Слово та його дефініція для перекладознавства

Мова як найважливіший сиетемно-структурний організований засіб суспільної комунікації, що відбувається шляхом передачі різнотипної інформації, виконує різні функції (за сучасними дослідженнями - від 2 до 10 й більше). До їх числа лінгвісти відносять, у першу чергу, функ­ції: комунікативну, чи спілкування; мислетворчу, чи вираження думки та, поряд із тим, експресивну, чи вираження емоцій. Серед решти тісно взаємопов'язаних функцій мови суттєве місце посідає номінативна функція (на позначення предметів), оскільки вона лежить в основі ви­користання мови як структурованої системи знаків.

Саме номінативну функцію найповніше репрезентує лексичний рі­вень мови, сформований завдяки відображенню позамовної дійсності в структурах головного мозку на основі сіткової організації ментального лексикону¹. У такий спосіб словниковий склад мови опосередковано виражає і систему об'єктивної дійсності ("мовну картину світу"), і со­ціально перероблений суб'єктивний досвід кожної людини, передаючи їх при допомозі слів. Величезний обсяг явищ навколишнього світу, що розвивається, їх складні взаємовідносини тощо спричиняють розрос­тання словникового складу, який охоплює від 2 до 10 млн слів (хоча в найбільших словниках репрезентовано не більше 500 тис).

Основною одиницею словникового складу, яка представляє лексич­ний рівень мови, є слово, щодо якого в лінгвістиці склалися різнотипні, не досить чіткі міркування. Найповніше їх репрезентує визначення, за яким слово є найменшим, відносно самостійним носієм значення, що міститься в лексиконі та графічно відокремлюється прогалинами. За фонетико-фонологічними показниками, слово є найменшим звуковим сегментом, що теоретично відділяється від інших на основі та з до­помогою певних фонетичних ознак; за морфологічними показниками

 

122

123

воно характеризується тією чи іншою парадигмою флексій, а синтак­сично є найменшою рухомою та відносно незамінною основною мов­ною одиницею. Слово виступає як єдність матеріального (звучання) та ідеального (значення), необхідна, на нашу думку, для комунікації. Завдяки цьому матеріально оформлене слово виступає основною оди­ницею мови, яка містить традиційно закріплений набір інформації і служить для комунікативного формування думки, вираження емоцій та передачі повідомлення у складі речення /тексту.

Загалом, слово може розглядатися як місце синтагматичного пере­січення для фонологічних, морфологічних, синтаксичних та речен-нєво-семантичних компонентів мовної діяльності, що реалізуються у словесному змісті. Підставою для цього є те, що звуки конструюють морфеми слова, морфеми складають слово та видозмінюють його фор­му, синтаксис організовує слова у словосполучення, речення та тексти. Тому на лексикон припадає організаційна роль у презентації мовних систем та структур, а слова можна розглядати як основні (базові) се­мантичні одиниці мови, значення (інформація) яких є ключовими для здійснення перекладу.

Зважаючи на ці різнотипні екстра- та інтралінгвістичні характерис­тики слова, здійснення перекладу навіть на лексичному рівні є зовсім не простим, як видається. Щоб не порушити "живої тканини контек­сту", розглянемо за прикладом І. Кашкіна лише заголовок однієї з роз­відок Оскара Уайлда про мистецтво, який звучить англійською як " Pen, Pencil and Poison ". Формальна організація цього вислову, традиційною для британських заголовків алітерацією (всі три слова як номінативні одиниці розпочинаються зі звука р) та ритмічним наростанням кіль­кості складів у словах (1+2+3, рахуючи і сполучник), служить митцеві для нагнітання основної думки статті про те, що будь-яке мистецтво - і перо, і олівець - отрута. При емпіричному перекладі "Перо, олівець та отрута" була б порушена цілісність форми та змісту англійського заголовка, при формальній алітерації "Перо, попіл і Ґудзик" втратився би зміст. Імпресіоніст зміг би побачити в простих словах немислимий словообраз на кшталт "Олівцепера отрута", а еклектик конкретизував би це екзотичною алітерацією "рос. Кисть, кураре и карандаш". Тому, дещо жертвуючи алітерацією, проте зберігаючи в їх цілісності зміст і

124

його ритмічний малюнок при наростанні комунікативного смислу та емоцій, цей заголовок можна перекласти як "Пензль, перо та трунок". Як бачимо, врахування словесних значень та додаткової інформації до­помогло наблизити переклад до оригіналу.

§ 4.1.2. Значення та його дефініція для перекладознавства

Запитання "Що це таке - значення?" залишається центральним для сучасної лінгвістики, бо до цього часу немає загальновизнаної теорії значення, яка без заперечень приймалася б усіма лінгвістами й була б при цьому настільки однозначною, що змогла б розв'язати всі пробле­ми перекладознавства.

§ 4.1.3. Інформація та її типи в перекладі

За знаковою концепцією, в мові як системі знаків (langue) значення спостерігається як певна значущість (valeur), виражена в лексиконі. У структурно оформленому тексті як прояві мовлення (parole) значення актуалізує себе як смисл, збагачуючи слово певною прагматичною ін­формацією, яку воно здобуває з усього екстра- та інтралінгвістичного контексту. У сучасній лінгвістиці визначилися різнорідні типи такої інформації, найсуттєвіші з яких сформульовані в концепції В. С Ви­ноградова. Цей автор закономірно розділяє інформацію на лінгвістич­ну та екстралінгвістичну. Лінгвістична, чи службова інформація, яка зазвичай не перекладається, характеризує формальні показники (фо­немний склад) слова та його внутрішньомовні відношення (рід, чис­ло, відмінок тощо). Екстралінгвістична інформація, що є результа­том ментального відображення, охоплює загальні уявлення про яви­ща, факти, об'єкти дійсності, матеріальні та ідеальні форми природи й суспільства, їх якості, характеристики, особливості, дії, стани тощо. Ця інформація може бути постійною - константною, чи випадковою, оказіональною, породженою мовленням.

Константна екстралінгвістична інформація розподіляється, за В. С Ви­ноградовим, щонайменше на 5 типів: денотативна, чи смислова; емоцій­но-експресивна; соціолокальна; фонова; диференційна. Денотативна інформація, в основному відповідаючи лексикографічно описаному

125

значенню слова, містить уявлення про істотні ознаки об'єкта: Tisch - Gegenstand, flach, h ц lzern, hat Tischbeine, dient zum Schreiben (Schreib - tisch), Essen (K ь chentisch) тощо. Емоційно-експресивна (стилістична, конотативна) інформація, яка в багатьох випадках невіддільна від де-нотативної, виражає певні емоції того, хто говорить, та експресивно впливає на слухача тощо. Наприклад, слова в телеграмі Vater ist gestor ­ ben викличуть емоційний, соціально зумовлений шок у реципієнта, що має бути враховано при перекладі добором стилістично відповідного слова. Соціолокальна, чи стильова та соціографічна інформація, часто відзначена в лексикографічних примітках, указує на соціальну сферу функціонування слова: функціональні стилі (просторіччя, жаргонізм). Цю інформацію, яку автор часто цілеспрямовано застосовує, доцільно відтворити при перекладі для додаткової характеристики соціального та локального середовища, а також для створення різних стильових ефектів. Поряд із тим, локально обмежені діалектизми (depp, T ц lpel) та деякі пласти німецької жаргонної лексики складають суттєву пробле­му для перекладу. Хронологічна інформація міститься в лексикогра­фічних примітках (veraltet, veraltend; Neol; Neubildung; Historismus). Вона характеризує відмінні в часовому відношенні пласти лексики, на­даючи їм змістової багатофункціональності (див. Ritter, courteis). Фо­ нова інформація, що, як правило, епізодично відзначена у словникових коментарях, грунтується на спільних для учасників комунікативного акту знаннях, що стосуються культури та історії народу, мовою якого створений цей твір. Саме ці знання складають загальний "фон", на тлі якого розгортаються картини життя цього народу. Така інформація, яка завдяки постійним міжкультурним контактам розширюється, звично проявляється в реаліях (Fachwerk) та символічних смислах імен (der deutsche Michel; простодушний німець), які через асоціативні зв'язки створюють національний колорит. Різні прийоми відтворення в пере­кладному тексті фонової інформації сприяють збереженню національ­ного колориту.

Оказіональна інформація, відсутня у словниках, виникаючи в мо­мент мовлення, містить незвичні асоціації, внаслідок чого частина її зникає при перекладі. Ця інформація складається з: асоціативно-об­разного, словотвірного експресивно-емоційного, алюзивного, функ­ціонального та паралінгвістичного видів. Асоціативна інформація,

характерна для художньої мови, з'являється при вживанні авторського тропа. Наприклад, перекладачеві "Будденброків" Т. Манна необхідно адекватно відтворити авторський фразеологізм: Morten musste wieder auf den Steinen sitzen (Мортен, очікуючи Тоні, мав знуджено чекати на каменях). Словотвірну інформацію можна виявити в індивідуально-авторських неологізмах, створених автором для певної стилістичної мети. Переклад подібних неологізмів складає суттєві труднощі - Mi ­ ll іопагг у Генріха Гейне. Алюзивна інформація містить певні натяки на той чи інший соціальний чи літературний факт, який може не мати відповідників у перекладній мові. Тому проблему складає оптималь­ний переклад слів телепередачі "Алло, ми шукаємо таланти!", які жур­налісти перефразували як: "Вас шукають таланти!", чи численних пе­рифраз у німецьких мас-медіа висловлювання М. Фріша (Nun singen sie wiederl M. Frisch): nun fahren / reisen sie wieder; nun streiken sie wieder. Деякі твори Арно Шмідта обігрують образи з творів попередників, що також необхідно враховувати при перекладі. Функціональна інформа­ція приховується досить часто за власними назвами, які образно ха­рактеризують об'єкт - хитромудра Беркі Шарп з "Ярмарку суєт" Тек-керея недарма має прізвище Sharp "гостра". Щоб зберегти за іменами художню функцію, сучасні перекладачі принагідно, замість звичної транслітерації, перекладають їх: Мсьє Крокоділь, Свіньє, гітарист-іс-панець Тренбреньо (переклади Н. Любимова). Відомі видатні знахідки в німецьких перекладах (Professor Unrat і "Професор Гнус" Г. Манна). Паралінгвістична інформація вказує на особистісні риси автора, які перекладач, за змогою відтворює для точнішого, влучнішого перекла­ду. Ці типи інформацій необхідно враховувати при перекладі на лек­сичному рівні мови.

§ 4.2. Проблема перекладу слова як форми: відтворення власних назв (звичайних і "промовистих") та їх скорочень

Слово як форма простежується в кожній назві: власній чи загаль­ній, які, відповідно, виконують суто номінативну чи позначальну функції. Ми зупинимося детальніше на проблемах власних назв (які

 

126

127

використовують, щоб розрізнити однотипні об'єкти), на особливостях їх відтворення. Ці імена досліджували М. Б. Аристов, В. С. Виногра­дов, Є. М. Верещагін та В. М. Костомаров, Н. Галь, А. В. Суперанська, М. В. Сергієвський, Л. В. Щерба та ін. Вони розподілили ці імена за участю внутрішньої форми в їх витлумаченні на звичайні ("природні") та смислові, чи "промовисті", а за співвіднесенням з людиною чи гео­графічним розташуванням - на антропоніми й топоніми.

§ 4.2.1. Власні назви

Належать до реалій певної мовної культури, відрізняючи її від ін­ших. Вони називають об'єкт думки (надуманий чи дійсний), особу чи місце, єдине та неповторне в своєму роді. Носії цієї культури мають щодо реалій деякі фонові знання та асоціації, які на певному етапі міжмовних контактів можуть бути відсутніми в носіїв іншої мови. На Митрофана для росіян усі шишки валяться, а українця язик до Києва доведе. Тому при відтворенні чи перекладі таких назв-реалій, синергії їх інформації!, виникає, з одного боку, необхідність підкреслити осо­бливий національний колорит чи унікальність цих назв, а з іншого - за необхідності небагатослівно передати й асоціації, властиві для носіїв цієї мовної культури.

Поряд із цим, навіть очевидні внутрішні форми даних назв { La Cruz -Ла Крус "Хрест") передаються не завжди, щоби не викликати терміно­логічної плутанини - на географічній карті в різних країнах з'явилися б численні міста Орел, Лев, Мир тощо. Тому відтворення власних назв ґрунтується на правилі: для мов з однаковою графікою назва перено­ситься з оригіналу в переклад (російська та болгарська мови), а з різни­ми графіками - транскрибується. Проте спостерігаються різноманітні відхилення, які розглянемо нижче.

Власні географічні назви

Переважна більшість географічних назв (позначення гір, рік, міст та місцевостей) тяжіє до транслітерації: Mont - Blanc - Монблан; Jung ­ frau - Юнгфрау, Harz - Гарц тощо, хоча відомі й переклади: Erzgebir ­ ge - Рудні гори. Португальський мореплавець Бартоломе Діас назвав у 1486 р. мис на півдні Африки мисом Бур, проте король Хуан II перейме-

нував його на мис Доброї Надії (Cabo de Boa Esperanca), що було калько­вано всіма мовами світу (як згодом і інше позначення: Вогняна Земля).

Назви міст переважно транслітеруються (Berlin - Берлін), хоча при цьому може порушитися вимова { Habana - Гавана, де ісп. h - німе). Ці назви можуть інколи не відповідати фонетичним нормам мови-оригі-налу, а зберігати традиційну форму: Mailand - Мілан; Wien - Відень; Leipzig — Лейпциг, а не Лайпцих; Paris - Париж, а не Парі тощо. Назви Київ, Львів, Чернівці мають, наприклад, декілька варіантів, зумовлених історичними обставинами: Kiev /' Kyjiw, Lwiw / Lviv / Lemberg; Czernowitz / Tscherniwzi. Відомі й інші омонімічні варіанти, також пов'язані певною хронологічною послідовністю: Ньюкестель, Грінвіч (XIX) - Ньюкасл, Грініч (XX ст.). Ряд міст змінили свої назви протягом XX ст.: Аграм на Загреб, Бреслау на Вроцлав, Данциг на Гданськ, Кашау на Кошице, Рагу за па. Дубровник тощо.

Назви країн або мають свої норми перекладу (Russland - Росія; Frankreich - Франція; USA - США), або транскрибуються (Iran - Іран). Відомі й суплетивні відповідники, що суттєво розрізняються як своєю зовнішньою, так і внутрішньою формами: укр. Німеччина, рос. Герма­ния, нім. Deutschland, анг. Germany, фр. Allemagne, ісп. Аіетапіа, фін. Saksa. Подібні суплетиви властиві й для позначення Уельса (фр. Pais - de - GauP) та ін.

Позначення місцевостей (вулиць, будівель), як правило, або пе­рекладають (Champs Elysees: Єлисейські поля), або транслітерують (Unter den Linden: вулиця Унтер ден Лінден), або допускають обидва варіанти (Pont - Neuf: Пон-Неф = Новий Міст). Відтворюючи фонову ін­формацію, перекладачі запроваджують роз'яснюючий елемент: Diese Stra Я e fiihrt zum D ц llnsee ~ Ця дорога веде до озера Дельнзее. Для пере­дачі соціокультурних відтінків, властивих певним місцевостям, прина­гідно використовують коментар: Er fuhr nach Sch ц nbrunn -Він поїхав до цісарського палацу Шенбрунн. До таких значущих місцевостей, на які потрібно зважати при перекладі, належать: американські Wallstreet, Harlem, англійські Throgmorton Street (місцезнаходження біржі) та Fleet Street (центр лондонської преси) тощо.

При художньому перекладі в деяких випадках назви вулиць чи площ (за винятком таких відомих, як Уолл-стріт) доцільно перекласти, щоб,

 

128

129

на думку Н. Галь, не блукати серед запозичень, аби побачити певний образ. Це стосується не лише численних нью-йоркських пронумеро­ваних вулиць: П'ята, Сорокова чи Сота, а й назви паризької площі Етуаль - площі Зірки, від якої промінчиками розходяться вулички.

Імена та прізвища, як правило, транскрибують, пристосовуючи до фонетичних норм мови перекладу: Johannes - Йоганн; Sigismund - Си-гізмунд тощо. Тому, на противагу перекладу XVIII-XIX ст., коли пере­кладачі перетворювали Мері в Машеньку, а Жана у Ванюшу, в сучас­ному перекладі іспанські імена Ніколас, Андрее та Анна, французькі Школь, Анрі, Аннет ніколи не стануть українськими Микола, Андрій та Ганна. Деякі імена і транскрибують, якщо це імена простих, "смерт­них" людей { George - Джордж), і транслітерують за латинською тра­дицією, якщо це імена королів (Georg (us) - Георг; Ludovicus, Ludwig -Людовік). Цей список можна продовжити протиставленням - англій­ські королі Яків, Карл, Генріх, Іоанн, Марія, Єлизавета та "смертні" Джекоб, Чарльз, Генрі, Джон, Мері, Елізабет (зі скороченими іменами Джейк, Джеймз, Боб, Бет). Вживаються й інші скорочені імена (англ. Роберт - Боб, Едвард - Нед, Ричард — Дік, Вільям - Білл; нім. Иоган­нес-Ганс, Фрідріх - Фріц, Александер - Алекс). Прізвиська історичних осіб, як правило, перекладають: Charlemagne "Карл Великий"; Ludwig der Deutsche "Людовик Німецький" тощо. У літературі вживаються й перифрастичні імена видатних діячів, відомі перекладачам: Евонський бард (The Bard of Avon: Шекспір), Вернейський старець (Le vieillard de Ferney: Вольтер), Іспанський Гомер (Homero Espanol: Луїс Гонгора). У літературному перекладі імена героїв оригіналу для благозвучності ін­коли змінюють - Генрік Ібсен дозволив німецьким видавцям замінити ім'я героїні "Жінка з моря" - Болетти (Bolette співзвучне з нім. Bulette "фрикаделька") на Бабетту (Babette).

Назви газет транслітерують і беруть у "гусячі лапки", незважаю­чи на чітку семантику: Frankfurter Allgemeine - газета "Франкфуртер Алгемайне", чим підкреслюється їх зв'язок з певною країною. Зайва інформація при перекладі може опускатися: in der Zeitung " Molod ' Uk - rainy " - у "Молоді України".

Інколи на назвах газет "будують" жарти чи каламбури. Хлопчик про­дає з самісінького ранку газети і щоб розважитися, вигукує від нудьги

назву газети щоразу по іншому, міняючи голосні: Paper, pepper, piper (газета, перець, дудар). Оскільки ні дослівний переклад, ні коментар видавалися непереконливими, то в перекладі хлопчик уже вигукував "Ранковий листок", потім блисток, кусток, свисток, а під вечір, коли робота закінчується - "Вечірній хвостик".

Назви різних інституцій (інститутів, заводів, фірм), пам'ятників, конференцій тощо роз'яснюють, додаючи додаткові елементи чи змі­нюючи модель виразу:

Es gibt einen Vertrag mit der Ruhrgas AG - Існує договір з фірмою "Рургаз АГ";

Die Uhrenwerke Ruhla - Годинниковий завод у м. Рула;

Das Herder-Institut - Інститут імені Гердера;

Die Wehrkunde - Tagung - Конференція військово-наукового товари­ства "Веркунде" тощо.

§ 4.2.2. "Промовляючі імена"

У художній літературі, на думку А. В. Суперанської, використову­ють звичайні ("природні") імена та вигадані. "Природні" імена (Тетяна Ларіна, Наташа Ростова), виконуючи свою основну функцію, локалі­зують персонаж у часі та просторі. Імена Манфред, Джордж, Жорж вказують, наприклад, на іноземне походження, Маріка, Івон, Дьордій співвідносять його носія з Буковиною початку XX ст., а Остап, Назар, Григір, Трохим, Тарас - з Центральною Україною. Інші імена Євген, Тамара, Вадим чи Іван, Манолій, Митрофан можуть характеризувати міське чи сільське місце проживання тощо. Вигадані імена (Рахме­тов, Граціанський, Молчалін) не лише вказують на об'єкт, а й інколи характеризують його з іронічної чи сатиричної точки зору: Скалозуб, Собакевич, Пришибеєв тощо. Деякі автори (Д. Фонвізін, М. Некрасов, Салтиков-Щедрін, Чехов, Ільф та Петров та ін.) часто з певною метою створювали такі смислові імена, чим, поєднуюючи властивості мета­фори та порівняння, характеризували своїх героїв.

Оскільки смислові назви виконують не стільки номінативну, як ха­рактеристично-оцінюючу функцію, то підхід до відтворення закладе­них у них інформації має бути докорінно іншим, ніж при відтворенні звичайних імен. Замість транскрипції, яка не може виявити емоційний

 

130

131

вплив на рецептора, необхідно виразити закладену в іменах смислову та емоційну інформацію за допомогою перекладу. При перекладі таких імен перекладачеві, однак, доводиться йти на певні компроміси. Якщо значущі імена ключових героїв (як Дон Кіхот "лицарські лати ", Пан-са "пузо, живіт", Гаргантюа, Пантагрюель) перекладати недоречно -вони вже закріпилися у мовній традиції, то імена побічних персонажів створюють додатковий змістовий чи комічний ефект. Це й необхідно врахувати при перекладі. У розділі XXII "Дон Кіхота" жандарми на­зивають каторжника Хінеса де Пасамента зменшувальним Хінесілья де Парапілья, чим того доводять до люті. Справа в тому, що Парапі-лья походить від ісп. para pillar "(народжений) для грабунку", тобто "грабіжник". Н. Любімов блискуче переклав це імя як Хінесільо де Ограбільо. У Рабле з'являється якийсь дюк де Франрепа, тобто герцог Любитель-поїсти-на-чужий-рахунок, якого той же перекладач сміли­во назвав "герцог де Лизоблюд". Деякі розділи в Рабле складаються з перерахунків значущих прізвищ, коментар до яких міг би зайняти ба­гато місця. Це дворяни - сусіди Грангузьє: герцог де Лизоблюд, граф де Пріжіваль, сеньйор де Скупердяй; придворні агресивного короля: обер-шталмейстер Фанфарон, герцог Грабежі, військовий Жру; по­вари: Філе, Фрикасе, Блінкі, Подавай, Подлівай та ін. У сучасних за­хідних памфлетах (як "Закони Паркінсона") все більше популярними стають ті ж "промовисті" імена, за допомогою яких (та ще специфічно­го канцеляриту) підкреслюється пародійність ситуацій. Перекладачам вдалося блискуче відтворити прізвище скарбника Макфейла (McFai!) як містер Макпромах, а підрядників Макнаба та Макгаша як Мактяп та Макляп. Серед дієвих героїв, переосмислені імена яких звучать бу­цімто англійською, з'являються: містери Буйвелл, Напролом, Дуролейн, Столбінг, інженер-консультант Макхап (в оригіналі McFee "гонорар; розм. хабар") тощо.

Розглядаючи слідом за В. С. Виноградовим структуру таких імен, можна відмітити дві основні моделі: чиста основа (конверсійний смис­ловий антропонім) та основа+ономастичний формант, властива змоде-льованим (одно- чи двоосновним смисловим антропонімам). До першої групи належать загальні назви з наголосом на останньому складі (на французький манер), перетворені у власні. Це: іменники: (Буян, Філе, Дуралей; Вітрогон); дієслова в другій особі наказового способу (Жрі,

Подлівай); короткі прикметники та прислівники (Труслив, Космат; Не- спеша) тощо. Друга група, що твориться від слова з комічною оцінкою та великою кількістю сонорних і відповідного наголошеного суфікса, підігнаного під слов'янський стереотип французької мови: м'яке ль (Крокоділь), -о (Кроліко), -є (Свіньє) чи для латини -ус (Пустомеліус). Інший прийом стилізації ґрунтується на апокопі (скороченням у слові одного чи декількох кінцевих звуків): Обжор, Паскуд, Свинин. Багато-основні імена, що належать до цієї групи, мають у своїй основі кон­струкції "іменник+іменник" (Мордобит, Ковбасоріз), "дієслово другої особи + іменник" (Салоріз, Свинейжри, Пшівино) та змішані форми (Дуйвкишку, Пийтабреши). Поєднання цих імен з відповідними титу­лами посилює комічний ефект: герцог Грабежі та герцог де Шваль, сеньйори Лижизад та де Скупердяй і т. д.

Особливе місце в літературному ономастиконі займають книжні імена, що перегукуються з фольклорними чи літературними мотивами, тобто вони містять натяк (алюзію) не стільки на комічний образ, як на певні обставини. Певною мірою саме через асоціації з висловом "бід­ний як церковна миша" створюється своєрідний емоційний тон навко­ло героя Ф. Достоєвського - князя Мишкіна. Відтворення таких імен вимагає особливої обачності - у мові перекладу має бути відповідний вислів з ідентичною оцінкою.

Узагальнюючи вищевикладене, підкреслимо, що смислові, чи "про­мовисті" імена перекладають. Проте чим вища роль персонажа у світо­вій літературі, чим більше його самого та його риси знають читачі, тим доцільнішою стає транскрипція цього імені.

§ 4.2.3. Скорочені слова

Скорочення слів та виразів активно використовують у деяких тек­стах. Більшість з них мають регулярні адеквати, зафіксовані у словни­ках та відповідній літературі. При перекладі скорочень оригіналу для збереження функціонально-стилістичної адекватності перекладного тексту застосовують відповідні українські скорочення: UNO - ООН; AIDS - СНІД; FIDE - ФІДЕ тощо. Якщо ж скорочення не відомі укра­їнському читачеві, то доцільно навести їх повну форму: in BZ -у газеті "Берлінер Цайтунг".

 

132

" 133

У складі складних слів скорочення звично розділяються дефісом, що необхідно врахувати при перекладі за принципом: слово перед де­фісом знаходиться у родовому відмінку: NATO - Staaten - держави НАТО; F / E - Ausgaben - видатки на НДКР (науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи) тощо.

§4.3.ВПРАВИ

Що об'єднує ці назви? Знайдіть й інші та перекладіть їх українською

1. Paipussee, Plattensee, Ostsee; Schiefergebirge; Siebengebirge; Schwarzwald - Bцhmerwald; Kapverden;

2. Montenegro; Pommern; Sachsen; Nordrhein-Westfallen; Steiermark; Schlesien; Bцhmen; Mдhren; Vorderland; Siebenbьrgen; Niederцsterreich; Kдrnten; Frankreich - Frankenreich; Russland; USA;

3. Mailand; Venedig; Kцlln; Wien; Leipzig; Paris; Lemberg; Krakau; Czernowitz; Brunn; Цlmьtz;

4. Santa Klaus; Krampus; Sankt Nikolaus; Hanswurst; Schmierliese; Ja­cob, Charles, Heinrich, John, William, Maria, Elisabeth (як імена королів та британських громадян); Kasimir; Sigismund; der alte Fritz;

5. Die Waren von Daimler-Benz, Peugeot, Siemens, VW, Bosch, Bayer (Chemie), Thyssen (Stahl, Maschinenbau), MAN = Machinenfabrik Augs­burg - Nьrnberg (Machinenbau); BASF - Badische Anilin- und Sodafabrik; Boeing (USA); Aerospatiele (Frankreich); Royal Dutch-Shell;

 

6. Alpha Jet; Aufklдrungsflugzeug RF-16; Mirage 2000; F-117 A "Stealth"; Abfangflugzeug "Lightning"; MX;

7. "Le Monde", "Time", "Berliner Zeitung", "El Pais", "Der Stern", "Renmin ribao" (China); "Nhan Dan" (Vietnam); DPA (BRD), TASS (UdSSR), APA (Цsterreich), APF (Frankreich).

Перекладіть назви українською мовою, враховуючи й деталі кон­тексту

1. Цsterreich ist eine parlamentarische Demokratie, deren Hauptstadt in Wien liegt. 2. Die Volksvertretung der BRD ist der Deutsche Bundes­tag. 3. Einige der Presseorgane der Schweiz sind: "Berner Zeitung", "Die

Weltwoche", "Neue Zьrcher Zeitung" usw. 4. Die bedeutendsten Erdцlfel­der der USA liegen im sьdlichen California sowie im Golfkьstenraum von Texas. 5. Ein wichtiges Gebiet der Цlproduktion sind die Rockz Mountains. 6. Franz Joseph I. hatte einen Besuch in Hofburg. 7. Der Name von Karl dem GroЯen ist ьberall bekannt.

Обгрунтуйте принципи, за якими перекладалися ці "промовляючі" імена. Встановіть за взірцем, наведеним вище, їх моделі перекладу

Мсьє Крокоділь, Сеіньє, Лизоблюд, граф де Пріжіваль, сеньйор де Скупердяй; обер-шталмейстер Фанфарон, герцог Грабежі, військо­вий Жру; повари: Філе, Фрикасе, Блінкі, Подавай, Подлівай; скарбник McFail: містер Мак промах; підрядники McNub& McHush: Мактяп та Макляп; містери Буйвелл, Напролом, Дуролейн, Столбінг, інженер-кон-сультант Макхап (McFee).

Перекладіть скорочення та їх повні варіанти українською мовою

1. WHO - Weltgesundheitsorganisation; 2. WGB -Weltgewerkschafts­bund; 3. KKW - Kernkraftwerk; 4. PS - Pferdestдrke; 5. StVO - StraЯenver­kehrs-Ordnung; 6. ECOSOC - Wirtschafts- und Sozialrat; 7. UNO-Haupt-quartier; 8. UNESCO-Verfassung; 9. ABC-Waffen; 10. UFO-Beobachtun­gen; 11. AFP-Meldung; 12. DGB-Vorstandsmitglied; 13. KSZE-Schlussak­te; 14. US-Dollar; 15. CD; 16. PC; 17. FDGB, 18. ADN, 19. CDU, 20. Lok-Fьhrer, 21. ЦKO-Laden; 22. HO-Laden, 23. Gewi, 24. TЬV, 25. BVGer (BVG - Berliner Verkehrs-AG), 26. H-Bombe, 27. Ami, 28. Biwa, 29. Fe-wa, 30. Kuli.

§ 4.4. Проблема перекладу слова як змісту: полісемія та омонімія, метафоризація, гра слів

§ 4.4.1. Проблеми перекладу різних процесів: полісемія та омонімія

В основі спілкування як оперування словесною формою лежать се­мантичні процеси зі змістом у певних комунікативних умовах. Вони грунтуються на основних трьох типах зв'язків, що пронизують систему слова. Це - синтагматика (зв'язки, що дозволяють на основі законів

135

134

glitters a river that reveals the direction in which great oceans lie; dumm wie ein Ochse - дурний, мов осел);

3) парафраза полягає у відтворенні метафори необразними засоба­ми ПМ { dumm wie ein Ochse =дурень);

4) компенсація полягає в тому, що неметафоричний елемент оригі­налу замінюється метафорою у перекладі (базіка = geschw д tzig wie eine Elster).

На думку Р. ван ден Брока та У. Кьєр, якщо метафора не містить етнонаціонального компоненту, то найлегше перекласти авторські, дещо складніше - конвенційні, і досить складно - лексичні метафо­ри. Підставою для цього є те, що, хоча останні звично мають певні лексикографічні відповідники, внутрішні форми, на яких будується гра слів, можуть не збігатися {проявлятися, тобто "стати явним" та sich ereignen: "постати перед очима"). Дослідження У. Кьєр, проведене на матеріалі 1600 німецько-датських прикладів, переконливо засвідчили, що переклад зберігає лише 2/3 метафор оригіналу, тобто перекладач в третині випадків застосовує парафразу (спосіб 3). Найчастіше при перекладі метафор уживається спосіб 1 (50 %), менше спосіб 2 (18 %) та 4 (від 3 % до 9 %). Уживання метафор при перекладі, за цим же до­слідженням, значною мірою залежить від самого перекладача.

За спостереженням Н. Любімова, при перекладі метафор слід до­тримуватися почуття міри, тобто і не пригладжувати автора, і не при­думувати нового. Перекладаючи латиноамериканського письменника, він на перший погляд виявив сміливий образ на кшталт раннього Мая-ковського, що буквально означав таке: "Сонце виривало відблиски від стекол автомобіля". Лише згодом, неправомірно акцентувавши цю ме­тафору в перекладі, він збагнув, що цей вираз був звичним штампом типу "сонце відсвічувало".