Класифікація методів за джерелами інформації

За джерелами інформації методи навчання поділяються на словесні, наочні, або демонстраційні, та практичні. Основою такого розподілу є характер пізнавальної діяльності учнів. Якщо головним джерелом інформації в процесі пояснення вчителя й засвоєння знань дітьми є слово без опори на наочні посібники й практичну роботу, то такі способи навчання називають словесними. До словесних методів належать розповідь, пояснення, бесіда, самостійне вивчення матеріалу за книгами, магнітофонними записами чи телепередачами.

Розповідь на уроках трудового навчання в початкових класах застосовується порівняно рідко. Її можна використовувати під час ознайомлення учнів із виробництвом, трудовою діяльністю людей, певними професіями, а також з метою повідомлення окремих історичних фактів чи наукових відкриттів. Так, під час ознайомлення другокласників з елементами техніки та складання ними моделі автомобіля з деталей технічного конструктора вчитель розповідає, що перші спроби створити воза, який би міг самостійно рухатися, були зроблені понад 200 років тому у Франції. Колишні автомобілі були справді схожі на вози, тільки замість коней їх тягнула сила пари. Вони були важкими, незручними, рухалися повільно й через те не набули широкого розповсюдження.

Коли з’явилися легкі й потужні двигуни, що працюють на бензині, автомобільні заводи стали будуватися швидкими темпами (з 1885 року). Великий внесок у цю справу зробили німецький винахідник К. Бенц і американський промисловець Г. Форд, іменами яких до цього часу називають певні марки автомобілів.

Сьогодні промисловість різних країн випускає багато видів автомобілів: транспортні, спеціальні, спортивні. В Україні у Кременчуці виробляються вантажні КрАЗи, Запоріжжі – легкові «Таврії», Луцьку – «Волинянки», а у Львові – автобуси ЛАЗи.

Учителеві слід пам’ятати, що для розповіді на уроках трудового навчання відводиться дуже мало часу, через що її зміст повинен бути дуже коротким і відповідати основним завданням уроку. Часто розповідь супроводжується демонстрацією різного роду наочних посібників, моделей, обладнання й переходить у пояснення чи бесіду. До розповіді ставляться такі вимоги: вона повинна бути доступна для розуміння учнів початкових класів, вірогідною, логічно послідовною, чіткою, емоційною та лаконічною.

Значно частіше на уроках трудового навчання використовують пояснення. При підготовці до роботи вчитель пояснює, як організувати робоче місце, що інструменти, які беруться правою рукою, кладуться справа, а ті, що беруться лівою рукою – зліва. У процесі пояснення вчитель знайомить дітей із властивостями матеріалів і призначенням інструментів, прийомами й операціями з обробки матеріалів. Наприклад, при обробці металів четвертокласники дізнаються, що м’яку жерсть треба вирівнювати дерев’яною киянкою, поклавши лист опуклою стороною догори на стальну плиту. Починають вирівнювати від країв, ударяючи киянкою по листу, поступово наближаючись до опуклого місця та зменшуючи силу удару.

Пояснюючи певний матеріал, учитель повинен намагатися зосередити увагу учнів і примусити їх слухати. Бажання дітей слухати й доступність розуміння в багатьох випадках залежать від стилю викладу, доказовості й переконливості міркувань педагога. Окремі, не зрозумілі дітям терміни варто пояснити й написати на дошці, слід уникати стилістично важких зворотів.

Молодші школярі не можуть довго сприймати розповідь чи пояснення вчителя, тому найпоширенішим словесним способом навчання в початкових класах є бесіда. Її можна використовувати на будь-якому етапі уроку. Користуючись методом бесіди, учитель допомагає дітям правильно організувати робочі місця, визначити користь виробу, що буде виготовлятися на уроці, вибрати необхідні матеріали й інструменти. Колективне обговорення й аналіз зразка, визначення основних етапів роботи й планування трудової діяльності, постійний обмін думками вчителя й учнів сприяє кращому засвоєнню останніми навчального матеріалу. Бесіда використовується під час проведення інструктажу та його закріплення, підбиття підсумків уроку, узагальнення й систематизації знань учнів. Вона допомагає встановити зв’язок із попередніми заняттями, сприяє активізації розумової діяльності, мислення дітей, а також встановленню зв’язків між теоретичним матеріалом і практикою.

Деякі педагоги й методисти стверджують, що бесідою можна користуватися не завжди, що для цього треба, щоб в учнів були певні знання про матеріал, який вони вивчають.

Але діти, прийшовши в перший клас, уже мають деякі знання про оточуюче середовище, мають, хай і невеликий, особистий досвід, на який варто опиратися при поясненні нового матеріалу. Адже формування первісних наукових уявлень ґрунтується на особистому досвіді учнів, на зв’язках нового з тим, що вже відомо дітям.

Ми схильні думати, що метод бесіди треба максимально використовувати на кожному уроці, що для цього є можливість під час вивчення будь-якого матеріалу. Так, ознайомлюючи першокласників із будівельними спорудами, можна розповісти про будинки, їх конструктивні особливості й основні складові частини: фундамент, стіни, вікна, двері, стелю, підлогу, покрівлю, про процес будівництва та колективний характер праці. Але краще звернутися до учнів із запитаннями:

- Діти, які будинки в нашому місті ви бачили? Якої вони форми, висоти?

- Для чого призначені будинки?

- Які в них основні частини?

- Чому всі будинки починають будувати з фундаменту?

- Для чого вікна, двері, дах?

- З чого зводять будинки? Які матеріали при цьому використовуються?

- Люди яких професій працюють на будівництві?

- Які машини їм допомагають?

- Чи може одна людина звести великий будинок?

Під час бесіди вчитель має добрий зворотний зв’язок. Адже відповіді учнів дають можливість пересвідчитися, чого вони не розуміють, внести в навчальний матеріал відповідні корективи, зробити додаткові повідомлення, пояснення.

Готуючись до бесіди, учитель старанно підбирає питання, які повинні бути взаємопов’язані між собою, становити єдине ціле, певну систему, що випливає зі змісту навчального матеріалу; бути чіткими, без зайвих пояснюючих слів, зрозумілими дітям. Треба добиватися, щоб на всі запитання молодші школярі давали розгорнуті відповіді. Це важливо в початкових класах, бо повні відповіді дають можливість слідкувати за процесом мислення дітей, спостерігати, чи правильно вони міркують. Додатковими запитаннями вчитель уточнює хід думки учнів і тим самим отримує можливість управляти їхньою пізнавальною діяльністю.

До словесних методів належить і самостійне вивчення дітьми нового навчального матеріалу. Самостійна робота в початкових класах – це складний і важкий шлях здобування учнями знань, але вона необхідна, починаючи з молодшого шкільного віку. Учитель може рекомендувати дітям прочитати оповідання про виробництво, техніку, трудову діяльність людей, певні професії, що сприятиме спілкуванню на уроці й активізації розумової діяльності учнів.

Розповідь, пояснення, бесіда часто поєднуються з наочними засобами навчання. На уроках праці використовується демонстрування готових виробів, їх частин, розгорток, моделей, макетів, рисунків, креслень, технологічних карт, таблиць, матеріалів, інструментів, пристроїв, діафільмів, кінофільмів, діапозитивів, прийомів роботи. На будь-якому етапі уроку здійснюється показ учням певного виду наочності, яку можна поділити на такі групи й типи:

Слід зауважити, що зміст трудового навчання, як правило, пов’язаний із реальними технічними об’єктами й процесами, через те наочність найчастіше є не просто ілюстрацією до навчального матеріалу, а об’єктом вивчення, джерелом знань, засобом формування вмінь і навичок. За картинами, кінофільмами чи діафільмами вчитель знайомить школярів із виробництвом паперу, тканин, металів; під час виготовлення моделі кораблика демонструється серія ілюстрацій чи слайдів із зображенням різних видів кораблів. Таблиці, технологічні картки, креслення, технічні рисунки, ескізи використовуються учнями на уроці як інструкції до виконання практичної роботи.

Демонстрація наочності неможлива без словесного пояснення вчителя. Таке поєднання методів активізує процес мислення дітей, полегшує засвоєння ними відповідних знань, пробуджує творчу ініціативу, робить навчання доступнішим.

Ефективність у використанні наочних посібників залежить від кількох вимог. Вони повинні відповідати змісту навчального матеріалу, віковим особливостям учнів, бути науково достовірними, переконливими, мати естетичний вигляд.

Поряд із політехнічними знаннями на уроках трудового навчання молодші школярі оволодівають ще й практичними вміннями, які формуються в процесі виконання певних вправ, трудових завдань, практичних робіт, проведення дослідів з вивчення властивостей матеріалів і будови інструментів. Усі перераховані види робіт є способом організації навчальної роботи, практичними методами навчання учнів. Адже скільки б учитель не пояснював і демонстрував правильність виконання певної технологічної операції, навчитися її здійснювати діти можуть лише в процесі проведення спеціальних вправ чи практичної роботи. Тому трудова діяльність учнів є не лише засобом закріплення теоретичного матеріалу, але й способом сприйняття тієї частини інформації, яку неможливо дати, користуючись словесними й наочними методами. Буває, коли дитина знає, як виконати ту чи іншу операцію, здійснити прийом, але не завжди уміє це правильно зробити. Тому для переходу знань у вміння необхідні додатковий інструктаж, тренувальні вправи чи виконання трудових завдань.

У процесі трудової підготовки в молодших школярів формуються три основні групи вмінь. До першої групи належать політехнічні вміння: вимірювальні, обчислювальні, графічні; до другої – загальнотрудові: організаторські, конструкторські, діагностичні; до третьої – спеціальні, які стосуються обробки картону, паперу, тканини, металів, природних та інших матеріалів. Учні початкових класів повинні вміти робити необхідні виміри й розрахунки, читати графічні зображення, обладнувати своє робоче місце, проектувати продукт праці, планувати трудовий процес, відбирати матеріали й інструменти, виконувати операції розмічання, згинання, різання, з’єднання, оздоблення, здійснювати самоконтроль і вдосконалювати результати своєї праці.

Під час формування вмінь трудові операції часто диференціюються на більш дрібні елементи - прийоми і дії. На першому етапі навчання кожна трудова дія здійснюється учнем у сповільненому темпі з ретельним продумуванням кожного виконуваного елемента. Осмислені й засвоєні трудові дії поступово об’єднуються в трудові прийоми, які, у свою чергу, вимагають подальшого осмислення та вдосконалення в процесі спеціальних вправ. Прийоми поступово об’єднуються в операції, а потім у трудові вміння.

Формування вмінь завжди пов’язане з практичною діяльністю учнів, до якої ставляться певні дидактичні вимоги. Виконання трудових завдань має ґрунтуватися на свідомій діяльності учнів. Діти повинні завжди осмислювати, що і для чого вони мають робити, а вчитель обґрунтовувати правила виконання трудових операцій. Крім цього, практичні завдання, дії молодших школярів повинні поступово ускладнюватися. Незважаючи на контроль учителя за правильністю виконання трудових прийомів, рухів, операцій, важливо привчити учнів самостійно слідкувати за своїми діями. Це допоможе їм правильно оволодіти вміннями й сприятиме ефективній трудовій підготовці в середніх і старших класах.