Забруднення поверхневих вод.

Дніпропетровська область за міжнародною класифікацією має дуже низький показник водних запасів, водні ресурси області складають 52,8 млрд.м³ на рік, водозабезпеченість населення області складає 0,57 тис.м³ на людину на рік, в той час як по державі вона складає 1 тис. м³ на людину, а за нормативами Європи має становити 15 тис. м³ на кожного мешканця. Головною річкою області є Дніпро, найбільші його притоки: Оріль, Самара, Вовча, Інгулець. В межах області гідрографічна мережі р. Дніпро представлена 281 річкою довжиною більше 10 км., загальною довжиною 6528,5 км., на території області знаходиться 127 водосховищ та 1490 водойм. Озер в межах області небагато, найбільше вони поширені на території Магдалинівського та Царичанського районів: Холодне, Криве, Орлове та ін. За останні 50 років розвиток промислового комплексу області призвів до значних урбанізаційних процесів та сприяв формуванню міської агломерації. Забудівля територій, забруднення річищ, створення водосховищ стали причиною підвищення рівня ґрунтових вод.

Дніпропетровська область посідає п’яте місце за частотою відхилень від державного стандарту у системах централізованого водозабезпечення за санітарно-хімічними показниками після Луганської, Кіровоградської, Миколаївської та Одеської областей.

У поверхневі водойми Дніпропетровської області щорічно надходить понад 15% від загального обсягу по Україні стічних вод, з них біля 38,5% – забруднені стоки. Разом із забрудненими водами у водоймища скидається більше 650 тис. т. забруднених речовин, по окремим речовинам: 1,1 тис.т. заліза, 4,5 тис.т. міді, 3,2 тис.т. цинку, 3,5 тис.т. нікелю, 4 тис.т. хрому, 35 тис.т. вуглеводів та ін. За комплексною оцінкою якості поверхневих вод вода р. Дніпро у Дніпродзержинському, Дніпровському, Запорізькому та Каховському водосховищах характеризується як помірно забруднена, однак останні наукові дослідження стверджують значно гірший стан водойм та прогнозують погіршення екологічної ситуації у водоймах Дніпровського каскаду водосховищ. Так у м. Дніпродзержинську спостерігається підвищене забруднення Дніпра сполученнями азоту, фенолом, нафтопродуктами, іонами міді та цинку, сульфатами, хлоридами та іншими шкідливими речовинами, концентрація деяких речовин перевищує ГДК у 2-10 разів. В районі Дніпропетровська концентрації речовин становлять: органіки до 5,5 ГДК, азоту амонійного до 7 ГДК, нафтопродуктів до 20 ГДК [13, 14].

Загалом у зарегульованих водосховищах різко підвищується вміст амонійного азоту, присутні нітрати, вміст фосфору зростає в 5-56 разів за нормальний природний стан, внаслідок такої ситуації виникають надто сприятливі умови для евтрофікації («цвітіння») води. У зв’язку із зарегулюванням стоку на р. Дніпро відбувається зміна природного хімічного складу водойми, ситуація погіршується інтенсивним впливом промислового розвитку: починаючи з 1990-х років щорічно скидається близько 370 млн.м³ неочищених стічних вод і 1680 млн.м³ недостатньо очищених стічних вод, що відповідно складає по 50% від загального об’єму скинутих забруднених вод в Україні. Разом із стічними водами скидаються такі хімічні речовини, як: легкоокислювані речовини, нафтопродукти, сульфати, хлориди, нітрати, цинк, хром, феноли.

Такий стік небезпечних хімічних речовин призводить до їх інтенсивного накопичення у самій воді та донних відкладеннях, що в свою чергу призводить до включення речовин у харчові ланцюги і до змін нормального розвитку гідро біонтів, наприкінці ланцюгу несприятливих змін водойми стоїть погіршення властивостей самої водойми, зниження її продуктивності та здатності до самоочищення, і можливе отруєння людського організму внаслідок споживання рибної продукції водойми.

Крім р. Дніпро значного впливу людської діяльності зазнали й інші річки регіону: Мокра Сура, Саксагань, Інгулець, Самара. Так в Самару, окрім забруднених стічних вод міст Павлограда і Новомосковська, щороку скидають близько 18 млн.м³ шахтних вод Західного Донбасу із підвищеною мінералізацією (до 20 г/л), вище по течії в районі Центрального Донбасу в річку також скидається близько 60 млн.м³ на рік шахтних вод, наслідком такого використання водойм є в першу чергу значне підвищення рівня мінералізації (у середньому перевищення складає 3-4 рази) і хімічного складу природних вод. Поряд із прямими скидами шахтних вод присутній інший фактор пов’язаний із виснаженням технічної системи відстійників (ставів-накопичувачів), внаслідок чого високо мінералізовані води фільтруються у підземні, а з ними частково потрапляють у річкову мережу. Описана ситуація характерна майже для всіх річок області.

Як і раніше залишається значним, а у ряді випадків і небезпечним, забруднення джерел господарсько-питного водопостачання населення. У поверхневі водоймища області щорічно поступає значна кількість стічних вод, зокрема близько 32% забруднених, з них четверта частина скидається фактично без очищення і знезараження. Загальна потужність каналізаційних очисних споруд міст всього наполовину забезпечує загальне водоспоживання. Велика частина наявних очисних споруд переобтяжена і не гарантує необхідних параметрів очищення стічних вод. Фактично не здійснюється дезинфекція небезпечних в епідемічному відношенні господарсько-побутових стоків. Бактерицидна забрудненість їх в середньому в 20 разів (при максимальних значеннях 240 разів) перевищує санітарні норми. Як наслідок, надходження забруднених або стічних вод промислових підприємств і міських каналізацій, веде до зростаючого хімічного і біологічного (особливо вірусного) забруднення водоймищ в пунктах водовикористання. Крім того, в межах області існує багато сільських поселень які забезпечуються лише привозною водою за умов відсутності системи центрального водозабезпечення, цей факт значно ускладнює повсякденне життя людей.Таким чином, водні ресурси області знаходяться у дуже несприятливому стані, причинами такого стану є: зміна гідрологічних режимів водойм внаслідок каскадного зарегулювання стоку; значні потреби у воді в промисловості та сільському господарстві, використання вод для господарчо-побутових потреб; наявність на території області, у зв’язку із специфічною промисловою спеціалізацією, накопичувачів, відстійників; скид у поверхневі водойми забруднених стічних вод; виснаженість очисних споруд і обладнання; недостатнє фінансування екологічних проектів спрямованих на введення в експлуатацію нових очисних споруд.