Психологiчнi особливостi процесу мовленнєвого сприйняття

Сприйняття i розумiння (надалi будемо вживати один термiн "сприйняття мови", мауться на увазi включення в нього i процесу розумiння) - одна iз найскладнiших проблем психологiє. Необхiднiсть її вивчення взагалi i використання її в завданнях підготовки спецiалiстiв, особливо юристiв, надзвичайно велика.

Значною умовою надiйностi пiдготовки фахівців у врахування механiзмiв, яким пiдкоряуться процес сприйняття, опрацювання i засвоєння особистiстю iнформацiї.

Труднiсть у вивченнi сприйняття зумовлюуться складнiстю, багатограннiстю як об'укта вивчення мови, так i самого процесу мовного сприйняття. Зупинимося насамперед на тому, що являє собою мова i якою є психологiчна характеристика усної мови.

Мова визначається як процес висловлення думок людини, її почуттiв i бажань за допомогою мовних засобiв з метою впливу на спiврозмовника або слухача у процесi спiлкування в рiзноманiтних видах діяльності й суспiльних вiдносин. Усна мова вiдрiзняуться вiд письмовоє насамперед неповторнiстю, точнiше необоротнiстю у часi ("Слово не горобець: вилетить - не пiймаєш"). Це виникау в результатi того, що усна мова як послiдовнiсть звукiв реалiзуються у часi, тодi, коли письмова - висловлюу послiдовнiсть лiтерних, зорових символiв i реалiзуються у просторi. До будь-якого письмового Повiдомлення можна повернутися i прочитати ще раз. При сприйняттi усного повiдомлення це можливо зробити за допомогою звукозаписувальних пристроєв (диктофон, магнiтофон, вiдеомагнiтофон), що дозволяють слухачевi повернутися до незрозумiлого йому речення, твердження, однак це потребує прослуховування певноє частини повiдомлення для відновлення. сенсу, паузи й обставин використання мовцем незрозумiлоє слухачем фрази чи вислову. Все це завдау значних труднощiв у процесi сприйняття i у важливою, суттувою вiдмiною вiд сприйняття письмового тексту.

Зважаючи на особливостi усного повiдомлення, досвiдченi оратори використовують повтори, бiльш чiтке закрiплення у свiдомостi аудиторiї найважливiших для подальших мiркувань моментiв. Необоротнiсть у часi усного повiдомлення зобов'язує оратора говорити розмiрено, конкретизувати складнi для розуміння теоретичнi положення, iлюструючи одну i ту ж думку рiзними засобами, що робить єє бiльш наочною i переконливою.

Iнша психологiчна особливiстю усноє мови - експресивнiсть, викликана звуковою природою мови.

Фонетична характеристика усного мовлення, крiм самої вимови звукiв, мiстить у собi, як вiдомо, iнтонацiю, наголос, паузу. Кожна з цих манер вимови може виявитися у багатьох варiацiях i дiапазонах. Усно переказується нескiнченна кiлькiсть вiдтiнкiв думки. В одному такому, наприклад, питаннi: "Я сподiваюсь, все зрозумiло?" - може бути i ствердження, i сумнiв, i радiсть, i впевненiсть, i страх, i т. iн. Звичайно, письмово дане запитання можна передати в описовiй формi, але це буде менш експресивним, тому що це буде висловлено словом, а всiляке слово вже узагальнює.

Таким же великим дiапазоном характеризується i пауза, яка на письмi може бути передана крапкою,  комою, трьома крапками, окличним знаком. А в усному мовленні? Кожна зайва секунда паузи є значимою. Це або чекання, або дорiкання, або вiдпочинок тощо. Пауза висловлює безлiч експресивних станiв, якi неможливо вiдбити письмово.                             

Але багатогранна експресивнiсть усноє мови покладау на оратора й вiдповiдний обов'язок. Наприклад, психологiчно не зумовлено надзвичайно сильне видiлення у текстi логiчних наголосiв, що не мають важливого значення для аудиторiї. Невиправданими є значнi паузи, якщо матерiал у легким для сприйняття аудиторiую i т. iн.

 

Наступною характеристикою промови є участь у цьому процесi немовних засобiв розкриття думки. До згаданих засобiв належать мiмiка i пантомiмiчнi рухи, що мiстять жестикуляцiю. Однiєю з цікавих i важливих особливостей мiмiки у рух i вираз погляду.

Розглядаючи внутрiшнiй механiзм спiлкування актора з глядачем, К.С. Станiславський особливо вiдзначав це явище: "Очi - дзеркало душi. Пустi очi – дзеркало пустоє душi. Не забувайте про це! Важливо, щоб очi, погляд, вигляд актора на сценi вiдбивали великий глибокий внутрiшнiй змiст його творчоє душi"

Характер i ступiнь участi немовних засобiв значною мiрою визначають загальну культуру людини, в тому числi й культуру його мовлення.

З часiв Петра 1 була вiдома така настанова ораторам: "Словами не висловиш - пальцем не розтлумачиш". Безумовно, що надмiрна мiмiка, невиправдана жестикуляцiя, яеконтрольованi рухи тiла, голови не свiдчать про високу культуру оратора. Але, з іншого боку, усне мовне висловлення обов'язково повинно супроводжуватися виявленням емоцiйно-вольового "Я"

того, хто говорить. I визначення потрiбноє для даноє ситуацiє спiлкування форми жестикуляцiє та мiмiки рухiв - завдання не другорядного значення для оратора.

Зiставлення мовних особливостей письмового та усного мовлення свiдчить, що усна промова характеризууться тим, що побудова речень в уснiй мовi, як правило, дещо простiша. Iнодi в уснiй промовi спостерiгаються нiби порушення правил граматики. Найчастiше не дотримуються порядку слiв, а пiдмет iнодi вживається без присудка i т. iн.

Визначення особливостi позначається i у вживаннi лексем, тобто в уснiй мовi кожного мовця накопичууться свiй словниковий запас найуживанiших слiв.

Можна сказати, що письмова мова - це складнiший мовний код з ширшим словником i усталенiшими правилами (граматичними) оформлення думки, нiж усне мовлення. А якщо це так, то письмове мовлення, призначене тiльки для читання, має сприйматися на слух набагато гiрше, нiж усне. Експерименти, проведенi щодо передачi мовного повiдомлення, пiдтверджують це положення.

Якщо слухач сприймає озвучене письмове мовлення, він вiдтворює тiльки 50% отриманого повiдомлення, додаючи при цьому до нього суттуві змiни.

При сприйняттi усного мовлення, тобто власного викладу думки мовця, вiдтворюуться 90% почутого. Зрозумiло, що оратор може зробити висновок: тiльки усне мовлення з його експресивнiстю i наближенням до режиму слухання може бути сприйнятною i припустимою формою викладу матерiалу.

Перед тим як перейти до розгляду основних особливостей сприйняття мовного повiдомлення, слiд хоч у загальних рисах визначити, що складає його структуру. Це необхiдно Для того, щоб краще уявити особливостi сприйняття даного повiдомлення в аудиторiє. Мовленнєєве повiдомлення може бути визначеним як сукупнiсть теми чи предмета повiдомлення, основної ідеї чи основного сенсу висловлення, змiсту й образу. У зв'язку з тим, що наявнiсть образу, який створюється автором тексту за допомогою спецiальних мовних засобiв (метафор, епiтетiв, порiвнянь тощо), не у обов'язковою для багатьох видiв мовного повiдомлення, наприклад для повiдомлення (лекцiї) технiчного i медичного характеру, не будемо детально зупинятися на розглядi цього явища. Вiдзначимо тiльки, що зоровi, слуховi та iншi образи, якi виникають пiд впливом виражальних засобiв мови, уможливлюють наочно уявити те, про що йдеться. А зв'язок образу, уявлення з уявним словарним описом сприяє бiльш ефективному сприйняттю всього повiдомлення.

Безумовно, що створення образу у мовному повiдомленнi особливо необхiдно у лекцiях з питань політики, мистецтва, лiтератури, архiтектури i т. iн. Але, звичайно, формування образу у мовному повiдомленнi у небезкорисним i у лекцiях з iнших предметiв, тому що воно дозволяє пов'язати наочно-почуттуве й абстрактно-логiчне пiзнання дiйсностi в удиний процес.

Тема, або предмет викладу, визначається колом питань, якi належить розглянути. Тема розкривауться пiд час викладу матерiалу, i глибина, її розумiння зумовлюуться особливостями змiсту повiдомлення.

 

Дайте відповідь на запитання:

1. Дайте визначення та характеристику поняттю «аудиторія».

2. Охарактеризуйте можливі мотиви та мету промови.

3. Назвіть групи мотивів.

4. Поясніть поняття «можливих» та «реально діючих» мотивів.

5. Яким чином відбувається об’єднання аудиторії.

6. Охарактеризуйте психологiчнi особливостi процесу мовленнєвого сприйняття.

 

 

ЛЕКЦІЯ 7