Самосвідомість з точки зору «філософії підозри» (Маркс, Фрейд , Ніцше).

Марксистська філософія, разом з ніцшеанством та фройдизмом, належить до так званих «філософій підозри», які створюють свою версію людського життя, що ґрунтується на деструкції принципу тотожності раціонального мислення та буття. «Філософії підозри» заперечують роль самосвідомого суб’єкта, як основного героя людської культури та людського буття. Кожна з цих філософій висуває свого «кандитата» на роль основного героя людської культури (це може бути надлюдина за Ніцше, дитина за Фройдом або пролетар за Марксом та Енгельсом). Тобто можна сказати, що всі «філософії підозри» висувають недовіру до культури (власне тому мають таку назву) і основною задачею вважають виявлення справжньої достеменної дійсності, яка ховається за прикриттям фіктивного образу культури. Отже, який погляд на дійсність пропонує нам Маркс? Він вважав, що єдино правильним поглядом на історію є суто матеріалістичне та наукове розуміння (суть якого полягає у залежності суспільної свідомості від суспільного буття), необтяжене впливом будь-якої ідеології. І єдиним прошарком (класом) суспільства, який може споглядати історію саме так, є пролетаріат, котрий власне і є, як було сказано вище, головним героєм людської культури для марксистів.

46.Гелен про розвантаження) Як і М.Шелер - основоположник філософської антропології, який писав, що людина (homo naturalis) є твариною, однак відрізняється від останньої суворою залежністю від Бога, - А.Гелен виходить з твердження, що людське буття має іншу основу, ніж тваринне існування. Людина - “діяльна істота”, яка покликана формувати себе вихованням і самовихованням. Це наштовхує на думку, що існують права, створені людським індивідом з метою забезпечення свого існування на конкретному етапі розвитку суспільства, які були чи можуть стати непотрібними на іншому. У силу своєї біологічної неспеціалізованості та відкритості світу людина (на відміну від тварини) перебуває у стані надзвичайного перевантаження зовнішніми подразниками і враженнями. Вона повинна власними силами і засобами “розвантажитись”, тобто недостатні фактори свого існування власноручно переробити у такі, що сприяють підтриманню та відтворенню її життя. Геленівський принцип “розвантаження” є ключовим для розуміння закономірностей у системі всіх людських прав. Народившись, особа змушена володіти собою, своїми здібностями, можливостями, реалізовувати свої інтереси, задовольняючи різного роду потреби, що може бути здійснене тільки за умови самопізнання. Це ще одна ознака, яка відрізняє людину від тварини. Чітке її формулювання знаходимо у Г.Плеснера: тварина “переживає те, що є у навколишньому світі,... але вона не переживає себе”

Роль рефлексії як чинника життєдіяльності

Істинно філософські питання виникають тоді, коли людина замислюється про сенс буття, про смисл людства, про сенс свого власного життя, про своє призначення і місце, яке він займає в цьому світі. Тому філософію можна визначити як самовопрошаніе (Сократ): пошук та знаходження відповідей на головні питання буття. Таке "самовопрошаніе" може бути як на звичному рівні - у найбільш мислячих, духовно вільних і не байдужих до миру, до буття людей, - тоді філософствування виступає у формі почуттів, емоцій, оцінок, вчинків, так і на професійному - така філософія представлена в історичної сукупності ідей, концепцій, напрямків, філософських систем. Подібний метод у філософії називається "філософської рефлексією".

Підставою її є саморефлексія (у буквальному значенні - обертання думок тому, на себе; тобто на свої уявлення про світ, про себе, на аналіз своїх власних принципів і позицій). Ще Аристотель визначав філософію як "думку про думки", тим самим виділяючи в якості основного філософського методу - рефлексивність. Таким чином, у філософії рефлексія є фундаментальним основою як безпосередньо самого акту філософування, так і умовою спроб подолання вже наявних концепцій і установок. Тобто, рефлексія - це спосіб критичного осмислення існуючих світоглядних позицій, спроб їх підтвердження або конструктивного подолання. Можна виділити кілька ступенів або видів рефлексії:

O рефлексія як психологічний акт на елементарному рівні, коли людям властиво аналізувати свої дії і вчинки з точки зору буденних, буденних уявлень, життєвого досвіду і того чи іншого рівня власної культури;

O наукова рефлексія: аналіз і критичне переосмислення теоретичного знання, заснованого на методах та прийомах наукових досліджень, що застосовуються в тій чи іншій галузі науки;

O і, нарешті, філософська рефлексія як усвідомлення й осмислення, перш за все, граничних підстав буття, мислення, пізнання, цінностей, людської культури в цілому.

Рефлексивне особливо важлива для особистості в моменти перегляду життєво важливих установок, у кризові моменти існування, періоди переоцінки цінностей; для теоретичного свідомості (науки і філософії) - у періоди їх якісних зрушень, зміни парадигм і світоглядних позицій.

 

Час як чинник життя

Час - є форма буття матерії, що виражає тривалість ЇЇ існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик і філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж об'єкту, який змінює свої властивості.
Простір і час нерозривно зв'язані між собою. їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу пронизує усю матеріальну і духовну культуру людства. Невипадково ще в «Рамаяні», пам'ятнику духовного життя Стародавньої Індії, знання простору і часу віднесено до властивостей, що визначають гідність людини. Філософи і вчені розходилися в міркуваннях стосовно природи простору і часу та їх відносин до матерії.

Простір - є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об'єкту або множини таких об'єктів, що займають різне положення в просторі.

Специфічна властивість часу - незворотність, тобто неможливість повернення в минуле. Час тече з минулого через теперішнє в майбутнє. Деякі філософи обґрунтовують зв'язок незворотності часу з незворотністю термодинамічних процесів і з дією закону зростання ентропії (перетворення). Існують також космогонічні підходи до обґрунтування незворотності часу. Виділяють об'єктивно-реальний час, функціональний і концептуальний. Об'єктивно-реальний час - це функція усіх без винятку матеріальних речей, явищ, процесів, що утворюється ними з моменту їх виникнення і до зникнення. Концептуальний - це час, що вимірюється: вимірювання водяними, сонячними, пісочними, механічними, атомними та іншими годинниками. Функціональний - реальний час, що утворюється завдяки послідовній зміні станів конкретних матеріальних об'єктів; при чіткому підході його можна виміряти лише ідеальним годинником, здатним точно повторювати ритми і тривалість, що утворюються при послідовній зміні станів матеріальних об'єктів і їх самих.

У сучасній філософії вивчені специфічні форми вияву простору і часу у мікросвіті, живій природі, соціальній сфері. Спеціально досліджуються біологічний час, психологічний час, соціальний простір - час, геологічний, історичний, художній та інші види часу і простору. За сучасними уявленнями, послідовність і протяжність окремих етапів розвитку організму регулюються темпоральними (часовими) генами.

Отже, час - суттєва характеристика діяльності, його обов'язкова умова і в наслідок час стає соціальним. Носіями соціального часу є особистість, соціальні групи, класи, покоління, культура народів. Соціальний час - це форма реального руху людського суспільства. Ритми руху суспільства різні. Соціальний час можна розглядати мірою мінливості соціальних процесів. Ранні етапи розвитку людського суспільства, включаючи і феодалізм, відзначилися з сповільненим ритмом. Він пришвидшується з появою капіталізму. Більш швидкими темпами стало розвиватися суспільство в сучасну епоху в зв'язку з науково-технічною революцією, становленням багатовимірного світу.

Будь-яка діяльність, чи то матеріальна, чи духовна, займає визначений час. Тривалість, трата часу на будь-який вид діяльності іноді затінюють те, що її метричні часові характеристики - не єдині. Про її внутрішні темпоральні характеристики свідчить той факт, що в неї реалізується внутрішній зв'язок минулого, теперішнього і майбутнього, тому що протікаючи у теперішньому, діяльність опредмечує майбутнє і розпредмечує минуле. Часова структура природи ніби залучається до процесу матеріального виробництва. З переходом від ручної праці до використання природних джерел енергії часова структура природи стає внутрішнім фактором розвитку виробництва, оскільки до нього залучаються усе нові форми руху матерії з їх різноманітними темпоральними відносинами. Якісна зміна енергетичної основи техніки вимагає освоєння часових властивостей інших форм руху матерії і рівнів її організації. Внутрішньо темпоральна не тільки матеріальна діяльність по виробництву матеріальних благ і перетворенню матеріальних основ суспільства, але й матеріальна, наукова, експериментальна, а також духовна і духовно-практична діяльність.