Культура і знаряддя кроманьйонців

В основі різноманітності типів археологічних культур пізнього плейстоцену і раннього голоцену, а також їх подальшої спеціалізації лежали екологічні зміни, але основним стимулом були культурні контакти, дифузія і пересування народів. Спільні риси багатьох культурних традицій свідчать про те, що максимальна пристосованість до середовища забезпечувалась ідентичними методами. Незначні варіанти культурного розвитку виникали внаслідок специфічності умов існування різних колективів.

Особливості трудової діяльності кроманьонців:

· виготовлення спеціальних засобів праці, які були представлені різцями, відбійниками і ретушерами, котрі змінили весь процес труда;

· оволодіння прийомами роботи з посередником (засобом праці), котрий починає займати основне місце в обробці каменя і поступово замінює безпосереднє оббивання нуклеусу, яке також суттєво змінюється. Якщо палеоантропи оббивали камінь, утримуючи його в руках, то неоантропам для виконання цієї ж процедури вже потребувався весь нервово-м'язовий аппарат організму: сильний короткий поштовх корпусом, спрямований на рукоятку віджимника (посередник праці, засіб праці), повинен був поєднуватися з дуже точним і дуже близьким до краю положенням наконечника віджимника. Пластинка відщеплялася з першого разу лише у виняткових випадках. Пізньопалеолітична людина повинна була виконувати багаторазові спроби, виявляючи завзятість у досягненні мети і чималу майстерність. Вона базувалася вже не тільки на обізнаності з властивостями матеріалу, але і на правильному розрахунку рухів, скоординованості дій тулубу, рук і ніг. Функціональна складність подібних прийомів дуже висока;

· необхідність великої підготовчої роботи з нуклеусом з одночасним спрощенням самого процесу одержання знарядь, який складається практично з одного вдалого натиснення або удару по посереднику. Пластинка-відщеп сама по собі вже становила готове дволезове знаряддя праці. Вторинна обробка набувала протилежного значення: ретуш повинна була не загострити, а затупити лезо, щоб край пластинки не різав руку під час роботи;

· надзвичайна економія матеріалу, коли використовувався майже кожен відщеп-пластинка і навіть залишки нуклеусу застосовували як відбійник під час ретушування;

· подальший розвиток техніки ретуші, з'являються нові її різновиди: ударна, контрударна, точкова, віджимна;

· зміна техніки роботи з кісткою, засвоюються нові прийоми її обробки: пиляння, свердління, шліфування. Це дозволяло виготовляти голки, шила, кістяні наконечники стріл, які змочували отрутою, тощо;

· виникнення нових прийомів роботи зі шкірами: шиття, лощення для забезпечення їх непроникності для води тощо;

· спроби виправити зіпсовані знаряддя і повернути їм робочі властивості.

Таким чином, техніка пізнього палеоліту була дуже раціональною, а процес виготовлення знарядь значно удосконалився за рахунок їх мінімізації і появи виробів, які одержали назву мікролітів. Мікроліти - невеличкі пластинки або відрізки подібних до ножів пластин і відщепів, які часто мали визначену геометричну форму. З одного кінця за допомогою ретуші вони затуплювалися, а з другого - формувалася гостра робоча частина. Затуплені кінці дозволяли прикріплювати держак. З декількох мікролітів, закріплених за допомогою смоли, виготовляли складні види знарядь. Природні рослинні смоли використовували в розплавленому вигляді. Після затвердіння вони давали жорстке і міцне з'єднання. Мікроліти використовували як зубці для гарпуноподібних дротиків, наконечники стріл, складові частини для ножів, серпів, пилок тощо. Таким чином, у неоантропів з'являються перші складні знаряддя і здійснюється перехід до синтетичного уявлення про технологічну послідовність операцій. Виготовлення таких принципово нових знарядь потребувало і застосування нового матеріалу. З цього приводу кроманьйонці першими звернули увагу на такі дрібнозернисті породи, як халцедон, кристалічний кварц, агат, кременистий вапняк тощо.

Суттєве зростання ефективності трудової діяльності неоантропів було б неможливим без відповідного розвитку нервово-психічних процесів, який у людей пізнього палеоліту здійснювався в напрямку переважання процесів, пов'язаних із оволодінням уявленнями про складні взаємодії між предметами і явищами в часі. Мета (одержання якогось знаряддя) віддаляється від початку роботи на довший час, ніж у мустьєрців. Причини: виготовлення знарядь праці і сам процес труда, з погляду психологічних механізмів, стають усе більш опосередкованими і абстрактними, оскільки тепер для виготовлення знаряддя людини повинна мати уявну мету, задум не тільки щодо цього знаряддя, але і відносно посередника – засоба праці. Кінцева абстрактна мета досягається вже не тільки за допомогою безпосереднього порівняння задуму з тим конкретним предметом, що виходить, а більш складним шляхом, коли до цього ланцюга нервових механізмів додається ще одна ланка, котра також базується на абстрактному задумі (одержання засобу праці) і його практичному виконанні (конкретна форма засобу праці). Така складна форма інтеграції пов'язана, головним чином, із функціонуванням префронтальної ділянки мозку за участю заднього, тім'яно-висково-потичного відділів кори. Вона є результатом третинного аналізу сигналів, які вже пройшли неодноразову переробку в первинних і вторинних зонах. Задум, який формується на основі аналітико-синтетичної діяльності кори задніх відділів півкуль, передається в лобову зону, де здійснюється його перешифрування в серію організованих у часі та просторі рухових актів. Нервово-психічні процесів ускладнювались паралельно із засвоєнням нової техніки виготовлення знарядь праці. Високого ступеню досягла координація всіх рухів, особливо тих, що зумовлені функцією кори. Техніка роботи з посередником потребувала значної координованості дій усього організму. Віднайдені численні сліди невдалих багаторазових спроб розщеплення каменю. Вони свідчать про те, що людина пізнього палеоліту досить важко засвоювала руховий комплекс, необхідний для одержання відповідних знарядь. Для цього потребувалися узгоджені рухи, зумовлені діяльністю кірку гловного мозку, й пов'язані з волею, настирливістю, раціональним підходом до виготовлення знарядь тощо. Забезпечити подібні властивості здатна була лише більш висока самоорганізація нервових процесів, зумовлена сумісною еволюцією передньолобових відділів, тім'яної частки і мозочку.

Загальні особливості сумісної еволюції мозкових структур, нервових процесів і трудової діяльності гомінід протягом антропогенезу для зручності сприйняття подані в табл. 3.

Таблиця 3

Зміни морфології мозку і психічного відображення в антропогенезі

Анатомічні зміни

Психологічні наслідки

Особливості трудової діяльності

М А В П И

*Циркулярні борозни і звивини замінюються на радіальні; зменшуються палео-кортекс і нюховий мозок; зростає неокортек і зони вторинного аналізу

Характерне “ручне мис-лення”,тобто пізнання властивостей предметів за допомогою обма-цування і розламування, розділення цілого на частини

Епізодичне використання природних предметів для задоволення біологічних потреб

П Р О К О Н С У Л И

* Зачатки прецентральної борозни * Більше борозен і звивин

Незначне розширення аналітичних можливос-тей “ручного мислення”

Первинне оброблення гі-лок: обламування, обку-сювання

Продовження табл. 3

АВСТРАЛОПІТЕКИ

* Розвиток сенсорних від-ділів переднього мозку	* Вищі рівні переробки імпульсів, пов'язаних із чуттєвими образами	*Систематичне викорис-тання природних пред-метів
* У корі – ядерні та розсіяні зони аналізаторів *Лобові частки малі, без зон інтенсивного росту * Велика потилична і ма-ла нижньо-тім'яна частка	* Інтеграція простих уявлень на рівні конк-ретно-чуттєвих форм без відображення причин-них зв'язків	* Оцінка комплексу корисних властивостей одного предмету

Х А Б І Л І С И

* Добре розвинені верхньо-тім'яна і пост-центральна зони стерео-гнозу та ручної рецепції

* Збільшується загальна чутливість

* Примітивна обробка знарядь з одержанням грубих виробів * Індивідуальні навички виготовлення знарядь

АРХАНТРОПИ (шель)

*Осередки інтенсивного росту у нижньо-тім'яній, верхньо-скроневій і нижньо-лобовій областях, пов'язаних із слуховою, зоровою і тактильною рецепціями	*Третинний аналіз узагальнення абстрактних сигналів * Зв'язки між подіями * Просторово - часові співвідношення	*Могли до початку роботи уявити форму, розмір, рельєф об'єкту *Під час роботи до цих уявлень додавалося їх співвідношення з рухови-ми мпульсами *Розрахунок сили ударів, їх послідовності і ціле-спрямованості
* Розвиток рецепції руки і коркових аналізаторів	* Аналіз наслідків розді-лення цілого на частини, переважно за допомогою руки	* Більш досконалий вибір відповідного матеріалу для виготовлення знарядь

АРХАНТРОПИ (ашель)

* Осередок інтенсивного росту бічного краю лобової частки (поле 45 попереду зони Брока)

*Починає розвиватися кіркове гальмування *Змінюється розподіл уваги, котра звертається на предмет, який оброб-ляється *Довше ніж у прегомінід зберігається здатність зосереджуватися

*Диференціація силових прийомів *Гальмування рухів із переходом до інших   *Менше сколів, тобто оптимальніше виконання дій, необхідних для бажаного результату

 

Продовження табл. 3

* Розвиток кіркових полів лобової зони і очно-рухового поля	*Багатоетапність зорової рецепції * Розвиток зворотної аферентації *Ефект випераджаючого відображення	**Постійне співставлення задуму і знаряддя, що виготовляється *Перехід від тривалого ланцюга послідовних реакцій, необхідних для виготовлення знаряддя, до короткого шляху – використання проміжних (другорядних) продуктів – відщепів
* Осередок інтенсивного росту попереду від моторної зони (поле 44) * Розростання скронево-тім'яної (зона Верніке) і скронево-лобової ділянок (зона Брока)	* Кіркове гальмування, котре має відношення не тільки до праці, але і до мови * Розуміння мови * Мовна артикуляція	* Можливість передачі досвіду за допомогою акустичної комунікації

ПАЛЕОАНТРОПИ

*Зростання мінливості го-ловного мозку *Лобові частки менші ніж у сучасної людини	*Процеси гальмування, у порівнняі з сучасною людиною, розвинені ще недостатньо, що поводує збуджуваність у поведін-ці та неспроможність довго зосереджуватися на виконанні будь-якої діяльності	* Знаряддя представлені, в основному, відщепами
* Осередки інтенсивного росту лобових часток	*Узагальнення *Планування * Абстрактне мислення	* Збільшується кількість різноманітних знарядь
* Перебудова зон вторин-ного кіркового аналізу тонких рухів під конт-ролем зору	*Диференційоване галь-мування рухової актив-активності, що робить можливим переключен-ня з одних рухів на інші * Виробляються нові рухові стереотипи, котрі необхідні для трудової діяльності	* Зростає майстерність, знаряддя стають більш досконалими
* Розвиток скроневої і нижньо-тім'яної ділянок	* Зір і слух діють узгод-жено при маніпулюванні	*Зменшується число ско-лів на знаряддях

Продовження табл. 3

* Формування задніх фі-логенетично нових полів кіркового аналізу: * Поле № 39 об'єднує сигнали від зорового, кінестетичного і вестибу– лярного аналізаторів * Поле № 37 здійснює координацію імпульсів від слухових та  зорових аналізаторів і зростає різноманітність зв'язків з підкірковими центрами

*Краща орієнтація у просторі *Контроль за діями інших *Просторова координа-ція процесів при орієн-тації на місцевості * Збереження в пам'яті слів і фраз * Усна мова

* Контроль просторових дій під час трудової діяльності   * Знаряддя для ураження віддаленої цілі (спис) *Розвиток полювання * Зростає значення акус-тичної комунікації при навчанні під час трудової діяльності

НЕОАНТРОПИ

*Зростання мінливісті маси головного мозку *Зменшення темпів росту голоного мозку   * Рівномірне збільшення верхньо-тім'яної частки   * Зменшення потиличної частки   * Головний осередок ін-тенсивного росту – пре-фронтальна передньо-ло-бова область, у якій знаходяться кіркові поля третинного аналізу (9, 10, 11,45,46)

*Гальмується фцнкція зон кори, які пов'язані з чуттєвим сприйманням світу *Активізується розвиток ділянок, характерних для вищих форм поведінки     *На базі тім'яно-скро-нево-потиличної функ-ціональної зони і лобової частки здійснюється третинний аналіз   *Формуються високо інтегровані форми ціле-спрямованої діяльності   *Здійснюються складні взаємодії між процесами в часі: кінцева мета ніби віддаляється внаслідок необхідності виготов - лення посередника праці

* Навмисне виготовлення засобів праці для одер -жання більш досконалих знарядь * Оволодіння прийомами роботи з посередником * Правильний розрахунок синхронізованих рухів тулубу, рук і ніг   *Велика підготовча робо-та і мінімальний час на одержання готового зна-ряддя (один поштовх)   * Економія матеріалу

 

Закінчення табл. 3

* Розростання білої речо-вини за рахунок розвитку асоціативних зв'язків між різними відділами голов-ного мозку

*Забезпечується сумісна робота всіх формацій головного мозку, що призводить до утворен-ня функціональної єд-ності вищої нервовї діяльності й сприяє фор-муванню таких влас-тивостей, як воля, нас-тирливість, раціональ-ний підхід до виконання будь-якої праці

* Ускладнюється техніка виготовлення знарядь і здійснюється перехід до складних виробів із мікролітів, що свідчить про виникнення здатності до синтезу різноманітної інформації відносно тех -нологічних процесів

 

Паралельний розвиток нервової системи, психічного відображення, трудової діяльності й суспільної організації став основою для принципово нового напрямку еволюції живого світу: суто біологічні фактори ставали все менш важливими для виживання людей, а функцію регуляції життєздатності особин приймав на себе соціум. Змінювалися всі форми взаємовідносин нового виду (людина розумна) з довкіллям. Так, кроманьйонці першими застосували знаряддя не тільки як інвентар, але й як зброю. Лук і стріли з'явилися приблизно 10 тис. років тому в мезоліті (середній кам'яний вік) і швидко поширилися по всій Ойкумені. Завдяки цим революційним винаходам неоантропи змогли полювати і на прудконогих звірів, оскільки за допомогою лука вони могли влучити в ціль навіть за 100м і зробити близько 20 пострілів за хвилину. Почали складатися етнічні й расові особливості, формувалася родова організація суспільства. Виникло мистецтво у вигляді печерних малюнків, гравюр тварин і людей, глиняних і кам'яних скульптур і рельєфів. Так, відомі «печерні галереї» у Франції, Іспанії, Африці, на Уралі й в інших регіонах Землі. Деякі малюнки зображують постаті напівлюдей - напівтварин. Припускають, що така штучно створена віртуальна реальність мала магічне значення і використовувалася чаклунами і шаманами під час певних ритуалів. Не виключається, проте, і можливість того, що це просто результат фантазії первісного художника. Одночасно подібні фігурки несли і певне психологічне навантаження, призводячи до приблизно такого висновку: якщо те, чого немає насправді, зображується, то можливо такі істоти живуть в якомусь іншому світі. Велике значення в мистецтві мав образ жінки, що, швидше, асоційовався з матріархатом. Важливий матеріал, який висвітлює духовне життя людей того часу, дають поховання і пов'язані з ними ритуали. На стоянках верхнього палеоліту знайдені могили у яких знаходилися різні предмети, дорогі прикраси тощо. Отже, у кроманьйонців ідеологічні уявлення вже суттєво ускладнилися, що і відбилося в появі більш різноманітних обрядів.

У мезоліті клімат став більш теплим, з'явилися нові знаряддя, човники, весла, лижі, сани тощо. Тривалість життя збільшилася в жінок до 35 років, а у чоловіків - до 50. Під час неоліту розвивалися землеробство і скотарство, близько 5 тисяч років тому в Месопотамії з'явилися міста.

Таким чином, уся наступна еволюція людини стає пов'язаною з розвитком культури. Вона характеризується усе більш прогресуючим виготовленням і використанням різноманітних знарядь. Але специфічність антропогенезу (пріоритетний розвиток головного мозку, психічного відображення і соціальних відносин) суттєво позначилася і на деяких особливостях життя сучасної людини. А саме, до сьогодення зберігаються реліктові особливості вищої нервової діяльності, з якими пов'язані вірування в існування таємничих нематеріальних сил, енергій, космічного розуму тощо.

В основі таких явищ лежить послідовність формування відповідних структур головного мозку. Найбільш давні утвори (довгастий, середній і проміжний мозок) спільні в людини і більшості тварин. Вони регулюють процеси збереження гомеостазу і прийняття рішення твариною в неоднозначній ситуації. Головними координаторами поведінки в подібних випадках виступають позитивні та негативні емоції. Неокортекс і вищі центри третинного аналізу (концептуальне, логічне мислення) сформувалися найпізніше в ході еволюції.

У сучасної людини генетично зумовлюються лише певні анатомічні особливості будови головного мозку і нейромедіаторної системи, а його функціональна активність значною мірою формується після народження, тобто зумовлюється тими соцільними обставинами, у яких опиняється дитина. Залежно від того, які люди оточують її протягом індивідуального розвитку, якими суспільними, моральними, інтелектуальними орієнтирами обумовлюється їх поведінка, будуть складатися і специфічні особливості свідомості індивіда, його здатність до навчання, уподобання, схильність до певних вчинків, якісні особливості інформації, котру може засвоїти така людина, тощо.

Генетична мінливість і різноманітність соціальних стосунків призводять до того, що кожна людина є унікальною, має власні погляди на більшість подій довкілля і єдиної моделі зовнішнього світу, однаково придатної для будь-якої людини взагалі не існує. Кожна особина створює власний світ і включає у цю модель тільки ті явища і ті типи зв'язків між ними, котрі здатна зрозуміти внаслідок біологічних і соціальних особливостей свого індивідуального розвитку.

Найбільш важкими для сприйняття є аналіз закономірностей за допомогою третинних зон неокортекса й асоціативних зв'язків, оскільки вони найпізніше сформувалися в антропогенезі і потребують для своєї реалізації об'єктивної, достатньо надійної інформації. Якщо ці умови не виконуються (причини можуть бути найрізноманітнішими: від суто біологічних до соціально зумовлених), то регуляція поведінки особини починає здійснюватися на основі еволюційно давнього і біологічно доцільного механізму, характерного для всіх вищих тварин, тобто за допомогою емоцій. Свідомість починає відігравати другорядну роль.

ГЛАВА 4. АНАЛІЗ БІОСОЦІАЛЬНОЇ ЗУМОВЛЕНОСТІ ЗАЛИШКІВ РЕЛІКТОВОГО СВІТОСПРИЙМАННЯ В СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

 

Формування і висока життєздатність містичного світосприйняття (від неандертальців до сучасного людства) найтісніше пов'язані з особливостями рецепції вищих тварин і людини: уся інформація, котра надходить до рецепторів, сприймається як реальна. У переважній більшості випадків така оцінка виправдовує себе, але, як і будь-яке інше біологічне явище, вона може зрадити, тобто не завжди можна вірити тому, що бачиш або чуєш. Причинами таких хибних свідчень можуть бути:

· емоції, які відчуває людина під час спостережень або, слухаючи якусь розповідь. Відомо, що ніхто не може гарантувати абсолютну відповідність своїх вражень до тієї чи іншої ситуації в стані емоційної піднесеності, хвилювання. Розповідь про події стає ще менш точною, якщо відтворення ситуації відкладається на певний час. Це призводить до помилок пам'яті та уяви. Зберігається звичайно та інформація, на якій людина більше зосереджувала увагу або та, що вразила, хоча це могли бути і несуттєві ознаки ситуації. Крім того, при відтворенні енграм пам'яті легко втрачається послідовність подій;

· помилки органів чуттів, котрі однакові сигнали інтерпретують по-різному залежно від конкретних обставин;

· специфіка психічних процесів кожної людини, коли однакові явища викликають різне відношення до них і відповідну інтерпретацію;

· асоціації, котрі примушують встановлювати хибні зв'язки між подіями і вважати, що наявність однієї ознаки неодмінно повинна супроводжуватися іншими. Під час сприйняття людина часто не розрізняє реальні події та власні асоціації, а в кожного індивіда – свої асоціації.;

· напруженість уваги та очікування також спричиняють численні помилки уявлення. Це пов'язано з втомою аналізаторів і порушенням нормальної рецепції;

· відчуття страху, шок, заціпеніння  також викривляють уявлення людини, що знайшло відображення в прислів'ї: “ у страху очі великі”;

· упередженість людини під час відновлення ситуації також відіграє чималу роль у викривленні подій, про які розповідають очевидці;

· психологічна мотивація вибору між двома можливостями: сказати правду чи подати ситуацію так, як це вигідно людині тощо.

Суб'єктивність будь-яких “чесних” свідчень добре відома і криміналістам, котрі навіть почали вживати такий вираз “бреше як очевидець”. Кожна людина неодноразово зустрічалася з ситуацією, коли різні учасники якоїсь події подавали альтернативні варіанти її перебігу. Таким чином, вважати, що наші органи чуттів відображають тільки об'єктивну реальність немає підстав, оскільки уся інформація обробляється в головному мозку і назовні видається вже синтетичний варіант – своєрідний конгломерат із дійсних подій і власного відношення до них. Іншими словами, будь-які важливі повідомлення повинні проходити контроль вищих третинних зон аналізу неокортексу для вилучення з них об'єктивної інформації. Оскільки відповідні центри сформувалися досить пізно в антропогенезі, а багато елементів поведінки, внаслідок пристосування до існування в групі, зумовлюється наслідуванням, то далеко не всі люди можуть однаково успішно вирішувати подібні задачі (вони потребують наявності додаткової інформації та вельми розвиненої здатності до концептуального мислення), набагато легше приймати усе “на віру”, не думаючи.

Альтернативним варіантом є науковий підхід до аналізу подій, котрий потребує обов'язкового визначення міри надійності тієї інформації, з якою має справу людина. Для роботи з явищами, які опосередковані грою випадку, існують спеціальні прийоми і методи, які дозволяють вилучити закономірну складову частину з будь-якої, навіть малоймовірної, ситуації. Перш за все, такий підхід потребує відповідної організації дослідження, наприклад, для такого експерименту не треба більше ніж 30 учасників або об'єктів. Точність висновків суттєво не зростає від збільшення кількості досліджень і професіоналам це добре відомо. Це може бути своєрідним критерієм оцінки надійності інформації, котра пропонується вашій увазі. Якщо мова починає йти про численні, багатотисячні “свідоцтва”, можна не сумніватися, ви маєте справу або з дилетантом або шахраєм.

Небезпечність критичного відношення до ситуації та об'єктивного, логічно обґрунтованого оцінювання інформації для містичних концепцій світогляду добре відома усім свідомим чи несвідомим містифікаторам. Тому в будь-яких варіантах містичного світосприймання обов'язково використовуються засоби введення людини в змінений стан свідомості. Таких прийомів небагато і застосовуються вони в різних комбінаціях і модифікаціях:

· наркотики  у вигляді напоїв, настоїв, мазей тощо. Наприклад, індійці обох Америк використовують психоміметики – складні порошки рослинного походження, інки застосовують з аналогічною метою листя коки, мексиканці – мескалін грибів і коноплю; скіфи нагрівали на каменях насіння коноплі й вдихали дим; давні арії використовували наркотичні препарати у вигляді таких напоїв богів, як сома (індуси) і хаома (перси); у Давній Греції під час оргій Діоніса пророчиці в храмах Аполлона знаходилися під впливом беладони;    персидські дервіші (“святі люди”) вживали опіум та гашиш тощо.

Багато наркотиків, котрі належать до групи ейфоричних, містять речовини, які близькі за структурою до індолу. Це дозволяє їм проникати через мембрану нервових клітин і аномально збуджувати нейрони, що викликає в людини переживання ейфорії. Психоміметики (психотики, фантастики) за структурою близькі до нейромедіаторів, але діють конкурентно, замінюють природні медіатори і десинхронізують функціонування дуже багатьох нейронів, внаслідок чого виникають фантастичні видіння, порушується сприйняття простору і часу. Докладний аналіз так званих “мазей відьом” дозволив встановити, що до їх складу входять конопля, мандрагора та інші трави, котрі містять наркотики. Вони викликають відчуття втрати ваги, піднімання вгору, і видіння. Причина подібних явищ полягає в тому, що в нормі до головного мозку безперервно надходять нервові імпульси від рецепторів м'язів, суглобів, сухожилків, шкіри і напівкружних каналів середнього вуха. Наркотики блокують їх і створюється враження невагомості, польоту;

· піст – могутній засіб доводити розладнання психічних функцій до екстатичного візіонерства (видіння, які сюжетно пов'язані з тими факторами, котрі були причиною посту). У культових ритуалах піст, звичайно, сполучається з іншими обмеженнями функцій організму внаслідок тривалої ізоляції, коли людина роздумує про життя і “спілкується” з вищими силами;

· сенсорна депрівація  також слугує потужним засобом, що спричинює виникнення різних видінь. Для нормального функціонування психіки є необхідним певний мінімум подразників. Нестача реальних, справжніх нервових імпульсів від рецепторів викликає непереборну потребу в подразниках, яку, з психологічного погляду, можна порівняти з голодом. Для задоволення цієї потреби активуються процеси уяви, які впливають на образну пам'ять (своєрідний ейдетизм).

Іноді ступінь впливу ейдетичних уявлень на психічний стан людини настільки великий, що людині потрібно цілеспрямовано переборювати їх. Наприклад, в умовах сурдокамери приблизно на десятій добі виникає відчуття присутності когось стороннього. Звичайно сторонній об'єкт, згідно з уявленнями піддослідного, знаходиться за спиною і не має визначеної форми, тобто відчувається як “щось” або “хтось”. Таке сприйняття не спиралося ні на зорові, ні на слухові подразники. У цей час людина знаходилася в пригніченому, тривожному настрої. Англійський філософ Т. Гоббс ще в 17ст. казав, що “ постійний страх, який супроводжує людство, що перебуває ніби в темряві внаслідок незнання першопричин, повинен мати щось у вигляді об'єкта, і, коли людина не бачить нічого, чому б вона могла приписати своє щастя або нещастя, вона приписує їх невидимим силам”. 

У численних дослідженнях переконливо продемонстровано, що “немо-тивований” страх виявляє стійку тенденцію до об'єктивізації. Це пов'язано зі складною перебудовою динамічних взаємовідносин лівої та правої півкуль, першої і другої сигнальних систем, які до певної міри компенсують сенсорний голод і тому розцінюється як захисні реакції. Ілюзорні переживання внаслідок емоційного напруження формуються в лівій півкулі. Вона пов'язана з функціонуванням другої сигнальної системи, котра відповідає за абстрактні уявлення. Поняття “людина” не має конкретних атрибутів, тобто, говорячи "людина", ми не маємо на увазі когось певного, хто має певний овал обличчя, колір волосся або очей тощо. Це не дозволяє уявному враженню про “стороннього" сформуватися в чіткий образ, а тільки дає можливість абстрактно та емоційно переживати присутність “когось”. У той же час зберігається логічне мислення, а відсутність чуттєвих образів створює подвійну орієнтацію: людина знає, що стороннього немає, але не може позбавитися від неприємних, емоційно важких переживань.

 

Тривала сенсорна недостатність і самотність сприяють перетворенню ейдетичних образів у галюцинації, що є ознакою розвитку психічного розладнання. Як тільки організм звикає бачити привиди і розмовляти з ними, звичні образи починають виникати кожного разу, коли відтворюється першопричина. Галюцинації виникають у людей, для яких природною є містична орієнтація ідеологічних уявлень. Наприклад, у індійців, зулусів, малайців, індіанців, греків, римлян та представників інших народів. До цієї ж групи явищ належать і видіння християнських святих, пустельників, монахів. Подібні переживання характерні також для людей певних професій, яким доводиться тривалий час знаходитися в напівтемряві або у повній темряві: робітників кінофабрик, кіностудій, фотолабораторій, спелеологів тощо. Багато письменників, поетів, художників для активації творчої уяви вдаються до самоізоляції.

Специфікафункціонування другої сигнальної системи лежить і в основі формуваннямагічних уявлень про зв'язок усіх подій і явищ. А саме, слова в уяві людей ототожнюються з тими об'єктами, котрі вони визначають. Це створює уявлення про те, що, маніпулюючи словами, можна одночасно маніпулювати цими об'єктами. Другій сигнальній системі належить головна роль в усій рефлекторній діяльності людини, слово може примусити людину страждатиі заспокоїти, може спонукати перебороти навіть інстинкт самозбереження.

Фізіологічна причина таких явищ полягає в тому, що більшість регуляторних центрів вегетативних процесів людини знаходиться в довгастому мозку, а деякі з них – у середньому та проміжному мозку. Усі ці відділи нервової системи знаходяться під контролем кори головного мозку, де містяться мовні центри людини (друга сигнальна система), тобто за допомогою слів можна керувати внутрішніми процесами людини, що має свої наслідки у вигляді навіювання. У магічних обрядах застосовується елементарний прийом, який базується на вірі в силу слова: назва предмету ототожнюється з самим об'єктом, створюючи враження, що за допомогою слова можна ним керувати на відстані за допомогою заклинань. Для підкріплення цієї ідеї в уяві людини, котра очікує певної допомоги від потойбічних сил, використовуються і матеріальні предмети, що належать особі, на яку спрямовується дія закляття (волосся, нігті, зуби, речі, зображення тощо);

· психічні автоматизми  –учуваються голоси, що наказують виконати якісь дії. Це характерно для деяких психічних захворювань і супроводжується втратою волі. Їх поява оцінюється людиною як “голос Бога” чи якоїсь іншої “вищої сутності”, котра проголошує нові закони, розкриває таємниці Всесвіту тощо. Подібні психологічні аномалії можуть бути і в здорових людей у періоди розумового і фізичного напруження, духовного підйому. У деяких випадках під час психічних автоматизмів з'являються зорові галюцинації, спрямовані назовні, наприклад, поетам і письменникам вважається, що їх творіння не належать ним, а навіяні кимось, хто вселився у їх тіло й існує самостійно.

При психічних автоматизмах спостерігається розщеплення свідомості, тобто порушується функціонування самосвідомості. У звичайному стані всі свої вчинки, почуття, думки людина відносить до власного “Я”. Основу відчуття самого себе утворює певний життєвий тонус і численні відчуття. Фізіологічно функціонування самосвідомості забезпечується скоординованою діяльністю різних систем головного мозку навколо єдиного домінуючого осередка, котрий і забезпечує переживання актуального “Я”. При певних обставинах ця система може розщеплюватися на підсистеми з власними домінантними центрами. Тоді кожна підсистема починає існувати автономно і продукувати нав'язливі думки, слова, образи. Наприклад, іноді важко позбавитися від якоїсь мелодії тощо;

· різні психічні захворювання в багатьох випадках викликають змінений стан свідомості, котрий приводить до виникнення яскравих галюцинацій і візіонерства. Подібні стани психіки створюють власну внутрішньо несуперечливу картину світу, яка виглядає достатньо переконливо для інших і має єдиний недолік: вона базується на суб'єктивних відчуттях і має мало спільного з реальним світом. Такі аномалії психічного відображення характерні для багатьох містиків, які страждали від нервових розладнань різних типів і відіграли значну роль у становленні магії, різних релігійних напрямів і сект. Наприклад, при епілепсії спостерігаються синдроми “загибелі цивілізації”, які супроводжуються різними апокаліптичними галюцинаціями;

· гіпнагогічні стани відзначаютьсявидіннями на межі реальність – сон –реальність, тобто характерні для дрімання. Розуміння природи зміни стану свідомості в цей час потребує більш детального огляду природи сну. Справа в тім, що сон складається з чотирьох фаз: розслаблене неспання, дрімота, сон середньої глибини, глибокий сон. Вони супроводжуються гіпнотичними фазами, під час яких можуть виникати гіпнагогічні уявлення. Розрізняють декілька гіпнотичних фаз сну: зрівняльна (сильні й слабкі подразники викликають однакову реакцію організму), парадоксальна (слабкий подразник може викликати сильну відповідь) та ультрапарадоксальна (позитивний подразник, котрий у нормі викликає збудження і активну реакцію, призводить до гальмування, і навпаки; наприклад, собаці пропонують їжу, а вона відвертається, а коли забирають – тягнеться за нею). В останній фазі ствердження або уявлення “Я ОДИН” відразу активізує протилежне - “ТУТ Є ЩЕ ХТОСЬ”. Подібні уявлення, як правило, швидкоплинні й забуваються. Внаслідок порушення процесів засинання на них може сконцентруватися увага і такі стани залишають глибокий слід у пам'яті. Це зумовлюється аномальною фіксацією парадоксальної та ультрапарадоксальної стадій, що веде до виникнення галюцинацій. Подібні явища характерні для різних емоційних станів (тривожності тощо), спостерігаються під час безсоння або примусового позбавлення сну. Ці особливості нерідко використовуються для викликання галюцинаторних переживань містичного характеру (молитви протягом усієї ночі, регулярні нічні молитви з короткими перервами на сон тощо);

· музикальні ритми широко використовуються в багатьох містичних і екзотичних культах для досягнення ритуального трансу. Вони виконують роль синхронізаторів мускульної активності, що керується центральною нервовою системою. Нерідко музикальне супроводження певних заходів здійснюється в діапазоні альфа ритму головного мозку (8 – 15 Гц). Виникнення резонансу призводить до захисної реакції у вигляді виділення ендогенних опіатів (ендорфіни, енкефаліни тощо). Суб'єктивно це відчувається як ейфорія, задоволення, можливі неочікувані видіння, тобто відтворюється ефект наркотиків, але вони мають ендогенне походження. Така зміна свідомості суттєво полегшує процеси к