Міністерство освіти і науки України

Міністерство освіти і науки України

 

Дніпропетровський державний університет

 

 

І. О. ОГІНОВА

 

ОСНОВНІ ШЛЯХИ АНТРОПОГЕНЕЗУ

 

Ухвалено Вченою радою університету

Як навчальний посібник

 

Дніпропетровськ

РВВ Д Н У

2 0 0 1

 

ББК 74. 200. 514

О 38

Рецензенти: д-р біол. наук, проф. Н.М. Цвєткова

д-р біол. наук, проф. Г.О. Філіпов

 

О 38. Огінова І. О. Основні шляхи антропогенезу: Навч. посіб. – Д.: РВ ДНУ, 2001. - 48с.

Розглядаються основні напрями еволюції людини від перших приматів до виду Homo sapiens.  Головна увага приділяється ролі психологічних і соціальних факторів у формуванні людини протягом антропогенезу, що й зумовило специфічність еволюційного розвитку сучасного людства.

Для студентів психологічних, біологічних та медичних спеціальностей університету. Може бути корисним для викладачів біології та інших фахівців, які цікавляться антропологією.

 

 

Темплан 2001, поз. 37

 

Навчальне видання

 

Ірина Олексіївна Огінова

ОСНОВНІ ШЛЯХИ АНТРОПОГЕНЕЗУ

Навчальний посібник

 

 

Редактор О. М. Шаповалова

Тех.редактор М. О. Долгов

Коректор Г. О. Проколущенко

 

 

_____________________________________________________________________

Підписано до друку             . Формат                    . Друк плоский. Папір друкарський. Ум. друк. арк.  . Ум. фарбо – відб.  . Обл.-вид.арк.        . Тираж 00 пр. Зам. №     .

РВВ ДНУ, вул. Наукова, 13, м. Дніпропетровськ, 49050.

Друкарня ДНУ, вул. Наукова, 5, м. Дніпропетровськ, 49050.

 

 

© Огінова І.О., 2001

 

ПЕРЕДМОВА

Еволюція приматів розгорталася, головним чином, протягом кайнозойської ери (табл.1), котра наступила після крейдяного періоду мезозойської ери.

Таблиця 1

Періодизація кайнозойської ери

 

Період	Епоха	Початок, млн років
Третинний, палеоген	Палеоцен	65
	Еоцен	55
	Олігоцен	37
Третинний, неоген	Міоцен	22
	Пліоцен	10 - 5
Четвертинний	Плейстоцен, початок якого називається еоплейстоценом або вілафранкським часом	2
	Голоцен	0,1

 

За досить значний проміжок часу, який охоплює більш ніж 60 млн років, із предкових форм людини сформувався вид Homo sapiens, який за адаптивними можливостями значно перевищує усі види ссавців. Така надзвичайно широка норма реакції зумовлена специфікою еволюції людини, яка, на відміну від філогенетичного розвитку тварин, була спрямована не на утворення безлічі дрібних пристосувань до конкретних умов існування, а на вироблення універсального відношення до навколишнього середовища за рахунок прогресивного розвитку свідомості, членороздільної мови та трудової діяльності. Величезну роль у формуванні цих процесів відіграла модифікація групової поведінки тварин і розвиток соціальних відносин. Передумови саме такого розвитку створювалися упродовж тривалої еволюції живої природи і пов'язані з реалізацією необмеженого біологічного прогресу, тобто загального еволюційного розвитку тварин у напрямі до розумної істоти. Досить багато видів тварин (примати, ведмеді, собаки, коти, щури тощо) відзначаються достатньо розвиненою елементарною розумовою діяльністю і складною поведінкою, котра базується на умовних рефлексах, навчанні, індивідуальному досвіді. Подібні властивості є закономірним результатом еволюції нервової системи, психічного відображення і поведінки. Елемент випадковості в цьому процесі був привнесений неочікуваною зміною зовнішніх умов і тим фактом, що примати першими опинилися в нетиповому для них середовищі, коли виживання значною мірою забезпечувалося високою мобільністю психічних процесів і соціальними факторами, які й зумовили специфіку подальшого розвитку тварин у напрямі універсально пристосованої розумної істоти.

 

 

ГЛАВА 2. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЕВОЛЮЦІЇ ПРИМАТІВ

Усі особливості еволюційного розвитку приматів пов'язані зі зміною навколишнього середовища, тобто із геолого-кліматичними умовами, котрі складалися у певні геологічні періоди на Землі. Відповідно до них виділяють три етапи філогенетичного розвитку мавп.

Особливості ряду приматів

Унаслідок деревного способу життя п'ятипала кінцівка хребетних у мавп стає більш рухливою. Добре розвивається здатність до захоплювання і утримання предметів. Кігті замінються на нігті, а подушечки пальців стають органами дотику (в інших ссавців органами дотику слугують вібриси). Верхні кінцівки набувають здатності до обертальних рухів у ліктьовому суглобі, а добре розвинений плечовий пояс призводить до формування такого специфічного для приматів способу локомоції, як брахіація, тобто пересування за допомогою рук при висячому положенні тіла. Більшість мавп можуть сидіти, стрибати або висіти, підтримуючи тіло в більш-менш випрямленому положенні. Це зміцнювало пояс нижніх кінцівок і дозволило в майбутньому деяким групам приматів перейти до прямоходіння.

Мавпи, як і люди, мають досить несприятливе співвідношення маси і поверхні тіла в тому розумінні, що надмірна вага може спричинити серйозні наслідки навіть при незначних падіннях. При житті на деревах ці особливості могли стати джерелом підвищеного рівня травматизму та загибелі особин. За таких умов виживання приматів було можливим лише внаслідок формування ефективної системи зворотних зв'язків між кінцівками і відповідними відділами центральної нервової системи. Це призводило до прогресивної еволюції головного мозку і нової кори, тобто до структурної церебралізації. Подальший розвиток одержали зоровий і слуховий аналізатори, відбувалася певна редукція нюху. Для мавп характерними є великі очі, високодиференційована сітківка, кольоровий і стереоскопічний зір. Остання властивість пов'язана з тим, що очі приматів розташовані в одній площині, а не з боків голови, як у багатьох ссавців і нижчих мавп, наприклад у лемурів. Крім того, приблизно половина волокон зорового тракту перехрещуються на рівні гіпоталамусу проміжного мозку, що призводить до накладення полів зору і стереоскопічного ефекту. Унаслідок подібних морфофізіологічних перебудов у приматів розвиваються такі нові якості інтеграції, як об'ємно-просторово-оптичне сприйняття; синтез у сприйнятті просторових співвідношень об'єктів; формування структурних гомологів тих ділянок головного мозку, з якими пов'язані вищі психічні функції людини (концептуальне мислення, членороздільна мова, трудова діяльність тощо).

Особливостями життя на деревах пояснюється і специфічна дієта приматів. Вони, головним чином, рослинноїдні, рідше – комахоїдні або всеїдні.

Розмноження перестає бути сезонним і примати переходять до поліциклічності, а термін вагітності збільшується до 9 місяців (шимпанзе, горила). Завдяки розвитку вищої нервової діяльності і соціальних відносин в угруповуваннях приматів збільшується тривалість життя окремих особин, а період дитинства зростає до 8-12 років.

Подібні перетворення становлять собою складову частину загальнобіологічних еволюційних змін онтогенезу, якккккіхарактерні для усіх організмів. У ході еволюції здійснюється перехід від запліднення і розвитку організмів у зовнішньому середовищі до розвитку під захистом яйцевих оболонок, а потім і до внутрішньоутробного розвитку. Одночасно різко зменшується кількість гамет і плодючість, але суттєво зростає виживання окремих особин завдяки розвиненій турботі про потомство і зростанню ролі навчання. Подібні процеси взагалі характерні для прогресивної еволюції індивідуального розвитку вищих тварин. Вони спрямовані на збільшення його незалежності від середовища існування і називаються автономізацією онтогенезу.

Для більшості приматів характерним є стадний, груповий спосіб життя. Він пов'язаний з формуванням складної системи комунікації (міміка, вокалізація). Сучасні мавпи добре засвоюють мову жестів – амслен. Розвиваються орієнтовно-дослідницька, маніпулятивна і наслідувальна діяльності. Це призводить до того, що індивідуальні досягнення кожної особини швидко стають колективними і суттєво збільшують шанси на виживання усієї групи.

Таким чином, у приматів, внаслідок життя на деревах, сформувалися певні особливості анатомічної будови, психічного відображення і соціальних взаємовідносин. Наступний геологічний період в історії Землі (еоцен) пов'язаний з розквітом цієї адаптивно пластичної групи ссавців.

2.2. Другий етап еволюції приматів

Еоценові примати були представлені такими напівмавпами як адапіди, лемуроїди, тарзіоїди (довгоп'яти).

Адапіди нараховували приблизно 20 родів і до нашого часу всі вимерли. У порівнянні з ранніми приматами в них була коротша мордочка і збільшений головної мозок, очі - великі й спрямовані вперед, на кінцівках - нігті. Жили ці тварини в Північній Америці і Європі. Від них, вірогідно, походять лемури і довгоп'яти, а побічно - і вищі примати.

Лемуроїди, на відміну від адапід, мали довгі нижні виступаючі зуби, що перетворилися у своєрідний гребінь для догляду за хутром. Налічувалося близько 30 родів цих приматів, які майже всі вимерли. Відносна розмаїтість лемурів у наш час збереглася тільки на острові Мадагаскар, оскільки на ньому майже відсутні хижаки.

Довгоп'яти ( тарзіоїди) були поширені в еоцені, але вже в олігоцені більшість із них вимерла і до сьогодні з більше ніж 30 родів збереглося усього 3 види, котрі зустрічаються на островах Борнео та Суматра і ведуть, головним чином, нічний спосіб життя.

Наприкінці еоцену відбувся обмін фаунами між Азією і Північною Америкою, остаточно перервався сухопутний зв'язок між Європою і Північною Америкою. Для еволюції приматів цього часу характерним є існування амфіпітека погаунгського. Ця істота поєднувала у своїй будові ознаки вищих і нижчих приматів.

Олдувайська культура

Пізні форми австралопітеків, які жили 1,5-2 млн років тому в плейстоцені четвертинного періоду кайнозойскої ери,   були представлені зинджантропом  (іноді його називають Бойсовим австралопітеком) і презинджантропом. Для цього часу характерна галькова або олдувайська культура. Цей термін застосовують щодо вілафранкських комплексів із Південної і Східної Африки. Аналогічні знахідки на інших територіях одержали назву пре-ашель.

Подібність цих культур зумовлюється спільними функціональними задачами, які вирішувалися за допомогою відповідних знарядь (артефактів). Перші знахідки важко було ідентифікувати, оскільки їх знаходили поряд із кістковими рештками відразу декількох представників гомінід.

Спочатку припускали, що знаряддя були виготовлені зинджантропом, який є більш пізньою формою (ці гомініди жили близько 1,7 млн років тому). Проте, невеликий розмір головного мозку і ряд інших ознак свідчать про помилковість такого твердження. Пізніше були виявлені кісткові залишки інших більш прогресивних істот, що жили близько 2 млн років тому іназваних презинджантропами. Вивчення цієї знахідки привело до висновку, що саме цей гомінід міг бути одним із творців олдувайської культури. Артефакти віднайдено і поряд з іншими представниками прегомінід, до яких належать парантроп, грацільні австралопітеки, австралопітек Бойса та інші.

За ознакою наявності трудової діяльності групу із чотирьох видів австралопітеків об'єднали в одну і назвали людина вміла або Homo habilis. Морфологічно хабіліси суттєво не відрізнялися від інших австралопітеків. Вони мали зріст близько 120-130 см і масу 30-40 кг. На двох ногах хабіліс пересувався ще досить швидко (як і більшість приматів), але вже міг і ходити кроком, тому що перший палець стопи вже не був відведеним у бік. Об'єм головного мозку цих істот був близько 700 см³, а його морфологія суттєво не відрізнялася від структури мозку всіх прегомінід. Добре сформованими були ділянки, пов'язані із загальною чутливістю (верхньо-тім'яна і постцентральна), а також зона стереогнозу і ручної рецепції. Вони стали основою для виникнення більш високого рівня функціонування головного мозку і зробили можливим подальше виникнення абстрактного мислення і трудової діяльності.

Хабіліси виготовляли декілька типів знарядь, які за формою поділялися на чопери або ударники (основний тип); уніфаси і біфаси (1 - 2 сколи робочої поверхні); клівери (сокироподібні); сфероїди (кулеподібні); поліедри (гранчасті). Найбільш поширеними були чопери. Вони становили собою гальки розміром 7-10 см із декількома сколами робочої поверхні й природним опуклим торцем, який замінював рукоятку.

Для виготовлення знарядь у хабілісів ще не існувало певних нормє Кожнен винаходив власний спосіб оброблення каменю методом спроб і помилок. У тих місцях, де гальки було мало, для виготовлення знарядь використовували шматки лави або кварцу. Знаряддя олдувайської культури були інвентарем, за допомогою якого хабіліси забезпечували себе різноманітною рослинною і тваринною їжею.

Засвоєння навичок трудової діяльності зумовило порівняльно високу швидкість еволюції пізніх австралопітеків і наступний перехід до H. еrectus здійснювався вже винятково за рахунок розвитку матеріальної культури і приведення в дію механізму зворотних зв'язків між фізіологічним і культурним розвитком. Природний добір як фактор біологічної еволюції почав сприяти більш ефективному виготовленню знарядь праці, умінню пригасити агресивність і здатності до колективних дій, тому що тільки такі соціальні ознаки забезпечували виживання.

3.2. Архантропи(найдавніші люди, Homo еrectus)

Найдавніші рештки архантропів нараховують близько 1млн - 700 тисяч років, а з'явилися ці люди напередодні великих материкових зледенінь і населяли Східну півкулю. Вони були представлені пітекантропами, синантропами, гейдельбергською і давньовенгерською людиною, атлантропами та іншими викопними формами і становили собою один поліморфний вид.

Спосіб життя архантропів

Соціальні відносини в угруповуваннях пітекантропів і розвиток відповідної культури значною мірою зумовлювалися кліматичними умовами, які були досить жорсткими. Для часу існування архантропів характерний льодовикови й період із відносно короткими міжльодовиковими стадіями, коли відбувалося потепління (морозів не було приблизно 1 місяць на рік). Такий температурний режим примушував архантропів активно шукати сховища (печери) і будувати примітивне житло. У лісових зонах стоянки H. erectus ще були відсутніми, а оселялися вони, головним чином, біля води в саванах. Подібні території багаті пасовищами і тут завжди скупчуються великі травоїдні тварини. Подібне товариство сприяло зміні типу харчування: м'ясо міцно ввійшло в раціон архантропів у вигляді падализни або мисливської здобичі. Полювання носило колективний характер і було більш організованим, що давало можливість архантропам полювати на великих тварин: на африканських стоянках виявлені рештки гігантських бабуїнів, а в Іспанії – слонів. Загальна кількість видів тварин, які були об'єктами мисливської активності пітекантропів досягала 70. Не виключається можливість використання рогів копитних тварин як зброї.

Широка розповсюдженість кулінарної обробки їжі маловірогідна, так як сліди вогню виявлені тільки на декількох стоянках початку середнього плейстоцену в Європі, Азії (синантропи) та Північній Африці. Але навіть такі примітивні зміни харчової поведінки супроводжувалися вкороченням тонкого кишечника, ослабленням жувального апарату і лицьового відділу черепа, видозміною зубів. Новий склад їжі позитивно позначався й на розвитку головного мозку (багато важливих нейромедіаторів є похідними амінокислот). Популяції архантропів еволюціонували з різною швидкістю залежно від рівня пристосованості і матеріальної культури, котра еволюціонувала паралельно з розвитком головного мозку і психічного відображення.

Культура архантропів

Включає два часових зрізи: шельський (більш ранній) і ашельський (більш пізній). Кожен із них тривав приблизно 200 тисяч років. Близько одного мільйону років тому (до початку середнього плейстоцену) гомініди, що виробляли кам'яні знаряддя, поширилися не тільки на Африканському континенті, але й у Південній Європі та Азії (до Індонезії та Китаю). Сама несхожість зазначених регіонів припускає високу здатність цих гомінід до екологічної адаптації, результатом якої стало не тільки відхилення від біології виду, але і зміна кам'яних знарядь.

Для археологічної традиції типу «шель»  характерні примітивні знаряддя з малим числом сколів. Це обумовлено застосуванням грубого кам'яного молота або кам'яного ковадла. Пізніше, при виготовленні рубил, уже застосовувалася нова техніка. Вона полягала в тому, що кам'яні нуклеуси розколювали з одержанням великих відщепів, тобто виготовлення знарядь базувалося на розділенні цілого на частини (аналіз ), а не на створенні виробу із окремих компонентів (синтез). Подібний підхід до маніпулювання предметами типовий для мавп, які вивчають властивості об'єктів зовнішнього середовища, головним чином, за допомогою обмацування та розламування (“ручне мислення” приматів).

В архантропів при виготовленні знарядь рука також відігравала велику роль. Вона дозволяла не тільки відчути масу, форму, температуру каменя, силу нанесення удару, але і була провідним складним аналізатором під час вибору матеріалу для виготовлення знаряддя, давала змогу розрахувати напрям кожного нового удару. Суттєвими ознаками шельських знарядь були наявність ріжучого краю в поєднані з оптимальною вагою, котра посилювала необхідні властивості цих кам'яних виробів. Експериментальні дослідження технології виготовлення рубил дозволили встановити, що

· сколи на кремнієвому нуклеусі виходять кращими, коли беруть вологий шматок каменю безпосередньо із породи;

· після кожного удару необхідно робити перерву для того, щоб знайти нову точку удару, котрий необхідно завдавати тільки по самому краю нуклеусу і тільки у строго визначеному місці. Це досить складна процедура, яка потребує не тільки старанного вивчення зовнішнього вигляду знаряддя, але і ретельного обмацування рукою рельєфу каменю. Тільки після докладного аналізу рецепції руки можна остаточно визначити напрямок та силу наступного удару, оскільки найменша помилка призводить до того, що нуклеус розщеплюється навпіл або розтріскується і вся попередня робота виявлялася марною.

Таким чином, рука в архантропів брала безпосередню участь у процесах пізнання властивостей предметів. Це означає існування тісного зв'язку трудової діяльності з тими відділами головного мозку, де розташовувалися кіркові кінці аналізаторів руки. Оскільки виживання пітекантропів суттєво залежало від уміння виготовляти і використовувати знаряддя, то особини, що мали будову головного мозку, котра дозволяла їм здійснювати трудову діяльність, виявлялися набагато краще пристосованими, довше жили, мали більше шансів залишити нащадків і передати їм відповідні адаптивні ознаки, перш за все – ­­­­­ прогресивну структуру мозку. Внаслідок цього в антропогенезі еволюція головного мозку і психічного відображення, трудова діяльність і соціогенез, проблема виживання як окремих індивідів, так і їх угруповувань виявляються настільки міцно зв'язаними, що утворюється складна система надвидового рівня, своєрідний адаптивний комплекс, у якому ні одна із частин не може існувати без відповідного розвитку інших. Так, саме з початком виготовлення знарядь спостерігаються зміни в загальних пропорціях головного мозку та відзначається нерівномірність розвитку окремих його ділянок. Відповідний розвиток психічного відображення був необхідним і для вибору каменя з певними властивостями, котрі б задовольняли функціональним особливостям майбутніх знарядь.

Матеріалом для виготовлення рубил найчастіше слугували жорсткі скельні породи (кварцит, уламки лави). Широко використовувалися рубила: з їх допомогою пробивали отвори в шкірах, обробляли здобич, рубали гілки тощо. Для виробництва невеликих знарядь з відщепів звичайно використовували дрібнозернисті гірські породи (кварц, сланець). Вони забезпечували гострий ріжучий край і легше піддавалися ретуші, тобто тонкій обробці. Це характерно і для виготовлення скребкових знарядь.

Ашельські стоянки, які належать вже до середнього плейстоцену, характеризуються більшою різноманітністю ретушованих знарядь і помітним удосконаленням техніки їх обробки. Застосовується техніка «м'якого удару»: замість кам'яного використовується відбійник із твердих порід дерева або кістки. Внаслідок цього відколювалися довші й тонші відщепи. Знаряддя мали більш правильну форму, але для їх виробництва потребувалося значно більше праці й уміння. Це були перші вироби, котрі відповідали певним стандартам і виготовлялися за встановленими зразками. Ашельський тип культури був поширений в усьому світі, і тільки на Далекому Сході робили більш примітивні знаряддя з одним робочим краєм. Але згодом вони удосконалилися й у цьому регіоні.

В усіх популяціях гомінід спостерігалося багато загальних рис відносно трьох основних моментів праці: подібними були предмет праці, засоби праці й методи виготовлення знарядь. Предмети були такими ж як і в шельській культурі: камінь середніх розмірів і дерево, іноді кістка. Спеціальних з асобів  праці для отримання більш досконалих знарядь, як і раніше, ще не виготовляли. Іноді використовували вогонь і воду як спосіб впливу на предмет. Основним методом для виготовлення знарядь залишалося відбивання каменю. Суттєвою відмінністю, у порівннянні з шельскою культурою, було лише збільшення діапазону способів використання знарядь для того, щоб рубати, різати, підкопувати, виконувати більш тонкі операції з обробки шкір (зішкрябувати, зрізати тонкими шарами) тощо. Подібні прийоми застосування знарядь ще зосталися в межах задоволення безпосередніх біологічних функцій (їжа та оборона) і розраховані на контактну дію. Загалом техніка шеля й ашеля прогресувала в напрямі збільшення числа сколів для одержання певного знаряддя. Ашельські рубила мали більш правильну геометричну форму, що свідчить про подальший розвиток нервових процесів у людей того часу.

Збільшення розмірів головного мозку відбувалося поступово без помітних стрибків, але спостерігалися певні якісні відмінності, пов'язані з особливостями трудових навичок:

· змінювався розподілуваги, котра концентруваласяна предметі праці. В численних дослідах було встановлено, що мавпи, навіть коли зосереджувалися на обробці якогось предмету, основну увагу звертали не на той об'єкт, котрий оброблявся, а на той, який знаходився в руці. Гомініді концентрували увагу вже на предметах праці, тобто на самих знаряддях;

· зростала зосередженість при виготовленні знарядь. Це було б неможливим без збільшення ролі вищого кіркового гальмування (осередок інтенсивного ростубічного краю лобових часток, поле 45 попереду від зони Брока). Диференціювалися силові прийоми (для створення рубила потрібні були удари з одним силовим навантаженням, а для ретушування – з іншим). Подібне гальмування одних процесів з метою переходу до інших у сучасної людини здійснюється лобовими частками. Крім того, без відповідного розвитку цих структур було б неможливим і виникнення членороздільної мови;

· другий осередок інтенсивного росту, характерний для людей ашельської епохи, був розташований попереду від премоторної зони і межував з центром Брока (поле 44). Його поява свідчила про те, що функція гальмування, котра досить добре була розвинена в ашельських людей, мала відношення не тільки до виготовлення знарядь, але і до вимовляння звуків. Внаслідок цього постало питання про можливість існування мови в пізніх архантропів. У сучасних людей звукова мова локалізована не тільки в центрі Брока, але і у тім'яно-скроневій та нижньо-лобовій ділянках. Усі ці структури вже достатньо розвинені в людей ашельської епохи внаслідок розвитку трудової діяльності, тому однозначно виключити можливість існування мови в цієї групи архантропів поки що не має достатніх підстав;

· потреба постійногозорового контролю за процесом виготовлення знарядь і кінцевим результатом. Особливість цього контролю – це багатоетапність зорової рецепції та постійне її співставлення з абстрактно задуманою формою. Це стало можливим після формування зворотної аферентації від зорового аналізатора, спрямованої на визначення необхідності продовження, зміни або припинення діяльності. Із цими властивостями психічного відображення пов'язані кіркові поля зорової зони, очнорухове поле № 8 лобової частки. В еволюційному плані спочатку сформувалася кора нижньо-тім'яної і тім'яно-висково-потиличної, а потім і лобової часток;

· формування ефекту випереджаючого відображення: людина почала використовувати відщепи (другорядний продукт праці), не дочекавшись остаточного виготовлення самого знаряддя. Стабілізувався цей процес, коли людина почала виготовляти знаряддя закріпленої форми із самих відщепів без багатьох проміжних етапів.

Еволюційний розвиток подібних перетворень головного мозку і психічного відображення, у сполученні зі специфікою трудових процесів, призвів до того, що верхній плейстоцен вже характеризувався однотипністю знарядь у Європі, Африці та Індостані. Це дозволяє припустити наявність універсальної моделі способу життя для усіх заселених районів. Іншими словами, у жодному регіоні Землі пристосування гомінід до середовища не могло здійснюватися тільки за рахунок суто біологічних адаптацій. Переважне виживання забезпечувалося зовсім іншими засобами: за допомогою свідомості, трудової діяльності і соціального спілкування. Такий адаптивний комплекс виявився універсальним і забезпечував виживання в усій Ойкумені (заселена людиною територія Землі).

М А В П И

*Циркулярні борозни і звивини замінюються на радіальні; зменшуються палео-кортекс і нюховий мозок; зростає неокортек і зони вторинного аналізу

Характерне “ручне мис-лення”,тобто пізнання властивостей предметів за допомогою обма-цування і розламування, розділення цілого на частини

Епізодичне використання природних предметів для задоволення біологічних потреб

П Р О К О Н С У Л И

* Зачатки прецентральної борозни * Більше борозен і звивин

Незначне розширення аналітичних можливос-тей “ручного мислення”

Первинне оброблення гі-лок: обламування, обку-сювання

Продовження табл. 3

АВСТРАЛОПІТЕКИ

* Розвиток сенсорних від-ділів переднього мозку	* Вищі рівні переробки імпульсів, пов'язаних із чуттєвими образами	*Систематичне викорис-тання природних пред-метів
* У корі – ядерні та розсіяні зони аналізаторів *Лобові частки малі, без зон інтенсивного росту * Велика потилична і ма-ла нижньо-тім'яна частка	* Інтеграція простих уявлень на рівні конк-ретно-чуттєвих форм без відображення причин-них зв'язків	* Оцінка комплексу корисних властивостей одного предмету

Х А Б І Л І С И

* Добре розвинені верхньо-тім'яна і пост-центральна зони стерео-гнозу та ручної рецепції

* Збільшується загальна чутливість

* Примітивна обробка знарядь з одержанням грубих виробів * Індивідуальні навички виготовлення знарядь

АРХАНТРОПИ (шель)

*Осередки інтенсивного росту у нижньо-тім'яній, верхньо-скроневій і нижньо-лобовій областях, пов'язаних із слуховою, зоровою і тактильною рецепціями	*Третинний аналіз узагальнення абстрактних сигналів * Зв'язки між подіями * Просторово - часові співвідношення	*Могли до початку роботи уявити форму, розмір, рельєф об'єкту *Під час роботи до цих уявлень додавалося їх співвідношення з рухови-ми мпульсами *Розрахунок сили ударів, їх послідовності і ціле-спрямованості
* Розвиток рецепції руки і коркових аналізаторів	* Аналіз наслідків розді-лення цілого на частини, переважно за допомогою руки	* Більш досконалий вибір відповідного матеріалу для виготовлення знарядь

АРХАНТРОПИ (ашель)

* Осередок інтенсивного росту бічного краю лобової частки (поле 45 попереду зони Брока)

*Починає розвиватися кіркове гальмування *Змінюється розподіл уваги, котра звертається на предмет, який оброб-ляється *Довше ніж у прегомінід зберігається здатність зосереджуватися

*Диференціація силових прийомів *Гальмування рухів із переходом до інших   *Менше сколів, тобто оптимальніше виконання дій, необхідних для бажаного результату

 

Продовження табл. 3

* Розвиток кіркових полів лобової зони і очно-рухового поля	*Багатоетапність зорової рецепції * Розвиток зворотної аферентації *Ефект випераджаючого відображення	**Постійне співставлення задуму і знаряддя, що виготовляється *Перехід від тривалого ланцюга послідовних реакцій, необхідних для виготовлення знаряддя, до короткого шляху – використання проміжних (другорядних) продуктів – відщепів
* Осередок інтенсивного росту попереду від моторної зони (поле 44) * Розростання скронево-тім'яної (зона Верніке) і скронево-лобової ділянок (зона Брока)	* Кіркове гальмування, котре має відношення не тільки до праці, але і до мови * Розуміння мови * Мовна артикуляція	* Можливість передачі досвіду за допомогою акустичної комунікації

ПАЛЕОАНТРОПИ

*Зростання мінливості го-ловного мозку *Лобові частки менші ніж у сучасної людини	*Процеси гальмування, у порівнняі з сучасною людиною, розвинені ще недостатньо, що поводує збуджуваність у поведін-ці та неспроможність довго зосереджуватися на виконанні будь-якої діяльності	* Знаряддя представлені, в основному, відщепами
* Осередки інтенсивного росту лобових часток	*Узагальнення *Планування * Абстрактне мислення	* Збільшується кількість різноманітних знарядь
* Перебудова зон вторин-ного кіркового аналізу тонких рухів під конт-ролем зору	*Диференційоване галь-мування рухової актив-активності, що робить можливим переключен-ня з одних рухів на інші * Виробляються нові рухові стереотипи, котрі необхідні для трудової діяльності	* Зростає майстерність, знаряддя стають більш досконалими
* Розвиток скроневої і нижньо-тім'яної ділянок	* Зір і слух діють узгод-жено при маніпулюванні	*Зменшується число ско-лів на знаряддях

Продовження табл. 3

* Формування задніх фі-логенетично нових полів кіркового аналізу: * Поле № 39 об'єднує сигнали від зорового, кінестетичного і вестибу– лярного аналізаторів * Поле № 37 здійснює координацію імпульсів від слухових та  зорових аналізаторів і зростає різноманітність зв'язків з підкірковими центрами

*Краща орієнтація у просторі *Контроль за діями інших *Просторова координа-ція процесів при орієн-тації на місцевості * Збереження в пам'яті слів і фраз * Усна мова

* Контроль просторових дій під час трудової діяльності   * Знаряддя для ураження віддаленої цілі (спис) *Розвиток полювання * Зростає значення акус-тичної комунікації при навчанні під час трудової діяльності

НЕОАНТРОПИ

*Зростання мінливісті маси головного мозку *Зменшення темпів росту голоного мозку   * Рівномірне збільшення верхньо-тім'яної частки   * Зменшення потиличної частки   * Головний осередок ін-тенсивного росту – пре-фронтальна передньо-ло-бова область, у якій знаходяться кіркові поля третинного аналізу (9, 10, 11,45,46)

*Гальмується фцнкція зон кори, які пов'язані з чуттєвим сприйманням світу *Активізується розвиток ділянок, характерних для вищих форм поведінки     *На базі тім'яно-скро-нево-потиличної функ-ціональної зони і лобової частки здійснюється третинний аналіз   *Формуються високо інтегровані форми ціле-спрямованої діяльності   *Здійснюються складні взаємодії між процесами в часі: кінцева мета ніби віддаляється внаслідок необхідності виготов - лення посередника праці

* Навмисне виготовлення засобів праці для одер -жання більш досконалих знарядь * Оволодіння прийомами роботи з посередником * Правильний розрахунок синхронізованих рухів тулубу, рук і ніг   *Велика підготовча робо-та і мінімальний час на одержання готового зна-ряддя (один поштовх)   * Економія матеріалу

 

Закінчення табл. 3

* Розростання білої речо-вини за рахунок розвитку асоціативних зв'язків між різними відділами голов-ного мозку

*Забезпечується сумісна робота всіх формацій головного мозку, що призводить до утворен-ня функціональної єд-ності вищої нервовї діяльності й сприяє фор-муванню таких влас-тивостей, як воля, нас-тирливість, раціональ-ний підхід до виконання будь-якої праці

* Ускладнюється техніка виготовлення знарядь і здійснюється перехід до складних виробів із мікролітів, що свідчить про виникнення здатності до синтезу різноманітної інформації відносно тех -нологічних процесів

 

Паралельний розвиток нервової системи, психічного відображення, трудової діяльності й суспільної організації став основою для принципово нового напрямку еволюції живого світу: суто біологічні фактори ставали все менш важливими для виживання людей, а функцію регуляції життєздатності особин приймав на себе соціум. Змінювалися всі форми взаємовідносин нового виду (людина розумна) з довкіллям. Так, кроманьйонці першими застосували знаряддя не тільки як інвентар, але й як зброю. Лук і стріли з'явилися приблизно 10 тис. років тому в мезоліті (середній кам'яний вік) і швидко поширилися по всій Ойкумені. Завдяки цим революційним винаходам неоантропи змогли полювати і на прудконогих звірів, оскільки за допомогою лука вони могли влучити в ціль навіть за 100м і зробити близько 20 пострілів за хвилину. Почали складатися етнічні й расові особливості, формувалася родова організація суспільства. Виникло мистецтво у вигляді печерних малюнків, гравюр тварин і людей, глиняних і кам'яних скульптур і рельєфів. Так, відомі «печерні галереї» у Франції, Іспанії, Африці, на Уралі й в інших регіонах Землі. Деякі малюнки зображують постаті напівлюдей - напівтварин. Припускають, що така штучно створена віртуальна реальність мала магічне значення і використовувалася чаклунами і шаманами під час певних ритуалів. Не виключається, проте, і можливість того, що це просто результат фантазії первісного художника. Одночасно подібні фігурки несли і певне психологічне навантаження, призводячи до прибл