Захист інтелектуальної власності

Захист інтелектуальної власності - інструмент правового та економічного регулювання винахідницької діяльності, оскільки дає змогу зберігати право власності та одержувати прибуток від винаходів чи нововведень. Система захисту передбачає:

- правовий захист інтелектуальної власності;

- розвиток патентної системи;

- організацію загальнонаціональних конкурсів винахідництва і новаторства тощо.

Стимулювання винахідницької активності має здійснюватися на макро-, мезо- і мікрорівнях управління. На державному рівні формується політика сприяння розвитку новаторства і винахідництва в країні. З цією метою ухвалюють відповідні закони, розробляють комплексні програми, методи стимулювання. Наука с одним із визначальних факторів розвитку матеріального та духовного життя людського суспільства, основою новітніх технологій в усіх сферах людської діяльності сучасного та майбутніх поколінь.

Дуже важлива роль правового регулювання інтелектуальної власності, адже воно поля гас в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни. Заходи щодо захисту авторського права впроваджуються і на міжнародному рівні, де більшість країн керуються правилами Всесвітньої організації інтелектуальної власності. У Європі організація винахідницької (інноваційної) діяльності фактично вже стала прерогативою Європейського Союзу, що свідчить про надзвичайну актуальність проблеми.

Нині у світі, зокрема і в Україні, наявні три основні типи захисту інтелектуальної власності:

- патенти, що закріплюють за автором право па винахід;

- авторське право, яке поширюється па твори у сфері науки, літератури і мистецтва;

- товарний знак па виготовлену продукцію підприємств.

Документом, що засвідчує авторство і падає його власнику виняткове право на винахід, є патент. Він може бути підкріплений промисловим зразком або реєстрацією товарного знака. Згода па використання винаходу реалізується через видачу (продаж) ліцензії на часткове чи повне використання патентних прав. Авторське право передбачає виняткове право автора оригінальних наукових, технічних, художніх та інших винаходів розмножувати і продавати їх.

На жаль, сучасний стан новаторської діяльності не відповідає ані потребам, ані ресурсам нашої держави. Україна поступово втрачає інтелектуальний потенціал, і тільки останнім часом на державному рівні почали приділяти більше уваги цьому питанню. Значно вигідніші умови в інших країнах для інноваційної діяльності спонукають до міграції висококваліфікованих фахівців за кордон, втрачається унікальний генофонд. Сучасні форми організації науки в Україні протягом останніх років підтвердили свою повну неспроможність забезпечити високий рівень розвитку як фундаментальної, так і прикладної наук. Значною мірою втрачений колишній науковий потенціал України. З огляду на це, необхідна реорганізація управління науково-дослідними і конструкторськими роботами.

Успішне здійснення науково-технічної та інноваційної політики в Україні неможливе без активізації творчої індивідуальності та винахідництва, що безпосередньо пов’язано з розвитком як вищої, так і професійної освіти. Фінансування і, відповідно, матеріально-технічна база багатьох (особливо технічних) вищих навчальних закладів сьогодні є застарілою, потребує оновлення, як і методи навчання. Зруйнована також система науково-дослідних галузевих інститутів, фінансування яких з державного бюджету значно скоротилося. Приватні підприємства, з одного боку, визнають нестачу висококваліфікованого персоналу як гальмівний чинник проведення нововведень, а з іншого, не виділяють коштів для підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, значно знизилась мотивація до винахідницької діяльності.

З метою відновлення інноваційного потенціалу вкрай важливо розробити стратегію і програми розвитку народного господарства на основі інноваційної моделі. Необхідно продовжувати вдосконалення чинного законодавства у патентно-ліцензійній сфері, надавати йому відповідності з нормами міжнародного права інтелектуальної власності, зокрема, передбачати:

- державне регулювання трансферу технологій;

- регулювання міжнародної науково-технологічної та економічної співпраці;

- відновлення патентних підрозділів на виробництві, передусім у державному секторі;

- створення підрозділів з охорони інтелектуальної власності в міністерствах, інших центральних органах державної влади і управління, широке залучення вітчизняних громадських організацій, недержавних академій наук до виконання цих завдань;

- запровадження системи заходів щодо стимулювання і державної підтримки винахідництва та інноваційної діяльності, яка передбачає, зокрема, створення цільових фондів для одержання українськими суб’єктами українських патентів та патентів міжнародного рівня;

- запровадження широкого викладання права інтелектуальної власності, проведення інтенсивної підготовки суддів та працівників органів юстиції, співробітників підрозділів із захисту прав інтелектуальної власності в органах внутрішніх справ, безпеки, митних, податкових службах.

Особливістю інноваційної діяльності є те, що вона передбачає створення нового продукту, а це вимагає його реєстрації, сертифікації, визначення правових відносин щодо інтелектуальної власності та її захищеності у процесі просування на ринок. Цей вид послуг забезпечують відповідні інфраструктурі установи: патентні відомства, лабораторії, що мають право проводити експертизи та реєстрацію проектів, продукції тощо.