Методи, зумовлені видами діяльності учнів

Враховуючи способи організації трудової діяльності школярів, їх самостійність у плануванні технологічного процесу виготовлення виробів і виконанні при цьому трудових завдань, а також творчу активність у пізнанні нових понять, методи можна ділити на пояснювально-ілюстративні (репродуктивні), частково – пошукові, проблемні й дослідницькі. Такий загальноприйнятий у педагогіці середньої школи поділ методів не зовсім відповідає віковим особливостям учнів початкових класів та їх загальному розвитку. Адже діти 6-10 років не можуть вирішувати проблеми і тим більше робити якісь відкриття. Їх пошук у процесі праці, звичайно, можливий, вони цілком самостійно можуть підібрати необхідні для роботи матеріали й інструменти, спланувати трудовий процес, виготовити виріб, але таку діяльність важко визнати дослідницькою. Самостійну діяльність молодших школярів на уроках трудового навчання з елементами пошуку й творчості краще назвати конструктивною. Через те, виходячи зі специфіки роботи початкової школи, ці методи доцільніше об’єднати в таку групу: репродуктивні, частково-пошукові та конструктивні.

Розглянуті в § 2 словесні методи в поєднанні з демонстраційними, з точки зору видів діяльності вчителя, можна характеризувати як пояснювально-ілюстративні. Ці методи в основному ґрунтуються на передачі інформації з допомогою слова, демонстрації натуральних об’єктів і графічних зображень, а також трудових прийомів. Діти запам’ятовують повідомлену вчителем навчальну інформацію і репродуктивно відтворюють її та продемонстровані способи дій.

Під час інструктування вчитель показує готовий виріб, сам аналізує його, визначає основні частини, планує технологічний процес. При цьому він зіставляє процес виготовлення виробу з технічною документацією, демонструє матеріали, з яких виготовлено зразок, наголошує на їх властивостях, пояснює і показує інструменти й пристрої, їх будову та прийоми роботи ними.

Закріпивши ці відомості, учні відтворюють те, що пояснював учитель, копіюють під час самостійної роботи прийоми, що були продемонстровані в ході інструктування.

Як приклад застосування репродуктивного методу розглянемо фрагмент уроку в першому класі на тему «Розмічання паперу за допомогою шаблонів. Виготовлення лічильного матеріалу для уроків математики».

Повідомляючи учням тему й мету, вчитель сказав, що на сьогоднішньому уроці їм треба виготовити з паперу лічильний матеріал – зображення грибочків. Це допоможе навчитися рахувати, додавати й віднімати, полегшить роботу під час складання й розв’язування задач.

Інструктування вчитель проводить так:

- Діти, уважно слухайте й запам’ятовуйте. Для лічби на уроках математики кожному з вас потрібно вирізати з цупкого паперу по десять ось таких грибочків (демонструється зразок). Звичайно, спочатку їх треба намалювати на папері. Це можна зробити від руки, але процес малювання кожного грибочка займе багато часу, та й вийдуть вони при цьому різними. Щоб прискорити й спростити роботу, будемо використовувати шаблони. Шаблон – це вирізане з картону зображення якогось предмета, яке має певний профіль і розміри. Він використовується для полегшення розмічання великої кількості однакових деталей. Шаблони грибочків є на ваших робочих місцях.

Зараз, діти, покладіть на стіл перед собою аркуш цупкого паперу (для креслення чи малювання). У ліву руку візьміть шаблон грибочка, а в праву – олівець. Олівець має бути твердим і гостро заструганим. Накладіть шаблон на папір зверху ліворуч і легенько олівцем обведіть лінію навколо грибочка. Лінію треба вести зліва направо (за годинниковою стрілкою), трохи нахиливши олівець у напрямку руху. Коли закінчите обводити лінію, зніміть шаблон і покладіть його поряд із першим зображенням. Але грибочок розверніть ніжкою доверху, щоб на папері їх можна було розмістити побільше. Після закінчення розмічання грибочки необхідно вирізати. Для цього в ліву руку візьміть папір, а в праву – ножиці. Різати треба повільно, серединою лез, не зводячи їх до кінця. Стежте, щоб контур грибочка знаходився зліва відносно ножиць і не закривався ними. Через те різати потрібно проти годинникової стрілки.

Пояснюючи прийоми розмічання й різання паперу, учитель сам усе демонструє. Після закінчення інструктування відбувається його закріплення в усній формі чи з використанням інструкційної картки. Учитель ще раз нагадує, як робити розмічання за допомогою шаблону, як правильно різати ножицями. Потім кілька учнів повторюють і показують, як вони мають діяти. Переконавшись, що діти добре засвоїли необхідний матеріал, учитель дає дозвіл класу приступити до самостійної роботи.

Як видно, на цьому уроці вчителем був застосований пояснювально-ілюстративний метод навчання, а першокласники працювали репродуктивно, тобто відтворювали пояснений матеріал і продемонстровані прийоми.

Незважаючи на те, що діяльність учнів була репродуктивною, вони працювали на уроці самостійно, свідомо. Адже був пояснений весь технологічний процес, визначена послідовність його етапів. Діти осмислювали, що робити і для чого, як правильно виконувати трудові операції.

Часто в практиці роботи вчителів початкових класів можна спостерігати досить примітивний підхід до трудового навчання молодших школярів. Вони не пояснюють дітям усього технологічного процесу, не вчать їх планувати свою роботу, а заставляють працювати під диктовку, розбивши процес виготовлення виробу на окремі етапи. Загальне інструктування відсутнє, а здійснюється лише за частинами. Це стосується в першу чергу уроків, на яких учні креслять розгортки об’ємних геометричних фігур, роблять розмічання матеріалу.

Наприклад, під час креслення розгортки куба вчитель говорить третьокласникам:

- Діти, від верхнього лівого куточка паперу відкладіть за допомогою лінійки 6, 12, 18, 24 і 25 см (чекає, поки всі зроблять). А зараз те саме зробіть уздовж нижньої сторони листа (знову чекає, поки всі закінчать). Тоді сполучіть точки попарно і т.д.

Ми категорично виступаємо проти такого підходу до навчання дітей праці. Адже при цьому вони зовсім не розуміють, що роблять, для чого ставлять точки саме з таким інтервалом, а потім їх сполучають. Мало того, що учні лише виконують команди вчителя, вони їх не усвідомлюють. Самостійна робота школярів відсутня, затягується час, бо за такої організації діяльності завжди треба орієнтуватися на останнього учня.

Ми ще раз хочемо наголосити, що репродуктивний метод можна використовувати, і не лише в першому класі, але при такому інструктуванні діти не повинні працювати тільки механічно. На кожному уроці вчитель зобов’язаний турбуватися, щоб учні вчилися мислити, планувати свою роботу й могли її виконувати самостійно, свідомо запам’ятовувати необхідну інформацію.

Репродуктивний метод значне місце займає на початковому етапі навчання школярів, під час вивчення нових прийомів роботи. Але він не розвиває в дітей такої риси особистості, як творчий підхід до справи, ініціативність, самостійність. Тому необхідно застосовувати й інші методи навчання, які б забезпечували активну пошукову діяльність учнів.

До таких методів у початкових класах можна віднести конструктивний. Його суть полягає в тому, що діти цілком самостійно планують технологічний процес та виготовляють виріб, хоча керівна роль учителя при цьому зберігається. Він повідомляє тему й мету уроку, проводить інструктування, використовуючи в основному бесіду, часто ставить перед класом певну проблему. Учні отримують загальні настанови щодо виготовлення виробу, а конкретний план діяльності вони складають самі. Школярі самостійно працюють над конструкцією певної моделі, виконують трудові операції, визначають послідовність етапів, монтують виріб із окремих частин.

У процесі конструктивної діяльності молодші школярі вчаться проводити досліди і спостерігати, логічно мислити, аналізувати, шукати найраціональніші шляхи вирішення технічних завдань, робити правильні висновки, узагальнення. Часто їм доводиться висловлювати певні припущення, а тоді доводити їх справедливість, що позитивно впливає на просування вперед у засвоєнні нових знань, розвитку творчості й допитливості.

Конструктивний метод у трудовому навчанні використовують тоді, коли в учнів є вже достатній досвід виготовлення виробів, виконання окремих операцій і прийомів обробки матеріалів різними інструментами, коли в них сформувалося вміння аналізувати, передбачати продукт праці та процес роботи над ним, уміння планувати свою діяльність.

Після повідомлення вчителем теми уроку діти самі розповідають, які матеріали необхідні для виготовлення виробу, якими інструментами їх найкраще обробляти, які та в якій послідовності здійснювати трудові операції, як перевірити якість виконаної роботи й добитися, щоб продукт праці вийшов найдосконалішим. Учитель дає лише загальні настанови, а кожен з учнів самостійно працює над конструкцією виробу, визначає основні його частини, способи з’єднання, вибирає прийоми обробки матеріалів.

При конструктивному навчанні перед молодшими школярами часто демонструються досліди, ставляться певні проблеми, розв’язання яких вимагає від учнів творчого підходу, логічного мислення, уміння будувати гіпотези й робити правильні висновки.

Так, під час виготовлення в ІV класі літаючих моделей учитель знайомить дітей із поняттям про повітроплавання (цього вимагає навчальна програма). Учням ставиться запитання «Чому літак не падає, хоча він значно важчий за повітря?» Розв’язати цю проблему допоможе простий експеримент. Беруться три однакові листи паперу. Один із них мнеться в руках і з певної висоти випускається для вільного падіння. Чому зім’ятий папір по вертикальній прямій падає на підлогу? Діти висувають припущення, що папір важчий за повітря, через те він падає. Після цього вчитель опускає зверху інший лист паперу, який уже падає вниз не по прямій, а зигзагами. Чому такого ж формату лист паперу падає зовсім по-іншому? Так виникає проблемна ситуація. Щоб її розв’язати, треба з третього листа виготовити стрілу й запустити. Вона полетить і деякий час падати не буде, незважаючи на те, що важча за повітря. Перше припущення про те, що важкі предмети завжди будуть падати, не підтверджується. Виходить, що справа не лише в матеріалі, а в чомусь іншому. Тоді вчитель пропонує ще раз звернути увагу на рівний лист паперу, зім’ятий і виготовлену стрілу. Чим вони відрізняються? Діти роблять висновок, що тільки формою. Отже, у повітроплаванні форма завжди має велике значення. Так учитель підводить четвертокласників до законів повітроплавання, будови літака, обтічності його форми.

Незважаючи на позитивні сторони конструктивного методу, його не можна вважати універсальним у навчанні молодших школярів. При використанні конструктивного методу значно зростають витрати часу на осмислення дітьми нового матеріалу. Він малоефективний під час вивчення деяких складних тем, де в першу чергу потрібне пояснення вчителя, а самостійний пошук виявляється недоступним для більшості школярів, при формуванні практичних умінь і навичок, де демонстрація і копіювання вчителя мають велике значення.

У практиці роботи початкової школи найчастіше виникає необхідність поєднання пошукової, творчої діяльності учнів із репродуктивною. Адже навіть у змісті однієї теми є елементи матеріалу, який можна викладати з опорою на попередній досвід дітей і з постановкою проблемних ситуацій, та такого, який не дозволяє цього зробити через новизну і складність або часто інформативну його спрямованість. Тому вчитель під час пояснення часто свідомо упускає якісь питання, даючи можливість учням самостійно підійти до їх розв’язання, або, навпаки, у процес пошукової діяльності школярів уводить безпосереднє інформування з питань, які недоступні для самостійного осмислення дітьми. Отже, метод навчання, у якому поєднуються характерні ознаки репродуктивної та творчої діяльності учнів, називається частково-пошуковим, або евристичним.

Суть такого методу полягає в тому, що молодші школярі на уроках трудового навчання відтворюють те, що їм пояснював і показував учитель у поєднанні з самостійністю в плануванні технологічного процесу та у виготовленні виробів. На першому етапі діти виконують завдання з детальним поясненням операцій і прийомів роботи. Поступово під час інструктування та складання технологічних карт частина повідомлень чи даних пропускається. Це змушує учнів самостійно вирішувати деякі посильні для них завдання. Далі кількість пропущених повідомлень зростає. Учні під керівництвом учителя привчаються планувати трудовий процес, шукати найраціональніші варіанти конструкції, знаходити ефективні способи роботи під час виготовлення виробів. Так поступово в молодших школярів розвивається самостійність і творча ініціатива.

У методичній літературі, журналах «Початкова школа» і «Начальная школа» наводяться приклади проблемних ситуацій та пошукових завдань, які можуть використовуватися на уроках трудового навчання для розвитку активності, творчості й самостійності дітей. Але слід пам’ятати, що в учнів не завжди виникає бажання реалізувати проблему чи розв’язувати якесь завдання. Тому вчителеві треба спочатку навчитися правильно налагоджувати стосунки з дітьми, зробити їх співучасниками навчально-виховного процесу, постійно залучати до порівняння, аналізу, планування, бо лише за спільної діяльності вчителя й учнів можливий активний розвиток останніх.

Формування в молодших школярів уміння розв’язувати завдання творчого характеру доцільно здійснювати поетапно. Спочатку потрібно навчити дітей цілеспрямовано аналізувати об’єкти праці, осмислено визначати їх функціональне призначення, виявляти головні та другорядні ознаки. З цією метою учням варто пропонувати для аналізу не один, а кілька варіантів виробу одного призначення, які б відрізнялися несуттєвими деталями.

На другому етапі звертається увага на виконання дітьми завдань творчого характеру, які розроблені вчителем. До таких належать: зміна конструкції виробу (кількості частин, форми, розмірів, способів з’єднання деталей), заміна матеріалів чи деталей, різноманітне оформлення. А на третьому етапі потрібно вчити дітей складати й виконувати власні варіанти завдань. Така робота підготує учнів до активного сприймання навчального матеріалу, розв’язання ними проблемних ситуацій.

Дидактичні ігри

З метою активізації самостійної діяльності молодших школярів учителі початкових класів у своїй практиці часто використовують нестандартні заняття з трудового навчання, наприклад, уроки-екзамени чи заліки, ребуси і кросворди, проводять дидактичні ігри.

Дидактичні ігри криють у собі великі потенційні можливості для загального розвитку дітей, активізують їхній інтерес та увагу, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, тренують сенсорні вміння, вольові якості, запобігають утомі.

На відміну від інших методів дидактична гра має свої особливості. З одного боку, у її суть закладені ігрові дії, з допомогою яких формуються певні риси особистості, а з іншого – за допомогою гри на уроці вирішується ряд дидактичних завдань: вивчається новий матеріал, закріплюється пройдений, формуються трудові вміння, використовуються знання на практиці.

Дидактична гра стимулює пізнавальну активність учнів, викликає позитивні емоції стосовно навчання. Тому, керуючи ігровою діяльністю, учитель повинен турбуватися про те, щоб діти отримали максимум радості й задоволення, щоб при осмисленні нового матеріалу підключалися глибокі переживання особистості, які позитивно впливають на інтенситвність процесів і роблять їх результативнішими.

Ефективність використання дидактичних ігор у багатьох випадках залежить від дотримання низки педагогічних умов:

1. Взаємозв’язок змісту гри та навчального матеріалу уроку, а також трудових завдань.

2. Різноманітність ігор за змістом і формою проведення, їх постійне оновлення.

3. Систематичність і регулярність проведення ігор.

4. Наявність правил, яких не можна порушувати.

5. Активна творча позиція кожного учасника гри.

6. Доступність і привабливість гри для дітей. Використання казок, загадок, віршів.

7. Емоційність гри.

8. Спрямованість гри на розвиток у дітей інтересу до навчання, формування в них моральних якостей.

Виходячи зі змісту навчального матеріалу та завдань, що стоять на певному уроці, учитель може планувати різні дидактичні ігри чи ігрові ситуації: сюжетно-ролеві, подорожі, змагання, загадки, вправи. Після вибору виду гри визначається її місце в структурі уроку і методика проведення. Умови гри мають бути зрозумілими й доступними дітям, а зміст і мета – привабливими для них. Важливе значення мають зовнішнє оформлення гри й уведення елементів змагання між окремими учасниками чи командами.

Щоб надати привабливішого, емоційнішого забарвлення трудовій діяльності, учитель ставить дітей у ролеву позицію, від чого їхня праця набуває реального значення. У першому класі під час роботи з конструкторами учні можуть «перевтілюватися» в архітекторів чи будівельників, у другому класі – слюсарів-складальників, третьокласники, виготовляючи вироби з тканини, стають закрійниками та швачками. Під час сюжетно-ролевої гри учні намагаються відтворити дії тих людей, котрих вони наслідують, оволодіти їхніми якостями, відтворити ті стосунки, які існують між дорослими.

Ігри-подорожі призначені насамперед для ознайомлення молодших школярів з елементами техніки, працею людей. Вони найчастіше починаються зі слів «Діти, уявіть собі…», а в процесі уроку широко використовуються наочні посібники: картини, слайди, фрагменти фільмів, що дозволяє учням краще уявити місце дії чи ситуацію. Наприклад, у ІV класі перед складанням моделі підйомного крана з деталей технічного конструктора вчитель використовує таку ігрову ситуацію.

- Уявіть собі, що ви прийшли на будівельний майданчик, який знаходиться недалеко від нашої школи. Що там будується? Люди яких професій зводять там будинки? А які машини їм у цьому допомагають?

Далі вчитель демонструє дітям різні види кранів, розповідає про їх призначення. Детальніше зупиняється на баштовому підйомному крані, який використовується на будівництві.

Часто проводяться на уроках трудового навчання ігри-загадки. Наприклад, під час роботи з природними матеріалами вчитель звертається до дітей: «З якого дерева листя?» Іншими варіантами загадок можуть бути: «Який інструмент?», «Яка тканина?» (за словесним описом), «Який предмет зайвий?». Ставлячи учням запитання, педагог перевіряє їхні знання властивостей матеріалів, послідовності технологічних операцій, назви інструментів. Можуть ще використовуватися ігри-вправи типу «Чарівний мішечок», під час якої учень на дотик визначає предмети, які знаходяться в торбинці.

Ефективність дидактичної гри зростає, якщо в її результатах зацікавлений увесь клас. Цьому сприяють колективні ігри з елементами змагання. Ігри-змагання «Хто швидше?» можуть проводитися на уроках з будь-якого розділу програми.

Учителі ще часто використовують у своїй практиці різні ігрові моменти та ситуації. Це «листоноша», який приходить у клас із листом-завданням, казкові герої, які звертаються до учнів за допомогою тощо.

Проведення дидактичних ігор передбачене й навчальною програмою. Так, з метою визначення рівня трудової підготовки молодших школярів, наявності базових знань і вмінь рекомендується в кінці 3-го і 4-го класів проводити заліки у вигляді гри, наприклад: «Подорож у Країну Праці», «Юні умільці» з відповідними маршрутами або зупинками. До їх підготовки можуть бути задіяні вчителі трудового навчання та обслуговуючої праці, учні середніх і старших класів, батьки.

Досвід роботи та дослідження педагогів (О. Савченко, М. Галагузова) показали, що використання дидактичних ігор на уроках у початкових класах значно активізує трудову й мислительну діяльність учнів, підвищує їх інтерес до навчання, виховує творче ставлення до праці.