Поняття «благодійність», «благодійництво», «благодійна діяльність» і підходи до їх інтерпретації

Формування громадянського суспільства в Україні супроводжується підвищенням суспільної активності. Держава, намагаючись розв'язувати соціальні проблеми, нині постала перед необхідністю залучення до цього процесу недержавних організацій, зокрема благодійних. Відхід від державної монополії у виробництві, торгівлі, фінансовій сфері сприяв розвитку благодійного руху в соціальній сфері.

Бажаною, а на деяких етапах розвитку навіть необхідною формою відносин людей, зацікавлених у впорядкованості інтересів та можливості впливати на розв'язання проблем суспільства і конкретної особи зокрема, постає благодійність.

Питання походження благодійності, її значення за різних історичних епох та систем суспільних відносин, еволюція благодійної діяльності та її форм, співвідношення понять «благодійність», «благодійництво», «благодійна діяльність» і тлумачення понять суміжних з ними – «милосердя», «філантропія», «меценатство», «спонсорство», досі залишаються дискусійними. У наукових колах не дійшли єдиної або визнаної більшістю думки щодо цієї наукової і суспільної проблеми. Наприклад, учений-історик Ф. Ступак вважає, що благодійна діяльність є, з одного боку, формою суспільних відносин у межах громадянського суспільства, а з другого – соціокультурним феноменом свого часу.

Прояви благодійності в Україні існували здавна, поступово переростаючи у сталі традиції, що жили століттями й переходили з покоління в покоління як найкращі здобутки людства. Історія українського народу свідчить про факти милосердя й благодійності, як прояви високих моральних якостей та етичних норм, котрі характеризують суспільні пріоритети.

На жаль, зазначена проблематика в Україні тривалий період замовчувалася, а саму благодійність розглядали тенденційно й упереджено. Але останнім часом розвиток благодійного руху та благодійна діяльність окремих осіб і родин, соціальних груп та цілих підприємств привертають дедалі більшу увагу науковців, оскільки благодійність залишається важливим аспектом життя країни й відносин між державою та громадянським суспільством.

Поняття «благодійність «увійшло в суспільну свідомість як гуманістичний поклик людини надавати допомогу нужденним незалежно від національної, расової, соціальної, релігійної належності. Практика доброчинної допомоги та новітні дослідження суспільних наук засвідчили, що моральні підстави благодійності не суперечать релігійним канонам жодної з трьох світових релігій. А християнство розглядають як ідейне джерело благодійності.

Нині така діяльність набуває дедалі більшого значення у розв’язанні гострих соціальних проблем – благодійні організації, фонди роблять значний внесок у соціальну сферу. У поняття «благодійність» сучасне суспільство вкладає широкий зміст – від звичайної матеріальної допомоги до меценатства.

Отже, благодійність можна трактувати як некомерційну неприбуткову діяльність організацій та фізичних осіб, спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У ширшому розумінні благодійність визначається як «інвестування соціальної сфери».

В історико-правовій літературі початку ХХ століття немає досить повного визначення благодійності. Як правило, її розглядають через призму однієї або декількох притаманних їй ознак. Наприклад, Д. Страховський уважає її «...проявом співчуття до ближнього», Г. Ульгорн – «...безкорисливою допомогою злиденним». Доктор Айван Шевер каже, що «благодійність є непримусовою, базується на прагненні допомогти. Це справа, зроблена без попередньої думки про фінансову винагороду». Найпопулярніший російський Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона визначає благодійність як «проявление сострадания к ближнему и нравственную обязательность имущего спешить на помощь неимущему…». Тлумачний словник В. Даля характеризує особу благодійника як  «творящего, делающего добро другим». На думку італійського ученого Нуово Дізіонаріо, «благодійник – це громадянин, який добровільно, а не для того, щоб продемонструвати свої матеріальні зобов’язання чи законні обов’язки, керується ідеєю суспільної та приватної солідарності». Тлумачний словник української мови трактує благодійність як надання «приватним особам матеріальної допомоги, підтримки бідним, сиротам та іншим».

Недоліком усіх цих визначень є те, що вони не дають цілісного уявлення про благодійність, а лише відтворюють певний бік одного явища. За об’єктивним змістом поняття «благодійність» досить близьке до милосердя, проте розглядати його просто як вияв останнього було б неправомірно, оскільки у своїй екзистенційній основі вони необов’язково збігаються, хоча милосердя також можна визначити як діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу. Як благодійність, так і милосердя, має високу етичну цінність, моральна вартість якої незамінна. Щоб залишатися на притаманній їм моральній висоті, вони мають поєднуватися з повагою до кожного адресата, інакше буде втрачено їхній позитивний духовний сенс.

Історично склалися три види благодійності: особиста, громадська та державна. Першу здійснюють фізичні особи. Друга є формою організованої благодійності та формою громадської опіки, тобто благодійної діяльності окремих громад. Третя – благодійна діяльність держави.

Серед найпоширеніших видів сучасної вітчизняної доброчинності – організована (громадська), що здійснюється благодійними організаціями. Аналіз норм Закону «Про благодійництво та благодійні організації» дає можливість дійти висновку, що благодійництву притаманні такі ознаки: безкорисливість, добровільність, усвідомленість та цільовий характер.

Згідно з цим законом, благодійництво – добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у наданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги.

Благодійна діяльність – добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності.

Специфічними формами благодійництва є меценатство й спонсорство.

У статті 3 Закону «Про Товариство Червоного Хреста України» благодійна діяльність ототожнюється із благодійництвом і визначається як діяльність, пов’язана з наданням допомоги та підтримки тим, хто її потребує, ґрунтуючись на загальнолюдських принципах гуманності й взаємодопомоги, що здійснюється виключно безоплатно, тобто без мети одержання прибутку чи іншої винагороди. Цим же законом Товариство Червоного Хреста визнається добровільною громадською гуманітарною організацією, яка в процесі своєї діяльності може створювати доброчинні благодійні фонди та за рахунок останніх надавати безкоштовну санітарну й медико-соціальну допомогу самотнім непрацездатним громадянам похилого віку, дітям-сиротам, інвалідам, бездомним, немічним та іншим соціально не захищеним верствам населення, яким необхідні турбота й підтримка (ст. 9).

Учений В. Чепурнов зауважує, що українське законодавство про благодійність тривалий час нехтувало зв’язок безкорисливої діяльності благодійників із їхнім добровільним і свідомим ставленням до неї. Добровільність означає здійснення благодійником своєї діяльності на підставі власного волевиявлення без будь-якого примусу з боку інших осіб. Однак безкорисливість може виражатися не лише в добровільному усвідомленому неотриманні (недоотриманні) благодійником матеріального еквівалента за надану третім особам благодійну допомогу, а й в усвідомленій жертвувальній діяльності, яка є найвищим проявом безкорисливості. На думку О. Алексєєвої, жертвувальна діяльність благодійника полягає в невимушеному усвідомленому неотриманні (недоотриманні) ним указаного матеріального еквівалента або тих прав, які необхідні самому благодійнику. Поряд із свідомим ставленням до благодійництва, жертвувальна діяльність благодійників найчастіше пов’язана з передачею набувачеві допомоги того матеріального об’єкта або тих прав, які необхідні самому благодійникові. Справді, якщо в основі неусвідомленої безкорисливості лежить добровільне пожертвування надлишку, тобто того об’єкта чи тих прав, які виходять за межі найнеобхідніших потреб благодійника, то жертвувальна діяльність передбачає добровільне аскетичне самообмеження благодійника: він без будь-якого примусу жертвує те, що потрібно йому самому.

1994 року Міжнародний Фонд милосердя й здоров’я розробив проект «Добровільного кодексу благодійництва», що містить мотиваційні засади благодійної діяльності: перелік релігійних, психологічних, етичних, раціональних спонукань до благодіянь.

Ухвалення Закону «Про внесення змін до Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», в якому термін «благодійництво» визначено як «добровільну безкорисливу діяльність», є кроком уперед на шляху до цивілізованого врегулювання благодійництва, свідченням державної уваги до питання, що розглядається. Однак, на жаль, аспект «усвідомленості» цього діяння залишається поза увагою законодавця.

Повертаючись до визначень категорій «благодійність», «благодійництво» і «благодійна діяльність», констатуємо, що сучасне законодавство України про ґрунтується на певній етичній концепції. Джерела її були закладені ще канонічним правом, яке визначальною ознакою добродійності (тобто благодійності) вважало характер особистих спонукань благодійника до вчинюваних благодіянь. Відповідно до класичних уявлень бездоганність спонукань доброчинців до здійснюваної ними діяльності мала важливе значення. Відсутність «добрих» намірів благодійника, який надавав доброчинну допомогу не безкорисливо, а маючи меркантильні цілі, заперечувало моральну цінність такої допомоги, породжуючи тим самим удаване благодійництво (християнська норма – нехай одна рука не відає про благодіяння іншої).

Порівняльний аналіз понять «благодійність», «благодійництво» та «благодійна діяльність» свідчить, що, наприклад, благодійництво є приватною акцією з надання допомоги нужденним із боку фізичних і юридичних осіб (які не є благодійними організаціями), а благодійна діяльність – це регулярна діяльність із метою надання благодійної допомоги, що провадиться благодійними організаціями. Поняття «благодійність» поєднує в собі благодійництво і благодійну діяльність, тому за змістом воно є ширшим від двох останніх понять. Їх споріднює загальна мета: і благодійництво, і благодійна діяльність здійснюються з метою надання доброчинної допомоги.

Таким чином, можна дати узагальнюючі поняття курсу.

Благодійність – це добровільна, усвідомлена, безкорислива діяльність організованих суб’єктів (благодійних об’єднань) і одноразова чи періодична дія окремих благодійників, спрямована на покращення соціального стану певних осіб, які цього потребують, та розв’язання проблем соціально-культурної сфери суспільства загалом.

Благодійництво – це добровільна, безкорислива, усвідомлена пожертва, що здійснюється у формі фінансової, матеріальної, організаційної допомоги чи наданої послуги, із метою покращення матеріального та морального стану її набувача.

Таке визначення точніше відтворює значення цього поняття, бо вказує на те, що благодійництво – це конкретна дія, здійснена щодо іншої особи, яка має в цьому потребу.

Благодійна діяльність – це добровільна, безкорислива, усвідомлена, неприбуткова економічна діяльність організованих суб’єктів із надання фінансової, матеріальної, організаційної допомоги її набувачам, а також безоплатного надання послуг, що здійснюється з метою покращення матеріального й морального стану окремих осіб та соціально-економічного розвитку.

Інакше кажучи, благодійну діяльність можна трактувати як особливий вид соціальних відносин, які виникають між юридичними й фізичними особами та державою під час формування й використання благодійних коштів, надання матеріальної, організаційної допомоги, а також соціальних послуг із метою покращення реалізації конституційних прав громадян на охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, культурний розвиток і забезпечення суспільного добробуту загалом.

З огляду на те, що у ст. 16 Закону «Про благодійництво та благодійні організації» ідеться про «здійснення благодійними організаціями благодійної діяльності у вигляді надання конкретних послуг (виконання робіт), що підлягають обов’язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законодавством України порядку», можна дійти такого висновку: благодійна діяльність передбачає також надання послуг. У зв’язку з цим необхідно врахувати у визначенні поняття «благодійна діяльність» таку її форму, як надання послуг що, повязузує Закон «Про благодійництво і благодійні організації» із Законом «Про соціальні послуги», ст. 1 якого визначає поняття соціальних послуг. Його розуміють як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, здійснюваних щодо окремих соціальних груп чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, із метою поліпшення або відтворення їхньої життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Відповідно благодійна діяльність є складовою соціальної діяльності.

Соціальна діяльність – це єдність теоретичного й матеріально-практичного процесів, що здійснюються соціальними суб’єктами з метою цілеспрямованого використання та зміни навколишнього середовища в інтересах людей.

Оскільки благодійництво є соціальною діяльність, то воно може розглядатися в різних аспектах, демонструючи багатогранність, складність цього феномену та необхідність його соціального регулювання.