Нормативно-правовий, морально-етичний, соціально-психологічний, соціально-педагогічний аспекти благодійної діяльності

 

Регулювання благодійної діяльності як складової соціальної здійснюється за загальними принципами соціального регулювання, об’єктивна необхідність якого зумовлюється сутністю людського суспільства. Останнє, у свою чергу, складається з великої кількості осіб, спільна діяльність яких викликає потребу формувати й узгоджувати їхню поведінку в усіх сферах суспільного життя, що й досягається за допомогою соціального регулювання. Його мета полягає у приведенні поведінки індивідів та їхніх груп у відповідність із об’єктивною закономірністю, яка існує у суспільстві. Соціальне регулювання в суспільстві було завжди. Отже, воно має загальний характер щодо системної природи суспільства, суспільної колективної праці людей, потреби у спілкуванні під час трудової діяльності та в побуті, необхідності обмінюватися продуктами матеріальної та духовної діяльності. Розрізняють індивідуальне та нормативне соціальне регулювання.

Індивідуальне регулювання має певні переваги: допомагає у розв’язанні життєвих проблем з урахуванням особливостей конкретної ситуації, особистих якостей особи, характеру відносин, що виникають.

Водночас його недоліки проявляються за відсутності нормативного регулювання: щоразу життєву ситуацію необхідно залагоджувати заново, немає єдиного загального порядку, а головне – є великі можливості для прийняття суб’єктивних рішень (щодо благодійності, що вчиняла з суб’єктивних позицій достатньо пригадати досвід відомого кіноперсонажу – Дєточкіна, який допомагав дитячому будинку за рахунок пограбування корупціонерів та злодіїв).

Зазначені недоліки можна усунути за допомогою того-таки нормативного регулювання: із прийняттям загальних правил досягається єдиний порядок, що безперервно діє у суспільних відносинах; забезпечується приведення поведінки людей до загальних норм, спричинених вимогами економіки, соціальним життям загалом; значно зменшуються можливості для сваволі чи випадковості.

Нормативне регулювання впливає на суспільні відносини через посередництво індивідуального, яке, в свою чергу, без нормативного не може існувати, позаяк спочатку створюється модель поведінки (нормативне регулювання), а потім уже на неї орієнтується реальна поведінка конкретного індивіда чи групи індивідів (індивідуальне регулювання).

До видів нормативних систем, за допомогою яких здійснюється нормативне регулювання в суспільстві, окрім норм права, належать й ті, що виникли раніше – мораль, звичаї, естетичні, релігійні та пізніше – корпоративні норми (або норми громадських організацій).

Право й мораль – основні соціальні регулятори поведінки людини. Відмінність між нормами права й моралі полягає не лише в їхніх різних характеристиках, приміром, у більш формальній визначеності права порівняно з мораллю. Різняться також і сам зміст норм, їхня логічна будова. Для правових норм характерними є заборони й дозволи («заборонено» – «можна»). Норми моралі свій регулятивний уплив виражають оціночними поняттями типу «добро» – «зло», «справедливо» – «несправедливо», «сором», «совість» тощо.

Учений Я. Магазинер зауважував, що «відмінність права від моралі полягає у тому, що зобов’язання, яке покладається правом, є обов’язком перед певними особами, які можуть вимагати його виконання. Водночас зобов’язання, покладене мораллю, є обов’язком перед невизначеною чисельністю осіб, які становлять наше суспільство або середовище (клас, партія, професія). Наприклад, обов’язок не обманювати є моральним зобов’язанням перед невизначеною кількістю людей; тут немає особливого уповноваженого, який може вимагати виконання цього обов’язку. Натомість відшкодування збитків, завданих корисливим обманом, є юридичним обов’язком перед обманутим, який може вимагати цієї винагороди».

Такі міркування автора є актуальними й нині. Щодо юридичних обов’язків Я. Магазинер зазначав: «Вони часто збігаються з моральними. Наприклад, корисливий обман одночасно є порушенням морального і юридичного обов’язку. Але цей збіг не завжди може бути: те, що є обов’язковим відповідно до права, може бути необов’язковим за правилами моралі і навпаки».

Звісно, що благодійність може і має розглядатися через призму мотиваційної виправданості. Вона набуває соціальної цінності, коли спирається на високі морально-етичні настанови. З одного боку, і це очевидно, в останнє десятиліття відбувся бурхливий ріст благодійних організацій. Проте це викликало у підприємливих людей бажання використовувати благодійні організації в особистих, корисливих цілях. Прикриваючись благодійною політикою, один, таким чином, створює імідж (свій або фірми), інший вирішує проблеми зі здоров'ям, третій заробляє політичний капітал.

У зв’язку з цим постає морально-етичний аспект благодійництва.

У рамках соціологічного дослідження «Бізнес і благодійність» дослідник І. Карлінський виділив кілька типів благодійності: «неусвідомлена», «для своїх», «удавана», «вимушена», «латентна» (прихована). Можна доповнити цей ряд перерахувань, однак важливо, що з’явилася «сіра благодійність». Це стало можливим не тільки в силу обставин, обумовлених перехідним станом суспільства, коли багато сфер суспільного життя і соціальної поведінки не досягли необхідного цивілізованого рівня, але й тому, що етична складова самої суті благодійної діяльності виявилася на другому плані. На жаль, це відображає ситуацію в усіх країнах пострадянського простору.

Особливо виділяється серед негативних типів лакейська благодійність – парна по відношенню до корупції. Як правило, вона виникає у зв'язку з потребою досягти певні політичні цілі (вибори, гучна акція та ін.). Діякі дослідники вважають, що не правильно до благодійної діяльності відносити і спонсорство, так як спонсорство – частина маркетингової політики компанії, по суті – це явище комерційне. Адже допомога, надана комерційною фірмою, формує корпоративну ідеологію, образ компанії. А в майбутньому ця допомога може повернутися у вигляді освічених клієнтів, стійких доходів, високопрофесійних співробітників. Спонсорство є необхідним елементом бізнес-стратегії компанії. Це не спосіб красиво віддавати гроші, а бізнес, і значить, йому притаманна своя етика – корпоративна, що не завжди пов’язана з моральністю, прагненням самопожертви, безкорисливої допомоги. Благодійність – те, що ніхто не прагне рекламувати, це дуже інтимна справа, що здійснюється не для публіки, а для себе як внутрішня потреба творити добро.

В цьому плані постає соціально-психологічний аспект проблеми благодійництва.

Поширення благодійної діяльності в сучасному суспільстві породжує потребу в її вивченні в рамках соціальної психології. Зі зміною ставлення до благодійності в державі змінюється ступінь і якість освітлення даного питання. Однак ця проблема не розроблена ані зарубіжною, ані вітчизняною соціальної психологією. Вивчення соціально-психологічної сутності благодійності додасть нові можливості для вивчення психологічних і соціальних процесів у суспільстві. Якщо питання социальної поведінки і альтруїстичних дій в повсякденному життяі досить широко висвітлені у «практичній» зарубіжній, а особливо американській соціальній психології, то більш спеціальні питання добродійності не вивчені до теперішнього часу ні на теоретичному, ні на практичному рівні.

Благодійність можна розглядати як діяльність приватних осіб по наданню безоплатної матеріальної допомоги незаможним чи організаціям, що займаються пошуком вирішення актуальних для сучасності проблем, в тому числі і проблеми бідності і вважких захворювань. У Радянському Союзі дане поняття мало негативний відтінок і розглядалося як засіб маскування експлуататорської природи буржуазії.

Зараз ставлення до благодійної діяльності змінилося. Очевидно, це пов'язано зі змінами в політичному устрої, зміною суспільних цінностей, розвитком суспільної свідомості і змінами у свідомості окремих людей. В такому випадку благодійність стає якимось відображенням або закономірним симптомом розвитку сучасного суспільства і цим визначається необхідність пильної уваги до неї як до соціального і психологічного феномену.

В рамках соціальної психології феномен благодійності можна розглянути як рух, тобто як організовану структуру людей в психіці яких знайшливі відображення основні проблеми суспільства і метою якого є безкорислива допомога у вирішенні цих проблем. Дане визначення виходить з більш загального визначення руху, даного дослідником С. Ольшанським. Виходячи з даного визначення, благодійні рухи відрізняються від інших тим, що вони не приносять матеріальної вигоди його учасникам.

Сучасну благодійність можна розглядати саме як рух, тому що вона здійснюється в рамках організованих структур (фондів, організацій) і навіть ті, хто просто бажає виділити гроші на благодійність, для цього вступають у взаємодію з цими структурами. Саме структурованість допомоги відрізняє благодійність від милостині.

В такому випадку благодійний рух можна розглядати на двох рівнях. Перший рівень становлять окремі рухи як такі, що мають перед собою мету боротьби з конкретною проблемою в конкретній соціальній структурі (наприклад Міжнародний фонд з боротьби зі СНІДом). Другий рівень становить феномен благодійного руху як відображення розвитку суспільства і суспільної свідомості, коли люди готові взаємодіяти між собою, безкорисливо витрачаючи час, гроші, власні сили, спеціальні здібності на благо тих, хто цього потребує. Отже, це є виразом високого рівня психічної готовності до соціальної самоорганізації.

Перший рівень показує які проблеми актуальні для сучасності. За переліком сфер діяльності благодійних фондів та організацій можна судити про наявність будь-якого питання, що гостро стоїть і вирішення якого можливе лише завдяки спільним зусиллям значної частини населення або вимагає значних капіталовкладень. Так, в сучасному суспільстві є дві глобальні проблемні області в рамках яких проводять свою діяльність переважна більшість благодійних організацій: бідність і здоров'я.

Завдяки розвитку соціально-психологічного знання, а також виходячи з практики соціальної роботи виявляється, що ефективніше навчити людину вирішувати проблему, ніж вирішити її за людину. Тому можна спостерігати на даний момент поступову зміну форми благодійної діяльності з переважно гуманітарної на переважно розвиваючу, завдяки якій сьогодні відбувається розгортання безлічі соціально-психологічних програм, які знаходилися раніше лише підзаступництвом держави. Це говорить про те, що суспільна свідомість піднімається на новий, більш високий рівень у цьому питанні.

Так збільшення кількості людей займаються благодійністю говорить про те, що в суспільстві зростає кількість людей з просоціальной спрямованістю свідомості.

У соціально-психологічному розвитку людей в даному напрямку велику рольвідіграє розвиток таких норм як соціальна відповідальність, соціальна взаємодія і соціальна справедливість.

Феномен благодійності цікавий своїм зв'язком з поняттям альтруїзму, яке виникло у далекому минулому в історії філософії. Альтруїзм розглядається як абсолютне поняття і висловлює безкорисливу діяльність всупереч власним інтересам. З психологічного боку суперечки про можливість феномена альтруїзму не вщухають досі. Їх основною причиною є те, що, вочевидь, не можливо в повній мірі довести чи є конкретна діяльність альтруїстичною. Це відбувається через те, що від безпосереднього спостереження прихована велика частина процесів психіки людини, його діяльність. Так еволюційна психологія, говорить про те, що зеволюційної точки зору в будь-якому вчинку людини можна знайти егоїстичні коріння.

Чи є благотворительская діяльність альтруїстичної? З одного боку, так, бо вона об'єктивно безкорислива, і люди, які жертвують гроші, безпосередньо займаються донесенням цієї допомоги до нужденних, не чекають за це матеріальної вигоди. (Звичайно, дане твердженняне відноситься до тих, хто за допомогою благодійної діяльності намагається ухилиться від податків). З іншого боку благодійну діяльність не можна назвати альтруїстичної по відношенню до більшості тих, хто жертвує або працюють в благодійній організації, оскільки не можна сказати, що вони абсолютно не враховують власні інтереси. Так, ті люди, чиє фінансове положення дозволяє жертвувати великі кошти навряд чи не співвідносять суму пожертвувань зі своїм доходом і своїми запитами. Або мало хто займається роботою у благодійній організації сім днів на тиждень протягом усього свідомого життя. Міркування про морально-етичний та соціально-психологічний аспекти благодійності не можливі поза розглядом соціально педагогічних питань, що виникають у цьому зв’язку.

Поява вмотивованих благодійників можлива лишень в результаті цілеспрямованої виховної роботи серед дітей та молоді. Отже, можна стверджувати, що розвиток благодійності як соціального феномену передбачає врахування його соціально-педагогічного аспекту. При цьому освітні заклади, з одного, часто самі потребують підтримки з боку благодійників для реалізації власних цілей, а з іншого вони мають проводити активну роботу з популярзацій благодійницької діяльності серед школярів, студентів, їх батьків з метою виховання відповідального ставлення до проблем суспільства, активізації громадянської участі у справах громади. Залучення молоді у благодійну діяльність має великий педагогічний потенціал, бо вховуиє цілий комплекс моральних та громадянських якостей, що готують до практики суспільного життя, формують активну громадянську позицію.

Й нарешті, реалізація благодійництва у сьоднішніх умовах, коли воно набуває рис масового руху, потребує правової регуляції, бо, на жаль, норми моралі, релігійні установки, виховання не завжди можуть впорядкувати даний процес, захистити суспільства від ділків в сфері соціальної допомоги.

Щодо співвідношення норм права й норм моралі, слушно навести слова С. Алексєєва: «Право й мораль – два своєрідні, самостійні інститути соціального регулювання, вони взаємодіють, але взаємодіють саме як особливі, суверенні явища, кожне з яких в опосередкуванні суспільних відносин виконує свої особливі функції та має свою особливу цінність». Зараз в Україні діє Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 року (Із змінами і доповненнями, внесеними).

Підсумовуючи, відзначимо, що важливо донести до суспільної свідомості тезу про практичну цінність благодійності як для благодійника, так і для всього суспільства, що отримує реабілітованих громадян, а також для пом’якшення гостроти соціальних проблем. Залучення до їхнього розв’язання широких кіл громадськості через участь у роботі громадських та благодійних організацій на добровільних засадах може створити передумови для формування такої системи саморегуляції у суспільстві, коли проблеми, що постають, можуть бути розв’язані за рахунок внутрішнього потенціалу цього суспільства.

Жодне суспільство не обходиться без матеріальної нерівності між громадянами та без благодійної діяльності в тій чи іншій формі. Державі благодійність потрібна для підтримки суспільної рівноваги та гармонійного розвитку. Для релігії благодійність залишається необхідною умовою морального здоров’я людини. А загалом для суспільства благодійність була одним із засобів поліпшення матеріального стану та надання моральної підтримки незахищеним верствам населення країни.

Відновлення в Україні благодійної діяльності дасть державі можливість певною мірою зменшити витрати та зняти з себе відповідальність за виконання багатьох соціальних завдань, особливо сьогодні, коли досягнути громадської злагоди можна лише шляхом виявлення милосердя та соціальної відповідальності.