Поняття та система державних та місцевих доходів

Для вивчення теми, насамперед, необхідно з'ясувати, що функціонування будь-якої держави, забезпечення суверенітету неможливе без її фінансових ресурсів, у складі яких основне місце належить державним доходам, або до­ходам держави - сукупності різноманітних грошових ресурсів, які в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу надходять у розпорядження держави і які використовуються нею для фінансування своїх завдань і вико­нання відповідних функцій.

Крім того, власні доходи мають і органи місцевого самоврядування. Місце­ві доходи - це сукупність різних видів грошових надходжень, які є фінансовою основою місцевого самоврядування та використовуються для вирішення пи­тань місцевого значення.

Не слід ототожнювати поняття «доходи країни» і «державні доходи»: сукуп­ність фінансових ресурсів централізованих і децентралізованих фондів скла­дають державні доходи, а сукупність фінансових ресурсів державних доходів і доходів, що залишаються у розпорядженні підприємств, об'єднань, фірм не­державної форми власності, - доходи країни.

Крім того, слід розрізняти поняття «фінансові ресурси держави» та «дер­жавні доходи». Фінансові ресурси держави - поняття більш широке, яке, крім державних доходів, включає і вклади населення в Ощадбанку, кошти, одержані від розповсюдження державних позик. Доходи держави утворюються у матеріальній і частково в невиробничій сферах виробництва, формуються підприємствами усіх форм власності і різних організаційно-правових форм діяльності, установами, організаціями.

Розглядаючи питання про доходи бюджету, слід пам'ятати, що до них від­носять: грошові (податкові, неподаткові та ін.) надходження до державного бюджету, в тому числі внески у державні цільові фонди (крім Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою праце­здатності), і в місцеві бюджети на безповоротній основі, справляння яких пе­редбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки).

Необхідно звернути увагу на систему державних та місцевих доходів як взаємозв'язок усієї сукупності доходів та їх диференціацію на окремі групи і види за такими критеріями:

1) за соціально-економічною ознакою (формою влас­ності):

а) надходження від державних підприємств, установ, організацій,

б) надходження від підприємств, установ, організацій недержавної форми власності,

в) надходження від спільних підприємств, іноземних підприємств і установ, які діють на території України,

г) надходження від особистих доходів громадян;

2) за територіальною ознакою:

а) державні доходи,

б) доходи Автономної Республіки Крим,

в) місцеві доходи;

3) за порядком формування:

а) централізовані доходи,

б) децентралізовані доходи;

4) за методом мобілізації доходів:

а) надходження від обов'язкових платежів (податкові та неподаткові доходи),

б) надходження від добровільних відрахувань;

5) за джерелами державних та місцевих доходів:

а) надходження внутрішні,

б) надходження зовнішні;

6) за суб'єкт­ним складом:

а) надходження від юридичних осіб,

б) надходження від фізичних осіб;

7) за умовами залучення і використання державних та місцевих доходів:

а) зворотні надходження,

б) безповоротні надходження,

в) безвідплатні надходження,

г) відплатні надходження,

ґ) цільові надходження,

д) загальні надходження.

         2.2. Система оподаткування в Україні.

При підготовки до відповіді потрібно знати, що, основним джерелом формування доходів бюджетів всіх рівнів та позабюджетних фондів є податкові надходження. До податкових надходжень належать податки, збори та інші платежі, тобто всі обов’язкові надходження, які у примусовому порядку, відповідно до законів, стягує держава. У так званому широкому розумінні, всі обов’язкові платежі, що мають спільні риси, визначаються як податки. Законодавець при встановленні визначення, обов’язкових надходжень поєднує податки і збори.

  Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. (ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування»)

Нормативно-правовою базою оподаткування є Конституція України, яка визначає, що виключно законами України встановлюються податкова система, податки і збори (ст. 92), а також закон України «Про систему оподаткування» із змінами та доповненнями[1], спеціальні фінансові та податкові закони та інші нормативно-правові акти України. На розгляді у Верховній Раді України знаходиться проект Податкового кодексу, прийнятий у другому читанні у 2000 році.

Збір – це обов’язків грошовий внесок, що встановлюється та стягується у порядку і на умовах визначених законами з фізичних та юридичних осіб за використання спеціальних ресурсів, або надання послуг, надходить у бюджети та позабюджетні фонди і використовується для надання соціальних послуг, соціального забезпечення і для інших суспільних послуг. Наприклад, збір за спеціальне використання природних ресурсів, або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

У системі оподаткування в Україні присутні й інші платежі, які мають обов’язковий, тобто податковий характер. Інші обов’язкові платежі - це обов’язкові грошові внески, що встановлюються та стягується у порядку і на умовах визначеними законами з фізичних та юридичних осіб в централізовані або децентралізовані фонди за здійснення державними та муніципальними органами юридично значних дій та надання різних дозволів. Це - державне мито, плата за торговий патент, рентні платежі (наприклад, рентна плата за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобувається в Україні).

Система оподаткування повинна будуватися таким чином, щоб найефективніше відповідати вимогам щодо рівня фінансування суспільних благ із визначенням відповідно до цього рівня перерозподілу ВВП, який забезпечить формування фінансових ресурсів, достатніх для виконання конституційно закріплених функцій держави та гарантування громадянам достатнього життєвого рівня.

Неподаткові доходи.

При розгляді цього питання потрібно враховувати, що податкові надходження не одне джерело доходів держави. Метод податкових надходжень - це метод обов'язкового, примусового стягнення податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що встановлюються податковим законодавством. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі. Неподатковий метод - це метод отримання грошових коштів через платежі, що мають не примусову правову природу, тому що вони пов'язані з підприємницькою, комерційною діяльністю, тобто діяльністю на власний розсуд, за бажанням суб'єкта господарювання. Податки, не залежно від бажання, сплачують усі суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми і виду діяльності, розміру доходів, юридичні та фізичні особи, громадяни, населення. Право на формування, встановлення, стягнення, розподіл та використання податкових платежів має виключно держава відповідно до податкових законів.

До неподаткових надходжень належать доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, позички, добровільні страхові внески до державних та місцевих фондів, доходи від реалізації цінних паперів, трансферти, гранти та дарунки у вартісному обрахунку та інші неподаткові надходження. Неподаткові надходження також встановлюються державою, але стягуються за певних умов з окремих суб'єктів господарювання як наслідок їхнього волевиявлення, або невиконання норм фінансового права (фінансові санкції).

          2.4. Поняття та форми державного кредиту.

Поняття «держаний кредит» пов’язане з діяльністю держави щодо регулювання відносин у сфері формування державних доходів. Додатковим джерелом формування доходів держави та засобом покриття бюджетного дефіциту є державний кредит.

Державний кредит - це врегульована нормами фінансового права діяльність держави, направлена на отримання в кредит, тобто у позику, грошей від юридичних осіб і громадян, а також інших держав на умовах зворотності, строковості, платності і добровільності. Як виняток, може бути використовувана і безпроцентна позика грошових коштів. Організація державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, покладається на міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Міністр фінансів з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення (ст. 15БК)Право здійснювати внутрішні запозичення для покриття дефіциту міського бюджету має виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців (за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень)

Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають засоби бюджету, де щорічно ці витрати виділяються в окрему статтю, що міститься у щорічному законі «Про Державний бюджет», або в рішенні про місцевий бюджет.

Складність відносин, які виникають при здійсненні запозичень державними або муніципальними органами влади, обумовлена тим, що вони регулюються нормами конституційного, фінансового та цивільного права. Запозичення – це операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких виникають зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами.

Інститут державних та муніципальних запозичень – це врегульовані правовими нормами відносини, що виникають при запозиченні коштів від юридичних та фізичних осіб, від інших держав та міжнародних фінансових організацій на умовах, визначених державою.

Бюджетний кодекс України визначає, що право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ст. 16БК).

Державні запозичення здійснюються шляхом:

· випуску цінних паперів, які розповсюджуються на ринку цінних паперів;

·  укладенням кредитних угод (як правило, з іноземними кредиторами);

·  наданням гарантій за третіх осіб;

         2.5. Завдання та види обов’язкового страхування

Відповідь на це питання потрібно розглядати спираючись на визначення поняття «страхування».

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі "Про страхування": " Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів(страхових внесків, страхових премій)".

У Законі зафіксовані головні елементи, що формують поняття страхування. Це мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Указується на те, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових полісах. Підкреслено джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат. Страхування ґрунтується насамперед на таких специфічних принципах:

 вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком - виду страхування;

 страховий ризик;

страховий інтерес;

максимальна сумлінність;

відшкодування в межах реально завданих збитків;

франшиза;

суброгація;

контрибуція;

співстрахування і перестрахування;

диверсифікація.

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Для досягнення необхідної впорядкованості використовується класифікація. Чим складніший об'єкт, що потребує класифікації, тим загальніше відчувається потреба в ній. Поняття "класифікація" походить від латинського classis - розряд, клас. Латинський корінь визначає "квінтесенцію" цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ предметів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами).

Класифікація страхування за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.
Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій) Клас І. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів). Клас П. Страхування до шлюбу і народження дитини. Клас III. Зв'язане довгострокове страхування життя. Клас IV. Безперервне страхування здоров'я. Клас V. Тонтіни. Клас VI. Страхування виплати капіталу. Клас VII. Страхування пенсій.

 Загальні види страхування Клас 1. Страхування від нещасних випадків. Клас 2. Страхування на випадок хвороби. Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів. Розділ 2. Класифікація страхування Клас 4, Страхування залізничного транспорту. Клас 5. Страхування авіаційної техніки. Клас 6. Страхування суден. Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі) Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха. Клас 9. Страхування власності. Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів. Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки. Клас 12. Страхування відповідальності власників суден. Клас 13. Страхування загальної відповідальності. Клас 14. Страхування кредитів. Клас 15. Страхування поручительств (застави). Клас 16. Страхування фінансових втрат. Клас 17. Страхування судових витрат. Клас 18. Страхування фінансової допомоги.
Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність

Починаючи з 1996 року приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі "видами") страхування при видачі страховикам ліцензій практикує Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України. Хоча слід зазначити, що окремої класифікації з поділом страхування на "життя" і "не-життя" у нас немає. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в інструкції "Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням". Ця Інструкція затверджена наказом від 15 липня 1996 p. за №ЛП -18/78 Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю і зареєстрована в Міністерстві юстиції. Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Ця класифікація передбачає такі види страхування: 1. Страхування життя.
2. Страхування від нещасних випадків. 3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я). 4. страхування здоров'я на випадок хвороби. 5. Страхування залізничного транспорту. 6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного). 7. Страхування повітряного транспорту 8. Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів водного транспорту). 9. Страхування вантажів та багажу. 10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

 

Додаткові питання.

 

1. Що відноситься до прямих податків?
2. Що відноситься до непрямих податків?
3. Охарактеризуйте митні платежі.
4. Охарактеризуйте ресурсні платежі.
5. Охарактеризуйте рентні платежі.
6. Визначить види неподаткових доходів.
7. З чого складається внутрішній та зовнішній борг держави і органів місцевого самоврядування?
8. Які органи держави мають право на внутрішні та зовнішні запозичення?
9. Як встановлюється гранична сума державного боргу?
10. Визначить джерела погашення державного боргу.
11.  Як класифікуються державні позики?
12.  Які відносини при страхуванні регулюються фінансовим правом і чому?
13.   Які органи держави здійснюють нагляд і регулювання страхових відносин?
14.   Які види страхування здійснюються в Україні?

 

 

Практичні завдання рекомендовані до вирішення при підготовці:

Завдання 1

На сесії Харківської обласної ради при формуванні бюджету області на поточний рік було прийнято рішення про введення нового податкового платежу на архітектурні пам’ятники міста Харкова та області. Платіж повинні сплачувати всі юридичні особи, які використовують пам’ятні будівлі міста та області для господарської діяльності. Надходження від платежу зараховуються до фонду «Історії Харківщини» для проведення реконструкції історичних споруджень. Дайте юридичну оцінку рішення сесії.

Завдання 2.

Податкова інспекція провела виїзну податкову перевірку правильності розрахунків, утримання і переліку податку на доходи фізичних осіб ТОВ «Т». Перевіркою встановлено, що в січні 2008 року ТОВ «Т» придбала у магазина. автомобіль, переданий на комісію фізичною особою. Оплата за товар ТОВ «Т» вироблена по рахунку-довідці магазина безпосередньо на особовий рахунок фізичної особи в Ощадбанку без утримання податку на доходи. Довідка про доходи, що виплатять фізичної особі в податкову інспекцію не представлена. За результатами перевірки складений акт і ухвалено рішення від 25.11.2008 про залучення ТОВ «Т» до податкової відповідальності, передбаченої Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» та Законом України «Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» Чи правомірні дії податкової інспекції?

Завдання 3.

 Недержавна освітня установа «М» в період з липня по вересень 2008 року сплачувала до бюджету податок на прибуток. 25 жовтня 2008 р. установа звернулася до податкової інспекції із заявою про виправлення помилки у зв'язку з не віддзеркаленням пільги по податку на прибуток, встановленою статтею 5.2.2. та 5.4.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 1997 року, одночасно представивши виправлені декларації за 6 і 9 місяці 2008 року по податку на прибуток і заяву про повернення 57 988 гривень надмірно сплаченого податку. Дайте правову оцінку ситуації.

Завдання 4.

У березні 2008 року ВАТ «Харківметробуд» звернулося в Міністерство фінансів України з проханням надати бюджетний кредит для здійснення закупівлі в 2008 році будівельної техніки. Мінфін відмовив в наданні кредиту, посилаючись на те, що ВАТ не розрахувалося по бюджетному кредиту, одержаному в 2007 році. Чи правомірна відмова Міністерства фінансів України? Чи можна оскаржити відмову в суд?

Завдання 5.

Пояснить терміни – номінальна, емісійна і курсова вартість, реальний і номінальний дохід цінного паперу.

Завдання 6.

Визначить граничну суму боргу країни в поточному році. Хто її встановлює? Хто застосовує заходи у випадках її перевищення?

Завдання7.

Якому уповноваженому органу виконавчої влади у сфері регулювання ринку фінансових послуг Закон України «Про страхування» доручає безпосереднє регулювання та нагляд за учасниками страхового ринку, його права і обов’язки?

Нормативно-правові акти, рекомендовані для ознайомлення при підготовці:

 1,2,7, 9, 16,18,19,37,41,50,51

 

Семінарське заняття № 3.

На семінарі розглядаються питання, викладені на лекціях за темою: