Інструктаж – важливий метод трудового навчання

Часто в методичній літературі інструктаж розглядається як структурна частина уроку. Таке твердження має під собою основу. Це справді важливий елемент, на якому аналізується технологічний процес виготовлення виробу, визначаються основні етапи роботи над ним.

Під час розгляду інструктажу як методу навчання останній можна визначити як пояснення способів трудових дій у сукупності з їх демонструванням, спрямоване на формування уявлень дітей про правильне виконання трудових операцій і на коригування практичної діяльності учнів.

Залежно від часу проведення інструктування можна поділити на вступне, поточне і підсумкове. Вступне інструктування здійснюється на початку уроку. Його завдання полягає в тому, щоб поставити перед школярами конкретне завдання, визначити послідовність етапів під час виготовлення виробу, пояснити й продемонструвати правильність виконання трудових прийомів, ознайомити дітей із матеріалами та їх властивостями, з інструментами та правилами користування ними. Під час інструктування учнів звертається увага на культуру праці, уміння працювати точно й акуратно. Тому поряд із демонстрацією прийомів обробки матеріалів визначаються і способи контролю за трудовою діяльністю дітей.

Добре, коли вчитель привчить школярів своєчасно помічати свої помилки й самостійно оцінювати якість виконаної роботи. Це допоможе учням успішно справлятися з визначеними завданнями, сприятиме формуванню в них уміння аналізувати свої дії, розвитку самостійності.

Важливим питанням у практичній роботі вчителя є те, чи слід повідомляти дітям під час інструктування всі дані про виготовлення виробу, чи, можливо, щось можна упустити. Повнота інструктування має бути різною на різних етапах навчання. Учителеві слід пам’ятати, що молодшим школярам треба знати всі відомості, необхідні для успішного виконання трудового завдання. Якщо вони чогось не знатимуть, то це може призвести до негативних наслідків: дехто з учнів може просидіти весь урок, не приступивши до роботи, інші можуть утратити віру в свої сили.

На перших етапах навчання молодших школярів, а також під час ознайомлення їх із новим видом роботи необхідне повне інструктування.. Воно зменшить кількість помилок, що допускаються дітьми, привчить правильно виконувати трудові операції.

У міру нагромадження в учнів досвіду роботи інструктування повинно ставати коротшим, неповним. Немає потреби кожного уроку пояснювати й демонструвати одні й ті ж трудові прийоми, повторювати правила користування певним інструментом. Постійне повне інструктування може призвести до того, що діти звикнуть усе діставати в готовому вигляді, вони не зможуть самостійно осмислювати свою роботу, у них не формуватиметься вміння творчо мислити. Через те з набуттям учнями певного досвіду роботи вчитель свідомо не повідомляє деякі дані з тим, щоб діти могли встановити їх самостійно, добре подумати, проявити ініціативу. Інструктування повинно бути лаконічним, щоб вистачило часу на практичну роботу, не допускати повторення вже відомих дітям понять, щоб не знижувати інтересу до уроків, але разом із тим таким, щоб учні щохвилини не зверталися за допомогою до вчителя, а могли працювати самостійно, проявляючи творчість і трудову активність.

Даючи дітям завдання, учитель не лише пояснює, а й переконливо обґрунтовує, чому саме цей, а не інший матеріал треба брати для виготовлення виробу, чому доцільно саме так здійснювати трудовий прийом, виконувати операції в такій послідовності. Обґрунтування завдання та способів роботи сприяє свідомому виконанню учнями трудових доручень, поступово їх привчає приймати самостійне рішення.

Велике значення в успішному виконанні трудових завдань має те, чи пояснюється весь процес роботи повністю, чи поділяється на окремі частини і пояснюється окремо кожен етап. Зважаючи на це, інструктування може бути загальним і поетапним. Загальне інструктування передбачає ознайомлення молодших школярів відразу з усім ходом виготовлення виробу, а в поетапному – кожна частина роботи подається окремо й наступна лише після того, як учні практично виконали попередню.

Як приклад наведемо фрагмент уроку в ІІІ-му класі на тему «Розгортки об’ємних фігур. Виготовлення футляра для книги». Часто вчителі після демонстрації зразка виробу, не зробивши його аналізу й не спланувавши трудового процесу, пропонують учням виконувати роботу, пояснюючи окремі етапи.

- Діти, на білому цупкому папері з верхнього лівого куточка за допомогою лінійки відкладіть 16 см, 18 см і 34 см.

Третьокласники ставляють олівцем відповідні точки, учитель стежить за їхньою роботою. Потім те саме він пропонує зробити вздовж нижнього краю листа. Тоді учні попарно з’єднують точки прямими лініями. Вони не усвідомлюють, що роблять, для чого ставляють точки й чому саме на такій відстані одна від другої, чому їх треба сполучати лініями. Тим більше робота над кресленням розгортки затягується, бо вчителеві при такому інструктуванні слід орієнтуватися на учня, який останнім завершить цю частину роботи.

Значні переваги перед поетапним має загальне інструктування, яке дає цілісне уявлення про технологічний процес виготовлення виробу. У цьому випадку після демонстрації зразка футляра колективно робиться його аналіз, він порівнюється з тією книгою, для якої призначений. Діти осмислюють, що перш ніж склеїти футляр, треба накреслити його розгортку, а для цього потрібно мати відповідні розміри. Через те спочатку треба виміряти книжку, визначити, із скількох елементів повинна складатися розгортка, як краще її склеїти. Розділивши технологічний процес на частини, учні планують свою роботу, визначають порядок виконання трудових операцій.

У методичній літературі зазначено, що молодші школярі, як правило, не можуть уявити собі одночасно всі етапи роботи, послідовність і зв’язок між ними; якщо пояснювати завдання відразу все, то вони втрачають перспективу своєї діяльності. Через те пропонується розділяти інструктування на окремі частини й проводити його поетапно.

Ми не згідні з цією пропозицією, бо при поетапному інструктуванні учні не будуть усвідомлювати й осмислювати своєї роботи, не бачитимуть необхідності виконання певних трудових дій. Якщо діти й не зможуть запам’ятати всіх етапів роботи над виробом та їх послідовності (хоч у цьому їм допоможуть інструкційні картки, написаний на дошці план тощо), загальне інструктування все одно повинно бути обов’язковим. Для учнів важливо уявити весь технологічний процес. Для тієї частини, яка його осмислила й запам’ятала, важливо виконувати роботу самостійно, не чекаючи наступних пояснень учителя. Після проведення загального інструктування можливий поділ його на окремі етапи для додаткового пояснення тій частині, яка не змогла сприйняти процес загалом.

Закріпивши всім класом необхідні знання і переконавшись у тому, що учні засвоїли основні трудові прийоми та послідовність виконання операцій, учитель дозволяє дітям приступити до виконання практичної роботи.

У ході самостійного виготовлення школярами виробу вчитель спостерігає за роботою і коли помічає неправильні дії, зупиняє учня, дає йому додаткові пояснення, допомагає ліквідувати допущені недоліки. При потребі, коли помилки допускає значна частина дітей, учитель зупиняє весь клас і проводить поточне інструктування, яке повніше розкриває зміст вступного інструктування і є ніби його продовженням.

Мета поточного інструктування – попередження учнів від помилок під час виконання трудових прийомів та операцій, з’ясування причин допущення помилок і додаткове відтворення правильних дій під час виготовлення виробу. Особливо часто доводиться показувати молодшим школярам прийоми самоконтролю та перевірки точності виконання завдання.

Після закінчення учнями самостійної роботи учитель підбиває підсумок уроку, на якому дає загальну характеристику виготовлених дітьми виробів, демонструє найбільш якісно виконані, а також ті, у яких допущені типові помилки, робить аналіз помилок і причин їх появи. У ході бесіди узагальнюються та закріплюються знання молодших школярів про матеріали й інструменти, трудові операції та планування технологічного процесу, вказується на можливість використання засвоєних раніше знань. Тому підсумкову бесіду ще називають заключним інструктуванням. Одне з найголовніших його завдань – навчити учнів завершувати роботу, показати, як приводяться до порядку робочі місця, обладнання, як краще зберігати інструменти й залишки матеріалу. Це привчає дітей бережливо ставитися до майна, суспільної власності, економно витрачати матеріали, що є одним із показників високої культури праці.

За формою викладу інструктування може бути усним, письмовим, графічним і змішаним. Провідною є усна форма інструктування, бо саме пояснення, розповідь і бесіда разом із демонстрацією найповніше розкривають суть трудових дій, формують в учнів уявлення про способи та правильність їх виконання, дають можливість детально проаналізувати виріб і чітко спланувати роботу.

Залежно від того, скільки учнів охоплено інструктуванням, воно може бути фронтальним, груповим чи індивідуальним. Фронтальна форма використовується у випадку, коли весь клас працює над одним трудовим завданням. Вона дає можливість зберегти класний характер навчання й одночасно керувати роботою всіх учнів. Окремі вироби можуть виготовлятися ланками по кілька чоловік. Тоді для них проводиться групове інструктування. У разі потреби здійснюється індивідуальне інструктування, при цьому широко використовуються технологічні карти й технічна документація.