Грошово-кредитна політика НБУ.

Грошово-кредитна політика - комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.

Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк.

Крім нього — міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.

Цілі монетарної політики поділяютьсяна три групи:

Стратегічними є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави (зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу).

Проміжні ціпі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей.

Проміжними цілями монетарної політики є зміна стану ринкової кон'юнктури в напрямі, який визначається стратегічною ціллю.

Встановлюються на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно цих показників може ставитися одне з завдань: зростання, стабілізація, зниження. Характерним є їх короткостроковість, реалізація оперативними заходами центрального банку, суперечливість.

Інструменти грошово-кредитної політики:

1. Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.

2. Процентна політика полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків.

3. Рефінансування комерційних банків базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ).

Такі позики банки просять на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

4. Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань, інших цінних паперів.

НБУ може продавати цінні папери. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їх первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення.

Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

5. Політика підтримання курсу національної валюти - операції НБУ з управління валютними резервами держави.

НБУ забезпечує управління валютними резервами, шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації.

Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), підтримуючи курс національної валюти.

НБУ купує іноземну валюту на валютному ринку, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти.

6. Регулювання імпорту та експорту капіталу застосовується НБУ через:

— реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

— установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

— установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу.

Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі спекулятивними цілями.

Тема 11: Комерційні банки

1. Комерційні банки, їх види, функції і організаційна структура

2. Фінансові ресурси комерційних банків

3. Пасивні операції

4. Активні операції

5. Фондові операції. Інвестування в цінні папери.

6. Факторингові послуги.

7. Форфетування.

8. Трастові операції.

9. Фінансування капітальних вкладень.

10. Банківський прибуток і його джерела.