Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін	Отримані навички
1. Медицина катастроф	організувати надання першої медичної, долікарської та першої лікарської допомоги пораненим.
2. Топографічна анатомія та оперативна хірургія	Застосовувати знання з хірургічної анатомії голови та шиї. Зобразити схематично методику оперативного втручання при наданні допомоги щелепно-лицевим пораненим. Демонструвати навички з накладання різних видів швів при наданні допомоги пораненим з травматичними ушкодженнями щелепно-лицевої локалізації.
3. Хірургічні хвороби	Описувати історію хвороби пораненого з травматичними ушкодженнями щелепно-лицевої локалізації. Демонструвати навички з проведення первинної хірургічної обробки ран щелепно-лицевої ділянки та шиї. Визначати стан, у якому перебуває поранений з травматичним ушкодженням щелепно-лицевої ділянки (травматичний шок, геморрагічний шок та ін.). Визначити характер вогнепального поранення, оглянути та обстежити пораненого, визначити чергу та порядок надання медичної допомоги пораненому, порядок та чергу евакуації пораненого.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ.

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін	Визначення
1. Воєнно-медична доктрина.	Це сукупність науково обґрунтованих принципів, що визначають систему та методи медичного забезпечення бойових дій військ у конкретних історичних умовах, які вміщують засоби та методи озброєної боротьби, рівень медичної науки та практики, стан сил та засобів, а також особливості театрів воєнних дій.
2. Медична обстановка.	Це сукупність факторів й умов, які характеризують сили та засоби медичної служби, зміст і об’єм майбутньої роботи, санітарно-епідемічний стан забезпечуваних військ і району їх бойових дій, а також інших факторів і умов, які можуть вплинути на підготовку та хід медичного забезпечення військ.
3. Медична сортування або тріаж.	Це розподіл потерпілих та хворих на групи, виходячи з потреби у першочергових і однорідних заходах (лікувальних, профілактичних, евакуаційних) в конкретній обстановці. Навіть для двох постраждалих, що одночасно поступили, необхідно проведення медичного сортування. При проведенні медичного сортування допускається гіпердіагностика. Основа сортування: єдині уявлення про діагностику, лікувальні заходи та прогнози результатів лікування. Мета сортування: забезпечити своєчасне надання медичної допомоги максимальному числу постраждалих в оптимальному об’ємі. Стан постраждалих дітей та вагітних жінок без видимих ушкоджень завжди оцінюється як важкий, евакуація та надання допомоги проводиться у першу чергу.
4. Етап медичної евакуації.	Це в воєнній медицині – медичні пункти та лікувальні заклади, що розгорнуті на шляхах евакуації з завданням прийому, медичного сортування постраждалих та хворих, надання їм медичної допомоги, лікування та підготовки їх до подальшої евакуації. в медицині катастроф – передбачено, як правило, розгортання лише двох етапів; перший – загони першої медичної допомоги, другий - лікарняна база.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Організаційна структура медичної служби Збройних Сил України;

2. Структура етапів медичної евакуації.

3. Оснащення етапів медичної евакуації.

4. Завдання стоматології екстремальних ситуацій.

5. Види медичної допомоги.

6. Сили медичної служби Збройних сил України відповідно до видів медичної допомоги.

7. Засоби медичної служби Збройних сил України відповідно до видів медичної допомоги.

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Оволодіти навичками організації надання медичної допомоги щелепно-лицевим пораненим на етапах медичної евакуації

2. Оволодіти навичками медичного сортування  щелепно-лицевих поранених.

3. Засвоїти навички надання медичної допомоги щелепно-лицевим пораненим на етапах медичної евакуації;

4. Провести курацію щелепно-лицевого пораненого.

5. ЗМІСТ ТЕМИ:

На оснащенні Збройних Сил держави повинні бути не тільки передові технології та нові види зброї, але й здоровий боєздатний контингент особового складу. Стан здоров’я військовослужбовців забезпечується проду­маною системою лікувально-профілактичних заходів у військах у мирний час та лікувально-евакуаційного забезпечення на період бойових дій. Військова стоматологія – галузь медицини, яка розробляє і впроваджує в практику форми і методи організа­ції надання усіх видів стоматологічної допомоги військовослуж­бовцям в специфічних умовах життя і бойової діяльності військ. Одним з провідних розділів військової стоматології є військова щелепно-лицева хірургія, яка в свою чергу є одним із основних розділів загальної військово-польової хірургії.

     У військовій стоматології можна чітко простежити виникнення та поступове становлення двох самостійних напрямків, які в теперішній час злились воєдино. Перший з них пов’язаний з організацією лікування щелепно-лицевих поранених, другий – з організацією лікування стоматологічних захворювань у військовослужбовців.

     В умовах ракетно-ядерної війни травматичні пошкод­ження щелепно-лицевої ділянки мають свої особливості перебігу, тому, що зростає тяжкість бойової хірургічної травми в зв’язку з оснащенням армій новими видами вогнепального, в тому числі високоточного, озброєння мінно-вибухової дії, запалюючими засобами і особливо ядерними боєприпасами. При організації хі­рургічної допомоги в сучасній ракетно-ядерній війні з багатофакторними ураженнями виникає ряд нових проблем. Необхідно пра­вильно поєднувати принципи спеціалізації хірургічної допомоги і комплектування лікувальних закладів кадрами лікарів, адже характер бойової травми (комбіновані ураження) примушує об’єд­нувати різні види спеціалізованої допомоги в стінах одного лікувального закладу.

           Під час Другої світової війни, не зважаючи на велику кількість поранених з важкими щелепно-лицевими ушкодженнями, ефективність їх лікування перевершила всі минулі війни. Це відбулося завдяки тому, що лікування поранених проводилося на основі єдиної воєнно-медичної доктрини, яка затверджувала наступні принципи:

1. Усі вогнепальні поранення є первинно бактеріально-забрудненими.

2. Єдиним надійним методом попередження розвитку інфекції є рання хірургічна обробка ран, яку слід проводити якомога швидше.

3. Ранньої хірургічної обробки ран потребує найбільша частина поранених.

4. Прогноз лікування і наслідків поранення є найкращим, якщо проведена рання хірургічна обробка рани.

5. Обсяг медичної допомоги, вибір лікувальних заходів і порядок евакуації залежить не тільки від суто хірургічних показань, але, головним чином, від бойової та медичної обстановки.

Під медичною обстановкою мається на увазі кількість поранених, що потрапляють на даний етап, та їх стан, кількість хі­рургів, наявність транспортних засобів та їх вид, медичне оснащення тощо.

     Однак слід зазначити, що принципи та методи лікування щелепно-лицевих поранених не залишались під час всієї війни незмін­ними.

    Під час війни вони вдосконалювались та змінювались, але завжди ці зміни відбувалися після попереднього обговорення на засіданнях та конференціях і випробовувалися в спеціалізованих медичних закладах.

Стали підлягати перегляду питання щодо проведення пластичних операцій на м’яких тканинах (пластика місцевими тканинами та філатовським стеблом), про значення первинного шва та пластинчатих швів. Були розширені показання для пластичних операцій у більш ранні терміни після поранення. Також було переглянуто і питання про кісткову пластику при дефектах щелеп та несправжніх суглобах нижньої щелепи.

У Велику Вітчизняну війну профільна медична допомога щелепно-лицевим пораненим була наближена до лінії фронту. Навіть на передових етапах – медична допомога в районі полку надавалася з врахуванням особливостей даної групи поранених (тамування спраги, накладення марлевих та стандартних пов’язок тощо).

     Вперше була здійснена евакуація щелепно-лицевих поране­них за призначенням. Починаючи з армійських СВПХШ, в яких пра­цювали кваліфіковані лікарі стоматологи, та закінчуючи спеціалі­зованими лікувальними закладами глибокого тилу, пораненим в обличчя та щелепи надавалася послідовна спеціалізована допомога.

     Після закінчення Другої світової війни питання щелепно-лицевої травматології розробляються і далі. Хірурги-стомато­логи розробляють нові, більш досконалі способи репозиції і фіксації уламків щелеп, методи обробки ран в умовах ураження радіоактивними речовинами тощо. Особливо великі заслуги з цього питання колективів наукових працівників під керівництвом Г.А.Васильєва, В.С.Дмітрієвої, О.І.Євдокимова, Я.М.Збаржа, О.О.Лімберга, Є.С.Малевича, М.М.Міхельсона, М.В.Мухіна, А.І.Рибакова, Ф.М.Хітрова, Ю.І.Бернадського та інших.

    Значним вкладом в розвиток травматології та відновлювальної хірургії в післявоєнний час стали дослідження, що присвячені лі­куванню щелепно-лицевих пошкоджень у поєднанні з радіаційними ураженнями (П.О. Григораш, В.С. Дмітріева, О.Т. Руденко, А.І. Рибаков, В.В.Фіалковський та інші).

    Поштовхом до подальшого розвитку щелепно-лицевої трав­матології стало запропонування нових хірургічних методів фіксації улам­ків щелеп, а також удосконалення внутрішньоротових дротяних та пластмасових шин.

Залишається актуальною проблема лікування потерпілих з опіками обличчя та їх наслідками, а також з комбінованими ураженнями.

При комбінованих радіаційних ураженнях відзначаються сво­єрідні особливості перебігу як променевої хвороби, так і раневого процесу.

Розвиток анестезіології та реаніматології відкрив нові можливості в боротьбі з травматичним шоком і розширив межі хірургічного лікування уражених в щелепно-лицеву ділянку.

     За останні роки з’явилися нові види вогнепальної зброї. Так, у В’єтнамі американці з 1965 року почали застосовувати для ураження живої сили так звані шарові (кулькові) бомби, кулі типу “Ремінгтон” (калібру 5,56 мм), зброю типу системи “Жироджет” з реактивними кулями, зброю типу “Спью” під патрон із стрілоподібними кулями, кулі типу ТНV.

При вибуху кулькової бомби із різних місць сферичного корпусу вилітає 300 крицевих кульок (діаметр 5,56 мм, вага 0,7 г), бомба має велику вражаючу силу і обумовлює множинні поранення. Поранення дуже небезпечні для життя і є складними для лікування.

     Кулі калібру 5,56 мм відзначаються тією особливістю, що при потраплянні в тканину вони перекидаються і рухаються в поперечному напрямку, викликаючи в глибині та в ділянці вихідного отвору велике руйнування тканин. Є також артилерійські снаряди, кожен з яких начинений невеликими стрілами (довжина 3-4 см, товщина 0,1-0,2 см) в кількості до 10 тисяч.

Вищевказані та інші нові види звичайної зброї характе­ризуються тим, що їх пошкоджуючи снаряди менші за діаметром та легші за вагою у зрівнянні з минулими, але вони володіють колосальною початковою швидкістю від 700 до 1500 м/с. Цим і пояснюється виникнення ранових каналів, часто з химерними напрямами та значними ушкодженнями тканин та органів.

Ці фактори неминуче нададуть ще більший вплив на способи ведення бойових дій, характер війни в цілому, структуру та масштаби бойових втрат.

В зв’язку з цим принципи організації допомоги пораненим в сучасних умовах війни повинні змінитися.

Застосування ракетно-ядерної зброї супроводжується ви­никненням за дуже короткі відрізки часу масових санітарних втрат у воєнному та фронтовому районах в кількості, яка знач­но перевищує ту, що мала місце в період Великої Вітчизняної війни.

За цих умов зміниться також структура та характер бойових уражень: на передньому плані будуть опіки, травми та комбіно­вані ураження (переважно радіаційні), збільшиться питома вага важкопоранених (шок, синдром довготривалого розтрощення, променеві ураження). Вогнепальні поранення при цьому втрача­ють своє домінуюче значення.

При масовому надходженні уражених виникає необхідність в маневрі силами та засобами медичної служби, в евакуаційному маневрі, який має своєю метою розосередження постраждалих між декількома етапами, яке проводиться на основі ретельного сорту­вання. Перевантаження найближчих до фронту (осередку ураження) етапів, на яких надається перша лікарська допомога, нерідко веде за собою скорочення показань до втручання (скорочення обсягу медичної допомоги). В даних випадках доводиться обме­жуватися лише заходами, які забезпечують безпосередню загрозу життю або тяжких ускладнень (допомога за життєвими показаннями).

Маневровий характер сучасної війни примусить часто змінювати місце медичних пунктів і польових медичних закладів, що також дуже утруднює хірургічну діяльність і вкрай обмежує можливості ранньої госпіталізації тяжко поранених.

В таких умовах для військової щелепно-лицевої хірургії важливе значення набувають такі методи терапії бойових ушкоджень, що виявляються найсприятливішими при самих тяжких умовах.

Чим ефективніші засоби ураження, чим більший потік ура­жених (в технічному відношенні), тим простішими (в технічному відношенні) повинні бути методи надання допомоги.

Важливим елементом організації хірургічної роботи кож­ного етапу медичної евакуації є “конвеєрний” принцип (О.О.Вишневський), згідно з яким увесь процес надання допомоги кожному потерпілому підрозділяється на кілька частин, вико­нується різними способами або окремими бригадами (зняття пов’язки чи підготовка операційного поля, хірургічне втручання, накладення шин та пов’язок тощо).

Конвеєрний принцип сприяє підвищенню пропускної можли­вості операційних та перев’язочних.

В умовах ракетно-ядерної війни ідея етапного лікування з евакуацією за призначенням зберігає своє значення, незважаючи на те, що конкретні форми призначення цього принципу можуть значно відрізняться від прийнятих під час Другої світової війни.

    Сучасні положення військово-медичної доктрини в галузі військово-польової хірургії полягають у наступному:

– обсяг медичної допомоги, порядок евакуації та вибір лікувальних заходів залежать не тільки від суто медичних показань, але й, основним чином, від бойових та медичних обставин;

– побудова системи лікувально-евакуаційних заходів проводиться з максимальним зменшенням кількості етапів медичної евакуації;

– об’єктивізація оцінки важкості поранення та стану пораненого введенням критеріїв прогнозу лікування;

– зберігання єдиного підходу до лікування ран;

– надання пріоритетного значення заходам невідкладної медичної допомоги, лікуванню шоку та поповненню крововтрати на усіх етапах медичної евакуації;

– спеціалізація хірургічної допомоги;

– при поєднаних, множинних і комбінованих ураженнях дотримання чіткої організації та послідовності в наданні хірургічної допомоги;

– зростання ролі реаніматологічної та анестезіологічної допомоги при лікуванні поранених на етапах медичної евакуації.

     Стоматологічну допомогу у воєнний час організовує Головне Військово-медичне управління Міністерства оборони України через Головного стоматолога Збройних Сил. При вій­ськово-медичному управлінні кожного фронту є штатний голов­ний стоматолог фронту, він же заступник головного хірурга фронту. Військово-медична служба України має сили та засоби, котрі дозволяють якісно і своєчасно надавати медичну допо­могу пораненим у щелепно-лицеву ділянку на полі бою та на етапах медичної евакуації.

     Допомога, пораненим у щелепно-лицеву ділянку, що надається на полі бою в осередку масових санітарних втрат називається першою медичною допомогою. Вона надається у вигляді само- та взаємодопомоги стрільцями-санітарами та санітарними інст­рукторами, а також особовим складом підрозділів, які проводять рятувальні роботи. Треба відмітити, що самодопомога серед поранених у щелепно-лицеву ділянку надається дуже рідко через складність визначення локалізації та розміру ушкодження і неспроможності накладання пов’язки на обличчя самим потерпілим. Для само- та взаємодопомоги усі військовослужбовці забезпечу­ються індивідуальними засобами профілактики та надання медич­ної допомоги. До них належать:

- пакет перев’язочний індивідуальний (ППІ);

- індивідуальний протихімічний пакет (ІПП);

- аптечка індивідуальна (АІ);

- таблетки для знезараження води (пантоцид, аквасепт).

Стрільці-санітари та санінструктори для розшуку та виносу поранених, надання першої медичної допомоги мають спеціальне оснащення:

          - сумка санітарна;

- сумка медична військова;

- лямка медична носильна та спеціальна.

Долікарська (фельдшерська) допомога надається фельдшером батальйону в безпосередній близькості від місця поранення, на медичному пункті батальйону (МПБ). Вона доповнює першу медичну допомогу. Проте можливості фельдшера по наданню допомоги, у тому числі і елементів стоматологічної допомоги, значно ширші. Для надання фельдшерської допомоги застосовується табельне оснащен­ня медичного пункту батальйону, а також медичне оснащення осо­бового складу. До комплектно-табельного оснащення МПБ належить:

– комплект ПФ - польовий фельдшерський;

– комплект Б-1 - перев’язочні засоби стерильні;

– комплект Б-2 – шини (дротяні – 10, Дітеріхса – 1);

– СМВ (сумки медичні військові);

– СС (сумки санітарів);

– аптечка військова (АВ),

а також лікарсько-медичні засоби, прилади (апарат штучної вентиляції легенів портатив­ний, кисневий інгалятор КІ-4, шини підборідні з головними пов’язками до них, шолом для поранених у голову, накидка медична на 10 осіб, та ін.). Слід підкреслити, що медичний пункт батальйону в обороні, коли він працює на місці, виконує функції етапу медичної еваку­ації.

Наступний етап медичної евакуації, де надається стомато­логічна допомога, це медична рота бригади (МедР).

В медичній роті (МедР) надається перша лікарська та кваліфікована допо­мога. У складі МедР крім лікарів загально-хірургічного та терапевтичного профілю є лікар-стома­толог. Головне завдання стоматолога МедР– надання стоматоло­гічної допомоги особовому складу полку. В період бойових дій стоматолог працює в складі операційно-перев’язочного взводу у операційному наметі або в складі сортувально-евакуаційного відділення у перев’язувальному наметі для легкопоранених, надає разом з лікарями загально-хірургічного профілю першу лікарську та кваліфіковану медичну допомогу, у тому числі і стомато­логічну. На оснащенні стоматолог МедР має комплект “3В” (зуболікарський кабінет), куди входить комбінована бормашина, розкладне зуболікарське крісло, повний набір стоматологічного інструментарію, необхідні пломбувальні матеріали, медикаменти для надання змішаного – терапевтичного та хірургічного прийому. При МедР є електростанція, що дає можливість використову­вати комбіновану бормашину як електричну. Комплект розрахова­ний на 1 стоматолога, по майну – на 1 місяць роботи (250 відві­дувачів). Вага – 48 кг. На МПП можуть залишатися хворі та поранені для лікування із строком видужання 3-5 діб. 

Наступним етапом медичної евакуації є лікувальні зак­лади шпитальної бази фронту (ШБ). На цьому етапі надається кваліфікована та спеціалізована медич­на допомога, проводиться подальше лікування щелепно-лицевих поранених на рівні сучасних досягнень щелепно-лицевої хірур­гії та травматології.

Спеціалізовану медичну допомогу особам з ушкодженнями та пораненнями щелепно-лицевої області надають в щелепно-ли­цевих відділеннях спеціалізованих шпиталів для поранених в голову, шию та хребет, в шпиталях для лікування легкопоранених (ВПШЛП), а також у стоматологічних відділеннях інших шпиталів бази фронту, в яких по­ранені з ушкодженнями щелепно-лицевої ділянки знаходяться на лікуванні з приводу основного, більш суттєвого поранення (ВПОШ, ВПХШ, СВПНхШ).

Значна роль відводиться стоматологічному загону фронту. Стоматологічний загін фронту призначений:

– для надання спеціалі­зованої допомоги щелепно-лицевим пораненим і хворим, які пере­бувають на лікуванні в шпиталях фронту;

– надання стоматологічної і зубопротезної допомоги особовому складу частин, з’єднань та установ;

– надання консультативної допомоги лікарям-стоматологам медичних підрозділів, частин і лікувальних закладів.

Стоматологічний загін очолює лікар-стоматолог. Склад загону:

– управління;

– основні підрозділи;

– підрозділи забезпечення.

Основні підрозділи в свою чергу мають також три підрозділи:

– стоматологічне відділення - базове (3 лікаря-стоматолога);

– зубопротезне відділення з зубопротезною лабораторією (3 ортопеда, 5 зубних техніків);

– десять пересувних стоматологічних відділень (у кожному 2 лікаря-стоматолога і зубний технік).

Обсяг роботи за 16 годин:

- стоматологічне відділення може санувати до 100 чоловік або надати стоматологічну спеціалізовану допомогу 30-35 поране­ним у щелепно-лицеву ділянку;

- зубопротезне відділення з зубопротезною лабораторією може надати зубопротезну допомогу 20 хворим або спеціалізовану медичну допомогу 30 пораненим у щелепно-лицеву ділянку;

- пересувне стоматологічне відділення може надати зуболікар­ську допомогу 6-7 хворим або спеціалізовану медичну допо­могу 20 пораненим і провести профілактичний огляд ротової порожнини 65 чоловікам з наступною санацією ротової порожнини 25 військовослужбовцям.

Пересувні стоматологічні відділення направляються в лікувальні установи передової шпитальної бази для надання допомоги щелепно-лицевим пораненим, санації ротової порожнини вій­ськовослужбовцям, хворим та пораненим. Ці відділення можуть направлятися у з’єднання, частини, де немає штатних стомато­логів для планової роботи по санації і протезуванню рото­вої порожнини.

Стоматологічний загін має 1 легковий і 12 вантажних авто­мобілів, 12 автопричепів, електростанцію на 4 кВт, аптеку з СДП. Загін, звичайно, знаходиться в районі розгорнутої тилової польової бази.

Характеристика комплектів, що є на осна­щенні цього етапу медичної евакуації:

1. Комплект ЗП – зубопротезний. Призначений для підготовки (лікування) ротової порожнини та зубів до протезування і уста­новки коронок. Розрахований на 1 лікаря-протезиста, по майну – на 1 місяць роботи (100 поранених і хворих). Маса 41 кг.

2. Комплект ЗТ-1 – зуботехнічний (обладнання). Призначений для обладнання зубопротезного відділення стоматологічного загону і зуботехнічної лабораторії військово-польового спеціалізова­ного шпиталю. Маса 57 кг.

3. Комплект ЗТ-2 – зуботехнічний (інструменти) і ЗТ-3 зуботехнічний (матеріали). Комплекти призначені для роботи зубо­протезного відділення стоматологічного загону і зуботехнічної лабораторії військово-польового спеціалізованого шпиталю. Розраховані на 1 зубного техніка та на 1 місце роботи (виготовлен­ня 300 зубів знімного і 120 зубів незнімного протезування). Маса комплекту ЗТ-2 – 50 кг, маса ЗТ-3 – 29 кг.

4. Комплект УЩЛ – укладка щелепно-лицева. Призначений для оснащення лікаря-стоматолога нейрохірургічної групи загону для надання спеціалізованої медичної стоматологіч­ної допомоги і щелепно-лице­вого відділення військового польового спеціалізованого шпиталю. Маса – 131 кг.

5. Комплект НЩ – набір стоматологічний щелепно-лицевий. Призначений для спеціалізованих хірургічних операцій у щелеп­но-лицевій ділянці і ротовій порожнині. Розрахований на 1 хірургічну бригаду з двох лікарів. Кількість місць – 2, маса – 12 кг.

Усі перелічені сили та засоби медичної служби, які здій­снюють надання стоматологічної допомоги щелепно-лицевим по­раненим, при їх раціональному та розумному використанні, доз­воляють якісно і своєчасно виконати поставлені завдання.

Медичне сортування – це розподіл поранених та хворих на групи за ознаками потреби в однорідних лікуваль­но-евакуаційних і профілактичних заходах відповідно до медич­них показань, обсягу медичної допомоги і прийнятого порядку евакуації.

Медичне сортування поранених здійснюється лікарями сортувально-евакуаційного відділення (СЕВ) медичної роти бригади. Основна мета медичного сортування в СЕВ – виділення із загального потоку поранених і хворих, які потребують медичної допомоги в МедР, і в першу чергу – невідкладної лікарської та кваліфікованої медичної допомоги та санітарної обробки, а також поранених і хворих, яким кваліфікована медична допомога може бути відстрочена і які в даних умовах підлягають подальшої евакуації в тил без направлення їх в інші функціональні підрозділи МедР.

Медичне сортування поранених в СЕВ медичної роти може бути організоване таким чином: санітарний інструктор-дозиметрист сортувального посту (СП), який обладнується на в’їзді на площадку МедР, зупиняє транспорт з пораненими, опові­щає особовий склад СЕВ, відкриває шлаґбаум, пропускає через нього 3-4 автомашини і розміщує їх на заздалегідь відведених місцях.

Потім починається попереднє медичне сортування. Для цієї мети організо­вується сортувальна бригада у складі 1 лікаря, 1 фельдшера (або 1 медсестра), 1 санітара-реєстратора і 2 санітарів-носіїв. Сортувальна бригада на даних опитування і огляду поранених і хворих, а також результатів дозиметричного контролю направляє:

– тих поранених, які підлягають ізоляції (інфекційні хворі та хворі з підозрою на заразні захворювання, особи з гострими реактивними станами) в ізолятор для інфекційних хворих або в психоізолятор;

– тих поранених, які потребують спеціальної обробки – у відділення спеціальної обробки;

– легкопоранених і хворих, які не потребують спеціальної обробки і не підлягають ізоляції – в сортувальну для легкопоранених і хворих;

– тяжкопоранених і поранених середнього ступеню тяжкості (тих, що на ношах), які не підлягають ізоляції і не потребують спеціальної обробки – на сортувальну площадку;

Далі поранені і хворі потрапляють до сортувальних площадок (СПл), які обладнуються на ділянці місцевості перед сортувальними наметами для роботи сортувальних бригад. СПл обладнуються підставками для розміщення поранених на ношах – “рядами Пірогова” та лавами для легкопоранених. На Спл поранені і хворі вивантажуються із транспортних засобів, розміщуються на ношах рядами і негайно оглядаються лікарем, який здійснює вибіркове сортування – насамперед виявляються особи, які потребують надання невідкладної медичної допомоги. Вони одразу ж направляються у операційну, протишокову палату або у перев’язувальну для тяжкопоранених.

  Якщо на МПП надходить багато поранених, то в сортувально-евакуаційному відділенні може бути створено дві бригади, одну з яких очолює лікар, а другу – найбільш досвідчений фельдшер (медсестра).

Поранені в щелепно-лицеву ділянку поділяються на такі групи:

І. Виходячи з потреби у санітарній обробці і необхідності в ізоляції:

1. мають потребу в частковій санітарній обробці;

2. підлягають ізоляції;

3.не мають потреби в санітарній обробці і ізоляці

II. Виходячи з потреби у медичній допомозі, місця і черзі її подання:

1. потребують медичну допомогу у перев'язочній;

2. не мають потреби у медичній допомозі або потребують медичну допомогу, яка може бути надана у приймально-сортувальній. Для поранених і хворих, які підлягають направленню у пере­в'язочну, призначається черга – у першу чергу, у другу чергу.

III. Поранені і хворі, які не мають потреби у медичній допо­мозі на МПП, а також ті, що отримали її, розподіляються на слідуючі групи:

1. підлягають евакуації;

2. підлягають поверненню у свої підрозділи.

Для поранених і хворих, що підлягають евакуації, додатково установлюється черга – у першу чи другу чергу, вид транспорту – санітарний автомобіль, пристосований автомобіль, санітарний літак, вертоліт і ін., спосіб транспортування (лежачи, сидячи), а при необхідності установлюється і місце у транспортному засо­бі (верхній, середній, нижній ярус). У процесі медичного сортування, що проводиться на сорту­вальному майданчику, усіх поранених та хворих ділять на групи:

До першої групи зараховують поранених, що потребують невідкладних заходів першої лікарської допомоги (поранені з кровотечею, асфіксією, шоком та ін.). Їх направляють безпосе­редньо у перев'язочну.

До другої групи відносять поранених, яким медична допомога може бути надана в приймально-сортувальній (наприклад, травмовані із закритим переломом верхньої щелепи при задовільному загаль­ному стані, які потребують дачу пиття за допомогою поїлки, з надітої на її носик гумової трубки). Після виконання вказаних вище простих заходів ця група поранених підлягає направленню в ОМедБ чи ОМЗ.

До третьої групи належать ті поранені, котрі без надання допомоги на МПП відправляються на наступний етап медичної ева­куації (наприклад потерпілий із закритим переломом виличної дуги і кісток носа при відсутності кровотечі).

До четвертої групи відносять легкопоранених, що підляга­ють поверненню в частини після надання медичної допомоги (наприклад, потерпілий з пораненням м'яких тканин обличчя без вираженої гематоми).

До п'ятої групи відносять тих поранених та хворих, що знаходяться в агонії, чи мають травми несумісні з життям (наприклад, пора­нення обличчя та шиї з розривом внутрішньої сонної артерії та некомпенсованою крововтратою).

До одягу пораненого чи хворого, який пройшов медичне сор­тування, прикріплюють сортувальну марку, в якій вказується, до якого функціонального підрозділу треба його направити. Сорту­вальна марка є основним орієнтиром для санітарів-носильників та медичного персоналу.

Етап медичної евакуації – це сили і засоби медичної служби, розгорнуті на шляхах медичної евакуації для прийому та сортування поранених і хворих, надання їм медичної допомоги, лікування та підготовки за показаннями до подальшої евакуації.

       Під видом медичної допомоги на етапі медичної евакуації розуміють визначений перелік лікувально-профілактичних заходів, що здійснюються при пораненнях та захворюваннях особовим складом військ та медичної служби на полі бою (катастрофи) та інших етапах медичної евакуації. Вид медичної допомоги визначається місцем її надання, підготовкою осіб, що надають допомогу і наявністю необхідного оснащення.

Об’єм медичної допомоги – сукупність лікувально-профілактичних заходів, що надаються пораненим і хворим на кожному етапі медичної евакуації відповідно до бойової і медичної обстановки.

У переліку лікувально-профілактичних заходів, визначених для даного виду медичної допомоги, по терміновості виконання відрізняють дві основні групи заходів: невідкладні заходи щодо життєвих показань, виконання яких провадиться в будь-яких обставинах; заходи, виконання яких може бути відстрочено.

Об’єм та порядок надання допомоги щелепно-лицевим пораненим на етапах медичної евакуації:

На полі бою стрільцями-санітарами та санітарними інст­рукторами, особовим складом підрозділів, які проводять рятувальні роботи здійснюється перша медична допомога у вигляді само- та взаємодопомоги індивідуальними засобами профілактики та надання медич­ної допомоги: тимчасова зупинка кровотечі, боротьба з асфіксією та її профілактика, перші протишокові заходи (введення наркотичних аналгетиків з АІ), накладання тимчасових пов’язок, одягнення протигазу, вивід та винесення поранених з полю бою. Треба відмітити, що самодопомога серед поранених у щелепно-лицеву область надається дуже рідко із-за складності визначити локалізацію та розмір пошкодження і неспроможності накладання пов’язки на обличчя самим потерпілим.

На МПБ надається долікарська допомога, яка включає у себе слідуючі заходи щодо лікування та попередження ускладнень щелепно-лицевих травм: боротьба з асфіксією; тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі (накладання пов’язки, джгута, затискача на судину); прийом пораненим антибіотиків (з метою профілактики раневої інфекції); прийом пораненим протиблювотних засобів (по показанням); введення знеболюючих засобів; зігрівання поранених, які знаходяться у шоковому стані, усунення спраги; можливе виконання транспортної іммобілізації за допомогою стандартних шин; контроль пов’язок, що були накладені раніше.

На МПП лікар-стоматолог надає першу лікарську допомогу: протишокова терапія; усунення асфіксії усіх видів; зупинка зовнішньої кровотечі; проведення новокаїнових блокад при переломах щелеп; виконання транспортної іммобілізації за допомогою стандартної шини Ентіна; усунення спраги; введення специфічного анатоксину проти правця при відкритих пошкодженнях ЩЛД (0,5 мл); введення антибіотиків, серцевих та знеболюючих ліків; контроль пов’язок, що були накладені раніше; заповнення первинної медичної картки, підготовка до евакуації.

В ОМедБ або ОМЗ лікарем-стоматологом надається кваліфікованамедична допомога щодо попередження і лікування ускладнень при щелепно-лицевій травмі, що передбачає виконання наступних заходів: усунення асфіксії; остаточна зупинка кровотечі; попередження та боротьба з травматичним шоком; хірургічна обробка ран обличчя та щелеп, опіків обличчя; накладання лігатурних пов’язок; харчування поранених; лікування легкопоранених (строк лікування до 10 діб); підготовка до подальшої евакуації.

В першу чергу надається невідкладна хірургічна допомога – операції по усуненню асфіксії, кровотечі, боротьба з шоком.

При переломах щелеп із зміщенням відламків необхідна тимчасова фіксація відламків за допомогою лігатурного зв’язування зубів. Протипоказання до цього виду фіксації: переломи обох щелеп та їх альвеолярних відростків; рухомість опірних зубів; набряк язика; загроза виникнення блювання; евакуація повітряним або морським транспортом.

В спеціалізованих шпиталях для поранених у голову, шию та хребет, в шпиталях для лікування легкопоранених, а також в стоматологічних відділеннях інших шпиталів надається спеціалізована медична допомога щодо попередження та лікування ускладнень при щелепно-лицевій травмі. Допомога передбачає: надання невідкладної допомоги по життєвим показанням пораненим, у яких виникли ускладнення при транспортуванні; профілактика і лікування виниклих ускладнень; проведення нескладних операцій по лікуванню контрактур щелеп, несправжніх суглобів; вичерпну хірургічну обробку ран кісткових та м’яких тканин з постійною іммобілізацією відламків щелеп; наступне лікування за допомогою ліків, дієти; надання терапевтичної та ортопедичної стоматологічної допомоги.

Поранені у щелепно-лицеву ділянку, що потребують довготривалого лікування, евакуюються в спеціалізовані шпиталі внутрішнього району країни, де виконуються складні оперативні втручання по лікуванню опіків обличчя та вогнепальних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки, що спрямовані на відновлення не тільки форми, але й функції органів щелепно-лицевої ділянки. Це операції по видаленню сторонніх тіл із важкодоступних ділянок, ангіопластика, ліквідація несправжніх суглобів, стійких контрактур і анкілозів СНЩС, лікування хронічних остеомієлітів щелеп та пластичне усунення деформацій і дефектів обличчя.