Механізм реалізації фінансового менеджменту та його складові елементи

Механізм реалізації фінансового менеджменту та його складові елементи

Фінансовий механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи (рис. 4.1):

— фінансові методи;

— фінансові важелі;

— фінансові інструменти;

— нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

 

 

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Фінансове оперативне управління - комплекс заходів, які розробляються на основі оперативного аналізу фінансової ситуації, для регулювання, складання та виконання фінансових планів, а також здійснення поточного контролю за їх виконанням.

Фінансовий контроль - вид діяльності, здійснюваний всіма ланками влади та комерційними структурами з метою забезпечення відповідного рівня фінансової дисципліни та цільового викристання централізованих та децентралізованих фондів.

Засобами фінансового регулювання є фінансові інструменти та фінансові важелі.

Фінансовими важелями на макрорівні є, наприклад, ставка оподаткування, рівень резервування, ставка рефінансування НБУ, валютний курс тощо. Фінансові важелі часто використовуються для стимулювання потрібних процесів та застосування фінансових санкцій для зменшення небажаних явищ і процесів.

У фінансовому регулюванні використовуються фінансові інструменти - певний спосіб фінансування, який реалізується як певний договір, в якому зазначені юридичні вимоги, захищені законом, з боку одного учасника і зобов'язання з боку іншого учасника, або як визначені законом взаємовідносини держави і інших суб'єктів економіки. На рівні держави такими інструментами є податки, субсидії, трансферти тощо, на рівні підприємств - фінансові інструменти грошового ринку: депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні векселі, зворотні вимоги про викуп цінних паперів тощо.

 

Для цього можуть бути використані такі заходи:

- збільшення розширеного відтворення операційних необоротних активів;

- прискорення періоду розробки реальних інвестиційних проектів і початку їх реалізації;

- здійснення регіональної диверсифікації операційної діяльності підприємства;

- активне формування портфелю фінансових інвестицій;

- дострокове погашення довгострокових фінансових кредитів.

 

Планування грошових потоків на підприємстві.

Найпоширенішими прогнозними фінансовими документами надходження та витрачання коштів на підприємствах виступають:

-   касовий бюджет - це детальний кошторис очікуваних надходжень і виплат грошових
коштів за певний період, який включає як конкретні статті надходжень і виплат, так і їх часові
параметри. Він є однією з форм поточного фінансового плану управління грошовими потоками,яка розробляється на фінансовий рік з помісячною сегментацією.

- платіжний календар ("план платежів точної дати")- форма оперативного фінансового плану управління грошовими потоками, що розробляється на короткостроковий період з щоденною сегментацією.

Задані види фінансових планових документів мають надзвичайно багатоваріантний характер, зумовлений специфікою підприємства і різноманітністю його зв'язків із суб'єктами макросередовища. Рекомендується їх складання в трьох варіантах - оптимістичному, песимістичному, реалістичному.

Забезпечення ефективного контролю грошових потоків підприємства. У процесі моніторингу поточної фінансової діяльності підприємства контролюється виконання встановлених планових завдань з формування необхідного обсягу грошових коштів та їх витрачання у передбачених напрямках; рівномірність формування грошових потоків у часі; здійснюються інші напрями контролю.

Суть та види ануїтету

Ануїтет – це ряд рівних грошових платежів (виплат або надходжень), що здійснюються через рівні проміжки часу.

Ануїтет може бути вихідним грошовим потоком підприємця (здійснення періодичних рівновеликих внесків на рахунок банківської установи) або вхідним грошовим потоком (надходження орендної плати, яка найчастіше встановлюється однаковою фіксованою сумою).

Ануїтети класифікуються за такими ознаками:

Ø величиною кожного окремого платежу – постійні (з рівними платежами) і змінні (з нерівними платежами);

Ø інтервалом ануїтету (інтервал часу між послідовними платежами);

Ø терміном ануїтету – строкові та безстрокові (вічні);

Ø відсотковою ставкою (ставка, яка застосовується при нарахуванні або дисконтуванні ануїтетних платежів);

Ø моментом виплати – звичайні (постнумерандо), що здійснюються в кінці відповідних періодів, та авансові (пренумерандо), що здійснюються на початку періодів.

 

 

Методи диференціації витрат

Диференціація витрат — це не що інше, як поділ витрат. Найважливіше значення в контролінгу набуває поділ витрат залежно від зміни обсягу виробництва' на постійні та змінні. Такий поділ витрат дає змогу вирішити завдання збільшення обсягу виробництва продукції чи надання послуг і приросту прибутку за рахунок відносного (в розрахунку на одиницю продукції) зниження тих або інших витрат, а також дозволяє наочно бачити їх окупність.Характер руху сукупних витрат і витрат на одиницю продукції у відповідь на зміну обсягу випуску продукції може бути різний. Існують три основні методи диференціації витрат:• графічний (статистичний) метод;•метод найбільших і найменших витрат;• метод найменших квадратів.

. І) метод максимальної і мінімальної точки; Визначаємо ставку змінних витрат (це середні змінні витрати в собівартості одиниці продукції).

де Kmax – максимальний обсяг виробництва; Kmin, % – мінімальний обсяг виробництва у % до максимального. ІІ метод. Графічний (статистичний) метод диференціації витрат. Лінія загальних витрат визначається рівнянням І ступеня:

, де у – загальні витрати; а – рівень постійних витрат; b – ставка змінних витрат; x – обсяг виробництва, фізичних одиниць.Графічний (статистичний) метод грунтується на застосуванні кореляційного аналізу, хоча безпосередньо коефіцієнти кореляції не визначаються.На графік наносяться всі дані про сукупні витрати підприємства, приблизно проводиться лінія загальних витрат: точка перетину з віссю витрат показує рівень постійних витрат. ІІІ метод. Диференціація витрат методом найменших квадратів Цей метод є найбільш точним, тому що в ньому визначаються коефіцієнти a і b (рівень постійних витрат і ставка змінних витрат), а також застосовуються всі дані про сукупні витрати

Період обороту

По=Вас/Зк

Коефіціент рентабельності

Кр=Пч/Вас

Пч -чистий прибуток під-ва

На основі проведеного аналізу стану необ. активів визначаеться їх оптимальна вартість у плановому періоді:

ВАо=(ВАк-ВАн)(1+ΔКва)(1+ΔКор)

ВАк –вартість НеобА, які використовуються на кін.звітного періоду

ВАн –вартість НеобА, яка не використвовується у виробничому процесі на кін.звітного періоду

ΔКва –приріст коеф.використання НеобА у звітперіоді

ΔКор -коеф.приросту обсягу реалізації в плановому періоді

 

Сутність капіталу п-ва.

Під капіталом розуміють суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення будь-якої підприємницької діяльності (бізнес-процесів).Частина капіталу, яка витрачається на придбання засобів виробництва, утворює постійний капітал, інша частина, яка спрямовується на залучення робочої сили, утворює змінний капітал.

Капітал – це загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній, та нематеріальній формах, що інвестовані у формування активів підприємства. Капітал підприємства є основним показником його ринкової ва­ртості. У цій ролі виступає насамперед власний капітал підпри­ємства, що визначається обсягом його чистих активів і одночасно обсягом залучених коштів, які сприяють одержанню додаткового доходу.

У процесі функціонування підприємства капітал забезпечує інтереси держави, власників і працівників. Він є основним дже­релом добробуту його власників як у початковому, так і в майбут­ньому періодах. Велика роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні інтересів держави, інвесторів, власників і працюю­чих обумовлює його значущість як об'єкта фінансового менедж­менту.

64.Клас-ція капіталу п-ва за належністю п-ау і за джерелами формування:

За належністю підпримтсву розрізняють:

1.Власний капітал -це частка активів під-ва, яка формується за рах. Внесків засновників та власних коштів субєктів господарювання. Інформація про власний капітал міститься в першому розділі пасиву балансу, а також у Звіті про власний капітал.

2.Позиковий капітал – це кошти, які залучаються для фінасування гос.дія-сті під-ва на принципах строковості, повернення та платності. Його види: банк.кредити, емісія облігацій, фін.лізинг.

Джерела формування:

1.внутрішні -нерозподілиний прибуток, амортизаційні відрахування і кошти, отримані від реструктуризації активів

2.зовнішні -внески засновників і безповоротна фін.допомога.

Класифікація капіталу за формою власності, за організаційно-правовою формою залучення капіталу, за формою перебування в процесі кругообігу, за характером та цілями використання залежно від об’єкта інвестування.

За формою власності розрізняють капітал приватний і держа­вний. Ця класифікація капіталу використовується насамперед у процесі формування статутного фонду підприємства. Вона є ос­новою відповідної класифікації підприємств за формами власності.

За організаційно-правовою формою залучення капіталу під­приємством виділяють акціонерний (АТ), пайовий (ТзОВ) та індивідуальний (Сімейні п-ва, ПП) його види.

За формою перебування в процесі кругообороту капітал під­приємства реального сектору поділяється на капітал у грошовій, виробничій та товарній формі.

За характером використання капіталу в господарському про­цесі розрізняють працюючий (функціонуючий) та непрацюючий (нефункціонуючий) капітал. Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів та забезпеченні операційної, фінансової чи інвестиційної діяльнос­ті підприємства. Непрацюючий капітал, або «мертвий» капітал, характеризує ту його частину, яка авансована в активи, що не бе­руть безпосередньої участі у здійсненні різних видів діяльності підприємства й у формуванні його доходів.

За цілями використання капіталу на підприємстві:

• продуктивний — це кошти, які інвестовані в операційні ак­тиви підприємства для здійснення операційної (основної) його діяльності;

• позичковий капіта л — та частина капіталу, що використову­ється в процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові і довгострокові депозитні вклади в комерційних банках; в боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі);

• спекулятивний капітал — та частина капіталу, що викорис­товується в процесі здійснення спекулятивних фінансових опера­цій, основаних на різниці в цінах (придбання деривативів у спе­кулятивних цілях).

За формам інвестування:   фінансовий капітал (у грошовій формі), матеріальний капітал (інвестований у матеріальні активи), нематеріальний капітал (інвестований у нематеріальні активи)

Механізм реалізації фінансового менеджменту та його складові елементи

Фінансовий механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.

До складу фінансового механізму входять такі основні елементи (рис. 4.1):

— фінансові методи;

— фінансові важелі;

— фінансові інструменти;

— нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

 

 

Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

Фінансове оперативне управління - комплекс заходів, які розробляються на основі оперативного аналізу фінансової ситуації, для регулювання, складання та виконання фінансових планів, а також здійснення поточного контролю за їх виконанням.

Фінансовий контроль - вид діяльності, здійснюваний всіма ланками влади та комерційними структурами з метою забезпечення відповідного рівня фінансової дисципліни та цільового викристання централізованих та децентралізованих фондів.

Засобами фінансового регулювання є фінансові інструменти та фінансові важелі.

Фінансовими важелями на макрорівні є, наприклад, ставка оподаткування, рівень резервування, ставка рефінансування НБУ, валютний курс тощо. Фінансові важелі часто використовуються для стимулювання потрібних процесів та застосування фінансових санкцій для зменшення небажаних явищ і процесів.

У фінансовому регулюванні використовуються фінансові інструменти - певний спосіб фінансування, який реалізується як певний договір, в якому зазначені юридичні вимоги, захищені законом, з боку одного учасника і зобов'язання з боку іншого учасника, або як визначені законом взаємовідносини держави і інших суб'єктів економіки. На рівні держави такими інструментами є податки, субсидії, трансферти тощо, на рівні підприємств - фінансові інструменти грошового ринку: депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні векселі, зворотні вимоги про викуп цінних паперів тощо.