Тема № 1: Предмет вікової психології. Проблема психічного розвитку дитини.

План.

1.Предмет та завдання вікової психології на сучасному етапі.

2. Особливості використання методів вивчення психіки у віковій психології.          

3.Поняття про розвиток та його характеристики.

4. Поняття віку. Критерії вікової періодизації.

Ключові поняття: вікова психологія, предмет вікової психології, методи вікової психології, психічний розвиток, темп розвитку, вік, вікова періодизація, соціальна ситуація розвитку, провідний вид діяльності, новоутворення, кризи розвитку, вікові та індивідуальні особливості, сензитивні періоди, акселерація.

 

Вікова психологія є найрозвиненішою галуззю сучасної психологічної науки, яка виділилася з психології, яка в свою чергу виділилася з філософії в окрему науку в 17 ст., в кінці 19 – на початку 20 ст.

       Вікова психологія є галуззю психології, що вивчає індивідуальний розвиток психіки людини в онтогенезі. Онтогенез – це індивідуальний розвиток організму від стадії запліднення до кінця індивідуального життя.

       Предметом вікової психології є дослідження закономірностей психічного розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя.

 

 

Завдання вікової психології:

1. Вивчення виникнення і розвитку психічних процесів та властивостей;
2. Вивчення динаміки психічних процесів та властивостей, зумовлену віком;
3. Вивчення провідних факторів формування та розвитку особистості;
4. Вивчення умов, що визначають процес розвитку;
5. Вивчення рушійних сил індивідуального розвитку психіки людини;
6. Вивчення закономірностей переходу від попередніх до наступних вікових періодів;
7. Вивчення індивідуальних психологічних відмінностей розвитку людей.

       Пізніше у віковій психології проходив процес диференціації. Так утворилися галузі вікової психології.

Галузі вікової психології:

1. Дитяча психологія:
• Психологія раннього віку;
• Психологія дошкільника;
• Психологія молодшого школяра
2. Психологія підлітка
3. Психологія юнацтва
4. Психологія дорослої людини:
• Психологія ранньої зрілості;
• психологія середньої зрілості;
• психологія пізньої зрілості
5. Геронтопсихологія (психологія старості)

 

Зв’язок вікової психології з іншими науками:

 

загальна психологія  соціологія       педагогіка

анатомія,                                                      філософія

фізіологія            Вікова психологія

     медицина    історія                     кібернетика

                                                                    математика

                                                                    література

                                                                     хімія

       Будь-яка наука певним чином вивчає свій предмет дослідження, базуючись на певних принципах і використовуючи при цьому методи дослідження.

Принципи вивчення психіки:

1. Принцип детермінізму – врахування детермінант (причинно-обумовлюючих факторів) психічного розвитку дитини;
2. Принцип єдності психіки і діяльності – вивчати психіку в процесі включення дитини в різні види діяльності;
3. Принцип об’єктивності – враховувати різні відмінності дітей при порівнянні рівня їх психічного розвитку; розглядати психічні явища такими, якими вони є насправді; мати достатню кількість даних; звертати увагу на протирічливі факти і результати.
4. Принцип розвитку – врахування особливостей актогенезу, онтогенезу, історіогенезу, філогенезу, віку, що передує досліджуваному та тенденції розвитку в наступні вікові періоди.

 

       У віковій психології методи дослідження використовують ті ж, що і в загальній психології (спостереження, експеримент, бесіда, інтерв’ю, анкетування, тести, соціометрія, аналіз продуктів діяльності), але з врахуванням особливостей предмету вікової психології.

       Розвиток – кількісні і якісні зміни в людині, які є закономірними, необхідними, послідовними і пов’язані з певними етапами її життєвого шляху.

       Загальними характеристиками розвитку (за Л.І.Анциферовою) є:

• Незворотність (перехід від нижчих до вищих форм психічного життя);
• Прогрес – регрес;
• Нерівномірність (1 рік життя немовляти і дорослої людини)
• Збереження попереднього в наступному;
• Єдність змінення і збереження.

       Розвиток психічних функцій здійснюється нерівномірно (то прискорюється, то сповільнюється) і асинхронно(якщо розвиток одних психічних функцій прискорюється, то інших – сповільнюється).

       Сензитивний період – найбільш сприятливий період для становлення певної психічної діяльності.

Фактори розвитку:

1. Біологічний – вроджені передумови (особливості н.с., темпераменту, психічних процесів)
2. Соціальний – середовище
3. Навчання і виховання як цілеспрямовані і організовані процеси, які є провідним фактором
4. Активність самої особистості, яка проявляється у різних видах діяльності.

       Вчення Л.С.Виготського про зони розвитку. „Правильно організоване навчання веде за собою розвиток”.

       Рушійними силами розвитку є внутрішні протиріччя:

1. Між новими потребами і засобами їх задоволення;
2. Між досягненням рівня розвитку і способом життя індивіда;
3. Між очікуваним і наявним.

       Навчання і виховання сприяють і виникненню протиріч, і їх розв’язанню.

                   Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і передбачувана. Кожен період (вік) – своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими особливостями. Виходячи з того, що навчання і виховання є провідним фактором розвитку особистості, періоди психічного розвитку дитини виявляються тісно пов’язаними із ступенями навчання і виховання.

       Вік – своєрідний період фізичного та психічного розвитку, що характеризується рядом особливостей, що визначають неповторність особистості на даному етапі її розвитку.

       Л.С.Виготський розглядав вік як відносно відокремлений період, роль якого визначається місцем у загальному циклі розвитку. Г.С.Костюк трактував вік у психології як конкретний та відносно обмежений у часі ступінь психічного розвитку, що характеризується сукупністю фізіологічних і психологічних змін, не пов’язаних з індивідуальними особливостями.

       Д.Б.Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких критеріїв: соціальна ситуація розвитку,

                                      провідна діяльність,

                                      новоутворення,

                                      кризи.

       Соціальна ситуація розвитку – певне співвідношення умов соціальної сфери і внутрішніх умов формування особистості. (Якою дитину сприймають, що від неї очікують і якою дитина є, що вона може).

       Провідна діяльність – діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.

Немовля – безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим;

раннє дитинство – предметно-маніпулятивна діяльність;

дошкільник – рольова гра;

молодший школяр – навчальна діяльність;

підліток – інтимно-особистісне спілкування;

рання юність – навчально-професійна діяльність.

       Новоутворення -  якісно нові зміни в психічній діяльності дитини.

       Криза – період в житті людини, коли протягом відносно короткого часу виявляються різні і суттєві психічні зрушення і зміни особистості, розвиток набуває бурхливого, стрімкого. кризового відтінку.

       Криза новонародженості (до 1 міс.), криза одного року, криза трьох років, криза 7 років, підліткова криза (11 – 12 р.), юнацька криза (15 р.).

       Кризами супроводжується перехід від одного етапу до іншого. Тобто невідповідність між рівнем досягнутого особистісного розвитку і можливостями дитини.

       Особливості кризових періодів:

1. Межі їх невиразні, розмиті, наступає непомітно;
2. Апогей кризи виявляється у зміні поведінки дитини;
3. Розвиток має переважно негативний характер.

       Вікові періоди:

1. Немовля – від народж. до 1 року, фаза новонародженості – до 1 – 2 міс.
2. Раннє дитинство – 1 – 3 р.
3. Дошкільний – 3 – 6 р.
4. Молодший шкільний – 6 – 10 р.
5. Підлітковий – 10 – 15 р.
6. Старший підлітковий (рання юність) – 15 – 18 р.

       Вікові особливості – особливості розвитку, властиві для даного віку (допитливість – у 6-р., бажання робити самостійно – 3 р., потреба у емоційному контакті – до 1 р.)

       Індивідуальні особливості – особливості розвитку конкретної дитини, що не пояснюються віковими особливостями.

       Акселерація – випередження темпів психічного розвитку.

       Відставання психічного розвитку – невідповідність віковим особливостям, що є результатом особливостей функціонування нервової системи (спадковість, пологова травма, хвороба)

       Затримка психічного розвитку – невідповідністьвіковимособливостям, що є результатом неповного і неефективного врахування факторів розвитку особистості. Якщо ліквідувати причину, то наслідок (ЗПР) вирівнюється (дитина доганяє вікову норму). (Неблагополучні сім’ї, неврахування провідного виду діяльності, „госпіталізм”).