення насильницьких злочинів походить також з боку так званих тоталітарних сект. Зокрема, світовий центр сатанізму розміщується у Сан-Франціско (США). Засновником і головними провідником сатанинської церкви є Ентоні Лавей — автор “Сатанинської Біблії”. Філії сатанинської церкви (“печери”) існують у багатьох країнах світу. Останнім часом вони з’явились і в Україні.

Сатаністи схильні до вандалізму, статевих злочинів, наруги над могилами і православними обрядовими речами, водночас вчиняють і вбивства.

Виключно велику небезпеку становлять так звані серійні вбивці-маніяки, переважна більшість з яких є сексуальними маніяками. Це садисти, які спочатку задовольняють власну сексуальну пристрасть, знущаються над жертвами, після цього вбивають їх. Маніяків, які вчиняють статеві акти з трупами, називають некрофілами. Частина сексуальних маніяків водночас є канібалами. Одним з найвідоміших сексуальних маніяків у 80-ті роки був Чикотило, який закатував 53 жертви на території Росії (кілька в Україні). Серед серійних вбивць відомі також маніяки несексуального плану. Таким був, наприклад, Онопрієнко. Він закатував 52 жертви, частина з яких були діти.

Щодалі збільшується кількість злочинів, які вчиняються з особливою жорстокістю і мають зовні немотивований характер.

Жорстокість стала невіддільною складовою буття, серед її прибічників є навіть діти.

Переважна більшість осіб, що вчиняють насильницькі злочини, мають низький рівень освіти і кваліфікації, з-поміж них великий відсоток п’яниць, алкоголіків, наркоманів, токсикоманів, осіб без певних занять.

Для цієї категорії злочинців характерні егоцентризм, несприймання чужого страждання, чужого лиха; зневажання правових норм і заборон; агресивність; прагнення вирішити будь-який конфлікт із застосуванням грубої сили, позиція самовиправдання своїх вчинків.

Злочинців цієї категорії класифікують так:

- випадкові — особи, що потрапляють у конфліктну ситуацію й неадекватно реагують на неї, часто у стані сп’яніння;

- особи, що замкнулися на конфлікті й неправовому його вирішенні (при тривалому характері конфлікту);

- негативно орієнтовані — націлені на конфлікт, тобто такі, що бажають його створення і злочинного вирішення;

- злісні — особливо жорстокі особи, що виявляють агресивність, вбачають у вчиненні злочину особливий сенс свого існування.

До основних тенденцій насильницької злочинності в Україні належать такі:

1. Значне збільшення їх кількості в 1991–1996 рр. з певною стабілізацією останніми роками (і навіть зменшенням їх кількості).

2. Збільшення кількості злочинів, вчинених з особливою жорстокістю, у тому числі серед неповнолітніх.

3. Зростання жіночої насильницької злочинності, в тому числі її найбільш небезпечних проявів.

4. Поява нових мотивів при вчиненні насильницьких злочинів: вандалізм, сатанізм тощо.

5. Збільшення кількості злочинців з відхиленнями психіки.