Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Зв'язок романо-германської правової сім'ї з римським правомСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Головною особливістю романо-германського права є його органічний зв'язок з римським правом. Він обумовлений рецепцією римського права, яку здійснили всі країни романо-германської правової сім'ї. Рецепція (від лат. receptio — сприйняття, сприймання) — це запозичення правовою системою основних засад і принципових підходів зарубіжного права. Рецепція римського приватного права правовими системами романо-германської сім'ї відбувалась декілька разів. Можна виокремити три етапи рецепції римського права: перший етап рецепції припадає на XII—XIII століття. Рецепція в цей період полягає головним чином у ви- Берман Г.Дж. Вказ. праця. — С. 161—163. вченні, коментуванні та викладанні римського права в університетах; другий етап рецепції відбувається у XIV—XVIІ століттях, коли римське право активно застосовується на практиці; третій етап рецепції пов'язується з грандіозним реформуванням законодавства, що його викликали буржуазні революції. Він сягає свого піку під час кодифікацій, що відбуваються в Європі в XIX столітті. Як зауважує Й. О. Покровський, після падіння Західної Римської імперії для римського права настає темна епоха1. Проте з V по XI століття римське право все ж таки не припиняло своєї дії в Західній Європі: підкорене населення — нащадки колишніх римських підданих — продовжувало жити за римським правом. Деякі германські королі навіть видали для своїх римських підданих офіційні збірники римського права. Наприклад, у 506 році король вестготів Аларіх II видав Lex Romana Visigothorum (Римські закони вестготів).' Звичайно, це було спрощене, популяризоване і зіпсоване римське право — так зване римське вульгарне право. Крім того, римське вульгарне право якоюсь мірою вплинуло і на тексти германських законів2. Збереженню римського права сприяло й те, що церква до спорів між церковними установами та її окремими служителями застосовувала саме римське право. Нагадаємо хоча б відомий афоризм тієї епохи: «Церква живе за римським законом»3. Слід зазначити, що римське право переважало в південних частинах Західної Європи (сучасні Італія, Іспанія, південна Франція), а германське — у північних (теперішні Німеччина, північна Франція). Втім, навряд чи можна погодитися з думкою, що рецепція римського права відбувається на Європейському 1 Покровский И. А. История римского права. — С. 245. 2 Аннерс Э. Вказ. праця. — С. 132. 3 Антология мировой правовой мысли: В 5 т. — М.: Мысль, 1999. — Т. II. Европа: V-XVII вв. - С. 141. континенті, починаючи ще з утворення варварських королівств на місці Західної Римської імперії1. На наш погляд, рецепція римського права, саме як запозичення зарубіжною правовою системою його основних засад та інститутів, усе ж таки не була проведена в ранньому середньовіччі, передусім через нездатність варварів до сприйняття на-бутків давньоримської цивілізації. На початку епохи середньовіччя в західній половині європейського континенту римське та германське право існували як дві повні протилежності, як два зовсім чужих світи. Проте відокремленість римського і германського права не могла існувати завжди. Поступово економічне життя в Європі розвивається й ускладнюється, відроджується міжнародна торгівля, набувають розквіту торговельні міста. На цьому ґрунті виникає знову, як колись в античному світі, потреба в універсальному позанаціо-нальному праві, що було б здатне об'єднати різні європейські народи, забезпечити свободу господарської ініціативи, регулювати ті тонкі відносини, які звичайно виникають у торгівлі і які зовсім чужі звичаям, що існують серед землеробів. Усім цим вимогам відповідає римське право. Тому ріст впливу римського права в XI—XII століттях не є випадковим. У ці часи починається період відродження римського права і його засвоєння2. Як на першому, так і на другому етапах рецепція відбувається у двох формах. Першою формою є вивчення та коментування римського права в університетах. Як зазначалося, з XII століття вивчення римського права перебуває в центрі європейської юридичної освіти. Засвоєння римського права під час першої рецепції відбувається завдяки діяльності глосаторів. Римське право засвоюється в університетах тисяча- 1 Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Рецепції приватного права: парадигма прогресу. — Кіровоград: Центрально-Українське вид-во, 1999. - С 107. 2 Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. — С. 53. ми студентів, які поширюють його в усіх країнах Західної Європи. Рецепція на другому етапі пов'язується з діяльністю шкіл постглосаторів та гуманістів (XIV—XVII ст.). Засвоєння римського права в цей період має певні особливості порівняно з аналогічним процесом,.що відбувався у XII— XIII століттях. Наукові роботи постглосаторів мали значний успіх серед європейських юристів. Друга форма — це пряме застосування норм римського права. Так, в Італії вже в XI столітті проголошується, що римське право може бути джерелом для подолання прогалин у місцевому праві; коментарі глосаторів мають велику популярність в іспанських судах. Посилання на наукові праці (загальну думку докторів права) під час судових дебатів завжди вважалися дуже сильними аргументами. Завдяки застосуванню в судах римського права Південна Франція ще в епоху середньовіччя вважається країною писаного права (pays de droit ecrit). Це відрізняє її від Північної Франції — країни звичаєвого права (pays de droit coutumier). Однак друга форма рецепції римського права значно більшого поширення набуває на другому етапі (XIV— XVII ст.). При цьому необхідно мати на увазі, що римське право далеко неоднаково вплинуло на правові системи романо-германської сім'ї. Найповніший вплив воно здійснило в пізньому середньовіччі в Німеччині. Територія Німеччини в середні віки входила до складу Священної Римської імперії, яка вважалася наступницею колишньої Римської імперії. Унаслідок цього імператори Священної Римської імперії були схильні вважати Звід Юстиніана ніби як вітчизняним кодексом, а свої акти — його доповненнями. Ця фікція значно спрощувала шлях римського права до Німеччини. Безпосередньому застосуванню римського права на практиці також сприяли два інших чинники: 1) трансформація судів. Починаючи з XIV століття освічені правники (ті, хто вивчив римське право) посту- 70 пово витісняють з судів неосвічених народних суддів — шефенів (від нім. Schoeffen — засідатель), які спиралися переважно на звичаєве право, практичну кмітливість, життєвий досвід та інтуїцію. Спочатку освічені правники працюють у судах як секретарі та протоколісти, записуючи рішення шефенів. Потроху юристи починають готувати рішення шефенів, використовуючи при цьому знання римського права. Згодом освічені правники взагалі замінюють шефенів як судді. Крім того, в цей період у Німеччині були засновані апеляційні суди, до складу яких відразу залучають освічених правників. Наприклад, у 1495 році був створений за-гальноімперський суд (Reichskammergericht), половина членів якого повинна була бути вченими-юристами. Через деякий час висувається вимога, щоб і друга половина складу суду обиралася з осіб, які знайомі з римським правом. При вирішенні справ суд повинен був користуватися насамперед загальним правом Імперії, тобто римським правом, і лише брати до уваги «добре» німецьке право — чесні, поважні та добрі правила, установлення і звичаї; 2) надання університетам права «офіційних консультацій». У Німеччині склалася практика надсилання судами в сумнівних випадках спірної справи з усіма матеріалами до юридичних факультетів університетів. При юридичних факультетах були створені комісії з професорів, що надавали свій висновок у справі, спираючись при цьому на положення римського права. Звісно, що такий висновок фактично ставав судовим рішенням. Цей інститут направлення матеріалів справи (Aktenversendung), завдяки якому германське право набуває наукового характеру (тобто раціоналізується і систематизується), зберігався в Німеччині до 1878 року. Унаслідок цього наприкінці XVI—XVII століть римське право в цілому було рецептоване в Німеччині прямо і безпосередньо. Звід Юстиніана став законом, на який посилалися сторони та яким мотивували свої рішення судді. У Німеччині навіть складається винятково практична течія в юриспруденції, представники якої (зокрема, І. Мін-сінгер, А. Гайль, Б. Карпцов, С. Штрик) ставили перед собою завдання з'ясувати і викласти те римське право, що діє і що повинне застосовуватися в судах; жодними іншими більш широкими питаннями вони це цікавилися. Викладаючи це практичне римське право, вони продовжують роботу щодо пристосування його до сучасних потреб, створюючи так зване usus modernus Pandectarum (нове використання пандектного права), або сучасне римське право (heutiges romisches Recht), яке фактично проіснувало до об'єднання Німеччини наприкінці XIX століття1. Третій етап рецепції. Принципові зміни в підходах до рецепції римського приватного права відбулися в XIX столітті. Вони обумовлені буржуазними революціями, внаслідок яких Європа наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття переживає грандіозні економічні, соціальні та культурні трансформації. Нові буржуазні порядки вимагали, зокрема, вдосконалення правового регулювання майнових відносин: визнання принципів свободи договору, рівності всіх перед законом, широкого права власності. Йдучи назустріч цим потребам, європейські країни в XIX столітті проводять кодифікаційні реформи цивільного права. Вважається, що римське право зберегло статус найважливішого загальноєвропейського правового джерела завдяки кодифікаціям цивільного права, що відбулися на початку XIX століття у Франції та наприкінці XIX століття в Німеччині. Першою кодифікаційною роботою третього етапу був Французький цивільний кодекс (Code civil), затверджений 21 березня 1804 року. Даний Цивільний кодекс (з певними доповненнями та модифікаціями), який увійшов в історію під назвою Кодексу Наполеона, є чинним і сьо- 1 Покровский И. А. История римского права. — С. 265—272. 72 годні. Він являє собою загальне джерело права романської групи романо-германської сім'ї. Його вплив відчувають на собі такі європейські країни, як Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія. Крім того, Кодекс ре-цептований латиноамериканськими країнами (крім Бразилії та Перу), штатом Луїзіана, провінцією Квебек, колишніми французькими колоніями в Африці та Азії. Матеріальний зміст норм права, що містяться в Кодексі, за своїм характером є в основному римсько-правовим. Ці норми — вдалий компроміс між абстрактністю і точністю, конкретикою і наочністю. Французький цивільний кодекс запозичив з римського права такі принципові ідеї, як модель правового регулювання відносин власності, систему побудови кодексу (так звану інституційну систему), і використав при створенні кодексу римську законодавчу техніку. Як відзначив Ф. Енгельс, французька революція остаточно порвала з традиціями минулого, знищила останні ознаки феодалізму і в Code civil майстерно пристосувала до сучасних капіталістичних умов старе римське право — це майже досконале відображення юридичних відносин, що відповідають ступеню економічного розвитку, який Маркс називає товарним виробництвом1. Іншим важливим кодифікаційним актом тієї доби було Німецьке цивільнеуложення (Biirgerliches Gesetsbuch) 1896 року, що набрало чинності з 1 січня 1900 року. Ідея цієї кодифікації — створити єдиний правовий простір у Германській імперії, не змінюючи вже існуючу ситуацію у сфері приватного права2. Кодекс був результатом поєднання римського права і традиційного німецького права. Цей акт через його логічність, детальність, складність 1 Энгельс Ф. Введение к английскому изданию «Развитие социализма от утопии к науке» // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - Т. 22. - С. 312. 2 Зеккер Ф. Ю. Общие основы частного права // Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии: Пер. с нем. — М.: БЕК, 2001.-С. 15. систематики і ґрунтовність часто називають кодексом учених, або законом юристів для юристів. На відміну від Французького цивільного кодексу Німецьке цивільне уло-ження побудоване за пандектною системою. Воно помітно вплинуло на цивільне законодавство Австрії, Швейцарії, Греції, Угорщини, Туреччини, Японії, Таїланду, Бразилії, Перу, Аргентини тощо. Таким чином, найцінніше з римського права, все те, що становить його справжнє універсальне ядро, продовжує, по суті, жити тепер у нових кодексах Західної Європи в поєднанні з засадами нового права1.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 252; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.151.112 (0.008 с.) |