Основні поняття і закони риторики

План лекції:

1. Мова і мовлення.

 2. Модель комунікації.

 3. Поняття про дискурс і текст.

 4. Мовленнєва подія – мовленнєві ролі – мовленнєві цілі.

 5. Функції публічних виступів.

6. Види публічних виступів.

Мова і мовлення.

Відповідно до  виділення мови|язика| і мовлення|промови| (la| langue|, la| parole|), запропонованим Фердинандом де| Соссюром, мова |язик| розуміється як система засобів|коштів| (фонетичних, лексичних) і зведення|звід| правил (граматика) для передачі певної інформації, а мовлення |промова| — як вживання|вжиток| мовних засобів|коштів|, організованих за правилами мови|язика|, в певних ситуаціях і контекстах, конкретними комунікантами| для досягнення певної мети. Тому система мовної комунікації вивчається, в основному, науками про мовлення|промову| — прагмалінгвістикою|, соціолінгвістикою|, психолінгвістикою, стилістикою, а система мови|язика| — науками про мову|язик|: фонетикою, лексикологією, граматикою.

Мова - це система знаків, об'єктивне явище духовного життя суспільства, що історично склалося. Знаком прийнято називати «замінників» інших об'єктів. Окрім мови, природної знакової системи, існують штучні, наприклад, сигнали світлофора, нотний лист, символічні записи, що використовуються в математиці (цифри і символи; +, - =) та інших науках. На відміну від цих штучних систем, мова здатна передавати повідомлення будь-якого, нічим не обмеженого змісту, тобто вона універсальна. Жестикуляція і міміка - системи невербального спілкування - додають звуковій мові лише додаткові емоційні і смислові відтінки.

Будь-яка система складається з безлічі елементів, які знаходяться у зв'язках один з одним і утворюють одне ціле. Мовні одиниці (знаки) об'єднуються в підсистеми і формують рівні (яруси) мови. Див. таблицю 1.

Таким чином, мова|язик| - це модель ієрархії: більше включає менше як складову частину, менше проявляє|виявляє| свої функції в більшому. Так, самі нижчі одиниці мови (фонеми) реалізують себе в одиницях наступного|слідуючого|, складнішого рівня, тобто в морфемах і так далі

Мова|язик| служить засобом|коштом| спілкування, пізнання, зберігання і передачі національної самосвідомості, традицій культури і історії народу. Мова|язик| виявляє себе лише|тільки| в мовленні|промові| і лише через нього виконує своє головне|чільне|, комунікативне, призначення.

 

Одиниці	Рівні
Пропозиція	синтаксичний
Частини мови        (словоформи)	морфологічний
Лексеми (слова)	лексичний
Морфеми (частини слова)	морфемний
Фонеми (звуки)	фонемний

 

Табл. 1. Одиниці та рівні мови.

Мовлення —  це форма існування мови, його втілення, реалізація. Під мовленням розуміють використання людиною мовних багатств в життєвих ситуаціях, результат процесу формулювання і передачі думки засобами мови. Мовленню конкретного мовця притаманні особливості вимови, лексики, структури пропозицій. Таким чином, мовлення є конкретним і індивідуальним.

 

Модель комунікації.

Моделювання мовленнєвої комунікації зводиться до визначення її основних параметрів, описаних політологом і теоретиком масової комунікації Гарольдом Лассвеллом як Who| says| what| to| whom| in| which| channel| with| what| effect|? Це відповідає формулі: [ХТО говорить ЩО КОМУ по якому КАНАЛУ ЗВ'ЯЗКУ і з|із| яким РЕЗУЛЬТАТОМ].

Додавши|добавляти| в цю схему саму мову|язик| і операції з|із| нею, а також мету|ціль| спілкування, лінгвісти користуються схемою Р.О. Якобсона, де комунікація

(мовленнєва подія) розуміється як відправлення повідомлення|сполучення|, складеного

адресантом з використанням певного коду, певному|якомусь| адресатові упевному контексті з|із| певною метою. Відповідно до загальної|спільної| теорії передачі інформації мовленнєва комунікація розгортається|розгортає| за схемою, висхідною до математичної моделі комунікації Клода Шеннона, яку в найбільш загальному|спільному| вигляді|виді| можна представити|уявляти| таким чином:

ВІДПРАВНИК            КО КОДУВАННЯ                   ПОВІДОМЛЕННЯ|сполучення|                   КАНАЛ                                 

ДЕКОДУВАННЯ                 ОТРИМУВАЧ|отримувач|

 

Як видно|показний| з|із| цієї схеми, значну|поважну| роль в комунікації відіграють комуніканти|  — відправник і отримувач|отримувач| (що позначаються|значать| також як мовець| і той, що слухає, адресант і адресат, А1 і А2). Залежно від типу|типу| комунікантів| виділяють міжособове спілкування (А1 і А2 користуються однією мовою|язиком|, належать до однієї соціокультурної спільноти людей) і міжмовне (міжкультурне) спілкування представників різних етносів і народів, що говорять на різних мовах|язиках|. Канал зв'язку визначає форми, засоби|кошти| і методи організації і передачі інформації: усне і письмове спілкування, телефонну бесіду або повідомлення|сполучення| в листі, комунікацію індивідуальну і масову, комунікацію у віртуальному середовищі|середі| інтернету і тому подібне|тощо|.

Кодування  і декодування  повідомлення|сполучення| відображають|відбивають| вибір мовного коду: стандартна, літературна мова|язик| або його діалект, жаргон і т. п. |тощо| при спілкуванні однією мовою|язиці|; при використанні декількох мов|язиків| спілкування — для білінгвального| носія мови|язика| — це вибір однієї з використовуваних мов|язиків|. Аналіз цих складових процесу спілкування дозволяє прослідкувати|прослідкувати| особливості породження і сприйняття мови|промови|, обумовлені соціальним статусом і роллю комунікантів|, їх психологічними параметрами, рівнем володіння комунікативною компетенцією і ін. Від адекватності декодування повідомлення|сполучення| залежить результат спілкування: досягнення запланованого|планерувати| впливу на адресата або його відсутність — дефект комунікації.

Саме повідомлення |сполучення|, його зміст|зміст| і форма визначаються контекстом і ситуацією спілкування — комунікативними параметрами, що вимагають врахування|урахування| як лінгвістичних, так і екстралінгвальних чинників|факторів|. (Контекст спілкування – середовище, час, особливості каналу комунікації та інші умови, в яких має місце конкретне спілкування (Ф. С. Бацевич)). Виділяють вербальний, соціальний, ситуативний, фізичний, психологічний і інші види контексту. До ситуативних чинників|факторів| відносять як фізичну ситуацію спілкування (дебати, гра, науковий диспут і тому подібне|тощо|), так і її стилістичні характеристики: ситуації офіційного / неофіційного спілкування і ін.