Пошуки нового підходу до Вивчення мови наприкінці XIX—на початку XX ст. 79

Казанська лінгвістична школа. І. О. Бодуен де Куртене

Казанська лінгвістична школа сформувалася в 70— 80-ті роки XIX ст. Засновник цієї школи — І. О. Бо­дуен де Куртене, а її представниками були його учні М. В. Крушевський, В. О. Богородицький, В. В. Радлов, С. К. Булич, К. Ю. Аппель, О. І. Александров, П. В. Вла-димиров та ін. Ідеї Казанської лінгвістичної школи викладені в ґрунтовних програмах лекцій, прочитаних Бодуеном де Куртене в Казанському університеті, у книжці Крушевського «Нарис науки про мову» (1883), у працях Богородицького «Нариси з мовознавства і ро­сійської мови» (1901) та «Лекції з загального мово­знавства» (1911).

Іван (Ян) Олександрович Бодуен де Куртене (1845—1929) — видатний російський і польський мово­знавець із старовинного французького роду, член Поль­ської АН з 1887 р., член-кореспондент Петербурзької АН з 1897 р., дійсний член НТШ у Львові з 1914 р. Закінчив Варшавський університет (Головну школу), піс­ля чого стажувався у Празі, Відні, Берліні, Лейпцигу, де слу­хав лекції відомих мовознавців, у тому числі ПІлейхе-ра і Лескіна. Листувався з Ф. де Соссюром, Г. Паулем, Г. Шухардтом, О. Єсперсеном, А. Мейє. Писав праці ро­сійською, польською, німецькою, французькою, чеською, італійською, литовською та іншими мовами. Викладав у Казанському (1874—1883), Юрієвському (Дерпському, Тартуському, 1883—1893), Краківському (1894—1899), Петербурзькому (1900—1918) і Варшавському (1918— 1929) університетах. Був людиною прогресивних погля­дів. Виступав на захист прав малих народів Росії та їхніх мов, за що був ув'язнений у 1914 р. Захищав українську мову, доводив її окремішність і самобутність у публікаціях «Кілька слів про об'єктивну та суб'єктив­ну самобутність України з погляду мовного, племінного, національного й державного» (1925), «Про з'їзд славіс­тів і про платонічний панславізм» (1903), «Українське питання з позанаціональної точки зору» (1913). Під­тримував прагнення українців створити у Львові на­ціональний університет («Українські університети в Польській державі»; 1922), контактував з І. Франком та В. Гнатюком. «Не та чи інша мова мені дорога, — заявив він, — а мені дороге право людини залишатися при своїй мові, вибирати її собі, право не піддаватися

Історія мовознавства

відчуженню від усебічного використання власної мови, право людей вільно самовизначатися і групуватися, та­кож на основі мови».

Основні лінгвістичні ідеї Бодуена де Куртене ви­кладені у працях «Деякі випадки дії аналогії в польсь­кій мові» (1868), «Про давньопольську мову до XIV ст.» (1870), «Дослід фонетики резанських говірок» (1874; докторська дисертація), «Дослід теорії фонетичних аль­тернацій» (1895), «Деякі розділи порівняльної грама­тики слов'янських мов» (1881), «Про класифікацію мов» (1910) і в численних (600) статтях.

Лінгвістична концепція вченого була різко полеміч­ною щодо панівної молодограматичної парадигми. Ви­хід із кризи мовознавства кінця XIX ст. він вбачав у зв'язку лінгвістики з психологією і соціологією, у по­слідовному синхронному підході до мови, у відмові від обов'язкового історизму. Не сприймав логіцизм і моло­дограматичні концепції мовних законів: «Немає жод­них "звукових законів"».

Бодуен де Куртене зосередив увагу на процесах, які мають місце в індивідуальному мовленні. Він вважав, що реально існує лише індивідуальне мовлення. Націо­нальна мова, на його думку, існує тільки в ідеалі, а насправді це наукова фікція, «середнє випадкове поєд­нання мов індивідів»: «Мова існує тільки в індивідуа­льних мозках, тільки в душах, тільки у психіці індиві­дів або осіб, що становлять певне мовне суспільство». Учений закликає вивчати людину як носія мови (щодо цього Бодуен де Куртене солідарний з молодограмати­ками). Однак учений тут же наголошує на нерозривно­сті в мові індивідуального і загального: те, що є в інди­віда, є одночасно й загальним, що пояснюється однако­вістю психічних особливостей у всіх індивідів. Отже, мова є явищем колективно-індивідуальним. На відміну від молодограматиків для концепції Бодуена де Курте­не характерний не індивідуальний, а колективний (со­ціальний) психологізм. Є підстави стверджувати, що попри психологічну забарвленість концепції їй прита­манне розуміння соціальної суті мови: «Сутність люд­ської мови виключно психічна», — пише вчений, а далі продовжує: «Оскільки мова можлива тільки в людсько­му суспільстві, то крім психічного аспекту ми повинні бачити в ній завжди аспект соціальний. Основою мово­знавства повинна служити не тільки індивідуальна психологія, а й соціологія».

Пошуки нового підходу до вивчення мови наприкінці XIX — на початку XX ст. 81

Новим для мовознавства XIX ст. є намагання Боду-ена де Куртене обґрунтувати необхідність і важливість статичного (описового) аналізу мови всупереч панівно­му на той час порівняльно-історичному. Не заперечую­чи порівняльно-історичного методу, вчений доводить, що для розкриття механізму мови годиться тільки опи­совий метод, бо система мови являє собою стійкий стан мовних компонентів. Так Бодуен де Куртене підійшов до розрізнення двох станів мови: статики й динаміки, що пізніше буде названо Ф. де Соссюром синхронією й діахронією. При цьому вчений зауважує, що «в мові, як і загалом у природі, все живе, все рухається, все змінюється. Спокій, зупинка, застій — явища позірні; це окремий випадок динаміки за умови мінімальних змін». У мові одночасно діють закони рівноваги і зако­ни історичного розвитку мови. Статика стосується пер­ших, а динаміка — других.

Отже, мову Бодуен де Куртене розглядає як конти­нуум, тобто діяльність, що розгортається в часі і просто­рі. Ученого цікавлять причини мовних змін. І він упер­ше в історії мовознавства виділяє таку причину, як прагнення до зручності, до різного роду економії затрат, чим пояснюються такі мовні зміни, як спрощення спо­лучень приголосних, явища асиміляції, дисиміляції, ре­гулярність морфологічної системи тощо. Поняття еко­номії мовних засобів отримало свій подальший розви­ток у XX ст. (праці Є. Д. Поливанова, Р. О. Якобсона, А. Мартіне).

Бодуен де Куртене розуміє мову як систему. Мова, вважав він, це така сукупність, частини якої пов'язані між собою відношеннями значення і форми. Кожне мов­не явище можна вичерпно описати лише за умови врахування його системних зв'язків. Так, зокрема, «фі­зіологічно тотожні звуки різних мов мають різне зна­чення, згідно з усією звуковою системою, згідно з від­ношеннями до інших звуків». У мовній системі він виділяє три підсистеми: фонетичну, морфологічну й синтаксичну. На відміну від Ф. де Соссюра, який знач­но пізніше прийшов до думки про системність мови і вбачав цю системність тільки в синхронії, Бодуен де Куртене вважав, що системність характерна й для ди­намічного аспекту мови, а тому й вимагав ураховувати системний характер і в діахронічному аналізі.

Поняття системності мови в Бодуена де Куртене тіс­но пов'язане з поняттям мови як системи знаків, тобто

Історія мовознавства

сукупності «численних випадкових символів, які групу­ються в системі за «протиставленнями і відмінностями».

У вченні Бодуена де Куртене простежується чітко проведена антиномія мови і мовлення: з одного боку, він виділяє комплекс складових частин і категорій, а з іншого — безперервно повторюваний процес. Він часто говорить про національну (середню) мову й індивідуа­льну мову (мовлення). Першим звернув увагу на соці­альну диференціацію мови.

Однією з головних заслуг Бодуена де Куртене є вве­дення до мовознавства понять фонеми і морфеми. По­няття фонеми в його вченні видозмінювалося, але не­змінною була його психологічна інтерпретація. Кінце­во фонема визначається як психічний представник (конструкт) звука, що має смислорозрізнювальну функ­цію. Фонема — результат мовного узагальнення, абст­ракція від реальних звукових реалізацій, інваріант сто­совно варіантів, тобто звуків. Таке визначення фонеми для того часу було прогресивним, і його зрозуміли ли­ше в другій чверті XX ст. Морфему Бодуен де Куртене трактував також психологічно: «Морфема — будь-яка частина слова, що має самостійне психічне життя і далі не членується з цього погляду (тобто з погляду само­стійного психічного життя). Отже, це поняття охоплює корінь, [...] усі можливі афікси, як суфікси, префікси, закінчення [...] і так далі». Родового поняття морфеми до Бодуена де Куртене не було.

Бодуен де Куртене є творцем теорії чергувань, яку виклав у праці «Дослід теорії фонетичних альтерна­цій» (1895). Ця теорія стала основою морфонології — зв'язувальної ланки між фонологією і морфологією.

Оригінальні типологічні ідеї містяться в його праці «Про класифікацію мов», де запропоновано нові підхо­ди до типологічного дослідження мов: зіставне вивчення фонетичних (довгота і короткість голосних, функції наго­лосу) і морфологічних структур мов, як споріднених, так і неспоріднених. Цінні зауваження вченого про типоло­гію елементів слова (морфем) у мовах різних типів.

Бодуен де Куртене започаткував концепцію мовних союзів (далі її розвинув М. Трубецькой), порушив проб­лему лінгвістичного часу (стосується темпів розвитку однієї мови порівняно з іншою), уперше звернув увагу на важливість для лінгвістики вивчення мовленнєвих розладів (афазій), що згодом стало предметом науко­вих зацікавлень Р. Якобсона.