Тема 1. Сутність і функції грошей

Тема 1. Сутність і функції грошей

План лекції

1. Походження, необхідність і роль грошей

2. Розвиток форм вартості

3. Суть грошей і їх функції

4. Гроші як міра вартості

5. Функція грошей як засіб обігу

6. Функція грошей як засіб накопичення, заощадження і скарбів

7. Функція грошей як засіб платежу

8. Світові гроші

9. Взаємозв'язок функцій грошей

Походження, необхідність і роль грошей.

Гроші – це засіб оплати товарів і послуг, засіб порівняння і збереження вартості. Це визначення відображає суть грошей і використовується у всіх розвинених країнах.

Гроші відомі відвіку і з'явилися як результат високого розвитку продуктивних сил і товарних відносин.

Для натурального господарства було характерне виробництво продукції для власного споживання. Обмін стосувався надлишків. Суспільний розподіл праці (землеробство, скотарство, ремесла) викликав до життя постійний обмін продуктами праці. Обмін, або рух товару від одного товаровиробника до іншого припускає еквівалентність (худоба = зерно = сокира = полотно), що вимагає порівняння різних товарів по вигляду, якості, формі і призначенню. Цим порівнянням є вартість товарів або суспільна праця, витрачена в процесі виробництва товару і упредметнена в цьому товарі.

Оскільки праця, витрачена на виробництво окремих товарів різна, товари мають різну вартість. Виникає необхідність кількісно виміряти суспільну працю або вартість. З'являється поняття мінової вартості.

Мінова вартість – здатність товару обмінюватися на інші товари в певних пропорціях, тобто забезпечується кількісне порівняння товарів.

Розрізняють поняття вартості і споживчої вартості.

Товар, не призначений для обміну, має споживчу вартість для виробника (тобто задовольняє потреби виробника і його сім'ї).

Товар при обміні повинен мати вартість для виробника і споживчу вартість для покупця. Ці властивості товару виступають як єдність протилежностей:

- єдність, оскільки вони властиві одному товару;

- протилежність, оскільки один і той же товар для однієї людини не може мати одночасно споживчу вартість і вартість.

2. Розвиток форм вартості

Форми вартості пройшли еволюцію, яка складається з чотирьох етапів:

Проста або випадкова.

Хаотичний обмін між общинами.

Повна або розгорнута

Виникає в процесі систематичного обміну. З'являється безліч товарів-еквівалентів, але ще немає закінченого виразу вартості.

Загальна форма вартості.

Кожен товаровиробник за продукт своєї праці прагне отримати товар, який потрібний всім. Т.ч., з товарної маси почали виділятися товари, що виконують роль загального еквівалента (худоба, хутра, слоняча кістка).

Грошова форма вартості.

Характеризується виділенням в результаті подальшого обміну одного товару на роль загального еквівалента. Ця роль закріпилася за благородними металами – золотом, сріблом, міддю через їх природні властивості:

- якісна однорідність

- кількісна подільність

- зносостійкість

- портативність.

Суть грошей і їх функції.

Суть грошей полягає в тому, що це - специфічний товарний вигляд, з натуральною формою якого зростається суспільна функція загального еквівалента.

Виділяють три властивості грошей:

- загальна безпосередня обмінюваність

- кристалізація мінової вартості

- матеріалізація загального робочого часу.

Т.ч. гроші не є технічним засобом обігу, а відображають глибокі суспільні відносини.

Суть грошей як економічній категорії проявляється через функції:

- міра вартості

- засіб обігу

- засіб утворення скарбів, накопичень і заощаджень

- засіб платежу

- світові гроші.

Функція світових грошей.

Функцію виконують гроші в іноземній валюті.

У основі функціонування грошей на світовому ринку лежать економічні і політичні зв'язки між державами.

Світові гроші служать:

- загальним платіжним засобом (при розрахунках по міжнародних балансах);

- загальним купівельним засобом (при прямій покупці товарів за кордоном і оплаті їх готівкою);

- матеріалізацією суспільного багатства (є засобом перенесення національного багатства з однієї країни в іншу при стягуванні контрибуції, репарацій або наданні позик).

Суть грошового обігу

Грошовий обіг – рух грошей в готівковій і безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів, нетоварні платежі і розрахунки в економіці.

Основою є товарне виробництво, при якому товарний світ ділиться на товар і гроші, породжує суперечності між ними.

Готівковий обіг обслуговується розмінною монетою і паперовими грошима (казначейськими білетами).

Безготівковий обіг – це банківські депозити на рахунках клієнтів, використання яких здійснюється за допомогою чеків, кредитних карток, електронних переказів, векселів, сертифікатів, вимог і інших зобов'язань.

Між готівковим і безготівковим обігом існує тісна залежність: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу в іншу, міняючи форму готівки на депозит в банку і навпаки.

Форми грошей в обігу

Гроші з моменту виникнення пройшли еволюцію від металевих грошей до паперових, кредитних і електронних.

Металеві гроші в більшості випадків є повноцінними, номінальна вартість яких визначається ваговим вмістом дорогоцінних металів.

Металеві гроші почали замінюватися на паперові, які спочатку були борговими розписками, залишеними на зберігання в торгових лавках або розписками, що свідчать про оплату податків.

Паперові гроші є знаками - представниками повноцінних грошей. Перехід від металевих грошей до паперових викликаний причинами:

- стирання монет, внаслідок чого повноцінна монета перетворюється на знак вартості;

- свідоме псування металевих монет державною владою, тобто зниження металевого вмісту монет з метою отримання додаткового доходу в казну;

- випуск казначейством паперових грошей з примусовим курсом з метою отримання емісійного доходу.

Суть паперових грошей (казначейських білетів) полягає в тому, що це – грошові знаки, які випускаються для покриття бюджетного дефіциту, зазвичай не розмінні на метал, але наділені державою примусовим курсом.

Особливість паперових грошей - нестійкість і знецінення, викликане:

- надмірний випуск в обіг;

- втрата довіри до уряду, який випустив гроші;

- несприятливий платіжний баланс.

Кредитні гроші виникають не з обігу, як товар, а з виробництва і кругообігу капіталу. До кредитних грошей відносяться: вексель, чек, електронні гроші і кредитні картки.

Електронні гроші – це механізація і автоматизація банківських операцій, перехід до широкого використання ЕОМ.

З впровадженням ЕОМ виникла можливість заміни чеків кредитними картками. Це засіб розрахунків, що заміщає готівку і чеки, а також дозволяє власникові отримати в банку короткострокову позику.

Види кредитних карток:

- банківські;

- торгові;

- картки для придбання бензину;

- картки для оплати туризму і розважальних заходів і ін.

 

Тема: ГРОШОВИЙ РИНОК

1. Загальна характеристика та структура грошового ринку

2. Попит на гроші

3. Пропозиція грошей

4. Рівновага на грошовому ринку

 

Суть грошового ринку

Грошовий ринок – це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.

З погляду сутності фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, які складаються з приводу купівлі-продажу специфічного товару - грошей. Саме вони виступають на цьому ринку його об'єктом. Що ж стосується суб'єктів фінансового ринку, то на ньому діють усі суб'єкти ринку. Але серед цих суб'єктів слід виділити, з одного боку, домашні господарства (населення), а з іншого - фірми. Перші - це головний власник тимчасово вільних коштів. Саме в них знаходиться основне джерело кредитних ресурсів. Що ж стосується фірм, то вони виступають переважно в ролі позичальників, бо саме їм необхідні гроші і перш за все для здійснення інвестиційної діяльності.

Особливістю фінансового ринку є й те, що на ньому надзвичайно велику роль відіграють посередники. Саме вони забезпечують рух грошей і операції купівлі-продажу. Якщо на товарному ринку операції купівлі-продажу товару часто здійснюються між безпосереднім товаровиробником і споживачем, то на фінансовому ринку це скоріше виняток, ніж правило. Посередники, які діють на цьому ринку, акумулюють тимчасово вільні кошти населення і господарюючих суб'єктів і надають їх на певних умовах в користування тим, хто має потребу в цих коштах. Серед фінансових посередників можна назвати такі установи, як банки, страхові компанії, інвестиційні фонди і т. ін.

У більш вузькому розумінні фінансовий ринок - це сукупність фінансово-кредитних інститутів, які опосередковують рух грошей від їх власників до позичальників, і в зворотному напрямку. Головна функція фінансового ринку в тому, щоб акумулювати тимчасово вільні кошти і надавати їх на певних умовах тим, хто має в них потребу.

Фінансовий ринок має досить складну структуру. Вона визначається двома основними обставинами: по-перше, особливістю тих фінансових інструментів, які складають об'єкт купівлі-продажу, і по-друге, термінами, з якими пов'язано тимчасове відчуження вартості, представленої в грошах. З огляду на це структуру фінансового ринку можна зобразити так (схема 1):

Ринок капіталів і ринок грошей відрізняються між собою.

Ринок грошей - це частина фінансового ринку, де здійснюються короткострокові кредитні операції. Тут представлено майже всі інструменти фінансового ринку, але переважно це, власне, гроші (готівкові, безготівкові, іноземна валюта). Що ж стосується інших інструментів, то вони, як правило, представлені короткостроковими цінними паперами (наприклад векселем). На цьому ринку найчастіше в ролі посередника виступають банки. Що стосується економічних відносин, які складаються на ринку грошей між його суб'єктами, то вони супроводжуються певними особливостями щодо руху об'єкта, відносно якого і виникають ці відносини. Вони пов'язані з тим, що тут у ролі товару виступають гроші. Формою їх руху як товару виступає позика. При цьому продавець цього специфічного товару, продавши цей товар, не втрачає власність на гроші. Він тільки передає право розпорядження ними на певний термін. Вартість, яку уособлюють у собі гроші, переміщується від кредитора до позичальника, а останній за право користування грішми сплачує певний відсоток, він і виступає як ціна грошей, але ціна визначається не вартістю грошей, а здатністю приносити їх покупцеві (позичальнику) додатковий дохід. Особливості грошового ринку проявляються також у термінах (короткострокові кредити), у рівні відсотка за кредити, у способах і формах забезпечення кредитів і т. ін.

Ринок капіталів - це та частина фінансового ринку, де здійснюються середньо- і довгострокові кредитні операції. Об'єктом цих операцій виступають як гроші, так і цінні папери (акції, облігації, інвестиційні сертифікати тощо).

Між ринком грошей і ринком капіталів існує тісний взаємозв'язок. Одні й ті ж самі суб'єкти (наприклад комерційні банки) виступають і як суб'єкти грошового ринку, і як суб'єкти ринку капіталів. Єдність цих двох структурних елементів фінансового ринку проявляється у тому, що деякі операції одночасно охоплюють і один, і другий ринок. Так, наприклад, часто короткостроковий кредит береться для того, щоб на гроші, отримані таким шляхом, придбати акції або облігації на ринку капіталів.

В Україні фінансовий ринок знаходиться в стані становлення. Прийнято закони про банки, про інвестиційні та страхові компанії, про регулювання ринку цінних паперів і багато інших нормативних актів. Це і є основною запорукою подальшого розвитку фінансового ринку.

Якщо ринок грошей у цілому вже функціонує і відіграє помітну роль у розвитку суспільного виробництва, то ринок капіталів знаходиться ще на стадії первинного розвитку. Особливо важко відбувається становлення ринку цінних паперів.

Як ринок грошей, так і ринок капіталів, у свою чергу, складаються з певних елементів. До складу грошового ринку належать: обліковий, міжбанківський та валютний ринки.

Обліковий ринок - це ринок, на якому позичальник (господарюючий суб'єкт або банк) отримує гроші, обліковуючи свої короткострокові цінні папери, наприклад комерційні векселі. Унаслідок значного поширення короткострокових грошових зобов'язань (комерційні та казначейські векселі, бони тощо) операції на цьому ринку дуже поширені.

Міжбанківський ринок - це ринок, на якому суб'єктами виступають банки, а суть операцій зводиться до того, що одні банки розміщують свої тимчасово вільні кошти, а інші їх отримують на умовах платності, терміновості і повернення, тобто один банк надає іншому короткостроковий кредит. Найчастіше це здійснюється у вигляді міжбанківських депозитів. Необхідність таких запозичень часто викликана потребою в дотриманні нормативів центрального банку. Наприклад, в Україні серед інших нормативів це може бути норма обов'язкових резервів. Поширеною причиною таких кредитів часто стає й необхідність певного регулювання балансу банку. Ці кредити, як правило, короткострокові (від двох днів до року) і коштують для позичальника досить дорого. Зазначена причина пояснює той факт, що кошти, залучені банком на міжбанківському ринку, рідко використовуються для кредитування господарюючих суб'єктів.

Валютний ринок - це ринок, де здійснюється купівля-продаж валют на основі попиту та пропозиції. Необхідність існування такого сектору грошового ринку пов'язана перш за все з тією обставиною, що єдиного платіжного засобу для всіх країн не існує. Тому розрахунки за міжнародними торговельними операціями здійснюються або у валюті країни-експортера, або в конвертованій валюті. Це робить необхідним операції на валютному ринку, де валюта купується і продається як на момент виникнення попиту-пропозиції на неї (касові угоди), так і через певний термін (строкові угоди).

Ринок капіталів включає два основних елементи: ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів і ринок цінних паперів.

Ринок середньо- і довгострокових кредитів - це ринок, де фірми й установи запозичають кошти, як правило, необхідні для розширення виробництва, його модернізації, оновлення продукції і т. ін. Іншими словами, це ринок, який забезпечує інвестиційну діяльність. Вирішення цієї проблеми вимагає розвитку банківської системи і постійного вдосконалення тих відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами і установами, що надають такі кредити.

Ринок цінних паперів. Цей ринок характеризується тим, що головним об'єктом купівлі-продажу на ньому виступають цінні папери. Саме через їх купівлю інвестор кредитує позичальника (емітента) своїми коштами. За його допомогою відбувається міжгалузевий перелив капіталу, здійснюється швидка концентрація останнього, забезпечуються механізми структурних змін в економіці.

Фінансовий ринок, як і будь-який інший, існує і функціонує для досягнення певного балансу між попитом і пропозицією на всі фінансові інструменти цього ринку і перш за все на гроші. Саме це робить необхідним вивчення таких важливих категорій цього ринку, як попит та пропозиція грошей.

 

2. Попит на гроші

 

Теорія попиту на гроші базується на "рівнянні обміну", яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого.

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші необхідні не самі по собі, а тому що вони можуть бути використані для придбання будь-яких товарів і послуг. Тому попит на гроші зумовлений потребою здійснювати трансакційні операції (мотив споживання) і бажанням володіти активами в майбутньому, тобто утримувати гроші як засіб нагромадження вартості.

 

Тема 4. Грошові системи

 

План

1. Поняття грошової системи. Типи грошових систем.

2. Елементи грошових систем.

3. Існування і крах золотого стандарту.

4. Характерні риси сучасних грошових систем.

 

Елементи грошової системи.

Сучасна грошова система включає наступні елементи:

1. грошова одиниця – встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для порівняння і вираження цін всіх товарів;

2. масштаб цін – (ваговий вміст металу в грошовій одиниці) грошова одиниця, що використовується для вимірювання і порівняння вартості всіх товарів, робіт і послуг;

3. види грошей, що є законним платіжним засобом (білети державної скарбниці, розмінна монета, пластикові картки, кредитні платіжні засоби);

4. емісійна система – випуск казначейських білетів та паперових грошей і розмінних монет – казначейством відповідно до законодавчо встановленого емісійного права;

5. устрій кредитної системи країни;

6. встановлене валютне законодавство для валютної системи країни;

7. регламентація готівкового і безготівкового обігу.

 

Форми боротьби з інфляцією.

До антиінфляційної політики держави відносять:

1. Дефляційні методи – це обмеження грошового попиту через податковий або кредитний механізм, шляхом зниження державних витрат, підвищення процентної ставки по депозитах і обмеження грошової маси (емісії).

2. Грошові реформи.

Стагфляція – це стан економіки в період кризового спаду виробництва після інфляції. В умовах державно - монополістичного втручання, економічний спад не супроводжується зниженням цін на товари, а нерідко доповнюється посиленням інфляції.

Грошові реформи.

Грошова реформа – це повне або часткове перетворення грошової системи країни, що проводиться державою з метою впорядкування грошового обігу.

Залежно від мети проведення і глибини перетворень державою існуючої грошової системи, реформи діляться:

А) вузьке поняття:

- Формального типу (зводяться до введення нового зразка купюри з оновленням або поступовим вилученням застарілої купюри);

- Реформи з деномінацією грошового обороту, тобто заміна через оборот грошових купюр масштабу цін, що діє (СРСР 1961 рік);

- Реформи конфіскаційного типу.

По тривалості здійснення обмінних операцій розділяють одномоментні (від 3-х до 10 днів) реформи і реформи паралельного типу.

Б) грошові реформи в широкому понятті. Відрізняються тим, що передбачають не тільки випуск в оборот нової грошової одиниці, але і структурну перебудову існуючої системи валютно-грошових і кредитних відносин.

Методи грошових реформ:

- нуліфікація – це оголошення про анулювання знеціненої одиниці і введення нової валюти;

- реставрація – відновлення колишнього змісту золота в грошовій одиниці;

- девальвація – це зниження золотого змісту грошової одиниці або зниження курсу національної валюти;

- деномінація – укрупнення масштабу цін (закреслення нулів);

- метод шокової терапії – обмін паперових грошей по дефляційному курсу з метою зменшення кількості грошей в обігу, і як наслідок, повне або часткове замороження заробітної плати, пенсій, стипендій, банківських вкладів населення.

Грошові реформи пов'язані із збільшенням виробництва і товарообігу, ліквідацією дефіциту держбюджету. Вони ефективні, коли доповнюються господарськими реформами, направленими на лібералізацію економіки.

Остання грошова реформа в Україні (1996 рік) переслідувала такі цілі:

1. Утворення національної грошової системи самостійної держави.

2. Забезпечення стійкості національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економіки і соціального розвитку країни;

3. Забезпечення функціонування нової грошової системи згідно вимог законів ринкової економіки.

Поняття валютного ринку

Валютний ринок - це розгалужена система стійких економічних та організаційних відносин, функціонування яких забезпечує реалізацію валютних операцій для обслуговування міжнародних платежів, здійснення іноземних інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну та використання іноземних валют.

Інструментом обігу на валютному ринку є валюта. Згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» до валютних цінностей належить як валюта України, так і іноземна валюта.

Валюта – це грошова одиниця країни, що використовується для вимірювання вартості товарів, робіт, послуг.

Види валют:

Національна валюта емітується національною банківською системою. Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

Іноземна валюта емітується банківськими системами інших країн.

Колективна валюта - це особливі міжнародні грошові одиниці, що випущені міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами.

Важливими характеристиками валюти є її курс та конвертованість.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, яка виражена в грошових одиницях іншої країни або в міжнародних валютних одиницях. На стан валютного ринку та курс валюти впливають три групи факторів:

· стан економіки (рівень інфляції, перебування попиту і пропозиції валют на валютних ринках);

· політична ситуація в країні;

· ступінь довіри до валюти на національному та світовому рівні (купівельна спроможність валюти, стан платіжного балансу країни, якщо він негативний, то курс валюти падає).

Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати метод визначення, що ґрунтується на порівнянні вартості споживчого кошика різних країн за один і той самий період часу. Так, якщо треба визначити курс гривні, наприклад, до російського рубля, то слід узяти стандартний набір товарів та послуг і визначити вартість цього кошика в гривнях і в рублях за відповідний період

Валютний курс стає важливим елементом у механізмі міжнародних економічних відносин, і тому сучасна наука і практика приділяють велику увагу методам курсоутворення. Єдиного механізму встановлення валютного курсу немає. Крім того, на процес курсоутворення впливає багато різних чинників (попит на ту чи іншу валюту, відсоток за депозитами, політична ситуація в країні тощо).

Інший спосіб визначення валютного курсу полягає у порівнянні національного валового внутрішнього продукту, виміряного в національній одиниці (наприклад у гривні) і в якійсь іноземній валюті (наприклад у рублях). Цей метод аналогічний першому, бо базується на порівнянні купівельної спроможності валют, але він значно складніший за розрахунками, бо важко обрахувати весь внутрішній продукт країни в цінах іншої держави.

Певним методом визначення валютного курсу є метод зіставлення ефективних витрат виробництва. До них зараховують заробітну плату (V), показник продуктивності праці (PR), норму відсотка (г) та земельну ренту (3R). Однією з формул визначення курсу валюти однієї країни (країна А) до валюти іншої країни (країна Б) може бути формула:

Досить часто валютний курс визначається на основі відношення двох валют до валюти третьої країни.

Конвертованість валюти - це можливість для учасників ринку легально обмінювати одну іноземну валюту на іншу без обмежень. За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:

1. Вільно конвертована валюта вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн та застосовується у всіх видах міжнародного обігу. Нині лише обмежена кількість країн має повністю конвертовані валюти: США, країни Європи.

2. Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют і у міжнародних розрахунках використовується з обмеженнями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, мають частково конвертовану валюту.

3. Неконвертована валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території певної країни.

4. Клірингова валюта це розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

Валютний паритет – це законодавчо встановлене співвідношення між валютами двох країн:

до 1944 р. – на основі золота;

від 1944 до 1976 на основі долара США;

з 1976 року на основі СДР (колективна валюта МВФ)

з 1.01.1999 – введена євро (спочатку в безготівковий обіг, а потім і в готівковий)

По офіційному валютному паритету здійснюються розрахунки між національними банками і міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Структура валютного ринку

Валютний ринок має свою структуру.

1. За сферою поширення в складі валютного ринку виділяють:

1.1. Міжнародний валютний ринок - складається із пов'язаних між собою канальними чи супутниковими комунікаціями регіональних ринків. (На сучасному етапі існують такі регіональні ринки: Європейський з центрами в Лондоні, Цюриху, Франкфурті; Азіатський з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі; Американський з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі.) На міжнародному валютному ринку здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами національних ринків. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного;

1.2. Національні валютні ринки - складається в межах окремої країни і відрізняється за ступенем конвертованості національної валюти, ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій.

2. За принципами організації валютний ринок поділяється на:

2.1. Організований ринок - обіг валютних цінностей за принципами, визначеними національним законодавством;

2.2. Стихійний ринок - функціонує поза організованим валютним ринком для реалізації валютних операцій, заборонених законодавством.

3. Залежно від централізації валютний ринок може бути поділений на:

3.1. Біржовий ринок - концентрації валютних операцій в межах єдиного центру - валютної біржі. В Україні Українська міжбанківська валютна біржа як валютний центр функціонувала до 2000 року, після чого її статус був змінений на фондову біржу;

3.2. Позабіржовий ринок - торговельно-інформаційну систему, що об'єднує професійних учасників валютного ринку, які завдяки наявності комунікаційного зв'язку здійснюють між собою валютні операції. Позабіржовий валютний ринок в Україні функціонує у формі міжбанківського валютного ринку.

4. За характером валютних операцій:

4.1. Ринок конверсійних операцій - забезпечує обмін валют.

4.2. Ринок депозитних операцій забезпечує залучення валютних цінностей у грошовій формі та в банківських металах на депозитні рахунки фінансових установ з метою їх зберігання та нагромадження.

4.3. Ринок кредитних операцій акумулює операції з надання учасникам ринку кредитів в іноземній валюті та в банківських металах.

5. За формою валюти, якою торгують:

5.1. Ринок безготівкових операцій;

5.2. Ринок готівки.

Найбільш характерними ознаками для валютного ринку є висока конкуренція і ризикованість.

 

План

1. Необхідність кредиту. Передумови виникнення кредитних відносин.

2. Функції кредиту і принципи кредитування.

3. Види банківського кредиту.

4. Форми кредиту відповідно до Положення НБУ «Про кредитування».

5. Укладення кредитних договорів.

6. Економічний зміст і значення позикового відсотка. Чинники, що впливають на величину позикового відсотка.

7. Визначення кредитоспроможності позичальника.

Види банківського кредиту.

1. За термінами кредитування

а) короткострокові – до 1 року, видаються у разі тимчасових фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва і обігу;

б) середньострокові – до 3 років, видаються на оплату устаткування, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові – понад 3 роки, видаються для формування основних фондів, реконструкцію, модернізацію, розширення основних фондів, що вже діють, на нове будівництво і т.д.;

г) онкольні – позики до запитання, погашення яких банк може зажадати у будь-який час. Видаються першокласним позичальникам.

2. По забезпеченню:

а) забезпечені заставою (майно, цінні папери);

б) гарантовані (банками, фінансами або майном третіх осіб);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страховій компанії);

г) незабезпечені (бланкові)

3. За ступенем ризику:

а) стандартні;

б) з підвищеним ризиком.

4. За методом надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантовані (із заздалегідь обумовленою датою надання, з утриманням комісійних за зобов'язання)

5. За термінами погашення:

а) одночасні;

б) в розстрочку;

в) достроково (на вимогу банку або за заявою позичальника);

г) після закінчення обумовленого періоду.

6. Залежно від економічного змісту і призначення:

а) на комерційні цілі (для фінансування поточних потреб, для капітальних вкладень, для біржових спекуляцій);

б) споживчі (житлове будівництво, покупку товарів тривалого користування, оплата навчання, лікування і так далі)

ТЕМА 9

Страхові компанії.

Результатом діяльності страхових компаній є прибуток і резерви страхових внесків, як різниця між страховою премією і виплатою страхового відшкодування. Прибуток назавжди осідає в компанії, а резерви внесків використовуються як майбутнє зобов'язання перед власниками поліса.

Пенсійні фонди.

Організаційна структура ПФ відрізняється від структури інших кредитних установ оскільки не передбачає акціонерної, кооперативної або пайової форми власності. ПФ створюються в крупних корпораціях, які юридично і фактично є їх власниками. Управління фондом передається в трастові відділи комерційних банків або страховим компаніям. Формується фонд за рахунок внесків підприємців, робочих і службовців. Грошові кошти акумулюються на тривалі терміни (більше 10 років). Основою пасивних операцій є внески, а активних операцій – це вкладення в цінні державні папери або цінні папери корпорацій.

Ощадно-позичкові асоціації.

Це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. Їх ресурси складаються з внесків пайовиків. ОПА є конкурентами банків і страхових компаній в наданні кредитів. Це досягається невисокими відсотками, а також прагненням населення вирішити житлові проблеми.

Інвестиційні компанії.

Шляхом випуску власних акцій інвестиційні компанії залучають грошові кошти, які вкладають в цінні папери промислових і інших корпорацій. Вони здійснюють нарівні з іншими кредитними інститутами фінансування різних сфер економіки. Пасивними операціями є реалізація власних цінних паперів, активні – вкладення грошових коштів в акції різних корпорацій і компаній.

Фінансові компанії. Діють у сфері споживчого кредиту. Організаційні форми: акціонерна і кооперативна. Розрізняють два види акціонерних компаній:

- фінансування продажів в розстрочку;

- особисте фінансування (1-3 років).

Пасивні операції – випуск власних цінних паперів і отримання короткострокових кредитів у комерційних банків, активні операції – видача споживчих кредитів і вкладення в цінні державні папери.

Благодійні фонди. Створюючи благодійні фонди, крупні власники і корпорації фінансують освіту, охорону здоров'я, церкви, різні організації. Передача коштів до благодійних фондів здійснюється у вигляді крупних грошових надходжень і пакетів акцій. Пасивні операції складаються з благодійних надходжень, активні – вкладення грошових ресурсів в різні цінні папери і нерухомість.

Кредитні союзи. Призначаються для обслуговування фізичних осіб, об'єднаних по релігійному і професійного ознакам. Вони організовані на кооперативних засадах. Пасивні операції утворюються за рахунок пайових внесків у формі покупки особливих акцій, а також кредитів банку. По пайових внесках виплачуються відсотки. Активні – надання короткострокових кредитів і обслуговування незаможних верств населення.

Тема 10: Центральні банки

План

1. Організаційно-правові основи функціонування НБУ

2. Функції та операції НБУ

3. Грошово-кредитна політика НБУ.

 

Правління НБУ.

Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку. Заступники Голови НБУ входять до складу Правління НБУ за посадою.

Організаційна структура НБУ побудована за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням і включає:

• центральний апарат,

• філії (територіальні управління),

• розрахункові палати,

• Банкнотно-монетний двір,

• фабрика банкнотного паперу,

• Державна скарбниця України,

• Центральне сховище,

• спеціалізовані підприємства,

• банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Національний банк України як економічно самостійна державна установа здійснює видатки, як правило, за рахунок власних доходів.

Однак одержання прибутків не є метою діяльності Національного банку. Кошторис видатків Національного банку на кожний рік затверджується Радою НБУ.

Структура НБУ:

- центральний апарат

- Кримська і обласні управління НБУ, розрахункові центри при них

- регіональні відділення і розрахунково-касові центри в містах і районах.

 

Функції та операції НБУ

Основна функція -забезпечення стабільності грошової одиниці. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Інші функції:

1. Провідник грошово-кредитної політики. НБУ здійснює визначення та проведення грошово-кредитної політикивідповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного розвитку.

2. Емісійний центр країни. Національний банк України має монопольне право здійснювати емісію національної валюти України та організовувати її обіг.

3. Розрахунковий центр країни. НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами.

4. Валютний орган держави. НБУ є головним органом, який визначає валютну політику. Основною складовою валютної політики є складання платіжного балансу і балансу міжнародних інвестицій України. Представництво інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах.

5. Банк держави організує і здійснює через банківську систему касове обслуговування державного бюджету України. НБУ реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі.

6. Орган банківського нагляду. На НБУ покладено функцію контролю за дотри