Лекція 1. Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. Сутність культури та її генеза



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лекція 1. Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. Сутність культури та її генеза



 

План

1. Культурологія як наука

2. Поняття культури, форми культури, функції культури, її генеза.

3. Українська культурологічна думка

 

1. Вивчаючи перше питання необхідно виходити з того, що курс "Культурологія" вирішує декілька взаємопов'язаних завдань:

• отримати необхідний мінімум теоретичних знань про сутність, структуру, функції, закономірності та основні історичні типи культури;

• допомогти гармонічному поєднанню фахових і гуманітарних знань, сприяти виробленню професійної етики і моральності;

• Виробити здатність до творчого, критично осмисленого сприйняття різних національно-культурних, етноконфесійних та інших платформ;

• допомогти зорієнтуватись у світі культурних символів, напрямків у мистецтві, літературі, музиці тощо;

• виробити усвідомлення сприйняття соціально-перетворюючих функцій культури.

Культурологія народжена на перехресті філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, археології, релігієзнав­ства, соціології, мистецтвознавства. Базисом культурологіч­ного знання, його джерелом виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються конкретні феномени культури. Культурологія належить до соціогуманітарних наук, однак активно використовує методи природничих наук. Це співіснування, взаємовплив, взаємопроникнення різних типів знання сприяє створенню цілісної моделі культури. Специфіка культурології саме в її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Слід додати, що сучасна соціально-історична ситуація в Україні зумовлює специфічні фактори інституціалізації куль­турології як сфери наукового знання. По-перше, необхідність у висококласних фахівцях у верхньому ешелоні влади зумовлює важливість їх фундаментальної гуманітарної освіченості та ерудованості. По-друге, стрімкий розвиток процесів інтеграції України у світову спільноту потребує нових навичок міжнародної комунікації з принципово неагресивним, толе­рантним ставленням до інших культурних традицій. По-третє, посилення ролі етнічного фактора в українському суспільстві як умови збереження національно-державної консолідованості актуалізує проблему розвитку культурної компетентності усіх активних членів суспільства.

Предмет культурології

Культурологія як інтегративне наукове знання виступає системотвірним фактором вивчення культури як цілісної сис­теми, методологічною основою всього комплексу наук про куль­туру. Вивчення культури здійснюється сучасною культуроло­гією в межах парадигми загальної теорії систем. її методологічні установки реалізуються в системному підході до вивчення феномена культури як цілісної складноієрархізованої системи, що існує у взаємодії об'єктивного (артефакти культури) і суб'єктивного (образи культури), раціонального й емоціонального, ко­лективного та індивідуального, динамічного і статичного, особ­ливого та інваріантного, інноваційного і традиційного. Предметом культурології виступають смисли буття людства, тобто ціннісно-смисловий аспект культури. Культурологія досліджує інваріантні смисли, які породжені творчою актив­ністю людства і наповнюють його буття. Наявність ціннісно-смислового аспекту культури створює саму можливість куль­турології як науки.

Культурологія вивчає закони утворення, оформлен­ня, закріплення і трансляції смислів життєдіяльності людства. Вона досліджує процеси породження ціннісно-смислового змісту людської активності в оточуючому середовищі. Куль­турологія виявляє смислову цінність явищ культури, міру реалізації в них творчого духу людини. Вона дає нам змогу пережити в текстах культури велич і трагедію людського бут­тя, його вічні поривання і втрати.

Класичним прикладом культурологічного підходу до аналі­зу соціально-історичних явищ є дослідження М. Вебером причин переможного утвердження капіталістичних відносин в європейській цивілізації. Він спростував пріоритетність еко­номічного підґрунтя зазначеного феномена і першим переніс проблему в сферу людської свідомості, в процеси генезису протестантського етносу з його культом праці, моральністю при­бутку як обов'язку перед Богом та ідеалом добропорядності кредитоздатної людини.

Складність раціональної інтерпретації культурних смислів провокує певний скептицизм щодо статусу культурології як сфери наукового знання. Іноді вказують на невизначеність самостійного дисциплінарного характеру культурології. Саме У зв'язку з цим говорять, що в культурології стільки теорій, скільки відомих культурологів. Дійсно, поліфонічність куль­турних смислів впливає на існування різних версій культурології, таких як "семіотична" (Ю. Лотман), "літературознавча" (Д. Лихачов, С. Аверинцев, А. Макаров), "діалогічна" (М. Бахтін, В. Біблер), "історична" (О. Гуревич, М. Попович)та ін. Ці труднощі є закономірними з огляду на процес станов­лення культурологічного знання як інтегрального. Шляхи їх подолання пов'язані з використанням методології синергетичного підходу, який визначає парадигму дослідження відкритих, нелінійних, здатних до самоорганізації систем. Синергетика (її засновники — бельгієць І. Пригожий та німець Г. Хакен)формує уявлення про альтернативність, поліваріантність шляхів розвитку складних систем, відкриває нові прин­ципи управління, що базуються на правильній організації малих за силою впливів, пропонує розуміння хаотичних проце­сів як потенційної впорядкованості. Застосування методології синергетики вмотивовує визначення як гносеологічного бази­су культурології гуманітарного підходу, який допускає суб'єктність інтерпретації соціокультурних феноменів, немож­ливу за критеріями науковості природничих досліджень. Синергетична методологія слугує основою обґрунтованості куль­турологічних гіпотез і визначає межі їх застосування.

Метою культурології є розуміння культур. Серед завдань культурології можна виокремити такі:

• опанування смислового простору культури;

• аналіз історичних і національних феноменів культури;

• дослідження морфології та типології культур;

• вивчення культурних кодів та комунікацій;

• оволодіння досвідом ефективних соціокультурних практик.

Категорії культурології

Категорії культурології є найбільш фундаментальними поняттями про культурні закономірності, явища, процеси та зв'язки, на основі яких здійснюється пізнання культурних феноменів. Категоріальний апарат культурології достатньою мірою ще не розроблений: представники різних культуроло­гічних шкіл використовують свої комплекси категорій.

До найбільш усталених культурологічних категорій можна зарахувати такі: культурні об'єкти (культурні риси, артефакти, культурні системи і конфігурації), культурогенез, культурні властивості (функціональність, семіотичність, комунікативність, універсальність, локальність), культурні смисли, ментальність, культурні тексти, знаки, символи, культурні норми (традиція, інновація, мода, стиль), міжкультурні взаємодії (запозичення, відторгнення, синтез).

Одним з найбільш використовуваних понять в культурології є поняття картини світу як вищої форми узагальнення, систематизації та інтеграції пізнавального досвіду людства. У спільнотах, що існують у схожих природнокліматичних умовах або мають спільну історичну долю, формуються порівняно тотожні культури за способом життя, технологією господарчої діяльності, системою цінностей. Цей культурний інваріант відображає характерні для певної спільноти уявлення про світ, схеми його розуміння і пояснення, що дає можливість виокремлювати наукові, позанаукові (релігійну, художню) й універсальну картини світу.

Універсальна картина світу розкриває усі сторони багатогранних відносин людини і світу, оскільки її предметом є культура як цілісна, динамічна і якісно визначена система. Універсальна картина світу є вищою формою інтегральності культурного досвіду людства, синтезом узагальнених уявлень про природу і суспільство в їх значенні для людини, результатом духовної активності людства і пізнавальною основою світогляду особистості. Поняття універсальної картини світу певною мірою є тотожним поняттям "культурна система" і "культурна конфігурація".

Феномен цілісної появи в універсальній картині світу онтологічних, антропологічних і гносеологічних змістів культури отримує в різних культурологічних концепціях інтерпретацію як "космопсихологос" (Г. Га-чев), "архетип" (К. Юнг), "народний дух" (В. Гумбольдт), "колективні уявлення" (Е. Дюркгейм), "культурні парадигми" (А. Флієр), "світи культур" (Е. Кассірер), "епістеми" (М. Фуко), "екумени" (Г. Померанц) тощо. Онтологічний, антропологічний і гносеологічний компоненти універсальної картини світу співвідносяться як із національними її формами, так і з історичними.

Універсальна картина світу розгортається в системі культурних універсалій — категорій, що акумулюють соціокультурний досвід людства, і завдяки яким людина осмислює і переживає світ. Культурні універсали виступають відображенням найбільш значущих для людини структурних характеристик світу: природа, суспільство, добро, зло, життя, смерть, любов, краса, свобода, віра, чоловіче, жіноче тощо.

Серед основних чинників формування системи культурних універсалій виділяють такі: геопсихічний (пов'язаний з природним середовищем і способом виживання), геополітичний (вплив соціально-політичних факторів), культуроморфічний (вплив соціокультурних факторів, зокрема процес міжкультурної взаємодії), глибиннопсихологічний (взаємодія між ко­лективним свідомим, несвідомим і підсвідомим, характер психічних процесів).

Особливою категорією культурології є ментальність. Мен­тальність народжується з природних даних і соціально зумов­лених компонентів і розкриває картину світу, яка закріплює єдність культурної традиції певної спільноти. Ментальність як одна з форм адаптивної поведінки формується в глибинах підсвідомості, доводиться до ступеня автоматизму і реалізуєть­ся людиною майже механічно і не рефлективно. Ті чи інші типи ментальності можуть бути властиві певній культурній добі або соціальній групі як специфічний тип емоційної ре­акції на навколишній світ. Картина світу, закарбована у мен­тальності,— стійке утворення, що змінюється дуже повільно.

Феномен ментальності, як зазначає А. Флієр, специфічний своєю соціальною нестратифікованістю. Це саме та риса, яка об'єднує і дворянина, і селянина як представників одного ет­носу. Ментальність фактом свого існування відображує висо­кий рівень стандартизованості соціокультурних процесів, які складаються з типових ситуацій і взаємодій.

Важливою категорією культурології є категорія космосу в його протиставленні хаосу. Зміст цього поняття багатознач­ний, поліфункціональний. Це протилежність усьому без­змістовному й безформному у світі та людині. Це універсаль­ний принцип буття, який організує його міру та зміст. Наро­дження космосу з хаосу, виявлення хаосу на тлі космосу, по­вернення хаосу як стану і нове відродження космосу в по­ліфонії буття, власне, і становить зміст культурного процесу. Базуючись на цих категоріях, основну ідею культури можна сформулювати як творення космосу і подолання хаосу в бутті.

2.Слово"культура" - в лексиконі практично кожної людини, але в це поняття вкладають різноманітний смисл. Одні під культурою розуміють лише цінності духовного життя, інші - ще більше звужують це поняття, відносять до нього лише явища мистецтва, літератури. Треті під "культурою" взагалі розуміють певну ідеологію, покликану обслуговувати, забезпечувати "трудові звершення", тобто господарські завдання.

Культура - це багатогранна проблема історичного розвитку.

Термін"культура" походить від латинського "сultura", який означав обробіток землі, її культивування, тобто зміна у природному об'єкті під впливом людини, її діяльності, на відміну від тих змін, що викликані природними причинами.

Уже в цьому змісті терміна можна виразити важливу особливість - єдність культури, людини, її діяльності. Це поняття на відміну від іншого -"natura" (природа) означає в одному контексті "створене", "поза природне".

Найпоширенішою в сучасній культурології є така класифікація культурних регіонів: далекосхідний, індійський, арабо-американський, європейський, тропічно-африканський, латиноамериканський. В свою чергу кожний з цих регіонів має свою внутрішню структуру. Наприклад, в межах європейського культурного регіону існують певні відмінності між культурами романських, германський, слов'янських, угро-фінських народів тощо.

Можна виділити такі основні типи культурної взаємодії: культурна інтеграція, коли те, що було спільним для інших культур, стає спільним і для даної культури; акультурація, сутність якої в тому, що вирішальна частіша чужої культури стає для даної культури своєю. Процес, що веде до зменшення різниці культурного надбання, але не обов'язково охоплює суттєву частину культури, слід відрізняти від акультурації, що означає зближення.

За змістом і впливом культури на людину дослідники пропонують ділити її напрогресивну й реакційну. Культура як явище, що формує людину може виховувати особистість не тільки моральну, але і аморальну.

Історично культуру пов'язують згуманізмом. В основі культури лежить розвиток людини. Ні досягнення техніки, ні наукові відкриття самі по собі не визначають рівня культури суспільства, якщо в ньому немає людяності, якщо культура спрямована не на удосконалення людини. Таким чином, критерієм культури є гуманізація суспільства. Мета культури - всебічний розвиток людини.

Основні функції культури:

* Основною функцією феномена культури єлюдинотворча або гуманістична. Всі останні так чи інакше пов'язані і навіть випливають з неї;

* Функція трансляції соціального досвіду. Її нерідко називають інформаційною;

* Культура виступає єдиним механізмомпередачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої. Не випадково тому культуру вважають соціальною пам'яттю людства. Розрив же культурної спадковості означає для нових поколінь втрату соціальної пам'яті (феномен манкуртизму);

* Пізнавальна (гносеологічна) функція випливає з першої. Вона розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу через культуру, яка об'єднує в органічну цілісність природничі, технічні і гуманітарні знання, людина пізнає світ і саму себе. Історичні знання формують розуміння історичного процесу, виховують усвідомлення причетності до свого народу, нації, людства. Великим культурологічним потенціалом наділені також природничі і технічні науки, оскільки вони озброюють людину знаннями про природу і досягненнями цивілізації. Проте поступ цих наук може створювати і загрозу технократизації людського мислення, дегуманізації змісту пізнавальної діяльності;

* Світоглядна функція культури проявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму всю сукупність чинників духовного світу особи - пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує органічну цілісність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціально-культурному вимірі. Отже, культура і світогляд перебувають у діалектичній єдності. Основним напрямком культурного світогляду, через який вона включається до сфери соціокультурної регуляції.

* Суть комунікативної функції культури зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Цю функцію культури виконує з допомогою складної знакової (символічної) системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігій, засобах виробництва, предметах споживання. При цьому одні символічні форми мають яскраво виражений загальнолюдський зміст, інші - національний, регіональний, релігійний.

* Офіційно-нормативна функція культури реалізується через систему цінностей і норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на певному етапі розвитку суспільства. Норми у формі моралі, права, звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів служать засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

* Інтегративна функція культури виражається в здатності об'єднувати людей незалежно від їх світоглядної й ідеологічної орієнтації, національної приналежності у певні соціальні спільності, а народи - в світову цивілізацію. Особливо велика потреба в інтеграційній функції культури відчувається в сучасних умовах, коли в одних регіонах зростає соціальна напруга, а в інших відбувається бурхливий процес інтеграції. Сьогодні культурний прогрес спрямований, з одного боку, на інтеграцію народів, соціальних і культурних систем, з іншого - на здобуття національного суверенітету і збереження культурної самобутності;

* Регулятивна (нормативна) функція культури пов'язана передусім з визначенням (регулюванням) різних боків, видів суспільної й особистої діяльності людей. У сфері праці, побуту, міжособистісних відносин культура так чи інакше впливає на поведінку людей й регулює їх вчинки. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

* Семіотична чи знакова ( від грецьк. seme'ion - вчення про знаки) функція - найважливіша в системі культури. Являючи собою певну знакову систему, культура передбачає знання, володіння нею. Без вивчення відповідних знакових систем оволодіти досягненнями культури неможливо. Так, мова (усна чи письмова) - засіб спілкування людей, літературна мова - найважливіший засіб оволодіння національною культурою. Специфічні мови потрібні для пізнання особливого світу музики, живопису, театру. Природничі знаки (фізика, математика, хімія, біологія) також мають власні знакові системи.

Як висновок до питання є розуміння того, що ознайомлення з культурою – невід'ємна частка інтелектуального потенціалу, кому у майбутньому доведеться приймати рішення, що можуть вплинути на соціально – економічний розвиток нашої держави, включаючи економіку, політику, культуру. Робота по засвоєнню другого питання базується на проблемах дослідження історичного шляху різних типів культури, їх жанрах, особливостях функціонування та розвитку. Темпи розвитку культури у різні історичні періоди були не однаковими.

Повільний, еволюційний характер змінювався періодами революційних вибухів (наприклад, середні віки та епоха Відродження). Стрімкий характер розвитку культура набула уXX ст., особливо у другій половині. В теперішній час обсяг світової інформації подвоюється кожні 18 місяців. В мистецтві виникли нові стилі й жанри у рамках модернізму, як напрямки культурного процесу.

З іншого боку вXX ст. існують труднощі у розвитку культури:

1) тоталітарні режими;

2) гонка озброєнь;

3) екологічний;

4) енергетичний;

5) демографічна кризи.

Деякі національні культури розчиняються у світовій, тобто європейсько-американській культурі, що є регресом, так як кожна з етнічних культур (їх приблизно 2 тисячі) самооцінка й рівноправна.

3.В українській культурології можна виділити декілька напрямів дослідження. Насамперед - це традиційна історична культурологічна школа. її головне завдання - дати конкретні знання про той чи інший тип культури. Предмет історії культури охоплює світову, національну або регіональну культури чи певну культурно-історичну епоху, наприклад Середньовіччя, Відродження тощо. Ця школа намагається не стільки пояснити, скільки виявити та описати факти, події і досягнення культури, виділяючи в ній найвидатніші пам'ятки, імена авторів і творців. До історичної культурології тісно примикає лінгвістична культурологія, яка вивчає культуру через призму мови і літератури.

Другий напрям - це філософія культури. Вона є загальною теорією культури, тому її завдання полягає в осмисленні і поясненні культури через її найзагальніші й найістотніші риси. Філософія культури досліджує сутність культури, її відмінності від природи, співвідношення з цивілізацією й іншими явищами. Предметом її вивчення є структура, функції та роль культури в житті людини і суспільства. Філософія культури спрямована на виявлення провідних тенденції в еволюції культури, на розкриття причин її розвитку, і кризових явищ тощо.

Третім напрямом є соціологія культури. Вона досліджує функціонування культури або в цілому, або наявні в ній субкультури - масову та елітарну, міську та сільську, жіночу та молодіжну тощо. її цікавлять зрушення і зміни, що відбуваються в культурі, їхня динаміка, реакція на ці зміни тих чи інших верств суспільства та суспільних інституцій.

До соціології культури тісно примикає психологія культури, у якій останнім часом проглядається тенденція виділитися в самостійну наукову дисципліну. Вона вивчає особистісне ставлення до культури, своєрідність духовного насичення людини в рамках певного культурного простору. На основі соціально-психологічних досліджень психологія культури виділяє культурно-історичні типи особистості, характерні для даного соціуму.

Розуміючи тему слід визначити, що культурологія - це наука, що формується на стику соціального і гуманітарного знання про людину й суспільство, вивчає культуру як цілісність, як специфічну функцію і модель людського буття. Культурологія є емпіричною наукою, що аналізує конкретно-історичні явища культури та виявляє універсальні закономірності зародження, функціонування та зміни культурних феноменів

Отже, культуру не можна розглядати абстрактно поза логікою історичного руху. Пояснення поняття і суті культури має спиратися на аналіз сутності історичного процесу, специфіки розвитку людини в процесі історії.

Вітчизняна і європейська наука досягла значних успіхів у вивченні історії і теорії культури, конкретних епох, регіонів, специфіки її структурних елементів, методології дослідження культури як соціальної пам'яті людства.XX століття позначене широким теоретичним інтересом до проблем культурології, спробами створення наукових моделей руху певних типів культури, поступовим становленням сучасної культурної самосвідомості.

Вітчизняна класична література завжди була уважною до культурних універсалій буття свого народу, сприяючі формуванню національної свідомості. У творах Т. Шевченка, І. Котляревського, І. Франка, Лесі Українкивідображене глибоке проникнення в українську душу. Важливим виявом національного самопізнання стало дослідження М. Костомарова "Книга буття українського народу", І. Нечуя-Левицького "Світогляд українського народу". Наукове вивчення проблеми українських культурних універсалій активізували вчені українознавці, що гуртувались навколо Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, очолюваного М. Грушевським Ф. Вовк, В. Гнатюк, Ф. Колесса, М. Возняк, С.Томашівський.Заглибленням у світоглядні цінності української культури стали розвідки Я. Яреми "Українська духовність в її культурно-історичних виявах", І. Мірчука "Головні риси українського світогляду в українській культурі", Д. Донцова "Дух нашої давнини", О. Кульчицького "Світовідчування українця", М. Шлемкевича "Душа і пісня", Є. Маланюка "Нариси з історії нашої культури", І. Огієнка "Українська культура". їх традиції продовжують розвивати сучасні українські культурологи В. Горський, О. Забужко, С. Кримський, А. Макаров, Ю. Павленко, М. Попович,В. Скуратівський, які зараховують українську традицію до світового загаль­нокультурного простору, віднаходячи в цьому діалозі непов­торну значущість вітчизняної духовності.

На початку XXI ст. можна говорити про культурологічний підхід як такий, що визначає контекст сучасних принципів організації змісту навчання. Це виявляється не стільки в загальній гуманізації процесу навчання, а насамперед в ура­хуванні єдності онтогенетичних та філогенетичних процесів. Відповідно, система навчання має стати відтворенням ситу­ації зростання особистості в культурі і разом з культурою, повторенням процесу культурогенезу на індивідуальному рівні. Так досягається максимальна відповідність змісту навчання психофізіологічним особливостям певного віку лю­дини. Про результативність подібного підходу свідчить пози­тивний досвід так званої школи "діалогу культур" В. Біблера.

 

Проблемно-пізнавальні питання:

1. Які причини визначають інституціалізацію культурологічного знання?

2. Які причини зумовили введення культурологічного курсу в систему змісту вищої освіти в Україні?

3. дисциплінами пов'язана культурологія?

4. , у чому виявляється інтегративність культурологічного знання?

5. . Що є предметом культурологи як науки?

6. Які методологічні підходи визначають процеси аналізу культурних явищ?

7. У чому полягає складність наукового аналізу феноменів?

8. Які науки утворюють систему культурологічного знання?

9. Що таке універсальна картина світу?

10. Опрацюйте визначення основних культурологічних категорій за енциклопедичним словником з культурології.

11. У чому полягає специфічність культурологічного методу?

12. Яке місце культурологічного підходу в контексті сучасних трансформаційних процесів у освіті?

13. Які концептуальні позиції виступають засновками провідних культурологічних парадигм?

14. Обґрунтуйте своє ставлення до еволюціоністської концепції культури.

15. У чому полягає сутність психологічної концепції культурологічного аналізу?

16. Що таке архетипи?

17. Чому соціологічну парадигму культурологи називають "розуміючою соціологією"?

18. Яким чином особливості сучасної соціокультурної ситуації вплинули на концепцію постструктуралізму?

19. •У чому полягає світоглядне значення концепції А. Тойнбі?

20. Дайте свою оцінку ігровій концепції культури

21. Ознайомтесь з однією з праць видатних культурологів. Визначте її концептуальні засади. Охарактеризуй провідні ідеї.

22. Ознайомтесь з працею одного з сучасних українських культурологів. Визначте її концептуальні засади. Охарактеризуйте провідні ідеї.

 

Теми повідомлень:

1. Культура як наукова категорія.

2. Культурна еволюція та її етапи

3. Суспільство науково-технічної культури.

4. Провідна функція культури.

 

Реферати:

1. Роль культури в житті особи і суспільства.

2. Форми культури.

3. Періоди становлення культурології.

 

Література:

1. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб./ За ред.І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004.

2. Культурология.- М.: Высшая школа, 2001.

3. Подольска Є.А. Культурологія. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003.

4. Гуревич Н.С. Культурология. – М., 2001.

5. Бабій Л.Т. Діалектика розвитку історичних типів в культурі – Львів: світ, 1991.

6. Быстрова А.А. Основы культурологии. – М.: ЮКЭА, 2002 – 712 с.

7. Торелов А.А. Культурология. – М.: Юрастт.-М, 2001 – 400с.

8. Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурология. – х.: Одисей, 2002 – 304 с.

9. Кравченко А.И. Культурология. – М.: Академпроект, 2001.-496 с.

10. Сапронов П.А. Культурология. – спб.: Лениздат, 2001.-560 с.

11. Культурология.-М.: Высш. шк., 2001 – 511 с.

12. Бокань В.А. Культурологія.-К., 2000 – 134 с.

13. История и культурология: Учеб. пособие для студентов вузов /под ред. Н.В. Шишовой. – М.: Лотос, 200.-456 с.

14. Культурологія: Навч. посібник/ В.Л.Петрушенко, Л.А. Пинда, Є. А.Подольська та інш.- Львів, 2005.- 357 с.

15. Абрамович С.Д. Культурологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів.- Чернігів, 2005.-347 с.

16. Багацький В.В. Культурологія: Історія і теорія світової культури ХХ ст.: Навч. посібник.- Київ: 2004.- 302 с.

17. Гончарук Т. В. Культурологія: Навч. посібник.- Тернопіль, 2004.- 213 с.

18. Кравченко А.И. Культурология: Учеб.пособие для вузов.- М., 2003.- 493 с.

19. Культурологія: Навч. посібник/ Є.А. Подольська, В.Д. Лихвар, К.А. Іванова.- К., 2005.- 390 с.

20. Чорненький Я.Я. Культурологія: Теорія. Практика. Самостійна робота: Навч. посібник для вищ. навч. закладів.- К.,2004.-353 с.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.250.105 (0.025 с.)