Застосування захисних бар’єрів та в идів цивільного захисту: фізичного, постійно діючого функціонального, природного, комбінованого.

Захист населення у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу — одне з головних завдань цивільної оборони. У законі "Про цивільну оборону України" в статті 8 говориться." Адміністрація підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання надає своїм працівникам сховище, забезпечує засобами індивідуального захисту, сприяє здійсненню евакозаходів, створенню сил для подолання наслідків надзвичайних ситуацій та їх готовності до практичних дій, а також виконанню заходів з цивільної оборони. Сховище є найбільш надійним захистом від усіх ура-жальних чинників: високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів і уламків зруйнованих будинків і споруд тощо, а також засобів масового ураження і звичайних засобів ураження. Воно обладнане комплексом інженерних споруд, що забезпечують необхідні умови життєдіяльності протягом певного часу.

За місцем знаходження сховища бувають вбудованими (у підвалах будинків) івідокремленими (поза будинками), їх споруджують заздалегідь, у мирний час, але можуть будувати і в період загрози нападу або під час воєнних дій (швидкозведені).

За місткістю розрізняють малі сховища (150.—300 чол.), середні (300—600 чол.) і великі (понад 600 чол.).

Сховища мають фільтровентиляційні установки (ФВУ) промислового виготовлення.

Протигаз — пристрій для захисту органів дихання, очей і обличчя людини від отруйних, радіоактивних речовин, бактерій, що знаходяться в повітрі у вигляді газів, пари або аерозолів. Протигаз складається з фільтра для очищення забрудненого повітря та лицьової частини (маски), до якої він приєднується.

Сучасні повнолицьові маски, виготовляються із сучасних матеріалів. Широкий вибір модифікацій дозволяє використовувати їх для роботи зі змінними фільтрами, шланговими системами, дихальними апаратами на стисненому повітрі та апаратами примусової подачі повітря.

Сучасні панорамні маски які майже не обмежують поле зору, забезпечують надійний захист органів дихання і зору, зручні при одяганні та комфортні в експлуатації.

Для передачі інформації, команд і спілкування між газодимозахисниками у непридатному для дихання середовищі, панорамні маски обладнуються переговорними пристроями, які майже на 100% забезпечують передачу голосу.

Респіратор — прилад, призначений для захисту органів дихання від аерозолів (пил, дим, туман). Сучасні напівмаски широко використовуються у промисловості та ідеально підходять користувачам, які постійно піддаються на своєму робочому місці впливу високих концентрацій шкідливих речовин у вигляді пари, туману або газів. На відміну від повнолицьових масок вони не захищають органи зору, а лише органи дихання.

Статистика показує, що пожежі з великою кількістю людських жертв найчастіше трапляються в готелях, театрах, супермаркетах, ресторанах, нічних клубах, навчальних закладах, на підприємствах, які використовують легкозаймисті матеріали. При пожежах, для більшої частини загиблих, причиною смерті є не висока температура та полум'я, а дим і гази. Евакуаційний ковпаки (саморятівники) захищають від диму та газоподібних продуктів горіння, що виділяються при пожежі, а також від чадного газу. Саморятівник легко одягається та забезпечує ефективний захист очей та дихальних шляхів.

88. Загальні функції управління пов’язанні з прогнозуванням, плануванням, регулюванням, координацією і контролем. Управлінське рішення, його сутність, правове, організаційне, інформаційне та документальне забезпечення.

До основних функцій управління охороною праці належать:1 прогнозування і планування робіт;2 організація та координація робіт; 3 облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;4 контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОП; 5 стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці. Функція прогнозування та планування роботи з охорони праці, в основі якої лежить прогнозтичний аналіз, має вирішальне значення в системі управління охороною праці. Планування роботи з охорони праці поділяється на перспективне, поточне та оперативне. Перспективне планування вміщує найбільш важливі, трудомісткі і довгострокові заходи, виконання яких, як правило, вимагає сумісної роботи кількох підрозділів підприємства. Поточне планування здійснюється у межах календарного року через розроблення відповідних заходів у розділі «Охорона праці» колективного договору. Оперативне планування роботи з охорони праці здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві в цілому. Функція СУОП щодо організації та координації робіт передбачає формування органів управління охороною праці на всіх рівнях управління і всіх стадіях виробничого процесу, визначення обов’язків, прав, відповідальності та порядку взаємодії осіб, що приймають участь в процесі управління, а також прийняття та реалізацію управлінських рішень. Облік, аналіз та оцінка показників охорони праці спрямовані (відповідно до одержаної інформації) на розробку та прийняття управлінських рішень керівниками усіх рівнів управління (від майстра дільниці до керівника підприємства). Суть даної функції полягає у системному обліку показників стану охорони праці, в аналізі отриманих даних та узагальненні причин недотримання вимог НПАОП, а також причин невиконання планів з охорони праці з розробкою заходів, направлених на усунення виявлених недоліків. Контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОП забезпечує дійове управління охороною праці. Будь1яка система управління може надійно функціонувати лише при наявності повної, своєчасної і достовірної інформації про стан об’єкта управління. Одержати таку інформацію про стан охорони праці, виявити можливі відхилення від норм безпеки, а також перевірити виконання планів та управлінських рішень можна тільки на підставі регулярного та об’єктивного контролю. Стимулювання діяльності з охорони праці спрямовано на створення зацікавленості працівників в забезпеченні здорових та безпечних умов праці. У правлінське рішення – це свідомий акт організуючої діяльності суб’єкта управління, пов’язаний з вибором мети дії, а також шляхів, способів та засобів її досягнення. Підготовка й прийняття управлінського рішення передбачає: 1. висунення управлінських гіпотез; 2.оперування інформацією; 3.збирання, обробку, аналіз, оцінку управлінських гіпотез; 4.підготовку (розробка) варіантів рішення; 5.оцінку варіантів рішень, вибір оптимального варіанта; 6.оформлення вибраного варіанта у вигляді проекту рішення; 7.обговорення проекту рішення; 8.погодження проекту рішення із зацікавленими особами; 9.прийняття рішення (надання йому юридичної сили); 10.доведення рішення до організаторів виконання та виконавців.