Соціальна організація австралопітеків

Реставрація способу життя австралопітеків є достатньо складною задачею, оскільки практично не залишилося матеріальних свідчень про поведінку цих істот в угруповуваннях. Тому уявлення про їх внутрішньовидові взаємовідносини базуються, в основному, на непрямих даних, у тому числі й на закономірностях стадного життя приматів. Людиноподібні мавпи мають невелику кількість моделей організації життя в групі й, цілком вірогідно, що ці моделі не за надто відрізняються від тих, які були типовими для спільних предків людини і мавп. Для сучасних приматів характерними є такі типи угруповувань: материнська сім'я, що складається із самиці та дитинчат (лемури); сім'я з двома батьками (гібони); стадо з одним самцем, який вороже ставиться до інших (гамадрили); стадо з багатьма самцями та віковою ієрархією (капуцини, горили); стадо з системою гнучкої олігархії і явищами кодомінування та співробітництва (шимпанзе).

Жодна з цих моделей не є загальновизнаною, але перевагу все ж таки віддають шимпанзе, оскільки вони філогенетично ближчі до людини і вожак домінує менш жорстко. Крім того, шимпанзе – дуже товариські тварини і можуть користуватися деякими природними примітивними знаряддями. Вони цілком задовільно справляються з переміщенням предметів і лаштують місце для ночівлі. Для спілкування вони використовують міміку, жести, близько 23 видів первинних голосових сигналів, тобто мають добре розвинену систему комунікації.

Особливості будови австралопітеків (більший розмір головного мозку, характерні риси скелету) свідчать про те, що вони повинні були краще ніж шимпанзе виконувати подібні маніпуляції, а діапазон умінь у них повинен був бути більшим. Жили австралопітеки невеликими бродячими стадами, але в пізніх форм виявлені й базові стоянки, в основному, біля води. Перехід до більш сталого способу життя міг бути пов'язаним зі зростанням тривалості періоду навчання для забезпечення ефективного виживання молоді, яка значно довший час залишалася несамостійною і залежною від дорослих (близько 5 – 6 років).

Олдувайська культура

Пізні форми австралопітеків, які жили 1,5-2 млн років тому в плейстоцені четвертинного періоду кайнозойскої ери,   були представлені зинджантропом  (іноді його називають Бойсовим австралопітеком) і презинджантропом. Для цього часу характерна галькова або олдувайська культура. Цей термін застосовують щодо вілафранкських комплексів із Південної і Східної Африки. Аналогічні знахідки на інших територіях одержали назву пре-ашель.

Подібність цих культур зумовлюється спільними функціональними задачами, які вирішувалися за допомогою відповідних знарядь (артефактів). Перші знахідки важко було ідентифікувати, оскільки їх знаходили поряд із кістковими рештками відразу декількох представників гомінід.

Спочатку припускали, що знаряддя були виготовлені зинджантропом, який є більш пізньою формою (ці гомініди жили близько 1,7 млн років тому). Проте, невеликий розмір головного мозку і ряд інших ознак свідчать про помилковість такого твердження. Пізніше були виявлені кісткові залишки інших більш прогресивних істот, що жили близько 2 млн років тому іназваних презинджантропами. Вивчення цієї знахідки привело до висновку, що саме цей гомінід міг бути одним із творців олдувайської культури. Артефакти віднайдено і поряд з іншими представниками прегомінід, до яких належать парантроп, грацільні австралопітеки, австралопітек Бойса та інші.

За ознакою наявності трудової діяльності групу із чотирьох видів австралопітеків об'єднали в одну і назвали людина вміла або Homo habilis. Морфологічно хабіліси суттєво не відрізнялися від інших австралопітеків. Вони мали зріст близько 120-130 см і масу 30-40 кг. На двох ногах хабіліс пересувався ще досить швидко (як і більшість приматів), але вже міг і ходити кроком, тому що перший палець стопи вже не був відведеним у бік. Об'єм головного мозку цих істот був близько 700 см³, а його морфологія суттєво не відрізнялася від структури мозку всіх прегомінід. Добре сформованими були ділянки, пов'язані із загальною чутливістю (верхньо-тім'яна і постцентральна), а також зона стереогнозу і ручної рецепції. Вони стали основою для виникнення більш високого рівня функціонування головного мозку і зробили можливим подальше виникнення абстрактного мислення і трудової діяльності.

Хабіліси виготовляли декілька типів знарядь, які за формою поділялися на чопери або ударники (основний тип); уніфаси і біфаси (1 - 2 сколи робочої поверхні); клівери (сокироподібні); сфероїди (кулеподібні); поліедри (гранчасті). Найбільш поширеними були чопери. Вони становили собою гальки розміром 7-10 см із декількома сколами робочої поверхні й природним опуклим торцем, який замінював рукоятку.

Для виготовлення знарядь у хабілісів ще не існувало певних нормє Кожнен винаходив власний спосіб оброблення каменю методом спроб і помилок. У тих місцях, де гальки було мало, для виготовлення знарядь використовували шматки лави або кварцу. Знаряддя олдувайської культури були інвентарем, за допомогою якого хабіліси забезпечували себе різноманітною рослинною і тваринною їжею.

Засвоєння навичок трудової діяльності зумовило порівняльно високу швидкість еволюції пізніх австралопітеків і наступний перехід до H. еrectus здійснювався вже винятково за рахунок розвитку матеріальної культури і приведення в дію механізму зворотних зв'язків між фізіологічним і культурним розвитком. Природний добір як фактор біологічної еволюції почав сприяти більш ефективному виготовленню знарядь праці, умінню пригасити агресивність і здатності до колективних дій, тому що тільки такі соціальні ознаки забезпечували виживання.

3.2. Архантропи(найдавніші люди, Homo еrectus)

Найдавніші рештки архантропів нараховують близько 1млн - 700 тисяч років, а з'явилися ці люди напередодні великих материкових зледенінь і населяли Східну півкулю. Вони були представлені пітекантропами, синантропами, гейдельбергською і давньовенгерською людиною, атлантропами та іншими викопними формами і становили собою один поліморфний вид.