Облікова політика на підприємствах агропромислового виробництва

 

 

Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звіт- ність в Україні” визначено, що облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Підприємство само- стійно визначає облікову політику, а її вибір залежить від специфіки підприємства, особливостей організації управління, правових норм діяльності, зафіксованих в установчих документах, особливостей ко- мерційної діяльності, поточних і довготермінових цілей. На облікову політику впливають податкові умови, наявність пільг, валютна полі- тика держави, характер володіння (оренда, приватизація, створення за рахунок статутного капіталу), довготерміновість контрактів, форма власності, кваліфікація персоналу, свобода у вирішенні питань ціноу- творення тощо.

Здійснення економічно  обґрунтованої  облікової  політики  дає змогу підприємству впливати на ефективність використання матеріа- льних і грошових ресурсів, прискорювати оборот капіталу, створюва- ти й використовувати джерела фінансування реконструкції та розвит- ку, вирівнювати по суміжних звітних періодах виплату дивідендів ак- ціонерам і учасникам, а також податкових платежів, які справляються з прибутку.

При виборі облікової політики слід враховувати такі вимоги: стабільність облікової політики протягом тривалого періоду (від од- ного звітного року до наступного) і підтримання її в усіх видах діяль- ності підприємства; регламентація принципів облікової політики під- приємства діючою нормативною базою; повідомлення зовнішніх ко- ристувачів інформації про зміни в обліковій політиці підприємства.

Підприємство зобов’язане висвітлювати обрану облікову політи- ку в описах принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності. Зміна облікової політики можлива у разі реорганізації підприємства (злиття, поділу, приєднання), зміни влас- ників, змін у законодавстві або в нормативному регулюванні бухгал- терського обліку в Україні, впровадження нових методів бухгалтерсь- кого обліку. Облікова політика має бути обґрунтована й розкрита у фінансовій звітності. При визначенні облікової політики на підприєм- стві складається і затверджується Наказ про облікову політику.

НАКАЗ № 1-БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

від                                  200       р.

ПРО ОБЛІКОВУ ПОЛІТИКУ

 

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звіт-

ність в Україні” від 16.07.99 р. № 999-ХІV НАКАЗУЮ:

Встановити на підприємстві таку облікову політику:

1. При веденні бухгалтерського обліку і формуванні фінансової звітності керуватися Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і Положення- ми (стандартами) бухгалтерського обліку.

2. Встановити тривалість операційного циклу (на основі того, що склався на підпри-

ємстві) такою, що дорівнює 12 місяців.

3. До складу малоцінних і швидкозношуваних предметів відносити матеріальні акти-

ви вартістю менше 1000 грн.

4. Знос малоцінних необоротних матеріальних активів нараховувати у розмірі 50 %

при відпуску в експлуатацію і 50 % – в момент їх списання.

5. Амортизацію основних засобів нараховувати пооб’єктно за методами (прямоліній- ним, виробничим і т.д.). Розрахунок амортизації основних засобів проводити у Відомостях (представити зразок Відомостей).

6. Нематеріальні активи амортизувати протягом строку їх корисного використання, що встановлюється обраними методами, які відображаються у Відомості (представити зразок Відомості).

7. Довгострокові  біологічні  активи рослинництва і тваринництва обліковувати  за справедливою і первісною вартістю на відповідних субрахунках. Амортизацію нараховувати за прямолінійним (виробничим) методом.

8. Незрілі довгострокові біологічні активи обліковувати за первісною вартістю закла-

дання і вирощування.

9. Поточні біологічні активи рослинництва обліковувати за первісною (фактичною) вартістю і розглядати як незавершене виробництво, а поточні біологічні активи тваринницт- ва – за первісною і справедливою вартістю за відповідними субрахунками.

10. Вибуття запасів здійснювати за такими оцінками:

–  матеріалів (за видами і групами) – собівартістю перших за часом надходження запасів (ФІФО), ідентифікованою собівартістю, середньозваженою собівартіс- тю;

–  паливо – собівартістю перших за часом надходження запасів (ФІФО);

–  запасних частин – собівартістю перших за часом надходження запасів (ФІФО);

–  готової продукції – нормативними витратами;

–  товарів в оптовій торгівлі – ідентифікованою собівартістю;

–  товарів у роздрібній торгівлі – цінами продажу;

–  малоцінних та швидкозношуваних предметів – середньозваженою собівартіс-

тю.

11. Аналітичний облік загальновиробничих витрат вести за такими статтями:

а) змінні:

–  витрати на поточний ремонт основних засобів;

–  витрати на охорону праці;

–  витрати на електроенергію;

–  знос малоцінних і швидкозношуваних предметів (спецобладнання);

–  комунальні послуги;

–  страхування ризиків;

–  інформаційні послуги;

–  витрати матеріалів;

–  заробітна плата працівників, які займаються ремонтом обладнання, і відраху-

вання на соціальні заходи;

–  компенсаційні та заохочувальні виплати працівникам основного виробництва;

–  амортизація основних засобів (при виробничому методі);

б) постійні:

–  амортизація основних засобів;

–  заробітна плата працівників, які обслуговують виробниче обладнання;

–  відрахування на соціальні заходи;

–  опалення;

–  витрати на гігієну і санітарію;

–  медичне страхування працівників;

–  витрати на операційну оренду;

–  амортизація нематеріальних активів;

–  інші витрати.

Прийняти за базу розподілу загальновиробничих витрат:

–  між витратами і собівартістю реалізованої продукції – обсяг виробництва (за-

робітну плату тощо);

–  між об’єктами витрат – заробітну плату (відпрацьовані години, прямі витрати тощо).

12. Облік адміністративних витрат здійснювати за таким переліком статей:

–  заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу;

–  відрахування на соціальні заходи;

–  амортизація основних засобів загальногосподарського призначення;

–  витрати на операційну оренду об’єктів основних засобів;

–  амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

–  витрати на відрядження працівників адміністративної сфери;

–  витрати на банківські послуги;

–  витрати на аудиторські, юридичні послуги;

–  утримання автотранспорту загальногосподарського призначення;

–  витрати на охорону;

–  судові витрати;

–  податки, обов’язкові збори та платежі;

–  поштові та канцелярські витрати;

–  інші витрати.

13. Облік витрат на збут здійснювати за такими статтями:

–  заробітна плата продавців, менеджерів та іншого персоналу, які займаються збутом продукції;

–  відрахування на соціальні заходи;

–  амортизація основних засобів, що обслуговують торговельну мережу;

–  транспортні витрати;

–  претензії, збитки покупців;

–  створення гарантійного резерву;

–  витрати на рекламу, пов’язані зі збутом;

–  інші витрати.

14. Резерв сумнівних боргів визначати, виходячи із платоспроможності окремих дебі-

торів (на підставі класифікації дебіторської заборгованості).

15. Резерви майбутніх витрат і платежів створювати (наприклад, забезпечення оплати відпусток).

16. Застосовувати регістри журнально-ордерної форми обліку, рекомендовані Мінфі-

ном (Мінагрополітики) України чи розроблені самостійно форми регістрів.

Запропонований  проект  наказу  не  слід  приймати  за аксіому, адже на конкретному підприємстві можуть бути зовсім інші умови ді- яльності. Перший Наказ про облікову політику був підготовлений на

1 січня 2000 року (на момент створення підприємства). До нього мо- жуть вноситися зміни, виходячи із прийняття нових законодавчих ак- тів і нормативних документів щодо організації і ведення бухгалтерсь- кого обліку на підприємстві.