Соціальна організація неандертальців

Палеоантропи жили невеличкими групами по 20-30 чоловік у печерах, вели осілий спосіб життя, уміли будувати примітивне житло висотою до 3м і площею 9 х 7м. Для каркаса використовували кістки мамонта і гілки, на які натягали шкіри. Стоянки знаходилися вже не тільки біля води, але й на узліссях.

Активне використання вогню почалося близько 60 тисяч років тому. Деяким дерев'яним предметам за його допомогою надавали певну форму, робили кийки з одним або двома загостреними кінцями, короткі палиці-копалки.

Зароджується абстрактне мислення, з'являються зачатки мистецтва і суспільної свідомості. Формується новий вид самосвідомості: піклування про явища, які не мають безпосереднього відношення до задоволення суто біологічних потреб (харчових, питних, статевих та інших безумовних рефлексів). Для пізніх неандертальців, що жили приблизно 70-40 тисяч років тому, характерними стають поховання. Знайдені останки орієнтовані у напрямку схід - захід, тобто можна припустити, що ці поняття вже були знайомими для палеоантропів. Це свідчить про початок формування в неандертальців перших уявлень про пересування світил і їх зв'язку з небіжчиками. Зустрічається чимало і загадкових поховань. Наприклад, в одній могилі були знайдені скелет і череп, розташовані на відстані метра один від одного, при цьому череп виявився прикритий трикутною плитою. Причина подібного ритуалу залишилася невідомою. Для поховання використовувались не тільки природні заглиблення, але і спеціально зроблені виїмки, що розміщувались на периферії печер, тобто неандертальці відокремлювали небіжчиків від світу живих, але не виключали з нього. Для багатьох поховань характерними є різноманітні знаряддя, котрі знаходяться поряд із мерцем. Вони, швидше, мали слугувати померлим у їх потойбічному житті. У великій Шандарській печері в Курдистані, на межі Ірану, Іраку і Туреччини в неандертальських похованнях було знайдено яскраві квіти з лікарськими властивостями. За цією ознакою всю групу назвали «квітковими людьми». Подібні численні знахідки свідчать про те, що в пізніх мустьєрців уже виникло уявлення про потойбічний паралельний світ, із яким пов'язане було життя тих людей, які ще залищались живими. Організація спеціальних поховань, тобто піклування живих про мертвих, ніби стверджує, що якийсь важливий компонент людського життя не вмирає і продовжує існувати десь після смерті в якійсь іншій формі. Для всіх народів, що знаходились на стадії докласового суспільства, характерною була різка двоїстість у відношенні до небіжчиків: за ними тужили, піклувалися про відповідне поховання, але і боялися, що так звані «живі» мерці можуть нашкодити людям. Вважали, що від них виходить якийсь таємничий, шкідливий для живих вплив, результатом якого може бути хвороба або смерть. Щоб нейтралізувати цей вплив, мертвих зв'язували; закладали каменями повністю або частково, придавлюючи голову і плечі; палили вогнища над тілами мертвих; насипали своєрідні кургани з ґрунту чи каміння для надійності ізоляції мерця; розсипали пісок навколо могил, щоб переконатися в тому, що небіжчик не виходив назовні. Це було усвідомлення небезпеки, пов'язаної з розкладанням мертвого тіла, в ілюзорній формі. Судячи з етнографічних даних, шкідливий вплив, який виходить від мертвих, сприймався як такий, що має обов'язковий характер і загрожує, насамперед, близьким небіжчика; існує недовго, поки йде процес розкладання, і зникає після цього; заразливий для тих людей з оточення померлого, котрі були з ним у контакті.

У пізніх неандертальців зародилась полювально-промислова магія і тотемізм (поклоніння певним предметам, які мають священне значення). Поява подібних уявлень тісно пов'язана з усвідомленням спільності людини із середовищем у наочній і одночасно уявній формі. Такі погляди на зовнішній світ реалізувалися, наприклад, у тому, що сформувалася традиція зберігати кістки, голови і черепи забитих тварин. Вона виявилася дуже стійкою і досягла сучасних культурних шарів навіть у тих країнах, що вважаються цивілізованими, а не тільки в примітивних племенах. З мисливською магією пов'язані спроби керувати прихованими силами, котрі заважають полюванню. Наприклад, у печері відьом, розташованій на захід від Генуї, виявлений сталагміт, що нагадує тварину, у який неандертальці кидали грудки глини. З цією ж метою вони спеціально ліпили постаті тварин. Є дуже серйозні підстави для припущення про те, що в Середнїй Азії існував культ оленя, а у Швейцарії – культ ведмедя. Наприклад, у печері, розташованій у Швейцарських Альпах на висоті 2,5 км, знайшли кубічну споруду із каменів, у якій знаходилося 7 ведмежих черепів, а в нішах печери ще 6. У Франції знайшли печеру, що вміщувала понад 20 ведмежих черепів, а в одній з австрійських печер знаходилися кістки приблизно тридцяти тисяч ведмедів. При цьому варто мати на увазі, що печерні ведмеді – це дуже небезпечні хижаки зростом понад три метри і впоратися з ними було досить важко.

Виникнення подібних культів і вірувань як спроб осмислення певних явищ пов'язане з особливостями практичної діяльності мустьєрців. А саме, у своєму повсякденному житті вони зустрічалися з двома її типами:  діяльність, результати якої залежали, у першу чергу, від самої людини, та діяльність, результати якої були опосередковані грою випадку і містили значну частку невизначеності. Межа між ними дуже відносна і є багато проміжних варіантів. Вирішення цієї проблеми і прогнозування можливих наслідків розвитку тієї чи іншої ситуації при дитячому стані розуму людства неминуче призводило до висновку: існують якісь сили, що впливають на результати діяльності, а тим самим і на все життя людей. Складалося уявлення про владу цих сил над людиною, про її безпомічність перед ними. Виникав ілюзорний світ із уявними, а не дійсними зв'язками (кореляціями). Орієнтація в такому світі досягалася за допомогою своєрідних дій, ритуалів. Багато в чому це були імітації певних рухів під час полювання або іншої практичної діяльності. Внаслідок цього учасники подібних ритуалів виявлялися краще навченими, що і дозволяло більш ефективно та надійно досягати певного результату. Але одночасно підкріплювалося хибне уявлення про те, що можна за допомогою відповідних маніпуляцій закликати на допомогу могутні потойбічні сили, котрі виконають за людину найважчу частину роботи, принесуть добробут і щастя, або навпаки, покарають злодіїв.

Таким чином, позитивне, адаптаційне значення ритуалів полягало в тому, що вони були одним із шляхів накопичення практичного досвіду і його передачі наступним поколінням. Крім того ритуали виконували роль своєрідного психотерапевта, стабілізуючи психіку людини. В той час люди надто часто стикалися з явищами, значення яких вони не могли усвідомити або пояснити. Такі ситуації невпевненості в адекватному сприйнятті подій зовнішнього світу та в здатності впоратися з ними власними силами досить погано впливають на психіку. Внаслідок цього значно зростала залежність людей від інших членів угруповування (поряд майже завжди можна було знайти того, хто знав, що робити). Спільне виконання певних ритуалів створювало ілюзію захищеності та впевненості в собі.

Для регулювання суспільних відносин і забезпечення стабільності соціальної організації як середовища існування людей необхідні були певні “законодавчі” норми. Вони становили собою безпосереднє продовження суто біологічного пристосування до середовища за рахунок підпорядкування поведінки особини законам групи. У людських співтовариствах їм на зміну прийшли правила регуляції структури роду і розподілу праці. Наприклад, колективне полювання для чоловіків і збирання їстівних рослин для жінок і дітей. Формуються правила упорядковування “зовнішніх” стосунків з представниками інших колективів людей. Подібна регламентація життя неминуче пов'язана з певними обмеженнями індивідуальних бажань і підкоренням їх інтересам суспільства, що неможливо без становлення відповідних гальмуючих нейропсихічних механізмів. Обмеження дій, особливо спрямованих на задоволення найважливіших біологічних потреб, означало виникнення конфлікту. Палеонтологічні свідчення про такі конфлікти у вигляді кісток, ушкоджених знаряддями, належать саме до цього часу. Не виключається можливість, що порушників спокою навіть їли, оскільки були виявлені сліди обвуглення на кістках, роздрібнені кістки, а також такі, що розколоті уздовж для добування мозку. Для життя соціуму того часу характерні не тільки конфлікти, але і толерантність, піклування про непрацездатних. Про це свідчать знайдені кістяки людей, які після травм жили досить тривалий час, що було б неможливим без допомоги інших членів угруповування. Внаслідок регуляції внутрішньосуспільних відносин формуються соціальна свідомість і самосвідомість, які узгоджували бажання індивіда з потребами колективу, у якому він жив. Іншими стають і головні гаранти існування групи. Надзвичайно важливого значення набувають знання, тобто інформаційне забезпечення. Разом з трудовою діяльністю воно дозволяло суттєво збільшити ареал існування неандертальців. Накопичення та зберігання навичок і знань стали життєвою необхідністю. На додаток до генетичної пам'яті й навчання з'явився ще один інститут суспільної пам'яті - Учитель і почала формуватися нова система передачі інформації. З функціями соціума як життєздатної, адаптивної системи пов'язана і поява табу, моралі, законів, а пізніше, і релігії.

Важливу роль у соціалізації відіграла мова. Цікавим є питання про те, чи була вона у неандертальців. Судячи з вимірів шийних хребців і основи черепа муст'єрців, визначили формулу голосового апарата, у який входять порожнини носа, рота, горла та інші ознаки. Був зроблений висновок, що в неандертальців анатомічна будова глотки відрізнялася від ьієї, яка є в сучасної людини. Палеоантропи не могли вимовляти голосні а, у, і, о, а також приголосні - г, к.. Використовували, головним чином, звуки и, е, ие, иа.

Неандертальці, що жили на території Африки, мали більш сучасну будову глотки, а близькосхідні – майже сучасну, тобто мустьєрці цих регіонів могли користуватися для комунікації значно більшою кількістю звуків. Але під час оцінки рівня розвитку мови в різних популяціях палеоантропів слід враховувати і такий факт: для початкової стадії розвитку мови немає необхідності у великому запасі слів. Позначення словами тільки основних понять, які необхідні для достатньо вдалого полювання і збирання, виробництва знарядь і готування їжі, може цілком задовільно забезпечити спілкування в межах групи. Крім того, навіть така мова стає основою для більш тісного об'єднання індивідів і розвитку суспільної свідомості, засобом підвищення загальної ефективності колективу. Мовна специфіка пов'язана з регіональною спеціалізацією і різноманітністю екологічних ніш, які займали палеонтропи. Подальше пристосування до середовища здійснювалося вже за допомогою цієї нової адаптації.

У неандертальців з'являється естетичне почуття, про що свідчить використання таких барвників, як жовта і червона охра, окис марганцю тощо. Їх наносили у вигляді порошку і за допомогою тонких паличок, котрими явно терли по м'якій поверхні, можливо, по людській шкірі. Це дозволяє припустити наявність у палеонтропів ритуального розфарбовування. У деяких випадках зафіксовані натяки на існування символічного значення предметів у вигляді паралельних і попарних борозен та подряпин на гальці й кістках. Було встановлено існування зв'язку між естетичнм почуттям і трудовою діяльністю. Відомо, що в ході чуттєвого сприйняття життєвих явищ у тварин і людей виникає емоційне ставлення до них. Уже в найпростішій обробці матеріалів, у наданні їм доцільної форми людина почала бачити не тільки корисність, але й красу. Із часом потреба в красивих предметах, які оточували людину, почала впливати і на суспільні відносини, призвела до виникння мистецтва.

Аналізуючи археологічні та етнографічні дані, учені прийшли до висновку, що в будь-якому первісному суспільстві всі прояви практичного і духовного життя людини настільки переплітаються, що майже неможливо провести межу між трудовими процесами, полюванням, магією і мистецтвом. Подальший прогресивний розвиток цих процесів пов'язаний із становленням фізичного і нейропсихічного типу неоантропів з притаманними їм особливостями трудової діяльності й соціальної організації життя.

3.4. Неоантропи (кроманьйонці, людина розумна)

Кроманьйонці з'явилися у верхньому палеоліті приблизно 100-50 тисяч років тому. Розквіт даної групи спостерігався близько 40 тисяч років тому на рубежі пізнього плейстоцену і раннього голоцену. Клімат до цього часу став більш теплим і вологим. Середовище було сприятливим для життя мисливців, рибалок і скотарів. Проте із часом клімат ставав усе більш сухим. Спеціальними дослідженнями доведено, що посушливі кліматичні умови стимулюють кочівний спосіб життя не тільки тварин, але і людей. У свою чергу, це сприяє більш швидкому і широкому поширенню важливих винаходів і виробничих навичок, тобто має пряме відношення до життєздатності колективів. Таким чином, кліматична ситуація сприяла еволюції людини в бік вироблення соціальних і економічних адаптацій, що і призвело до появи Homo sapiens.