Сутність ідеї «держави загального добробуту»

Сутність ідеї «держави загального добробуту»

Держава загального добробуту- це 1) держава,яка прагне забезпечити кожному громадянину гідні умови існув., соц.. захищеності, а в ідеалі- приблизно однакові для всіх стартові можливості реалізації життєвих цілей, розвитку особливостей. 2) тип соц..політики прямованої на підвищення якості життя всіх громадян.

Моделі держави загального добробуту

Незважаючи на спільні риси у формуванні держави соціального добробуту західного зразка, кожна країна долала власний шлях, формуючи суспільні інститути забезпечення загального добробуту залежно від власних національних особливостей і традицій. Найвідомішою є класифікація держав загального добробуту, яку розробив Г. Еспін-Андерсен за ознаками доступності, охоплення населення і ступенем перерозподілу доходів у системах соціального забезпечення й впливу певних політичних сил на цей процес. Досліджуючи країни, які входять до ОЕСР, він розрахував коефіцієнт заміщення заробітної плати гарантованими державою соціальними виплатами, коли працівник з якоїсь причини втрачає працездатність або вибуває з числа зайнятих (похилий вік, тимчасова непрацездатність, безробіття). За допомогою цього коефіцієнта країни ОЕСР було поділено на три групи з екстремальними показниками в англосаксонських і скандинавських країнах і середніми - у західноєвропейських (табл. 2).

Ще однією ознакою для класифікації було визначено політичні фактори, що найбільшою мірою вплинули на формування систем соціального захисту в історії цих країн: роль лівих сил в уряді, підтримка виборцями консервативних традицій і ступінь авторитарності влади. Ураховуючи ці політичні фактори, Г. Еспін-Андерсен виокремив три типи політичного устрою - ліберальний, консервативний і соціалістичний (табл. 3).

Основні моделі СП

Процес законодавчого формування соціальної політики відбувався паралельно із розгалуженням сис-ми прав свобод і гарантій громадян. Першими організаційно-правовими формами були форми суспільного піклування. Пізніше в результаті інтенсивної індустріалізації сформувався клас робітників, які цілком залежали від заробітної плати. Через трудове каліцтво або старість вони могли стати жебраками. Щоб запобігти їх зубожінню запровадилась соц. підтримка роботодавців. Чіткого поділу моделей соц..пол. не існує. Модель соц..політики в умовах кожної конкретної країни формується під впливом інститут них чинників,особливостей економ. та соц.чинників. комісія ЄС визначає 2 основні моделі соц..пол.: 1.модель Бісмарка,яка встановлює жорсткий зв'язок між рівнем соц..захисту та тривалістю проф.діяльності. Соц. права набувають форми страх.внесків. Такий соц..захист не залежить від бюджету.2. модель Беверіджа.грунтується на тому,що будь-яка людина має право на мінімальну захищеність у разі хвороби, старості. Такі системи соц..захисту фінансуються через податки держбюджету. Проте у науковій літ-рі виокремлюють 4 моделі: Соціал-демократична. Головний принцип – універсалізм. У цій моделі держава бере на себе значну долю на відповідальності за соц..захист нас. Це стало можливо завдяки системі оподаткування,яка перерозподіляє кошти. Консервативна. центральний принцип – страхування під держ.наглядом. Вона передбачає значно менший перерозподіл податків Нац.доходу. неоконсерватизм ґрунтується на державно-приватному вирішенні соц..проблем.,де рівень соц. забезпеченя прямо залежить від трудової діяльності особи. Ліберальна. вона передбачає існування людей без соц..захисту і соц..забезпечення., проте уряд несе загальну відповідальність за всіх громадян. Ця модель наділяє державу ф-цією стимулятора індивідуальної активності. Католицька.спирається на їдею допоміжності. На сьогодні всі моделі змінені у напрямку до спільної моделі держави соц..добробуту.

 

Соціал- демократична модель.

Соціал-демократична модель соціальної політики характерна, як правило, для скандинавських країн (Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія). Головним принципом функціонування цієї моделі є універсалізм, який передбачає, що соціальне забезпечення є правом усіх громадян, незалежно від їх приналежності до економічно активного населення. В країнах, де обрано цю модель, діють потужні системи соціального захисту, що фінансуються через податки з державного бюджету. Ці системи передбачають соціальну захищеність громадян, спричинену захворюванням, інвалідністю, старістю, а також скороченням їхніх матеріальних ресурсів. Рівень соціального забезпечення в країнах, що обрали соціал-демократичну модель соціальної політики, доволі високий, що дозволило їм розірвати «обов’язковий» зв’язок старості та бідності, а також започаткувати такий соціальний стандарт, як «забезпечена старість».

Від системи державного соціального забезпечення в цій моделі (яка включає: обов’язкове пенсійне страхування по старості та інвалідності, а також страхування від захворювань) відокремлене тільки страхування від безробіття, що базується на принципі добровільності. Окрім цього, в цій моделі сформувався й поділ пенсій на соціальну, що виплачується з бюджету на однаковому рівні кожному громадянину після досягнення ним 65-річного віку, і трудову, яка залежить від стажу роботи, характеру трудової діяльності тощо і є пропорційною обсягу страхових виплат. Якщо соціальна (або народна) пенсія не перевищує встановлений державою і однаковий для усіх мінімум, то трудова пенсія залежить від трудових зусиль кожного працівника. Внаслідок цього мінімум є гарантованим, однак зацікавленість індивідів у власних зусиллях зберігається.

Соціал-демократична модель соціальної політики забезпечує доволі ефективне співробітництво різних соціальних груп з державою в рамках трихсторонніх переговорів, а також є підсумком політичної прихильності різних соціальних сил до інституціональних принципів суспільства добробуту.

Ліберальна модель соціальної політики

Ліберальна модель соціальної політики характерна для таких країн, як Велика Британія, США, Австралія і Нова Зеландія. Вона ґрунтується на принципах індивідуальної соціальної відповідальності та обмеженої відповідальності держави за соціальне забезпечення громадян. Ця модель передбачає, що індивіди мають бути здатними існувати в суспільстві без соціального забезпечення, а обмежене право на її отримання мають лише найбідніші верстви населення. Внаслідок залишкового характеру фінансування соціальних програм з боку держави, реалізація зазначеної моделі залежить, як правило, від наявності значних обсягів добровільної та неформальної соціальної допомоги.

Реалізація ліберальної моделі соціальної політики має певні особливості в різних країнах. Наприклад, якщо у Великій Британії державна система охорони здоров’я надає безкоштовні медичні послуги усім громадянам, то в Ірландії державним медичним обслуговуванням можуть користуватися лише низькооплачувані громадяни. У США система соціального забезпечення функціонує в двох формах: соціального страхування, виплати до якого здійснюють як самі працівники, так і роботодавці; обмеженої державної соціальної допомоги за рахунок федерального та місцевого бюджетів.

Глобалізм соціальної політики

Важливого значення набувають процеси, пов’язані з глобалізацією соціальної політики, вони ставлять держави загального добробуту в конкурентні умови, піднімають проблеми самої соціальної політики до наддержавного рівня та порушують питання ефективного розвитку країн з перехідною чи ринковою економікою в інтересах добробуту населення.

Сутність ідеї «держави загального добробуту»

Держава загального добробуту- це 1) держава,яка прагне забезпечити кожному громадянину гідні умови існув., соц.. захищеності, а в ідеалі- приблизно однакові для всіх стартові можливості реалізації життєвих цілей, розвитку особливостей. 2) тип соц..політики прямованої на підвищення якості життя всіх громадян.

Моделі держави загального добробуту

Незважаючи на спільні риси у формуванні держави соціального добробуту західного зразка, кожна країна долала власний шлях, формуючи суспільні інститути забезпечення загального добробуту залежно від власних національних особливостей і традицій. Найвідомішою є класифікація держав загального добробуту, яку розробив Г. Еспін-Андерсен за ознаками доступності, охоплення населення і ступенем перерозподілу доходів у системах соціального забезпечення й впливу певних політичних сил на цей процес. Досліджуючи країни, які входять до ОЕСР, він розрахував коефіцієнт заміщення заробітної плати гарантованими державою соціальними виплатами, коли працівник з якоїсь причини втрачає працездатність або вибуває з числа зайнятих (похилий вік, тимчасова непрацездатність, безробіття). За допомогою цього коефіцієнта країни ОЕСР було поділено на три групи з екстремальними показниками в англосаксонських і скандинавських країнах і середніми - у західноєвропейських (табл. 2).

Ще однією ознакою для класифікації було визначено політичні фактори, що найбільшою мірою вплинули на формування систем соціального захисту в історії цих країн: роль лівих сил в уряді, підтримка виборцями консервативних традицій і ступінь авторитарності влади. Ураховуючи ці політичні фактори, Г. Еспін-Андерсен виокремив три типи політичного устрою - ліберальний, консервативний і соціалістичний (табл. 3).

Основні моделі СП

Процес законодавчого формування соціальної політики відбувався паралельно із розгалуженням сис-ми прав свобод і гарантій громадян. Першими організаційно-правовими формами були форми суспільного піклування. Пізніше в результаті інтенсивної індустріалізації сформувався клас робітників, які цілком залежали від заробітної плати. Через трудове каліцтво або старість вони могли стати жебраками. Щоб запобігти їх зубожінню запровадилась соц. підтримка роботодавців. Чіткого поділу моделей соц..пол. не існує. Модель соц..політики в умовах кожної конкретної країни формується під впливом інститут них чинників,особливостей економ. та соц.чинників. комісія ЄС визначає 2 основні моделі соц..пол.: 1.модель Бісмарка,яка встановлює жорсткий зв'язок між рівнем соц..захисту та тривалістю проф.діяльності. Соц. права набувають форми страх.внесків. Такий соц..захист не залежить від бюджету.2. модель Беверіджа.грунтується на тому,що будь-яка людина має право на мінімальну захищеність у разі хвороби, старості. Такі системи соц..захисту фінансуються через податки держбюджету. Проте у науковій літ-рі виокремлюють 4 моделі: Соціал-демократична. Головний принцип – універсалізм. У цій моделі держава бере на себе значну долю на відповідальності за соц..захист нас. Це стало можливо завдяки системі оподаткування,яка перерозподіляє кошти. Консервативна. центральний принцип – страхування під держ.наглядом. Вона передбачає значно менший перерозподіл податків Нац.доходу. неоконсерватизм ґрунтується на державно-приватному вирішенні соц..проблем.,де рівень соц. забезпеченя прямо залежить від трудової діяльності особи. Ліберальна. вона передбачає існування людей без соц..захисту і соц..забезпечення., проте уряд несе загальну відповідальність за всіх громадян. Ця модель наділяє державу ф-цією стимулятора індивідуальної активності. Католицька.спирається на їдею допоміжності. На сьогодні всі моделі змінені у напрямку до спільної моделі держави соц..добробуту.