Проблема утворення та накопичення промислових, побутових та токсичних відходів.

Згідно результатів експертизи Організації по безпеці та співпраці у Європі (ОБСЄ) в Україні залишилось лише 6% екологічно чистої території, основними причинами такого висновку є аварія на ЧАЕС, залишки військових бойових припасів, надлишок токсичних відходів. Загалом, за оцінками екологів, на території України накопичено близько 5 млрд. т. токсичних відходів, найгірша ситуація склалась в таких регіонах: Донецькій, Дніпропетровській, Луганській областях. Незадовільна ситуація склалась у сфері поводження з непридатними хімічними засобами захисту рослин (ХЗЗР).

Аварійний стан складів, відсутність охорони, невиконання умов перезатарювання й зберігання непридатних ХЗЗР, небажання новоутворених суб’єктів підприємницької діяльності поставити їх на свій баланс – все це створює загрозу для довкілля. За даними інвентаризації на території області зберігається біля 1200 тонн невизначених та заборонених до використання в сільському господарстві хімічних засобів захисту рослин, що складає 6% від їхньої загальної кількості по Україні (19427,5 тонн). 12% сховищ отрутохімікатів (24 отрутосховища) перебувають на балансі залишкових господарств і місцевих органів влади, 50% складів знаходяться у незадовільному санітарно-технічному стані.

Щорічно на території Дніпропетровської області утворюється 20-27 млн. тонн промислових і 4 млн.м³ твердих побутових відходів (ТПВ), з яких переробляються чи утилізується тільки 11-12%. Основну частину загального обсягу становлять великотоннажні відходи гірничо-металургійного комплексу. Найбільша їхня концентрація зосереджена в промислово розвинених регіонах області – Дніпропетровську, Кривому Розі, Дніпродзержинську, Нікополі, Західному Донбасі. У регіоні склалася критична ситуація з вивозом й утилізацією ТПВ [28].

На території області розташовано всього 5 спеціалізованих полігонів. Однак налічується 758 необладнаних полігонів, з яких 385 – кваліфікуються як стихійні звалища. Відсутність комплексного підходу до видалення побутових відходів у населених пунктах, схем їхнього санітарного очищення та полігонів для складування ТПВ призводить до того, що навіть в обласному центрі численні балки й цвинтарі перетворилися на стихійні звалища. Комунальні підприємства по ліквідації ТПВ, створені в сільських районах, не забезпечують очищення територій через брак фінансування.

Проблема радіоактивних відходів уранодобувної та уранопереробної промисловості характерна саме для Дніпропетровської області, оскільки на її території проводиться видобуток уранової руди та її збагачення. В області внаслідок діяльності уранодобувної та уранопереробної промисловості накопичено більш як 90 млн. тонн радіоактивних відходів, які зберігаються у 9 хвостосховищах м. Дніпродзержинська та 2 хвостосховищах поблизу м. Жовті Води. Значна кількість відходів колишнього ВО ПХЗ (близько 80%) знаходяться в сховищах, що збудовані без проектів і не мають спеціальної гідроізоляції. Як наслідок – використання відходів у будівельних матеріалах, понад 50% території житлових забудов у цих містах радіоактивно забруднені.

Таким чином, Дніпропетровська область є однією із областей України де концентрація промислових, токсичних та побутових відходів сягає значних показників: зберігання 1200 тонн невизначених токсичних сполук, утворення 20-27 млн. тонн промислових і 4 млн.м³ ТПВ на рік, збереження ракетного палива та радіоактивних відходів уранодобувної та уранопереробної промисловості.

6. Проблема порушення земель. До проблеми порушення земель відносять поширення несприятливих геоморфологічних явищ: створення кар’єрів та відвалів; посилення зсувних процесів; антропогенний розвиток карсту; утворення провалів і просадок земної поверхні та ін. Проблеми порушення земної поверхні пов’язані із перетворенням людиною рельєфу.

Загальна площа порушених земель області досягає 36,6 тис. га. Ступінь ураженості територій міст, селищ, сіл і гірничодобувних районів Дніпропетровщини небезпечними геологічними процесами досягає 50% й більше. Особливо інтенсивно такі процеси розвинуті на території Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Кривого Рогу, Нікопольського марганцевого басейну, де існує найбільша ймовірність великомасштабних просадок, обвалів, зрушення порід над виробленим простором. Серед сучасних природних процесів широкого поширення внаслідок активної діяльності людини набули лінійний розмив і площинний змив, вздовж долини Дніпра – зсуви. Зсувні явища в області спостерігаються у містах Дніпропетровську, Дніпродзержинську та с. Новоселівці Широківського району, причому загальна площа зсувних територій в області складає 24,5 км². На пласких межиріччях розвиваються суфозійно-просадочні явища; у береговій зоні водосховищ розвивається інтенсивна абразія (розмив берегів); на відвалах активними є процеси дефляції (видування часток пилу з поверхні відвалів та сухих хвостосховищ) і ерозії [24].

7. Антропогенна змінність ландшафтів. На території Дніпропетровської області частка змінених ландшафтів складає 71-90%, що пов’язано із значним рівнем урбанізації, промислового та сільськогосподарського освоєння території, менше змінені лише ландшафти узбережжя Самари (до 40%) (див. рис. 16 додатку А).

8. Відсутність систем центрального водопостачання та каналізації в населених пунктах області: з 1453 сіл області лише 197 мають централізоване водопостачання та 16 – каналізацію.

9. Недостатня потужність існуючих очисних споруд в найбільш техногенно-навантажених містах області. Очисні споруди на всіх підприємствах працюють неефективно або малоефективно. Щороку скидається 188 млн.м3 забруднених стоків. З ними у Дніпро надходить 7,8 тис. тонн органіки, 417 тонн нафтопродуктів. Найбільш інтенсивне забруднення Дніпра здійснюється з території Дніпропетровська, Павлограда, Кривого Рогу. У містах розташовані підприємства металургійної, коксохімічної, металообробної та інших галузей промисловості. Проектна потужність очисних споруд дозволяє забезпечити нормативну очистку лише 17% обсягу стічних вод.

10. Низька лісистість території – 5,2% (164,7 тис. га лісопокритих земель) проти 8% (оптимальної для степової зони) та 14,3% – в середньому по Україні.

11. Зменшення видового розмаїття рослин і тварин. За останнє десятиріччя кількість видів рослин, які на Дніпропетровщині потребують охорони, зросла з 130 до 316, а кількість рідкісних та зникаючих видів тварин досягла 144.

12. Недостатня кількість природоохоронних територій різного рівня заповідання (26167 га або 0,8% загальної площі області). Для збереження ландшафтного та біологічного розмаїття генофонду живої природи та сталого розвитку території необхідно 3-5% природних земель (близько 127 тис. га).

3. Екологічні проблеми Полісся.

 

Українське Полісся займає північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Львівської областей.

Основними факторами дестабілізації природних історично сформованих умов у межах українського Полісся є сільськогосподарська і лісогосподарська промислово-виробнича діяльність.

Сільськогосподарська включає використання всіх придатних для сільськогосподарського виробництва суходольних земель, а також осушення і освоєння земель меліоративного фонду, які складаються з боліт, заболочених земель та перезволожених сільгоспугідь, що потребують поліпшення. Реалізація державної програми великомасштабної меліорації боліт, заболочених і перезволожених земель призвела до суперечностей між обсягами введення додаткових меліорованих земель і можливостями їх освоєння згідно з проектними вимогами. Через нестачу матеріально-технічних ресурсів, низький рівень агротехніки, недостатню підготовку кадрів, грубі порушення агрономічних, технологічних і природоохоронних вимог щодо використання осушених земель ефективність їх освоєння не досягла передбаченої планами, що сприяло подальшому екстенсивному розвитку сільськогосподарського виробництва. Це призвело до об’єктивних труднощів в експлуатації меліоративних систем і підтриманні стану меліорованих земель на оптимальному рівні. Сформувався комплекс штучних непередбачуваних факторів, які всупереч прогнозним оцінкам обумовили розвиток негативних процесів на осушуваних і прилеглих до них землях, таких як виснаження родючості ґрунтів, їх пересушення і втрата гумусу, вітрова і водна ерозія, або навпаки — вторинне заболочування, підтоплення понизь, негативний вплив на стан природних водойм та ін. Значна меліорованість водозборів при існуючому рівні експлуатації осушних систем і освоєнні осушуваних земель обумовила важку екологічну ситуацію, яка склалась в регіоні. Наслідком такого впливу є деградація ґрунтів, що супроводжується втратою гумусу (щороку 5,27 млн т).

Екологічна ситуація в Поліссі ускладнюється різким погіршенням якісного складу земель. Так, за роки осушувальної меліорації площа осушених угідь зросла більше ніж у 2 рази, а дефляційна небезпека й еродованість ґрунтового покриву — в 27 разів. Площа дефляційно небезпечних, кислих та змитих ґрунтів досягала відповідно 2,9, 5,5, 2,0 млн га, тобто становить 24,4 %, 47,1 % і 17,1 % загальної площі сільськогосподарських угідь.

Навколо осушених територій у радіусі 2—3 км формується зона несприятливого екологічного впливу, що перевищує площу осушення в 4—5 разів. На площі 254,3 тис. га піщаних ґрунтів спостерігається зменшення врожайності картоплі на 18 %, льону — 22 %, озимого жита — на 27 %.

Наслідком осушувальної меліорації на Поліссі є зниження підґрунтових вод в середньому на 0,8—1,0 м, а включення більше як 50 % малих річок у меліоративні системи призвело до порушення їх гідрологічного режиму. Це проявляється в зміні внутрішньорічного перерозподілу стоку річок (на період весняної повені припадає 56—84 % річного об’єму стоку), в зниженні їхньої біопродуктивності. Відбувається погіршення якісного складу поверхневих вод, падіння самоочисної здатності водойм і річок. Вода стає непридатною для водопостачання.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС майже 5,9 млн га поліських земель стали радіаційно забрудненими, з них 3,0 млн га — сільськогосподарські угіддя.

Аналіз екологічних проблем Полісся показує, що для комплексного їх вирішення треба розробити і реалізувати Програму першочергових заходів щодо зменшення негативного виливу осушувальної меліорації та радіаційного забруднення на екологічний стан Полісся.

Перетворення природного водного режиму меліорованих земель на штучний призвело до значного підвищення інтенсивності водообміну підґрунтових, підземних і поверхневих вод. Це обумовлено штучним збільшенням акумулятивної місткості зони вод за рахунок зниження дзеркала підґрунтових вод, підвищенням дренованості земель при застосуванні матеріального дренажу і культурно-технічних заходів, підвищенням інтенсивності поверхневого стоку, деформації співвідношення рівнів підземних і поверхневих вод, зростанням сумарного випаровування з поверхні ґрунту, зайнятої культурною рослинністю та ін. При незмінності значень сумарних показників річних і багаторічних водних балансів обсяг водообміну на осушених і прилеглих до них землях за рахунок підвищення його інтенсивності зріс удвічі. Таким чином, зона підвищеної інтенсивності водообміну, яка в межах Полісся сягає 20—80 % площі окремих водозборів, стає небезпечною як фактор забруднення природних вод. При цьому у водообмін залучається більша кількість забруднювачів природного і штучного походження, відбувається інтенсивний вимив з ґрунтового шару і поверхні ґрунту поживних речовин, добрив, отрутохімікатів, відходів сільськогосподарського, промислового і побутового походження. В зоні впливу осушної меліорації формуються особливі умови, рівень екологічної небезпеки яких залежить від якості самої системи, її експлуатації і культури сільськогосподарського освоєння осушених земель.

Лісогосподарська полягає в інтенсивній вирубці лісів.

 

4. Екологічні проблеми Карпат.

 

Українські Карпати займають майже 4,0 % території України. Вони представлені передгірськими та гірськими ландшафтами з притаманним їм рослинним і тваринним різноманіттям, що має особливу цінність з природоохоронної точки зору. В Карпатах зосереджено 16 % державного лісового фонду і 33,4 % лісових запасів України. В Українських Карпатах ростуть 2110 видів квіткових рослин (50 % фітогенофонду держави). Тут відкрито 780 джерел мінеральних вод із дебітом 57,5 тис. м3/добу.

Давнє господарське освоєння регіону, пов’язане з веденням полонинського господарства, інтенсивним лісокористуванням, значним розвитком гірничовидобувних робіт у другій половині ХХ ст. (видобуток нафти, газу, сірки, калійних солей, будівельних матеріалів тощо), спричинило суттєві антропогенні зміни в ландшафтних комплексах.

В результаті різко загострилися, особливо в останні десятиріччя, екологічні проблеми, пов’язані із деструктивними процесами в ландшафтах.

Наслідком зменшення лісистості регіону з 95 % до 53 % і знищення криволісся у високогір’ї стало порушення нормального гідрологічного режиму гірських річок, зниження захисної функції лісів, отже, й екологічного балансу у водозбірних басейнах. Нагадаємо, що загальна лісистість у Карпатах становить 35 %, а в Закарпатті — 51 %. Тому частіше стали виникати небезпечні повені, збільшилися масштаби негативного їх впливу на навколишнє середовище. Найбільш руйнівними виявилися повені 1998 і 2001 років, які призвели до людських жертв і супроводжувалися руйнацією гідротехнічних, транспортних споруд та жилих помешкань. У Закарпатті, як відомо, налічується 9426 гірських річок і потоків, довжина яких становить 19793 км. Тому водоохоронна функція гірських лісів має виняткове значення для підтримання нормального гідрологічного режиму.

На сьогодні територія Карпат — один з найбільш паводконебезпечних регіонів Європи. В Україні щорічно від повеней і паводків страждає в середньому 20 % загальної чисельності населення. Інтенсивне освоєння паводконебезпечних територій та недоліки у веденні лісового господарства призвели до зменшення площ та зміни структури лісів, що негативно позначається на їхніх водорегулювальних та водозахисних функціях.

Враховуючи те, що карпатські ліси знаходяться в центрі перенаселеної Європи з її значною мірою трансформованими під впливом людської діяльності ландшафтами, значення їх як «легенів» нашого континенту набуває глобального характеру.

Але зараз саме карпатські ліси перебувають під загрозою. Головними чинниками є: перевантаження лісорозробками;

· порушення цілісності рослинного й ґрунтового покриву як наслідок використання важкої техніки для розробки та вивезення деревини, а також значне розширення доріг без спеціального покриву;

· перевипасання більшості полонин та розміщених нижче лісів; сусідство з промисловими центрами — хімічними забруднювачами Карпатського регіону (Калуш, Стебник, Надвірна, Новий Роздол, Дрогобич, Бурштин тощо)

· постійна загроза кислотних дощів.

Поєднання згаданих факторів із вологим кліматом (800—1000 мм опадів за рік) інтенсифікує процеси водної ерозії в регіоні, а це призводить до значного помутніння стоку річок, які є джерелами водозабезпечення кількох областей і багатьох міст в Україні.

При обґрунтуванні екологічної стратегії заходів прийнято до уваги такі основні екологічні засади: у Закарпатській частині басейну Тиси (яка становить лише 8 % від площі річки усього басейну) зосереджено 30 % водних ресурсів річки. Таким чином, Закарпаття має важливе значення для підтримання екологічної безпеки всього басейну Тиси в межах України, Румунії, Угорщини; існують потенційні можливості регулювання повеневого процесу як за допомогою гідротехнічних споруд, так і рослинного покриву і передусім лісових екосистем, які здатні затримувати від 25 до 37 % поверхневих вод і переводити їх у внутріґрунтові.

Щоб запобігти проявам згубних наслідків природних явищ у Карпатах, в 2000 р. був прийнятий Закон про мораторій на проведення суцільних рубок у ялицево-букових лісах.

3. НАПРЯМИ ВИРІШЕННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ НА УКРАЇНІ

В законі України «Про генеральну схему планування території України» 2002р., визначені пріоритети використання території країни, вдосконалення системи розселення та забезпечення збалансованого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі.

Для створення повноцінного життєвого середовища та сприятливих умов соціально-економічного розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природної та історичної самобутності на підставі оцінки природних і антропогенних чинників визначено:

1) території з інтенсивною, переважно промисловою, міською житловою та громадською забудовою (зона урбанізації), в тому числі:

-з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння (центр Донбасу, міста із населенням понад 500 тис.о., також м. Севастополь, Сімферополь, Херсон та їх приміські зони);

-з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння (приміські зони м. Київ, Черкаси, Чернігів, Житомир, Вінниця, Полтава, Суми, Кіровоград, оточуючі райони Донбасу);

-з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння (Красно перекопський, Керченський промислові райони, Нікополь та зах. Донбас);

-території, що прилягають до решти обласних та промислових центрів з населенням понад 50 тис.о.

У виділених районах передбачається регулювання містобудівного розвитку, екологічне оздоровлення території, модернізація економічної бази.

2) території переважно агропромислового виробництва та сільської забудови (зона с/г). Передбачається забезпечити збалансований розвиток агропромислового комплексу та сільських населених пунктів, створення нових робочих місць шляхом організації малих підприємств по переробці с/г продукції, підвищення рівня забезпечення соціальною та інженерною інфраструктурою, здійснення заходів щодо консервації та охорони земель.

3) території та об’єкти ПЗФ та інші території важливі для збереження біологічного і ландшафтного різноманіття (зони національної екологічної мережі).

Передбачається забезпечення формування єдиної територіальної системи природоохоронних територій і додержання їх режиму, невиснажливе використання рекреаційних, оздоровчих та ін. ресурсів.

4) зона радіаційного забруднення.

У зоні відчуження заборона всіх видів господарської діяльності і виселення жителів; в зоні добровільного виселення – заборона будівництва нових та розширення старих підприємств, обмеження с/г виробництва; в зоні посиленого контролю – заборона будівництва нових та розширення діючих підприємств, обмеження на будівництво закладів відпочинку.

Виконання цієї програми дозволить розв’язати існуючі екологічні проблеми і не надбати нових.