Об’єкт, предмет і завдання теорії тексту

Об’єктом текстознавства може бути будь-яка знакова послідовність, однак головним матеріалом все ж виступає вербальний текст.

Утім, складним є питання про те, що ж саме вважати текстом. З лат. textum – тканина, одяг, зв’язок, поєднання, побудова, стиль. Така розлога етимологія слова «текст» дає підстави зараховувати до тексту найрізноманітніші явища, що, зрештою, й зробили представники постструктуралізму.

Існує твердження, що у тексті має бути хоча б два слова. Але така теза позбавлена логіки. Текст, як відомо, є одиницею операційною (комунікативною), тому він не може сегментуватися на слова, які не виражають закінченої думки, текст сегментується на речення.

Таким чином, текст складається із речень, кількість яких не може бути меншою ніж одне речення. Найчастіше текст визначають як певним чином упорядковану множинність речень, об’єднаних єдністю комунікативного завдання.

І хоча можливе розуміння тексту як продукта усної, так і писемної комунікації, проте його зазвичай трактують як відрізок писемного мовлення. Звідси об’єктом текстознавства служить писемний текст.

Предметом вивчення теорії тексту є:

1. Атрибутивні текстові ознаки (ті, за якими він розпізнається):

1) цілісність або когерентність (від лат. cohaerentia – зв’язок, зчеплення);

2) зв’язність або когезія (від лат. cohaesus – зчеплений);

3) членованість або сегментованість (від лат. segmentum – відрізок, смуга, від seco – ріжу, розсікаю);

4) лінійність;

5) інформаційність;

6) завершеність;

7) комунікативна напрямленість (спрямованість).

2. Текстові категорії:

1) зчеплення;

2) інтеграція;

3) прогресія;

4) образ автора;

5) хронотоп;

6) детермінованість;

3. Різновиди текстів за комунікативними параметрами, стилями тощо.

4. Структурні одиниці (елементи, засоби) тексту.

5. Зв’язок тексту з іншими спорідненими поняттями: дискурсом, твором, висловлюванням, контекстом тощо).

До головних завдань текстознавства належать:

· вивчення тексту, як одиниці найвищого порядку;

· аналіз тексту на різних рівнях – від найзагальнішого і найвищого (текст як фраґмент мовної картини світу) до найнижчого і найпростішого (текст первинного мовленнєвого жанру – висловлювання);

· дослідження структурних елементів тексту;

· побудова універсальної типології текстів;

· виявлення і опис специфічних текстових категорій і властивостей;

· відстеження функціонування в тексті різноманітних мовних одиниць нижчих рівнів, які інтегруються текстом;

· дослідження інтертекстуальних зв’язків (включення одного тексту в інший);

· вивчення психології створення й сприймання тексту;

· побудова загального вчення про розуміння та інтерпретацію тексту як культурного феномена.

Надзвичайно складна природа тексту потребує розмаїтих аспектів його вивчення:

1) онтологічного (з’ясування характеру існування тексту, його статусу);

2) гносеологічного (з’ясування об’єктивної дійсності у тексті);

3) рецептивного (вивчення характеру сприйняття тексту);

4) герменевтичного (вивчення характеру розуміння тексту);

5) прагматичного (встановлення характеру ставлення автора тексту до світу, тобто до того, що він відтворює, осмислює й оцінює у тексті);

6) психологічного аспекту (дослідження психології текстотворення).

Вивчення тексту можливе на різних рівнях:

· комунікативно-прагматичному (вивчення тексту як одиниці і результату комунікації (спілкування);

· культурно-лінгвістичному (розгляд тексту як відбиття архетипів, міфологем, символів, менталітету, культурних концептів; усе це утворює відповідний культурно-історичний простір текстової комунікації);

· соціолінгвістичному (текст розглядається як фрагмент суспільно-соціальної дійсності, що має свої просторові (локальні) та часові (темпоральні) межі, ціннісні орієнтації, прагматичні настанови тощо.

У рамках текстознавства сформувалися три основні розділи:

1) загальна теорія тексту;

2) теорія конкретного тексту (наукового, художнього, публіцистичного);

3) типологія текстів.

Усе це свідчить про надзвичайну розгалуженість предмета науки про текст, її інтегративну природу й міждисциплінарний характер.