Запорізький педагогічний коледж

Запорізький педагогічний коледж

Психологія

(конспекти лекцій)

Запоріжжя

 2007

Укладач: Юрченко Т.М., викладач педагогіки та психології

 

Комп’ютерна верстка автора

 

Загальна психологія.

 

Розділ 1. Основи загальної психології.

 

Тема № 1: Предмет психології, її завдання.

План.

1. Психологія як наука та її завдання.

2. Поняття про психіку та психічні явища.

3. Наукове розуміння психіки як відображення навколишньої дійсності.

           

Ключові поняття: психологія, психіка, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості, відображення.

 

Психологія – походить від грецького слова „псюхе” – душа – наука про психіку людини, закономірності її прояву і розвитку.

       Завданням психології як науки є вивчення і пояснення психічних явищ.

       Завдання психології як навчальної дисципліни: ознайомлення з основами наукової психології для кращого розуміння людей та умілого керування поведінкою і діяльністю.

       Психологія пов’язана з іншими науками: філософією, анатомією, педагогікою, медициною, соціологією, історією і т.д.

       Психологія складається з окремих галузей: загальна психологія, вікова психологія, педагогічна психологія, соціальна психологія, психологія праці, медична, космічна, інженерна, патопсихологія, і т.д.

 

       Психіка – здатність відображати навколишній світ за допомогою центральної нервової системи.

Всі психічні явища поділяють на 3 групи:

1. Психічні процеси – окремі форми чи види психічної діяльності (Память, мислення, сприймання, уява, відчуття)
2. Психічні властивості – найбільш суттєві і стійкі психічні особливості людини (потреби, інтереси, здібності, темперамент, характер)
3. Психічні стани – особлива характеристика психічної діяльності людини за певний проміжок часу (сумнів, радість, гнів, творчий підйом, апатія і т.д.)

 

       Існують різні точки зору, які пояснюють природу психіки. Згідно матеріалістичної теорії матерія є первинна, а психіка є результат розвитку матерії, тобто є вторинною. Представники ідеалістичної теорії стверджують, що душа є вічною (первинною), яка існує і поза матерією, а матерія є вторинна.

        З точки зору теорії відображення психіка – це особлива властивість особливим чином організованої матерії (мозку) відображати навколишній світ.

        Відображення людиною об’єктивної дійсності і є пізнання цієї дійсності. Але кожен по своєму (суб’єктивно) відображає оточуючий світ (об’єктивну дійсність). Тому відображення – це суб’єктивний образ об’єктивної дійсності.

 

Тема № 2: Методи психологічних досліджень.

План.

1. Поняття про наукові методи вивчення психіки людини.

2. Характеристика методів психологічних досліджень.

Ключові поняття: методи вивчення психіки, спостереження, експеримент, тест, вивчення продуктів діяльності, бесіда, самоспостереження, соціометрія, констатуючий, формуючий експеримент.

 

Психіку вивчають за допомогою наукових методів: спостереження, експеримент, тести, бесіда, анкетування, аналіз продуктів діяльності, соціометрія і т.д. Обробка даних проводиться з використанням математичних методів (з використанням формул).

       Спостереження – цілеспрямоване вивчення людини в природніх умовах. Буває короткочасне і довготривале. Обов’язково мати мету спостереження і проводити його систематично.

       Експеримент – вивчення психіки людини шляхом активного впливу дослідника на психічну діяльність досліджуваного.

Буває:

1. Лабораторний (з використанням спеціальних приладів в лабораторіях)
2. Природній (в звичайних ситуаціях, але зі зміненням деяких умов).

Буває:

1. Констатуючий – з метою виявлення наявних особливостей.
2. Формуючий – формування певних особливостей людини.

       Тест – психологічне випробування, в результаті якого намагаються дати кількісну характеристику тим чи іншим сторонам особистості.

       Бесіда – система продуманих питань і передбачуваних можливих відповідей. Питання повинні бути чіткими, послідовними, лаконічними, не містити подвійної відповіді. Важливо створити атмосферу доброзичливості і довіри між дослідником і досліджуваним.

       Анкетування – різновид бесіди, але в письмовій формі.

       Аналіз продуктів діяльності – аналіз малюнків, творів, виробів, зошитів, щоденників і т.д.

       Соціометрія – метод вивчення взаємин між членами групи, мікро груп, статусу кожного члена в групі. 

 

Тема № 3: Мозок і психіка.

План.

1. Загальне поняття про будову нервової системи.

2. Мозок як орган психіки.

3. Рефлекторна діяльність мозку.

4. Нервові процеси в корі великих півкуль головного мозку, їх динаміка.

5. Поняття про першу та другу сигнальні системи.

 

Ключові поняття: мозок, нервова система, рефлекс, нервові процеси, гальмування, збудження, іррадіація і концентрація нервових процесів, взаємна індукція, рефлекторна діяльність, системність, перша, друга сигнальна система, динамічний стереотип.

 

Мозок є основним органом психіки.

       Процеси, які відбуваються в корі головного мозку – збудження і гальмування – є матеріальною основою психіки.

       Збудження – утворення нових систем тимчасових нервових зв’язків.

       Гальмування – протилежний процес – блокування нервових зв’язків, припинення збудження.

 

Закони нервових процесів:

1. Закон іррадіації і концентрації збудження і гальмування: під впливом подразника збудження поширюється (іррадіює) по корі великих півкуль. В той же час виникає гальмування, яке направляє збудження до певного пункту. Те ж саме відбувається і з гальмуванням.
2. Закон взаємної індукції: коли в одній ділянці кори великих півкуль виникає збудження, то в інших ділянках – гальмування (негативна індукція). А якщо в одних ділянках виникає гальмування, то в сусідніх виникає збудження (позитивна індукція).

 

       Якщо нервові зв’язки закріплюються в результаті багаторазового повторення, то вони відтворюються без особливих зусиль. Утворюється динамічний стереотип (термін І.Павлова) – усталена система тимчасових нервових зв’язків, що закріпилися в результаті повторень.

 

       Перша сигнальна система (за І.Павловим) – це реакція мозку на зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові подразники. Вона є і у людей, і у тварин.

       Друга сигнальна система – реакція на слова і словосполучення. Є лише у людей.

 

План.

1. Форми розвитку психіки.

2. Психіка і свідомість. Суспільно - історичний характер свідомості.

3. Структура свідомості.

Ключові поняття: подразливість, інстинкт, навичка, інтелектуальна поведінка тварин, свідомість.

 

           

 

        

       Психіка є результатом еволюції матерії.

Форми розвитку психіки:

1. Подразливість – здатність реагувати на вплив середовища переміщенням у просторі. (Черв’як, амеба)
2. Інстинкт – складна вроджена дія тварин, за допомогою якої вони задовольняють свої потреби. (Інстинкт захисту своїх малят, самозбереження, розмноження). Вони основані на безумовних рефлексах.
3. Навички – способи поведінки, набуті в індивідуальному житті і закріплені в результаті вправ.(Дресирування тварин, привчання їсти в одному місці). В їх основі – система умовних рефлексів. Якщо рефлекс не підкріплюється, то навичка згасає.
4. Інтелектуальна поведінки тварин – найпростіша форма мислительної діяльності, основана на встановленні зв’язків між предметами. Характерна для вищих тварин (мавпи, дельфіни, собаки).
5. Свідомість – вища форма розвитку психіки, яка виникла в процесі суспільної діяльності при постійному спілкуванні за допомогою мови. Характерна для людини.

       Отже, в процесі індивідуального життя з метою пристосування до навколишнього середовища зменшується роль вроджених і зростає роль набутих форм поведінки.

 

Структура (характеристика) свідомості:

1. Містить сукупність знань(со-знание).

2. Розрізнення суб’єкта і об’єкта („я” і не „я”).

3. Цілеспрямованість діяльності людини.

4. Включає ставлення до навколишнього за допомогою емоцій і почуттів.

                   Свідомість має суспільну природу:

1. Вирішальними умовами для формування свідомості є праця і мовлення.
2. Під впливом зміни умов життя і діяльності відбуваються зміни і в свідомості людини.

 

План.

1.Поняття індивід, особистість, індивідуальність.

2. Властивості особистості.

3.Структура особистості.

4. Спрямованість особистості. Формування особистості.

5. Фактори формування особистості.

6. Поняття про групи, їх види.

7.Структура міжособистісних відносин в групах та колективах.

Ключові поняття: особистість, індивід, індивідуальність, спрямованість особистості, потреби, мотиви, інтереси, ідеали, переконання, світогляд, самосвідомість, група, формальна група, неформальна група, колектив, соціограма, соціоматриця, ділові, особистісні взаємини, статус, самооцінка, лідерство, референтна група.

       Практичне заняття: Соціометричне дослідження відносин у групах: складання та аналіз соціоматриці та соціограми групи. Визначення статусу особистості в групі.

 

 

Людина народжується вже людиною. У маляти, яке з’являється на світ, конфігурація тіла забезпечує можливість прямого ходіння, структура мозку забезпечує можливість розвитку інтелекту і т.д., чого не має в маляти жодної тварини. Сказаним стверджується факт належності маляти до людського роду, що фіксується в понятті „індивід”.

       Отже, поняттям „індивід” фіксується належність до людського роду.

       Людина є не лише біологічною істотою, а й соціальною, тобто повноцінною людиною вона стає в процесі взаємодії з іншими людьми, тобто перебуваючи в соціумі.

       Особистість – людина, розглядувана як суспільна, соціальна істота.

При цьому беремо до уваги достатній рівень соціального розвитку (немовлята і психічно хворі люди не є особистостями).

       „ Особистість – це будь-яка людина, наділена свідомістю; людина, яка досягла певного рівня розвитку” (Л.І.Божович)

       Перше народження особистості відбувається в 2-3 роки, коли дитина починає усвідомлювати себе, виділяти себе з навколишнього світу. Друге народження особистості проходить, коли в людини сформувався світогляд, система цінностей, відношення до навколишнього.

       Біологічне входить в особистість і стає соціальним. Людську особистість формують соціальні відносини. Відомі випадки віддаленості людини від соціуму (мауглі, „таежный человек”), тоді особистість не формується.

       Не буває двох однакових людей.

       Індивідуальність – це поєднання психологічних якостей особистості, які складають її своєрідність, її своєрідність, її відмінність від інших особистостей.

       Особистість неповторна в своїй індивідуальності.

           

       Що ж характеризує особистість?

3 психологічні характеристики, властивості особистості:

1. Стійкість властивостей особистості – при всій пластичності проявів особистості виступає відносна постійність її психічного складу.

2. Єдність особистості – кожна риса залежить від її співвідношення з іншими якостями.

3. Активність особистості – багатогранна діяльність, спрямована на пізнання, зміну навколишнього світу, своєї природи.

 

       Виділяють три великих блока, які складають структуру особистості:

1. Спрямованість особистості – система її відношень до навколишнього світу.
2. Можливості особистості.
3. Стиль, психологічні особливості поведінки особистості.

 

Структура особистості

За К.К.Платоновим

1. Підструктура спрямованості (ставлення та моральні якості особистості)
2. Підструктура соціального досвіду (знання, уміння, навички, звички, набуті в індивідуальному житті через навчання)
3. Підструктура форм відображення (індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які формуються в процесі соціального життя)
4. Біологічно зумовлена підструктура (темперамент, статеві і вікові особливості).

За С.Л.Рубінштейном

1. Спрямованість – виявляється в потребах, інтересах, переконаннях, мотивах діяльності, свідомості.
2. Знання, уміння, навички – здобуваються в процесі життя і пізнавальної діяльності.
3. Індивідуально-типологічні особливості особистості – проявляються в темпераменті, характері, здібностях.

 

За А.В.Петровським

1. Внутрішньоіндивідна підсистема, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності.
2. Інтеріндивідна підсистема, яка виявляється у спілкуванні з іншими людьми і в якій особистісне виступає як прояв групових взаємовідносин, а групове – в конкретній формі проявів особистості.
3. Надіндивідна підсистема визначається „внесками”, що їх робить особистість в інших людей.

       Самосвідомість – це усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок.

       Результатом процесів самосвідомості є „Я-концепція” особистості – це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає:

       а) усвідомлення своїх особливостей (фізичних, інтелектуальних і т.д);

       б) самооцінку;

       в) суб’єктивне сприймання зовнішніх факторів, які впливають на особистість.

       Виділяють „Я-ідеальне”, „Я-реальне”, „Я-минуле”, „Я-фантастичне”, „Я-динамічне” і т.д.

       Центральним компонентом „Я-концепції” є самооцінка особистості – це та цінність і значущість, якої надає людина окремим сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки та загалом собі. Вона формується на основі оцінок оточуючих, оцінок результатів власної діяльності, на основі співвіднесення реального та ідеального уявлення про себе.

       Самооцінка може мати:

 а) різний рівень усвідомлення (усвідомлена, частково усвідомлена, неусвідомлена);

б) адекватності (адекватна, завищена, занижена);

в) особливості будови (конфліктна, безконфліктна).

       Перше народження особистості відбувається в 2-3 роки, коли дитина починає виділяти себе з навколишнього світу, усвідомлювати себе.

        Друге народження особистості відбувається, коли у людини сформувався світогляд, система цінностей, ставлення до себе і до навколишнього світу – в юнацькому віці.

       Формування особистості – це процес становлення особистості під впливом різних факторів.

Фактори формування особистості:

1. Соціальний (соціум) – сім’я, однокласники, друзі, вчителі і т.д.
2. Біологічний (спадковість) – тип нервової системи, задатки, стан здоров’я і т.д.
3. Навчання і виховання як цілеспрямовані і організовані процеси.

       Всі фактори в певній мірі впливають на процес формування особистості, та ще й активність самої особистості.

           

Теорії особистості:

Біхевіористична (Б.Скіннер) – визначальна роль впливу на людину її соціального оточення. Розглядав поведінку людини як механічні реакції організму на стимули оточення, ігноруючи свідомість. S      R

Психоаналітична ( З.Фрейд) – стійкі особистісні характеристики формуються в дитинстві, а потім у різних варіантах відтворюються в дорослій поведінці. Вчинки людини пояснюються через дитячі стереотипи. Рушійною силою поведінки людини вважав несвідомі біологічні потяги та інстинкти.

Аналітична (К.Юнг) – впродовж життя людина знову і знову повертається до старих проблем і питань.

Гуманістична теорія самоактуалізації особистості (А.Маслоу) – особистісне зростання є задоволення все більш високих потреб. Вищі потреби не виникають, якщо не задовольняються нижчі потреби. По рівню розвитку потреб можна стверджувати про рівень розвитку особистості.

Піраміда потреб:

1. Фізіологічні: потреба у їжі, воді, сні, одязі, житлі і т.д.
2. Потреба у безпеці: соціально-економічна стабільність, захищеність у країні, на вулиці, вдома, в коледжі.
3. Потреба у спілкуванні, дружбі, любові: бути в групі не ізольованим, мати друзів, бути коханим, кохати.
4. Потреба поваги і самоповаги: значущість для інших, визнання.
5. Потреба самовдосконалення і само актуалізації: постійно „рости”, реалізувати в повній мірі свої можливості, досягти найвищого на що здатен.

 

 

       Група – спільність людей, об’єднаних за певною ознакою (місце проживання, навчання, інтереси і т. д.)

Види груп

1. За кількістю:
• Малі (2 – 30-40 чол.)

 Здійснюється безпосередній контакт між її членами в процесі досягнення поставленої мети.

• Великі (від 40 чол.)

Безпосередній контакт може здійснюватися не між усіма членами групи, можуть бути і незнайомі між собою люди.

1. За формою існування:
• Умовні (відмінники коледжу, фермери району)

Її члени не взаємодіють як єдине ціле.

• Контактна (малі групи)

Її члени вступають у реальні взаємовідносини, виконують спільну діяльність.

1. За способом творення:
• Офіційні (формальні)

Є офіційно визнаною (наказ, розпорядження), визначається її склад, термін існування.

• Неофіційні (неформальні)

Виникає на основі спільних інтересів, симпатій. Тісний контакт між її членами. Її склад може змінюватися.

1. За рівнем згуртованості:

1. Дифузна (конгломерат) (лат. – скупчення)

Майже не згуртована, існує недовго, склад її членів випадковий, мета діяльності не спільна, а однакова.

2. Асоціація (кооперація) (лат. – з’єднання, співпраця)

Відносно згуртована, має постійним основний склад, існує відносно тривало, майже завжди є розподіл ролей, що допомагає ефективніше здійснювати спільну діяльність. Мета діяльності однакова, а мотиви різні.

3. Колектив – є спільна мета, яка має соціально-прийнятне спрямування, спільна діяльність, спільні інтереси, домінування збігу мотивів діяльності.

Корпорація – досить згуртована, але її діяльність має асоціальне спрямування. Вона є замкнутою, ізольованою від інших груп.

       Серед різних видів груп виділяють референтну (еталонну) групу – це група, норми якої є зразком для особистості. Члени референтної групи користуються повагою і на їх думку орієнтуються інші члени групи.

 

       Міжособистісні взаємовідносини – стосунки, які виникають між членами групи в процесі їх взаємодії.

1. Ділові

2. Особистісні

3. Гуманні

4. Асоціальні

5. Нейтральні

       Група і окрема особистість в цій групі впливають одне на одного.

       Особистість знаходиться під впливом групи і починає до неї пристосовуватися.

       Конформізм – зовнішня згода особистості з групою при внутрішній незгоді. (для уникнення конфліктів особистість підкоряється групі)

       Нонконформізм – зовнішня незгода з думкою групи при внутрішній незгоді. (так починається відчуженість особистості від групи, ізольованість. Назріває конфлікт між групою і особистістю або внутрі самої особистості. Для уникнення конфлікту поступається вся група одній особистості. Так починається підкорення всієї групи однією людиною).

       Гармонійні стосунки

       Статус – ставлення до особистості з боку членів групи.

 Він може бути високим, низьким і середнім (соціометричні зірки, високо статусні, середньо статусні, низько статусні, ізольовані, відторгнуті, ізгої). Під впливом статусу у людини формується самооцінка (завищена, занижена, адекватна).

       В групі є лідери – особистості, які здатні впливати на окрему особистість чи на групу, має високий статус в групі (формальні, неформальні). Для визначення неформальних лідерів, вивчення неформальної структури групи, між особистісних взаємин та статусу кожного члена групи використовують метод соціометрії.  Соціометрична матриця – таблиця результатів соціометрії. Соціограма – графічне позначення мікрогруп.

       Референтометрія – виявлення референтної групи (думки яких людей є значущими для особистості стосовно оцінки її якостей, думок, способів поведінки).

           

План.

1. Поняття про діяльність.

2. Структура діяльності.

3.Поняття про вміння, навички, звички. Процес утворення вмінь та навичок. Виховання позитивних звичок.

4. Характеристика видів діяльності людини.

Ключові поняття: діяльність, дія, вміння, навички, звички, вправа, інтерференція, перенесення навички, спілкування, ігрова, навчальна, трудова діяльність, стиль діяльності.

 

Діяльність – внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.

       Діяльність – у людини, а у тварин – поведінка.

       Складова частина діяльності, її окремий акт – дія. Дії бувають практичні і розумові.

       Свідомість формується і проявляється лише в діяльності.

       Будь-яка діяльність керується свідомістю.

       Процес переходу від внутрішньої діяльності до зовнішньої – екстеріоризація ( наприклад, розвиток усного мовлення), а перехід зовнішньої діяльності у внутрішній план – інтеріоризація ( наприклад, формування моральної поведінки).

       Психологічну теорію діяльності розробляли психологи: Л.С.Виготський висунув ідею про вирішальну роль діяльності в психічному розвитку дитини. Згідно з уявленнями О.М.Леонтьєва, до структури діяльності входять компоненти: потреби, мотиви, задачі, дії, операції. С.Л.Рубінштейн розробляв принцип єдності свідомості і діяльності – психіка людини не тільки проявляється, а й формується в діяльності.

Структура діяльності

1. Усвідомлення мотивів, мети і цілей діяльності;

Мета – те, заради чого діє людина (кінцевий результат), мотив – те, чому діє людина (причина).

1. Планування роботи – вибір найраціональнішого способу дії;
2. Виконання діяльності (супроводжується поточним контролем і перебудовою діяльності в разі необхідності);
3. Перевірка результатів, виправлення помилок, якщо були, співставлення одержаних результатів із запланованими;
4. Підведення підсумків роботи, її оцінка.

       В результаті діяльності формуються уміння і навички.

       Уміння – здатність усвідомлено виконувати певні дії. Вони формуються на основі знань, але не завжди.

       Навички – автоматизовані або частково автоматизовані дії.

       Уміння і навички формуються шляхом виконання вправ. Вправа – багаторазове повторення дій для їх усвідомленого удосконалення. В основі формування умінь та навичок лежить динамічний стереотип.

       Навички між собою взаємодіють. Позитивний вплив раніше сформованої навички на формування наступної – перенесення навички.( робота на друкарській машинці полегшує формування навички роботи на комп’ютері). Негативний вплив навички на формування наступної – інтерференція ( переучуватися важче, ніж вчитися).

       Звичка – потреба людини виконувати певну дію. Звички бувають корисні і шкідливі.

       Для формування навички необхідна поставлена мета, а звичка може формуватися ненавмисно. В основі формування звичок лежить теж динамічний стереотип.

 

Види діяльності

1. Навчальна діяльність – вид діяльності, спрямований на засвоєння знань, формування умінь та навичок. Є провідним видом діяльності для школярів.
2. Трудова діяльність – вид діяльності, спрямований на створення матеріальних і духовних цінностей. Є провідним видом діяльності для дорослих.
3. Ігрова діяльність – вид діяльності, спрямований на процес гри, а не на кінцевий результат, в якій відтворюється праця, навчання та суспільний досвід. Є провідним видом діяльності для дошкільників.
4. Спілкування – особливий вид діяльності, яким супроводжуються попередні види діяльності. Є провідним видом діяльності для дітей першого року життя.

 

Тема № 7: Увага.

План.

1. Поняття про увагу та її фізіологічні основи.

2.  Значення уваги в житті та діяльності людини.

3. Види уваги.

4. Властивості уваги.

5. Причини нестійкості уваги. Неуважність та її види.

Ключові поняття: увага, зовнішня, внутрішня увага, мимовільна, довільна, післядовільна увага, стійкість, розподіл, обсяг, переключення, неуважність, нестійкість уваги.

 

       Регуляція будь-якої діяльності здійснюється завдяки увазі. Увага є запорукою успішного виконання діяльності.

       Увага – властивість нервової системи спрямовувати свідомість на певних об’єктах чи діяльності при відволіканні від всього іншого.

       Фізіологічні основи уваги (за І.Павловим) – закон взаємної індукції – в корі великих півкуль виникає збудження, при цьому всі інші центри гальмуються.

Види уваги:

1. Мимовільна – зосередженість на об’єкті без свідомо поставленої мети і вольових зусиль, а лише через зацікавленість.
2. Довільна – зосередженість на об’єкті, яка регулюється свідомо поставленою метою і супроводжується вольовим зусиллям.
3. Післядовільна – вид уваги, який виникає як довільна, а потім стає мимовільною, тобто регулюється свідомо поставленою метою, але без вольового зусилля (наявний пізнавальний інтерес).

Форми уваги:

1. Зовнішня – спрямованість на навколишній світ.
2. Внутрішня – спрямована на власний організм.

Властивості уваги:

1. Концентрація – виділення певних об’єктів, зосередженість на них і виключення з поля зору всіх інших об’єктів.
2. Стійкість – тривале утримання уваги на певному об’єкті.
3. Розподіл – можливість утримувати в полі уваги одночасно декілька об’єктів.
4. Обсяг (об’єм) – кількість об’єктів, яку людина може сприйняти за одиницю часу.
5. Переключення – перехід уваги з одного об’єкта на інший.
6. Коливання – зміни, які відбуваються в силі уваги.

       Персеверація – явище, пов’язане з труднощами переключення уваги.

       Нестійкість уваги – коротке утримання уваги на певному об’єкті чи виді діяльності.

Причини нестійкості уваги:

1. Вікові особливості (дошкільники та першокласники).
2. Відволікаючі фактори.
3. Непосильна, нецікава, невмотивована діяльність.
4. Індивідуальні особливості (невихованість, недисциплінованість).

       Неуважність – психічний стан, який характеризується нестійкістю уваги, поверховою зосередженістю. Неуважність може перейти в якість особистості.

Види неуважності:

1. „Клейка” увага – надзвичайна концентрація та важке переключення (зосередилась на одному і неуважна до всього іншого).
2. „Порхаюча” увага – невелика концентрація і швидке переключення – є характерною для людей похилого віку.
3. Дитяча неуважність – легке переключення і невеликий обсяг.
4. Фізіологічна неуважність – перевтомлення, кисневе голодування, шоковий стан.

Розвиток уваги у дітей.

1. Розвиток вольових зусиль.
2. Чітка організація діяльності, уроку.
3. Підтриманні зацікавленості (таємничий голос, цікаві завдання, наочність).
4. Розвиток спостережливості.
5. Врахування індивідуальних особливостей дітей.
6. Використання спеціальних вправ.

 

Тема № 8: Відчуття.

План.

1.Поняття про відчуття та їх значення у пізнавальній діяльності людини.

2. Види відчуттів.

3.Фізіологічні основи відчуттів.

4. Загальні властивості відчуттів.

5.Закономірності відчуттів.

Ключові поняття: відчуття, аналізатори, дистантні і контактні відчуття, якість, інтенсивність, тривалість, просторова локалізація, сенсибілізація, синестезія, чутливість, пороги чутливості, види відчуттів, адаптація, компенсаторні можливості відчуттів, екстероцептивні, інтероцептивні, пропріоцептивні відчуття.

 

       Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів та явищ, безпосередньо діючих в даний момент на органи чуття.

       Відчуття є первинною формою орієнтування організму у навколишньому середовищі.

Значення відчуттів для людини:

1. Відчуття є джерелом знань про навколишній світ і пов’язують організм з навколишнім середовищем.
2. Викликають певні емоції щодо навколишнього світу.
3. Допомагають орієнтуватися у навколишньому середовищі.
4. Стимулюють до діяльності або утримують від неї.

       Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на певний аналізатор. За допомогою аналізаторів утворюється зв’язок головного мозку з навколишнім світом. Таким чином утворюється система внутріаналізаторних зв’язків.

       Аналізатор є органом відчуття. Він має будову (за І.П.Павловим):

1. Периферичний відділ (рецептори) – органи чуттів (око, вухо) та закінчення чутливого нерва – сприймають інформацію.
2. Провідниковий відділ – складається з нервових клітин, які проводять інформацію.
3. Центральний відділ – відповідні зони кори головного мозку, в яких виникають відчуття.
4. Орган чуття, в якому починалося відчуття і тут воно закінчується, тобто орган відчуття є навперемінно рецептором та ефектором (принцип зворотнього зв’язку, відкритий і.М.Сєченовим).

       Якщо пошкоджено хоч один із відділів, аналізатор не працює.

       Аналізатори бувають:

1. Зовнішні (рецептори на поверхні тіла);
2. Внутрішні (рецептором у внутрішніх органах і тканинах).

Класифікація відчуттів.

1. За наявністю контакта рецептора з подразником:
• Контактні (смакові, тактильні)
• Дистантні (зорові, слухові)
2. За розташуванням рецепторів:
• Екстероцептивні – рецептори зовні тіла (зорові, нюхові)
• Інтероцептивні – рецептори на внутрішніх органах (голоду, спраги)
• Пропріоцептивні – рецептори у рухових апаратах і дають інформацію про рух і положення тіла в просторі (кінестезичні, статичні)
3. Відображають зовнішній світ:
• Зорові
• Слухові
• Смакові
• Нюхові
• Дотикові
4. Відображають стан організму:
• Кінестезичні – відчуття руху і положення частин свого тіла (йдете чи стоїте, рука опущена чи піднята, дістати рукою до вимикача, не мацаючи, положення язика при вимові звуків)
• Статичні – відчуття положення тіла в просторі, відчуття рівноваги. Рецептори знаходяться у вестибулярному апараті.

Загальні властивості відчуттів:

1. Якість – властивість, о відрізняє одне відчуття від іншого.
2. Інтенсивність – сила, з якою протікає відчуття.
3. Тривалість – проміжок часу, за який відбувається відчуття.
4. Просторова локалізація – місце знаходження подразника.

 

       Чутливість – здатність аналізатора відчувати подразнення різної сили і інтенсивності.

       Пороги чутливості – межі у силі подразнень, в яких можуть виникати відчуття.

       Нижній поріг чутливості – подразнення мінімальної сили, здатне спричинити відчуття. (Чим нижчий, тим аналізатор чутливі ший)

       Верхній поріг чутливості – подразнення максимальної сили, здатне спричинити відчуття.

       Відносний поріг (поріг розрізнення) – мінімальна різниця у силі двох подразників, яка викликає ледь помітну різницю у відчуттях.

       Співвідношення між силою подразника і інтенсивністю відчуття вивчали німецькі вчені Вебер і Фехнер. Вона відкрили основний психофізичний закон відчуттів – якщо сила подразника зростає в геометричній прогресії, то інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії.

       Залежність між порогами і чутливістю аналізатора – чим менша величина порогу, тим вища чутливість аналізатора і навпаки.

 

Тема № 9: Сприймання.

План.

1. Поняття про сприймання.

2.  Фізіологічні основи сприймань.

3.  Види сприймань.

4.  Властивості сприймань.

5. Значення сприймань у пізнавальній діяльності людини.

Ключові поняття: сприймання, предметність, цілісність і структурність, константність, осмисленість, вибірковість, ілюзії, об’єкт і фон сприймання, види сприймань, перцепція, аперцепція, перцептивні дії.

 

       Відчуття дають нам окремі властивості предметів та явищ, але в навколишньому середовищі існують не окремі властивості, а самі ці предмети та явища, які людина здатна відображати завдяки сприйманню.

       Сприймання – пізнавальний психічний процес відображення в корі головного мозку предметів та явищ, що діють на аналізатори людини.

       Відчуття дають нам окремі властивості предметів та явищ, а сприймання – цілісний образ предмета чи явища. Без відчуттів сприймання неможливе, але сприймання – це не сума окремих відчуттів, а їх взаємодія. Сприймання виникають тільки при безпосередній дії об’єктів на аналізатори. Разом з відчуттями вони є джерелом усіх знань про навколишнє середовище. Сприймання супроводжуються рухами – очей – при розгляді предмету, руки – при обмацуванні предмету, які називаються перцептивними, а сама пізнавальна діяльність – перцепція.

       Фізіологічною основою сприймань є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку, система міжаналізаторних та внутріаналізаторних зв’язків. Також при сприйманні відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових зв’язків, так як сприймання нового предмету здійснюється на основі наявних знань та досвіду людини.

Види сприймань.

За провідним аналізатором:

• Зорове
• Слухове
• Дотикове
• Кінестезичне
• Нюхове
• Смакове

За формою існування матерії:

• Сприймання простору – відображення величини, форми, об’ємності, віддаленості предметів;
• Сприймання часу – відображення тривалості, швидкості, послідовності явищ;
• Сприймання руху – відображення зміни положення об’єктів у просторі.

За активністю сприймання:

• Довільне (навмисне)
• Мимовільне (ненавмисне)

Властивості сприймання.

       Предметність – усвідомленість людиною предмету, уміння назвати його словом. Предметний світ відкривається для людини впродовж життя.

       Цілісність та структурність – сприймання об’єкта у сукупності його властивостей та як такого, що має свою структуру. (не три риски, а трикут