Процедура отримання нових ідей із зовнішніх джерел

Компанії часто одержують нові ідеї з найрізноманітніших зов­нішніх джерел: пошта, телефон, оголошення в комерційних журна­лах, повідомлення кого-небудь зі службовців іншої компанії. Ці ідеї можуть містити різну інформацію — від патентоспроможного техні­чного рішення до раціоналізаторської пропозиції про вдосконален­ня товару.

Практика інноваційної діяльності показує, що на багатьох під­приємствах успішною й ефективною інновацією є не своя оригіна­льна, а запозичена ідея. У цьому разі проблеми можуть виникнути, якщо запозичення цієї ідеї розробки супроводжуватиметься пору­шенням прав інтелектуальної власності щодо неї.

Створення процедур роботи з отриманням іззовні ідей важливе тому, що використання їх, випадкове чи цілеспрямоване, без згоди їхніх правовласників може призвести до судового процесу за фак­том порушення цих прав.

Для того щоб захиститися від чиїхось претензій з приводу того, до компанія украла його ідеї, рекомендується виділити одного службовця для реєстрації всіх корисних ідей, що надходять від сто­ронніх осіб. Якщо ідея виражена в письмовому вигляді, то хтось із представників підрозділу з роботи над кореспонденцією повинен негайно довести відповідні документи до цього службовця. Якщо ідею висловила стороння особа, що зателефонувала до компанії, то її необхідно з'єднати з таким службовцем. У тих випадках, якщо стороння особа шукає підходів до одного зі службовців компанії в неробочий час, цього службовця варто проінструктувати, щоб він відклав обговорення цієї ідеї й попросив особу, що звертається, зв'язатися безпосередньо зі службовцем, відповідальним за такі контакти.

Важливо, щоб до всіх сторонніх осіб, що представили будь-яку ідею, висували вимогу підписувати угоду про розголошення, перш ніж будь-хто інший з компанії, крім відповідального службовця, оці­нить запропоновану ідею. Ця угода звичайно вимагає, щоб стороння особа відмовилася від усіх прав конфіденційності й від усіх прав на ідею. Точно сформульована угода допомагає відхилити всі претензії, що їх висуває стороння особа, стосовно того, що компанія порушила конфіденційні домовленості з цією особою, використавши ідею. Мо­жна покласти відповідальність за підписання сторонньою особою неконфіденційної угоди про розголошення на того ж службовця, що відповідає за роботу з усіма отриманими ззовні ідеями.

Незалежно від того, чи погодиться стороння особа підписати таку угоду, завжди потрібно зберігати її копію, послану в компанію, подалі від службовців, що працюють у відповідній сфері. Найголо­вніше — не дозволяти нікому зі службовців, особливо тим, кому ця ідея якнайбільш підійшла б, ознайомлюватися з нею доти, доки стороння особа не підпише неконфіденційну угоду про розголо­шення. Це запобіжить усіляким обвинуваченням у тому, що компа­нія довідалася про ідею від цієї сторонньої особи, а не розробила її незалежно й потім використовувала її, не надавши ніякої компен­сації цій особі.

Далі, якщо в когось зі службовців компанії виникне та ж ідея, компанія захоче довести, що знахідка службовця була незалежним винаходом, а не результатом розголошення цієї ідеї сторонньою особою. Сувора політика відмови від розгляду незатребуваних ідей, якщо немає неконфіденційної угоди про розголошення, є важливою частиною такого доказу. З іншого боку, компанія може мати значні

труднощі під час захисту за позовом, якщо ця стороння особа зможе довести, що:

- Жодної неконфіденційної угоди про розголошення не підпису­валося;

- компанія будь-як використовувала цю ідею або розкрила її ін­шим.

У поодиноких випадках, якщо компанія хоче розглянути вина­хід, а винахідник відмовляється підписати неконфіденційну угоду про розголошення, вони разом можуть обговорити й підписати осо­бливу конфіденційну угоду про розголошення. Це угода, як прави­ло, охоронятиме інформацію, розкриту винахідником, якщо тільки компанія не зможе документально підтвердити наявність свого вла­сного попереднього винаходу.

Відповідальний службовець повинен стежити за виконанням процедур, призначених для того, щоб запобігти можливості випад­кового ознайомлення службовців з незатребуваною ідеєю, перш ніж стороння особа підпише неконфіденційну угоду про розголошення. Для цього існує два типи процедур:

1) негайно повернути документи, що підтверджують розкриття незатребуваної ідеї винахідникові разом з листом (на бланку), у якому заявити, що цю кореспонденцію розглянули лише в канце­лярії, тому що вона являла собою розкриття незатребуваної ідеї за відсутності відповідної неконфіденційної угоди про розголошення. Попросіть винахідника підписати неконфіденційну угоду про роз­голошення й потім повторно представити документи, що підтвер­джують розкриття цієї ж ідеї, разом з підписаною угодою;

2) зареєструвати цю ідею в надійній картотеці й попросити сто­ронню особу підписати неконфіденційну угоду про розголошення. Якщо ця особа відмовляється підписати її, зберегти її ідею в цій же картотеці. Якщо стороння особа підпише неконфіденційну угоду про розголошення, довести цю незатребувану ідею до відділу з інте­лектуальної власності чи до відповідного інженерного відділу, щоб оцінити її [8].

Генерування ідей