Лекція 6. Модернізацій ні та постмодернізаційні процеси в сучасній культурі



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лекція 6. Модернізацій ні та постмодернізаційні процеси в сучасній культурі



 

план

1. Модерністська модель світу в західній та українській інтерпретаціях.

2. Людина в українській і світовій культурах новітнього часу.

3. Постмодернізм як нова культурна парадигма.

 

1. Модерністська модель світу в західній та українській інтерпретаціях ХХ ст., теоретично сформульоване в теорії відносності А.Ейнштейна, явило цілісну, динамічну, взаємопов'язану структуру світу. Глобальні катастрофи, світові війни, прорив у космос утвердили планетарний погляд на оточення. Світ як глобальна цілісність постав у його найвідоміших філософських моделях: у ноосфері В. Вернадського, антропокосмізмі Холодного і Тейяра де Шардена, в теорії спільної справи М. Федорова, космічних ідеях К. Ціолковського.

Відкриття закону взаємозв'язку між масою й енергією, квантова механіка з уявленням про електрон як про корпус­кулярно-хвильове утворення означили ситуацію єдності про­стору і часу, матеріального й ідеального. Релятивістська ме­ханіка, співвідношення невизначеностей Гейзенберга, принцип додатковості зняли питання про абсолют з порядку ден­ного. Все це зумовило формування плюралістичної нелінійної картини світу, діаметрально протилежної позитивістській ідеї емпіричного пізнання та лінійного історичного розвитку.

Принцип контрапункту як поєднання кількох відносно автономних і паралельно існуючих у часі ліній є характерним для художньої світомоделі: полістилістичні, політемброві, поліритмічні побудови в музиці росіянина А.Шнітке й американця Ч.Айвза, перетікання буденного світу Москви і містичного світу Єршалаїму в "Майстрі і Маргариті" М.Булгакова, формула "Життя прожити - не поле перейти" героїв "Доктора Живаго" Б.Пастернака, планетарні режисерські побудови українця О.Довженка ("Земля") й італійця Ф.Фелліні ("Вісім з половиною"), зіткнення героїв "'Улісса" Дж.Джойса. Поліфонічний світ переплетеності різних тематичних ліній у про­сторах і часових вимірах символічно інтерпретується як по­долання лінійної моделі часу.

Відкриття другого принципу термодинаміки, який утверджує систему як таку, що забуває свої попередні стани і прагне до хаосу, до розсіювання енергії, заперечило космологічні уявлення про збільшення порядку в світі. Модериістська модель світу постулює ідеї хаосу, випадковості, змістової поліфонічності, плинності реального світу, непідвладного впорядкованості.

Дійсність, яка спонукає не довіряти зовнішній реальності, породжує некласичне бачення світу. У візуальних мистецтвах - відмову від прямої перспективи і зображальності. У музиці - відмову від ладу в тональності й визнання всіх ступенів звукоряду рівноправними. У прозі - безсюжетність, деструкцію всіх змістів, вільне асоціювання. У поезії - вільний вірш зі складнопобудованим різноряддям. У філософії - еклектичний плюралізм, відмову від систематичного мислення, від раціоналізму, зведення окремих проблем до рівня само­стійного філософського напряму: інструменталізм, феномено­логія, структуралізм, лінгвістична філософія, герменевтика. У психології - психоаналіз з проникненням у недоступне простому спостереженню. У природничих науках - принципи відносності і додаковості, що дають можливість вченому обирати будь-яку систему аксіом. "Великий план" y фільмі Антоніоні "Блоу ап" і "розрізання ока" у фільмі Бунюеля "Андалузький пес" - різні образи однієї ситуації відмови від очевидного, заклику сприймати світ "внутрішнім оком".

Отже, модернізм моделює ірраціональну картину світу.

Тому, до певної міри, образ ХХ ст. створено мистецтвом кінематографа. Кіно асоціюється не з реальністю, а з її антипо­дом - сновидінням (В.Руднєв). Те, що зняте і відображене на екрані, є реальним настільки, наскільки реальним є те, що бачить людина уві сні ("Злектрический сон наяву" О.Блока, образ Голлівуду як "фабрики снів"). Кінематограф не відобра­жає дійсність, він створює свою дійсність і, ян: візуальне ми­стецтво, довершено передає ілюзію як справжню реальпість (не випадково при народженні кінематограф називався ілю­зіоном). Саме тому кіно звертається перш за все до ірреальних модальностей - до фантазій, сновидінь, спогадів (фільми А.Тарковського, Ф.Фелліні, А.Куросави, І.Бергмана, Ю.Іллєнка). Ця фундаментальна особливість кіномови - гра на межі ілюзії і реальності - стає можливою завдяки монта­жу (ефект Кулешова). Режисерські експерименти Л.Кулешова, С.Ейзенштейна, В.Пудовкіна давали можливість з окремих фрагментів реальності вибудовувати нову дійсність з переконструйованими змістами.

Міфологічне кіномислення О.Довженка візуалізує духовне самоокреслення українства. У фільмі "Земля" він відкриває цілісний світ національних цінностей і долучає його до світово­го міфологічного простору. Подібно до архаїчного співця, О.Довженко прозирає початки й кінці життя свого народу, основаного на природному циклі праці, життя і смерті, розгортає фабулу про смерть-воскресіння героя. У довженківсь­кому світі сили космосу завжди панують над силами хаосу: невмируще джерело їхньої могутності автор віднаходить в ан­теєвій дотичності буття народу до самої землі.

На тому самому фунті зростає світовий феномен українського поетичного кінематографа. Герої "Тіней забутих предків" С.Параджанова, "Криниці для спраглих" Ю.lллєнка, "Камін­ного хреста" Л.Осики живуть в етнічному космосі, світі об­рядів і ритуалів. Для глядача можливість опинитися ва вайдальшій периферії культури, на Гуцульщині, яка зберегла саме завдяки віддаленості національні коди буття, створювала ситуацію національної самоідентифікації, яку було вилучено із життя в реаліях радянського "інтернаціоналізму".

Втеча особистості від банальної ілюзорної дійсності прокламується абстракціоnізмом із заміною предмета (реальне) поняттям (ідеальне). Художники-абстракціоністи здійснили в мистецтві аналог концептуальної революції, яку було сформульовано згідно з теорією електромагнітного поля. Вони осмислюють енергетичні можливості матерії. Скульптури українця О.Архипенка руйнують замкненість простору: отвори, відблиски, прозоре скло створюють ілюзію перетворення об'єму на потоки світла. Подолання земного тяжіння (карти­ни не мають ні верху, ні низу), звільнення від предметності утверджують ситуацію прориву до універсальних сфер буття, неможливу без дистанціювання від матеріальної залежності.

Абстракціонізм моделює деідеологізовану, відірвану від світу особистість у сваволі відчуття, сприйняття і самовираження.

В абстракціонізмі простежуються дві тенденції. Перша психологічна, експресіоністична (В.Кандинський, Дж.Пол­лок) З орієнтацією на емоційну цінність кольору в його музичній асоціативності, з інтенцією до прориву в духовні сутності, в драму космічних сил. Друга - інтелектуальна, логічна або геом.етричн.а (К.Малевич, П.Мондріан) з намаганням створити новий тип художнього простору шляхом поєднання реаних геометричних форм, кольорових площин, ламаних ліній. Живописні композиції К.Малевича, в яких на білому тлі кружляють прості геометричні фігури, немовби наслідують космічно-планетарний лад. Вони не мають ні верху, ні низу, оскільки не підкоряються закону тяжіння всесвітнього простору. Шалені вітри карколомного новітнього часу збурюють злагоджені ритми галактичного життя. Ці спроби виявилися значущими для новітньої архітектури і дизайну.

Безпосереднє відображення ментального життя свідомості шляхом зчеплення асоціацій, нелінійність, обірваність син­таксису стає сутністю прийому "поті" свідомості". Він стано­вить форму, яка імітує внутрішній монолог. Потік свідомості моделює духовну ситуацію особистості, відірваної від соціаль­ного жит'гя. М.Пруст створює багатотомний цикл романів "У пошуках втраченого часу" як безкінечний і позбавлений логіки рух спогадів героя про минуле життя. Це глибоко особистісне уявлення про життя є для автора вищим й істиннішим, ніж реальна дійсність, яка відображається лише настільки, наскільки вона освоєна свідомістю людини. У романах У.Фолкнера обличчя героя не потрапляє у фокус, його образ створюється з людських думок і версій, що нерідко взаємо­виключають одна одну. Драму людей замінено драмою ідей.

Потік свідомості викорис'говує проза пового ро.ману (Фран­ція, 50-ті роки), в якій культивується позасюжетність, обірва­на фраза, невмотивованість, відсутність розв'язки. У романі Н.Саррот "Портрет невідомого" розкриваються найтонші відтінки почуттів чоловіка і жінки, які так і не переростають в реальні стосунки двох закоханих. За ними - образи розкиданості хаотичного світу, сум'яття людської психіки.

Рух у середину матеріального об'єкта, який раніше сприймався неподільним, здійснює сонорний напрям у музиці (К.Пендерецький). Для нього важливою є не висота звуку, а його тем бр як безкінечна мікроінтервальна структура. Особи­стісне "я" автора знаходить вираження в грі тембрів. Алеато­рика з її абсолютизацією принципу випадковості у створенні і виконанні музики (К.Штокгаузен) моделює світ як хаос спонтанних звуків та образів. Специфіка джазової і рокової музики також пов'язана з експресивністю, імпровізаційністю, інтенцією до максимального виявлення виразних можливос­тей ритмічного руху.

Світ потаємних сфер людської психіки, який руйнує диктат розуму і кайдани логіки, представляє естетика сюрреалїз­му. Він народився як філософія "втраченого покоління", чия молодість збіглася з Першою світовою війною і жорстокою післявоєнною дійсністю, що примусили сумніватись у так званому "здоровому глузді" буржуа. У художніх моделях сюр­реалістів світ втрачає визначеність, сталість, впорядкованість, перетворюється на хаос жахних образів. У картині С. Далі "Сон" межу реалій і надреалій знищено: сон стає зримою ре­альністю. Особистість залишається сам на сам з потворним світом і втрачає здатність сприймати і пізнавати його. Думка людини губиться в пастці суперечностей: у картині Р. Магріта "Царство світла" під світлим сонячним небом зображено вечірній пейзаж.

Ситуація розгублєної людини в таємничому і нєпізнанному світі моделюється за допомогою надм-етафоричності. Метафора абсолютизується і доводиться до "поєднання непоєднаного" , що й створює образ таємничо-алогічної реальності. Засобами сюрреалістичної поети ки є алогічний монтаж, по­засмислове зіткнення, ірраціональний зв'язок образів.

І нтуїтивізм став основою творчого методу сюрреалістів, який базується на "психічному автоматизмі" , спонтанному творчому процесі, фіксації вільних від контролю розуму станів сновидінь, галюцинацій. JIітературні спроби сюрреалістів також характерні автоматизмом зчеплення вільних асоціацій (П.Елюар, Л.Арагон, Г.Лорка).

Витончена техніка поєднання несумісного, самоіронія характерні для скандальних кіношедеврів сюрреалістів С.Далі і Л.Бунюеля "Андалузький пес" та "Золотий вік", які закла­ли традицію сюрреалістичної кіномови.

Алогічний, ірреальний світ надреалізму примушує не лише жахатися потворності й хворобливості буття, а й відкриває його багатоплановість, парадоксальність і непідвладність ло­гіці явищ дійсності, в якій усе пов'язане з усім ("Передчуття громадянської війни", "Таємна вечеря" С.Далі).

Однією з важливих рис культури ХХ ст. є неоміфологізм свідомості, який став реакцією на позитивізм ХІХ ст. і наслідком щедро дарованих добою соціально-психологічних травм. Новітні художні тексти не лише активно використовують міфологічні сюжети і мотиви, а й починають уподібнюватися міфові за своєю структурою.

Основними рисами цієї структури є циклічний час, існування на межі ілюзії і реальності, міфологічна багатозначність мови культурних текстів. "Чарівна гора" Т.Манна будується з використанням міфу про співця Тангейзера, його ж "Іосиф та його брати" - на міфології вмираючого і воскресаючого Бога, "Улісс" Дж.Джойса - за міфом про Одіссея, "Майстер і Маргарита" М.Булгакова - на євангельській міфології тощо.

Неоміфологізм є характерним передовсім для тоталітарних культур, які специфічні жорсткою керованістю зверху й опорою на масовий ентузіазм знизу, ідеологічною спрямова­ністю канонічних кліше, псевдодемократизмом. У своїй схиль­ності до міфологічних архетипів через Їхню інтенцію до родових (не особистісних) цінностей тоталітарна культура консер­вативна й архаїчна.

Вже в перші роки існування радянської влади закладається міфо-ритуальна основа майбутньої культури. Образи культуротворення націлюються на протиставлення нового світу навколишньому інокультурному хаосу. Шалене знищення пам'яток попередньої культури сприймається як руйнування простору ворожих змістів. Ленінський план монументальної пропаганди має на меті позначити відвойований у хаосу простір: пам'ятники-ідоли, обов'язкові для встановлення в кожному найменшому поселенні, санкціонують космічний порядок. Щорічно проводяться містерії з приводу народження нового світу - жовтневого перевороту. Відроджуються архаїчні космологічні моделі на зразок передньоазійських зикуратів (мо­дель башти ІІІ Інтернаціоналу В.Татліна), далекосхідних мавзолеїв (мавзолей Леніна О.Щусєва). Лапідарність брутального гігантизму конструктивістської архітектури з чистими геометричними формами знаменує протиставлення всьому природному, органічному.

Традиційні іконографічні схеми набувають нового змісту, який через них стає сакралізованим. Роман М.Горького "Мати" представляє християнський міф про Спасителя і Бо­гоматір, роман О.Серафимович а "Залізний потік" - історію виходу іудеїв з Єгипту. Адаптується класицистична міфологія з конфліктом між почуттям і розумом (Павка Корчагін, Левінсон, Маресьєв тощо). Через загострення бінарних опо­зицій протиставляється світ героїв і злодіїв (картина "Допит комуністів" Б.Йогансона). Улюблені образи радянської культури - атлет, борець, воїн, здатний до самопожертви; матигероїня, яка уособлює родючість; велична постать правителя, харизматичного вождя-жреця, що втілює "діловий конструктивний підхід"; ворог, наділений демонічними рисами; народні маси, об'єднані "єдиним трудовим поривом" тощо. Радянський кінематограф ("Світлий шлях" Г.Александрова, "Свинарка і пастух", "Кубанські козаки" І.Пир'єва) творить міф про маленьку людину, яка долає перешкоди на шляху до свого світлого майбуття (обов'язковий апофеоз у кремлівських залах). До речі, мова кінематографа найбільше відповідає міфологічній, тому за радянських часів його і вважали "найважливішим з усіх мистецтв". Прагнення культурного тексту стати "Біблією для неграмотних", коментарем до міфу, поро­джує настанову на творення реалістичного світу, життєподібної ситуативності, крізь яку просвічується міфологічна структура.

Міфотворчість у тоталітарних культурах виступає ідеологічним самообслуговуванням суспільства. Теперішнє спрямовується в осяйне майбуття, підкріплюючись величними аналогіями з героїчного минулого, і тим самим міфологізується в образі нової вічної імперії за межами плинної історії. У рисах буденності прочитуються знаки обіцяного раю. Тобто художньо ідеологічний проект заміщає реальність, і дійсність перетворюється на гігантський си.мулякр, що сягає своїм корінням міфічних глибин історії, 11 вершиною – прозорої утопії.

2.Глобальність новітньої світомоделі знецінила людину як автономний, завершений у собі світ. Значимою стає особистість як представник людськоого роду. Звідси - увага до мас­ки, циркових і театральних образів, феномен персонажів Ч. Чапліна тощо. Існування героїв картин П. Пікассо ("Старий жебрак з хлопчиком", "Дівчинка на кулі", "Сім'я арлекіна") можливе лише поряд з іншим. Починаючи з башти Ейфеля у Парижі і Бруклінського мосту в Нью-Йорку, архітектура вчить­ся орієнтуватися не стільки на масштаби, сприйняття і потре­би самоцінної людини, скільки на планетарні і всесвітні фактори. Людина, позбавлена обличчя, перетворюється на іграшку безликих суспільних сил. Вона перестає бути тотожною сама собі, оскільки стає залежною від катастрофічно мінливих обставин буття. Людина-характер змінюється на людuну-ситуацію.

Сучасний індивід - це тип особистості, геніально передбачений у картині П.Пікассо "Портрет А.Воллара", в якій образ людини розпадається на хаотичну мозаїку геометричних фігур, позначаючи ситуацію втрати гармонії і цілісності. ХХ ст. не несе єдиного ідеалу людини, натомість домінують дисгармонійні, однобокі типи людей: людина-"гвинтик", людина-гедоніст (герой роману В.Набокова "Лоліта", герої фільму Р.Поланського "Гіркий місяць"), людина-прагматик (футуристичні герої В.Маяковського).

Відчужена .людина у ворожому їй світі - такою є концеп­ція ексnресіоnїаму, який народився в Німеччині в першій чверті ХХ ст. Експресіоністи відобразили ситуацію безсилля, відчаю людини перед світом, настрої жаху та катастрофи. Крик без надії на розуміння і допомогу стає єдино можливою реакцією людини на дисгармонійне недовершене окілля (кар­тина норвезького художника Е.Муика "Крик"). Саме в межах експресіонізму було порушено загальнолюдські, вічні, екзис­тенційні проблеми буття, життя і смерті, болю й страждання, злочину і кари, добра і зла, спокути й очищення, відповідаль­ності за кожний крок. В українському експресіонізмі "етно­графічна людина" стала людиною взагалі. Традиційний демо­кратизм українського мистецтва з домінуванням "мужичих" образів органічно вріс у прагнення експресіонізму "спрости­ти" індивіда до елементарних основ людського, до цілісної "родової" людини з природними реакціями. Звідси спокійне і гідне ставлення до проблеми смерті як способу подолання життєвого зламу на картині галицького майстра О.Новаків­ського "Дві баби роздумують над смертю", драма самотності творчої людини в його ж "Автопортреті з дружиною". В ук­раїнського новеліста В.Стефаника смерть виступає як визво­лення духу з в'язниці тіла ("Стратився" , "Шкода").

Видобування експресії з явленого факту в експресіоністів відбувається за допомогою свідомої деформації (картини О.Дік­са, Л.Кірхнера). Так, мухи в предметних уявленнях старої з новели В.Стефаника "Сама-саміська" перетворюються на чортів, стаючи знаком жахливо-безнадійного двобою людини зі смертю. Колір стає також джерелом експресії, як і дисо­нанс музичних співзвуч (твір А.Шенберга "Місячний П'єро"). Експресіоністський театр доводить до крайнощів емоційне звучання мізансцен (драма "Джіммі Хіггінс", зрежисована Л.Курбасом у театрі "Березіль"). Твори Ф.Кафки "Процес", замок передають незахищенність людини перед суспільними силами. Експресіоністична концепція позбавлена оптимі­стичної перспективи.

Самотня людина в абсурдному світі - таким є герой абсур­дизму. Він пронизаний ідеями екзистенціальної філософії, в якій самотність людини абсолютизується. Справжнім стає таке життя індивіда, яке позбавлене будь-яких зв'язків з реаль­ним світом. Герої абсурдистської драми (Е.Йонеско), пасивні і бездіяльні, живу'гь на сцені незалежно від оточення. Тільки ситуація зіткнення зі смертю надає життю сенсу. Трагічні образи француза А.Камю ("Чума", "Облоговий стан", "Чу­жий"), росіянки Л.Петрушевської ("Своє коло") утверджу­ють знецінення людини в ситуації, коли визнається лише людська суб'єктивність. Тягар відчуження парадоксальним чином виявляється похідним від тріумфального підкорення людиною природи і соціального світу.

Особистість суспільства масового споживан.н.я - в центрі мистецтва nоn-арту (60-ті роки). Поп-арт намагається нада­ти буденним речам особливих художніх рис за рахунок залу­чення їх до певного контексту сприйняття (метод "розрізання і склеюваннн" в книгах американця У.Берроуза, муляжі Дж.Сегала, колажі Р.Раушенберга). Відповідно, його герой орієнтується на світ матеріальних цінностей, споживання предметів масового вирu6ництва, штампованих образів рек­лами. Естетизація фетишизму споживання, культу речей в па­радоксальний спосіб обертається на заперечення нівелювання особистості стандартизованою свідомістю, перетворення лю­дини на предмет споживання, на імідж ("Портрет М.Монро" Е.Уорхолла).

Людина споживач пропагандистських штампів стає героєм соц-арту (70-80-ті роки). Він постає як реакція на символи, знаки, кліше "суспільства розвинутого соціалізму", на надли­шок ідеологізованої пропаганди. Звичний лозунг у перекру­ченому вигляді або в новому контексті оголює порожність образу "у картинах російських художників І.Кабакова, Е.Булатова, В.Комара, О.Меламеда досліджується модель психіки, яка породжує примітивність інформаційних кліше. Соц-арт має спільні установки із західним концептуалізмом в якому твір мистецтва замінюється його концептом, формаль­но-логічною ідеєю, вербалізованою концепцією. Ця концеп­ція є належною свідомості інформаційного суспільства кінця ХХ ст.

Американізм у сучасному світі є однією з найвпливовіших соціокультурних сил. Не в останню чергу це пов' язано з тотож­ністю світоглядних настанов американської культури і новіт­ніх макроцивілізаційних процесів. В Північноамерикансько­му регіоні з особливою силою виявилися характерні риси за­хіднохристиянського культурного типу, оскільки історично були позбавлені гальмівної сили європейської феодальної спад­щини. Колоністи ХУІІ-ХУІІІ ст. принесли із собою колосаль­не прагнення індивідуальної свободи і самореалізації водно­час із протестантською налаштованістю на активну працю й llідприємливість. Становлення американської цивілізації ста­ло процесом збирання самостійних і енергійних індивідів, го­тових до задоволення насамперед власних потреб: гасло "each and аll" ("кожний і всі") з вірша американського філософа і письменника Р.Емерсона віддзеркалює притаманний амери­канцям тип суспільної консолідації.

Індивідуалізм - основа американського культурного типу.

Американському суспільству практично не відомий досвід землеробської спільноти: фермерське господарство передбачає автономність існування сім'ї. Протестантизм також сприяв розквіту персоналізму на основі рівності можливостей шля­хом вкорінення ідеї безпосереднього зв'язку людини з Богом. Історично в американця у запасі немає нічого, на що він би міг покластися з більшою впевненістю, ніж на себе. Життя перших європейських поселенців вимагало особливих духов­них сил, мужності, що забезпечували перемогу лише найсильніших. Ідея індивідуалізму стала основою американської куль­тури.

Концепція "self-reliance" ("довір'я до себе"), розроблена американцем Р.Емерсоном, передбачає, що суспільство і дер­жава існують для особистості, її індивідуального розвитку і захисту. Для неї характерне визнання рівних можливостей кожної людини на старті життя, а також ідея абсолютної соці­альної автономії індивіда, суверенітету особистості. Індивіду­алізм став у американців філософією життя, що передбачає право на щастя кожної людини без винятку. Американський індивідуалізм тією самою мірою передбачає і особисту відпо­відальність людини за резуль'гати власних дій і вчинків. Бути самим собою, автономним і незалежним індивідом - перший обов'язок людини в американському соціокультурному світі. У.Фолкнер стверджував: "Якщо кожний буде турбуватись про себе, про свої цілі й про свою совість, то вся нація буде мати дуже хорошу фізичну і психічну форму".

Незалежна і самодостатня особистість стала смислом і кон­центром американської культури. Гімном людини, що робить сама себе, звучать слова поеми У.Уітмена "Пісня про себе":

"One's self І sing" ("Самість кожного оспівую я"). Аналізуючи стилістику цього твору, російський літературознавець і філо­соф Г.Гачев звертає увагу на її специфіку в дискретності відоб­раження самодостатніх речей і явищ світу як проекції людсь­кого персоналізму, а також на органічність верлібру, вільного віршування, позбавленого космізуючих і впорядковуючих меж рими. Сюжети американських романів Дж. Лондона, Т.Драй­зера, У.Фолкнера, Е.Хемінгуея відображують мотив самоствердження сильної та енергійної людини в будь-яких обста­винах і будь-якою ціною.

Не випадково біля витоків американського образотворчого мистецтва стоїть портретний жанр. Особливі риси самодостат­ньої людини - воля, гідність, усвідомлення свого місця в суспільстві, жорсткість віддзеркалені вже в перших портре­тах колоніального періоду у художників У.Чандлера і Дж.Коплі. У них відсутній дух станової зарозумілості та підкреслені індивідуальні риси особистості. Уособленням аме­риканського революційного XVIII ст. стали герої портретів ху­дожника Г.Стюарта ("Портрет Дж.Вашингтона") з їх потуж­ною силою характеру, раціоналізмом, свободою від автори­тетів, життєстверджуючими принципами. В ХІХ ст. в Аме­риці утверджувався інтелектуальний портрет, герої якого зна­ходили опертя особистому існуванню в творчості, розумових шуканнях, душевній напрузі. Героям портретів Т.Ікінса ("Портрет У.Уїтмена", "Мислитель") притаманна здатність за будь-яких обставин залишатись самими собою. Цільність людини, її готовність до самореалізації приваблює і сучасних художників в американському характері. Унікальність і крихкість людського існування у світі розкрита в портретних образах Р. Сойєра і Е. УаЙєта. Галерея портретів - чи не найяскравіше свідчення потужного персоналізму американсь­кого характеру.

У явлення про місце людини в суспільстві лежить в основі американського культурного етосу. Він визначається, на думку Г.Воробйова, трьома поняттями: privacy як невтручан­ня в особисте життя, trespassing law як захист власності, volиntary action як участь в суспільному житті. Невтручання в особисте життя передбачає абсолютну автономність індиві­да, заборону порушення кордонів його зовнішнього і внутріш­нього існування, дає підстави для відмови від розмов, що не хвилюють американця (знамените "І don't саге"). Водночас мається на увазі готовність людини до проявлення власної індивідуальності та оригінальності, допитливості й цікавості (бути "fun"), а також постійна інформованість і ерудоваиість (бути "update").

Незалежність особистості передбачає охорону її матеріаль­ної чи інтелектуальної власності, її абсолютну священність. Це стосується як земельних володінь, так і екзаменаційної роботи в молодшій школі. В обмін на це особистість виражає свою лояльність суспільству участю в громадському житті. Меценатство, благодійна діяльність, волонтерство визначає престиж людини тією ж мірою, як і професійна діяльність.

Американська культура, наслідуючи протестантську тру­дову етику, розуміє працю як засіб самоствердження люди­ни. Культ праці надає американському світогляду оптимістич­ної орієнтації: труд стимулює життєвий динамізм, дієвість і налаштованість на результат. Водночас він створює напругу життя, його змагальність, конкурентність, стає драмою для тих, хто не витримував належного темпу. В американській літературі та кінематографі особливе місце посідає своєрідна "анатомія" виробництва з образами сильних і успішних У спра­вах людей (наприклад, романи А.Хейлі "Аеропорт", "Готель"). Технологічність стала підгрунтям американської філософії, орієнтованої на функціональність і операціональність процесів пізнання світу (прагматизм, семіотика, операціоналізм, функ­ціоналізм, біхевіоризм тощо).

Американська цивілізація утворена шляхом розриву із природним середовищем, наругою над довкіллям, винищен­ням автентичного індіанського етносу. Г.Гачев вбачає в пере­селенні європейських колоністів через Атлантику міфологіч­ний мотив нового народження шляхом ритуальної смерті, мотиву перетинання ріки Лети в човні Харона, що означав забуття попереднього життя і початок нової людської історії. Запереченням орієнтації на предків, на традицію, родові зв'яз­ки і витоки був закон, що вимагав від переселенців з аристок­ратичним титулом відмови від нього. Це орієнтувало людину лише на те, чим вона є сама по собі як особистість. З цим пов'язане також нехтування в комунікаційних процесах іме­нем по батькові як знаком належності родовому цілому. Аме­риканець дуже легко залишає позаду свої попередні переко­нання і набуває нових, що їх вимагає динамізм життя. Тим самим американська цивілізація являє досвід побудови культури з абстрактного людського "я", в розриві будь-яких родо­вих зв'язків.

Унікальність американського культурогенезу (не як посту­пового становлення, а як моментального перенесення, пересе­лення) істотно вплинула на світобудовчі уявлення культури. Аналіз американської літератури виявляє усталення і значущість образу трави, з всюдисущністю, динамічністю і стійкістю якої уособлюють себе американці. К.Сендеберг ("Трава") і У.Уітмен ("Листя трави") вбачають космічну цілісність світу не у вертикальному зростанні Світового дере­ва, а поземному розростанні трави. Горизонтальна домінанта простору (посилена і особливостями ландшафту) вплинула також на експансіоністський характер соціально-політичної традиції, на міфологію автомобіля як рухливого дому, на ди­намічність суспільного життя. 3 цим же багато в чому пов'я­зане і почуття часу, в якому домінантою слугує теперішнє, що підтримується і постає із майбуття: не випадково в Аме­риці футурологія має таке ж принципове значення, як історія в Європі. Ідеалізація майбуття заміняє тут європейську по­етизацію минулого.

Р.Емерсон називав Америку країною майбутнього. Усві­домлення своєї місії в житті людства первісно притаманне американській культурі: перемога американської революції оцінювалась як божий промисел. Відсутність довготривалого минулого, гомогенного населення сприяли утвердженню ідеї про те, що Америка починає нову історію людства. Амери­канська національна свідомість передбачає глибоку віру у виключність долі своєї країни, у боговибраність народу. Вона становить підtрунтя так званої "американської мрії". Траге­дія капітана Ахава та його матросів з роману Г.Мелвіла "Мобі Дік", що вирішили викоренити світове зло, втіленням якого для них став Білий Кит, може бути попередженням для тих, хто обtрунтовує винятковість і досконалість однієї культури.

3.Провідним у новому постіндустріальному суспільстві стає nоетмодерnізм, (з 1970-х років). Поворот від модернізму до постмодернізму пов'язується з епохальною заміною європо­цент рич ності глобальною поліцентричністю, появою пастколоніального світу. Критика з боку І. Пригожина та його брюс­сельської школи класичної наукової картини як царини то­тального детермінізму й каузуальності, а також квантово-ре­лятивістського некласичного природознавства сприяє форму­ванню уявлень про постнекласичну науку як про вірогідніс­ну систему ті з низьким коефіцієнтом вирогідності, що відповідає сучасному образові світу як сукупності нелінійних про­цесів. Термодинаміка нерівноважних процесів, синергетична теорія диссипативних структур, якою обгрунтовується кон­цепція виникнення порядку з динамічного хаосу як із потен­ціальної надскладної впорядкованості, вплинула на утвер­дження холістичного, цілісного мислення. Точки росту нового знання виникають лише на стиках наУІС Поступово формуєть­ся ідея цінності екологічної індустрії, людської якості науки.

У постіндустріальному, постколоніальному суспільстві за­знають деконструкції традиційні цінності - влада, гроші, виробництво, а найважливішим товаром стає інформація. Розвиток кібернетики і системних досліджень приводить до зміни еталона порядку з "механізму" на "організм", здатного до динаміки та ускладнення, до продовження внутрішніх процесів після припинення зовнішніх впливів. Мірою його впорядкованості виступає інформація, яка забезпечує на пев­ний час сталість рухомої системи. Синергетична картина світу формується в добу персональних комп'ютерів, масового телебачення і відео, Інтернету, транснаціональних корпорацій і державних об'єднань, єдиних грошових одиниць. Постмо­дернізм позначає перехід від антропоцентризму до універеа­лізму з релігійним, культурнішим, екологічним екуменізмом.

Характерними рисами пост модернізму є деканонізація тра­диційних цінностей, деконструкція естетичного суб'єкта, сти­льовий синкретизм, інтертекстуальність, цитатність як метод художньої творчості, фрагментарність і принцип монтажу, іронізм, пародійність, гедонізм, естетизація потворного, змішування високих і низьких жанрів, театралізація всіх сфер культурного буття, репродуктивність і тиражування, орієнта­ція на споживацьку естетику, запозичення принципів інформаційних технологій. У культурі пост модернізму поєднують­ся толерантність, плюралістичність, відкритість, антитоталі­тарність як заперечення влади над природою й особистістю і водночас - втрата ціннісних критеріїв, емоційності, цинізм, поверховість, естетична вторинність.

Реакцією постмодернізму на модерністську концепцію світу як хаосу стає освоєння цього хаосу, перетворення його на се­редовище існування людини. Якщо фундамент класичної тра­диції становили образність, ієрархія цінностей, суб'єктність, то постмодернізм спирається на зовнішню "зробленість" , кон­струювання, антиієрархічність, об'єктність. Якщо ідеалом модернізму була свобода самовираження митця, то постмо­дерніст, упевнений у хаотичності навколишнього інформа­ційного світу, надає перевагу маніпуляції вже відомими чужи­ми кодами. У постмодернізмі авангардистській установці на новизну протистоїть бажання опанувати досвід світової куль­тури шляхом її іронічного цитування. Постмодернізм відвер­то стверджує, що текст не відображає реальності, а творить нову реальність (дійсність не виявляється, існують лише тек­сти). Сприйняття світу як грандіозного звалища накопичених людством артефактів, традицій, образів, стилів за умови того, що немає системи координат, принципової ієрархії цінностей, перетворює художній текст на випадковий бріколаж, який постулює хаос як спосіб організації.

Форми пастішу (попурі, колаж), палімпсесту (нашаруван­ня різних текстів), гіпертексту (аналог комп'ютерної літера­тури, яку можна читати з будь-якого місця, замінюючи події, героїв) виступають моделями співіснування в різних культур­них системах, у плюралістичному світі (роман "Ім'я рози" італійця У.Еко, роман "Хазарський словник" серба М.Пави­ча, твори "Роман" і "Норма" росіянина В.Сорокіна). Знамени­тий садовий ансамбль "Маленька Спарта" (архітектор Ж.Фін­лі) В іронічному синтезі японського саду каменів і європейсь­кого романтичного парку з павїЛьйонами та руїнами створює в контексті загального екологізму союз моральності й розва­жальності, мистецтва й туризму.

Дослідники зазначають, що український nостмодернізм є вторинним явищем щодо західного, оскільки не виростає на грунті глобальної інформатизації суспільства. Його простором перетворень стають передусім відроджені змісти національ­ної тр"адиції, зокрема барокової, класицистичної, романтич­ної, авангардної. Для діяльності літературних гуртів Бу-Ба­Бу, Лу-Го-Сад, "Нова дегенерація", "Пропала грамота" харак­терне карнавальне блазнювання, в якому іронічній трансфор­мації піддаються усталені цінності. Герої романів Ю.Андру­ховича "Рекреації", "Московіада", "Перверзія", книг О.За­бужко Профанують сліт скоріше від неспроможності порозу­мітися одне з одним, Їхнє плетиво словес - радше спосіб при­ховати порожність буденності Їхнього буття. Однак та ж сама іронія породжує життєстверджуючу стихію народного карна­валу, як у спектаклі "Енеїда" в театрі ім. І.Франка в Києві.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.250.105 (0.018 с.)