Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мовиСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Теорію ізоморфізму запропонував польський мовознавець Єжи Курилович. Згідно з цією теорією в мові існує структурний паралелізм між рівнями. Так, зокрема, структурну подібність можна побачити у складі й реченні (структурна тотожність голосного в складі і предиката в реченні). Теорія ізоморфізму має важливе практичне значення. Для прихильників цієї теорії обґрунтованим є запозичення методів та понять, які використовуються при вивченні одного рівня, для дослідження іншого, наприклад запозичення методів і понять фонології у дослідженні лексики або граматики. Не всі вчені приймають теорію ізоморфізму. Так, зокрема, російський мовознавець В. І. Кодухов уважає, що ідея ізоморфізму не пояснює всієї складності мовної структури, а зводить її до найпростіших структур з площинною будовою. Іншу оригінальну теорію щодо структури мови — теорію ієрархії рівнів — сформулював у 1962 р. французький мовознавець Еміль Бенвеніст. Суть цієї теорії полягає в тому, що мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту належать до вищого рівня. Схематично це можна зобразити так: .------------------—, слово -----------------—- МОРФЕМА ФОНЕМА Теорія мови Морфема планом вираження спирається на фонему, тобто складається з фонем, але свого змісту набуває лише в складі слова. Наприклад: закінчення -а має значення * називний відмінок, однина, жіночий рід» тільки в складі слова (рук-а, рік-а, сестр-а). Фонему також можна визначити лише як складову частину одиниці вищого рівня — морфеми. Формою мовної одиниці є її здатність розкладатися на складові елементи нижчого рівня, а значенням — здатність бути складовою частиною одиниці вищого рівня. Таке розуміння мовної структури, на думку В. І. Кодухова, допускає тільки один напрям аналізу — від нижчого рівня до вищого, від форми до змісту. Своєрідність системності мови. Співвідношення системних і несистемних явищ у мові. Система і норма Говорячи про мову як відкриту й динамічну систему, слід зазначити, що в ній є і несистемні явища. Приміром, так звані «дефектні» (неповні) парадигми деяких іменників та дієслів (рос. мечта не має форми родового відмінка множини; від рос. победить не утворюється форма І особи однини (*побежу; пор. укр. перемогти — переможу) тощо). Пор. ще відсутність деяких паралельних форм жіночого роду в російських назвах осіб за діяльністю: начальник — начальница певец — певица дворник —? министр —? врач — ? Спостерігається також зворотне явище: балерина —? (жартівливе некодифіковане *балерун). Асистемні факти в мові, які, як правило, характерні для мовної периферії, описані в статті Р. О. Будаго-ва «Система й антисистема в науці про мову» [Будагов 1978: 3—17]. Дослідник зазначає: «Будь-яка природна мова, зберігаючи свій системний характер, за своєю природою не зводиться і не може зводитися до суми різних схем, які ніби визначають 'її суть і особливості її функціонування [...]. Одиниці мови всіх її рівнів не вкладаються в систему, причому за межами системи нерідко опиняються якраз найважливіші мовні властивості та явища». Структура мови Мовна система постійно прагне до рівноваги, але ніколи цього не досягає повністю. Через те вона розвивається і перебуває в стані відносної рівноваги. Отже, причина розвитку мови значною мірою закладена в самій мові. Система мови, на думку деяких мовознавців, — це не тільки те, що реально існує в мові, а й усе те, що може бути в ній створене. «Система мови, — пише Е. Косе-ріу, — це система можливостей, вона охоплює ідеальні форми реалізації певної мови, тобто техніку й еталони для відповідної мовної діяльності» [Косериу 1966: 175]. Наприклад, у системі українського словотвору є модель «дієслівна основа + суфікс -тель», «дієслівна основа + суфікс -ач», «дієслівна основа + суфікс -ник». Моделі дають змогу утворити іменники з певним значенням з трьома суфіксами, однак не всі можливості, що дає система, реалізуються в мові. У системі мови є порожні клітини, тобто нереалізовані можливості мови, їх часто заповнюють діти своїми інноваціями, які вони створюють за моделями, наявними в мовній системі (писаю, малюваю тощо). Норма завжди є вужчою від системи. Норма відбирає і закріплює далеко не всі дозволені системою форми. Порушення норм, які визначаються системою мови, носіями мови (тими, для кого ця мова є рідною), не спостерігається, бо це означало б вихід за межі можливостей, наданих системою, тобто вихід за межі не тільки того, що реально існує, а й того, що в ній може бути (вживання утворень, які не тільки не існують, а й неможливі в мові). Таких помилок можуть припускатися тільки іноземці (білий стіна, будем посмот-реть). Отже, багаторівнева ієрархічна структура мови, до якої належать внутрішньорівневі, міжрівневі й різні перехресні зв'язки, строго системні й несистемні ділянки — типовий зразок динамічної саморегулювальної системи. Запитання. Завдання 1. Доведіть, що мова має системний характер. 2. Які типи систем розрізняє сучасна наука? До якого типу систем належить мова? Обґрунтуйте відповідь. 3. На чому ґрунтується системність мови? Які відношення існують між мовними одиницями? Теорія мови 4. За яким принципом виділяються мовні рівні? У чому відмінність між основними і проміжними рівнями мови? Який зміст вкладають у поняття ізоморфізму й ієрархії рівнів мови? 5. У чому виявляється своєрідність системності мови? Як співвідносяться поняття мовної системи і норми? Література Основна Семчинський С. В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С. 56—72, 185—206,212—218. Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 90—110. Кодухов В. И. Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 134—152. Общее язьїкознание: Внугренняя структура язьїка / Отв. ред. Б. А. Се-ребренников. — М., 1972. — С. 8—119. Додаткова Солнцев В. М. Язьік как системно-структурное образование. — М., 1977. Косериу 3. Синхрония, диахрония и история // Новое в лингвисти-ке. — М., 1966. — Вьіп. 3. Мельничук А. С. Понятие системьі и структури язьїка...// Вопр. язьі-кознания. — 1970. — № 1. Мороховський О. М. Про співвідношення понять мовлення — норма — система // Мовознавство. — 1973. — № 1. Гухман М. М. Понятие системьі язьїка в синхронии и диахронии // Вопр. язьїкознания. — 1962. — № 4. Успенский Б. А. Отношение подсистем в язьіке и связанньїе с ними универсалии // Вопр. язьїкознания. — 1968. — № 6. Будагов Р. А. Система и антисистема в науке о язьіке // Вопр. язьїкознания. — 1978. — № 4. Виноградов В. А. Всегда ли система системна? // Система и уровни язьїка. — М., 1969. 3.5. Фонологічна система мови Вивчення звуків мови, їх акустичних і артикуляційних особливостей по суті почалося з часу зародження науки про мову. Однак таке вивчення радше стосується фізики й фізіології. Справжнім лінгвістичним об'єктом звуки стали тоді, коли їх почали вивчати у співвіднесенні з планом змісту мови, з їхнім функціональним аспектом, тобто з виникненням фонології. Фонологічна система мови Передумови фонології Найнижчим рівнем мовної структури, як уже зазначалося, є фонологічний. Основною одиницею фонологічного рівня є фонема. Поняття фонеми обґрунтував І. О. Бодуен де Курте-не. Він першим помітив, що будь-який конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимось чином зберігають його в пам'яті. Образ звука в пам'яті людини він назвав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні «мовний звук». Вважають, що його ввів А. Дюфріш-Деженетт у 1873 р., а потім використовував Ф. де Соссюр. У Сос-сюра цей термін запозичив Бодуен де Куртене, надавши йому нового змісту. Він, зокрема, акцентуючи на незбігу фізичних і функціональних властивостей звука, чітко протиставляє звук як «минуще фізично-акустичне явище» і фонему як стійке уявлення про звук, «психічний еквівалент звука» [Бодузн де Куртенз 1963а: 351]. Отже, Бодуен де Куртене розглядав фонему не як носія певного смислу, а скоріше як організаційний центр, навколо якого групуються в нашій свідомості звуки мовлення, що виконують у мові тотожні функції. Учень Бодуена де Куртене Л. В. Щерба розвинув і суттєво збагатив теорію фонеми. Психічний підхід до фонеми він об'єднав з функціональним. Смислороз-різнювальна роль фонеми виходить на передній план: «Фонемою називається найкоротше спільне фонетичне уявлення даної мови, здатне асоціюватися зі смисловими уявленнями і диференціювати слова» [Щерба 1971: 121]. У своїй праці «Фонетика французької мови» (1937) він пише: «У живому мовленні вимовляється значно більша, ніж ми це звичайно думаємо, кількість різноманітних звуків, які в кожній мові об'єднуються в порівняно невелике число звукових типів, здатних диференціювати слова та їх форми, тобто служити цілям людського спілкування. Ці звукові типи мають на увазі, коли говорять про окремі звуки мови. Ми будемо називати їх фонемами. Різні звуки, які реально вимовляють, є тим конкретним, у якому реалізується загальне (фонема), будемо називати відтінками фонем» [Щерба 1974: 132]. Праці Бодуена де Куртене і Щерби заклали основу для створення теорії фонем. Творцем цієї теорії вва- Теорія мови жають М. С. Трубецького. У ґрунтовній новаторській праці «Основи фонології» (вийшла в 1939 р. в Празі німецькою мовою, а російською мовою в Москві в 1960 р.) він виклав свою теорію фонем. Зі структурно-семантичного і функціонального підходів автор дав визначення таких важливих фонологічних понять, як фонема, фонологічна опозиція, диференційна ознака, встановив три класи фонологічних ознак (во-калічні, консонантні, просодичні), увів поняття нейтралізації, архіфонеми (абстрактна одиниця, яка об'єднує фонеми, що нейтралізуються, наприклад, <д/т> і <а/о>), розробив детальну класифікацію фонологічних опозицій. Трубецькому належить уведення терміна фонологія і виокремлення фонології в окрему науку, яка вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови мови. Фонологія відрізняється від фонетики, що вивчає звучне мовлення в його фізичному, акустико-артикуляційному аспекті. Фонологію ще називають функціональною фонетикою. У фонології розрізняють два рівні — сегментний і суперсегментний (просодичний). Сегментний рівень складається з одиниць, які виділяються на основі сегментації. Суперсегментний рівень складається з одиниць, які виділяються відносно сегментних одиниць (просодія складу, слова, фрази). Основною одиницею сегментного рівня більшості мов світу є фонемау в деяких мовах Південно-Східної Азії — силабема. Поняття фонеми Слова різняться між собою звучанням. Для того щоб розрізнити два слова, потрібно їх зіставити і протиставити. Протиставлення, або опозиція, — основне поняття фонології. Опозиції бувають релевантні, тобто такі, які служать для розрізнення значеннєвих одиниць, і нерелевантні — які не служать для розрізнення значеннєвих одиниць мови. Наприклад, опозиція <а>, <и>, <у> у словах дам — дим — дум є релевантною, бо саме цими протиставленими одиницями різняться наведені слова і відповідно їхні значення. Опозиція [у] — [г] в російській мові є не-релевантною, бо не впливає на розрізнення смислів: [уол] — [гол]. Фонологічна система мови Фонема (від грец. рііопета *звук, голос») — мінімальна одиниця звукової будови мовиг яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць — морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них — і для розпізнання та розрізнення слів. Опозиція приголосних на початку таких слів, як біг — ліг — ніг — ріг — фіг (у фонетичній транскрипції [б'іг] — [л'іг] — [н'іг] — [р'іг] — [ф'іг]) засвідчує наявність в українській мові фонем <б'>, <л'>, <н'>, <р'>, <ф'>, а протиставлення голосних у словах рос. стол [стол] — стал [стал] — стул [стул], англ. Ьеі [Ьеї] «битися об заклад» — Ьиі [Ьлі] «але» — Ьіі \ЬЩ «кусок» — Ьеаі [Ьі:і] «бити», «удар» — Ьоидкі [Ьо:1] «разі від Ьиу «купувати» — Ьаі [Ьаеі] «кажан» — Ьооі [Ьи:і] «черевик» засвідчує наявність у російській мові фонем <о>, <а>, <у>, а в англійській — <е>, <л>, <і>, <і:>, <о:>, <ае>, <и:>. Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й розрізнення морфем і слів. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну функції фонем. Конститутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого рівня, дистинктивна — з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (розпізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'язані відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної — відношенням опозиції. Дехто сигніфікативну функцію поділяє на смислорозрізнювальну і форморозрізнюваль-ну. Але таке розмежування не має принципового значення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу. Відомі й делімітативна та кульмінативна функції фонем. Делімітативна (розмежувальна) функція пов'язана з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем (пограничні сигнали). Це є можливим завдяки наявним обмеженням на появу певних елементів у мовленнєвому ланцюжку. Так, зокрема, в чеській мові наголос завжди є сигналом початку слова; [г|] в англійській — сигналізує про відсутність перед цією фонемою морфемної (словесної) межі; в японській — алофон [д] можливий тільки на початку слова і тим самим вказує на межу слова, а в інших позиціях фонема <д> реалізується в алофоні [ті]. Теорія мови Кульмінативна функція полягає в забезпеченості цілісності та виділеності слова, що досягається завдяки наголосу і сингармонізмові.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 343; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.224.68.177 (0.01 с.) |