Поняття, особливості та види фінансово-правової санкції

Об'єктивна необхідність зміцнення фінансової дисципліни, формування чіткого правового статусу сторін, побудова прозо­рих та відкритих стосунків у вертикалі «представницькі орга­ни держави — платники податків, зборів, інших обов'язкових платежів» апріорі зумовлюють необхідність дослідження санк­цій, які застосовуються за фінансові правопорушення. Багато вчених-дослідників, небайдужих до за­значеної проблематики, нарікають на необхідність дослідження усієї сукупності юридичних санкцій, які мають характер гро­шового стягнення. На практиці визначення правової природи фінансово-правових санкцій, правильна ідентифікація різних за характером застосування грошових стягнень, створення єдиної правової процедури притягнення до фінансової відповідальності мають дуже велике значення.

Термін «фінансово-правова санкція» активно вживається в чинному законодавстві, наукових дослідженнях, навчальній літературі й у судових рішеннях. Незважаючи на активне до­слідження цих санкцій, залишаються актуальними проблеми визначення їхньої юридичної природи, ознак і видів. Сфера дії фінансово-правових санкцій специфічна. Це область податкових відносин, відносин валютного регулювання й валютного контро­ лю, банківських публічних відносин та грошово-касового обігу тощо.

Чимало вчених правознавців торкались теми дослідження та робили спроби визначення правової належності фінансово-правових санкцій. Відсут­ність загального визначення і законодавчого закріплення поняття фінансово-правових санкцій призвело до того, що в чинному зако­нодавстві має місце постійне дублювання та колізійність законо­давства. Наслідком цього є те, що досить часто однакові поняття і терміни отримують визначення в кожному окремо взятому нор­мативному акті. Адже в рамках континентального права зовсім не кожний закон супроводжується набором власних понять. Вони, як правило, вже закладені в конституціях, кодифі­кованих актах і в наукових доктринах.

Взагалі, понад 50 законів та 500 нормативних актів в Укра­ їні вживають терміни «фінансово-правові санкції», «економічні санкції», «штрафні санкції», «штрафи», «пеня» тощо.

Проаналізувавши досліджені визначення й риси, притаман­ні фінансово-правовим санкціям, можна виокремити найбільш характерні їх ознаки:

 виступають засобами забезпечення методу фінансово-правового регулювання суспільних відносин і засобами за­безпечення фінансово-правової відповідальності;

  мають державно-примусовий характер застосування фінан­сово-правових санкцій за невиконання або неналежне ви­конання обов'язків, покладених на суб'єктів фінансових правовідносин;

 

 застосовуються спеціально уповноваженими органами дер­жавної влади;

 

 фактичною підставою їхнього застосування виступає юри­дичний факт здійснення фінансового правопорушення; є обов'язковим структурним елементом фінансово-правової норми, що й визначає їхню юридичну природу як фінансово-правову;

 

 беруть участь у регулюванні фінансових відносин; нормативно закріплюють міри фінансово-правової відпові­дальності;

 

 мають каральний та правовідновлювальний характер;

 

мають грошовий вираз;

 

небажаний та негативний для правопорушника характер на­слідків за порушення фінансово-правової норми, пов'язаний із впливом на грошові фонди правопорушника, що полягає у звуженні цих фондів, або обмеженні користування грошо­вими фондами;

 

 фінансово-правові санкції є додатковим обтяженням грошо­вого (майнового) характеру;

 

відрізняються особливим процесуальним порядком засто­сування; застосовуються в судовому або позасудовому порядку; не можуть бути встановлені угодою сторін; можуть застосовуватися одночасно з санкціями інших норм права;

 

отримані кошти зараховуються в бюджетну сис­тему чи інший державний грошовий фонд.

 

поширюються на учасників фінансових правовідносин;

 

в окремих випадках вступають у дію за відсутності вини суб'єкта фінансових правовідносин;

        

 відрізняються від кримінальних, адміністративних, цивіль­но-правових як за змістом, так і за функціями і процедурою за­стосування.

Отже, під фінансово-правовими санкціями слід розу­міти обов'язкові структурні елементи норми фінансово­го права, що мають майновий характер, забезпечені при­мусовою силою держави, застосовуються в спеціальному процесуальному порядку уповноваженими на це державни­ми органами та їх посадовими особами у випадку винного невиконання або неналежного виконання (тобто у випадку скоєння фінансового правопорушенн суб'єктом правового регулювання публічних фінан­сів — фізичної чи юридичної особи — вимог законодавства щодо розподілу та перерозподілу ВВП та НД, з метою відшкодування недоотриманих бюджетом і позабюджетними фондами грошових коштів, а також покарання порушників.

Взагалі, українське фінансове законодавство (зокрема, ПКУ) передба­чає два види фінансово-правових санкцій: штраф та пеню. Тому без їх дослідження є неможливим розгляд ознак фінансово-правових санкцій.

Слово «штраф» в перекладі (нім. «strafe») означає кару, грошове стягнення за вину. Каральні фінансово-правові санкції (штраф) встановлюються з метою покарання правопорушника. ПКУ у п.14.1.265 дає наступне визначення штрафної санкції (фінансова санкція, штраф) – плата у вигляді фіксованої суми та або відсотків, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пеня (від лат. poena — покарання) (згідно з Енциклопедич­ним словником Брокгауза та Ефрона) стягується в силу закону з платників за несвоєчасне внесення різних плате­жів і зборів до казни).

Пеня —сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки. (ПКУ п. 1.162. ст. 14.)

Розмір пені зазвичай визначається у відсотках суми недо­їмки та обчислюється залежно від тривалості прострочення. Пеня, таким чином, пов'язана з формальним порушенням термі­ну сплати податку — простроченням виконання. Основна функ­ція пені полягає в компенсуванні збитків, нанесених державі. Вся сума такої фінансово-правової санкції надходить у казну держави. Наприклад, така санкція як пеня, має місце при не­своєчасному погашенні податкового зобов'язання у вигляді від­сотків, які нараховуються на суму податкової заборгованості.

За результатами аналізу перерахованих на початку розділу нормативно-правових актів України можна виділити характерні особливості та відмінності штрафу й пені. На відміну від пені, штрафи як фінансово-правова санкція визначаються у кратно­му або відсотковому відношенні до «несплаченої суми» або ж до «вартості виготовленої продукції», «незаконно отриманого виторгу» тощо, в деяких випадках — у кратному розмірі до нео­податкованого мінімуму доходів громадян. Характерною озна­кою, яка виділяє фінансовий штраф серед інших штрафів, є те, що його розмір встановлюється в нормативному акті вже у абсолютно визначеному розмірі.

Принципова відмінність між штрафом і пенею полягає в тому, що підставою застосування штрафу є вчинення фінан­сового правопорушення — протиправного, винного діяння, а застосування пені формально не пов'язано з правопорушенням, хоча ЇЇ нарахування є наслідком порушення встановленого строку необхідних виплат.

Таким чином, відповідно до законодавства фінан­сово-правові санкції мають каральний (штраф) та право-відновлювальний (пеня) характер.

Наявність каральної функції — це специфічна ознака, яка відрізняє санкції, що закріплюють міри юридичної відповідаль­ності, від заходів захисту. Основна мета й функція заходів за­хисту — відновлення порушеного права.

Правовідновлювальні санкції направлені на компенсацію шкоди, завданої державі фінансовим правопорушенням, тобто функція пені полягає в компенсуванні збитків, нанесених дер­жаві. Вся сума такої фінансово-правової санкції надходить у казну держави. Наприклад, така фінансово-правова санкція як пеня має місце при несвоєчасному погашенні податкового зобов'язання у вигляді відсотків, які нараховуються на суму по­даткової заборгованості.

Заходи впливу за порушення бюджетного законодавства є одночасно санкціями за здійснення бюджетного правопорушення. Фінансово-правові санкції прийнято поділяти на два види: правовідновлюючі та каральні. Більшість заходів впливу за порушення бюджетного законодавства є правовідновлюючими. Це пов’язано з тим, що бюджетно-правовій відповідальності властива правовідновлююча функція, яка обумовлює наявність в бюджетному праві санкцій, направлених на відновлення порушених прав держави та територіальних громад. Незважаючи на відмінності, бюджетні санкції мають спільну юридичну природу та характерну особливість, яка полягає в зміні права власності шляхом примусового застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства. Статтею 117 Бюджетного кодексу України визначено перелік заходів впливу, які застосовуються за порушення бюджетного законодавства:

 попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства – застосовується в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства. Виявлені порушення бюджетного законодавства мають бути усунені в строк до 30 календарних днів; зупинення операцій з бюджетними коштами – застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 1-3, 10, 11, 14-29, 32-36, 38 і 40 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу. Зупинення операцій з бюджетними коштами полягає у зупиненні будь-яких операцій із здійснення платежів з рахунку порушника бюджетного законодавства. Механізм зупинення операцій з бюджетними коштами визначається Кабінетом Міністрів України. Зупинення операцій з бюджетними коштами можливе на строк до 30 днів у межах поточного бюджетного періоду, якщо інше не передбачено законом; призупинення бюджетних асигнувань – застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 20, 22-29, 38 і 40 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу. Призупинення бюджетних асигнувань передбачає припинення повноважень на взяття бюджетного зобов’язання на відповідну суму на строк від одного до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) у порядку, встановленому Міністерством фінансів України; зменшення бюджетних асигнувань – застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктом 24 (стосовно розпорядників бюджетних коштів), пунктом 29 та пунктом 38 частини першої статті 116 Бюджетного Кодексу. Зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов’язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) та у разі необхідності з подальшим внесенням змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету – застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 24 (щодо субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів) частини першої статті 116 Бюджетного кодексу, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; зупинення дії рішення про місцевий бюджет – застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 7 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу. Застосовується за рішенням суду на час судового розгляду справи. Правом на звернення до суду з одночасним клопотанням про невідкладне зупинення дії рішення про відповідний місцевий бюджет володіють виконавчі органи бюджету ланки вищого рівня. Наприклад, Кабінет Міністрів України стосовно бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя (стаття 122 Бюджетного кодексу України); безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів – застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 28 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу. Безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів передбачає стягнення органами Державної казначейської служби України коштів з місцевих бюджетів до державного бюджету, в тому числі і за рахунок зменшення обсягу трансфертів (дотації вирівнювання) місцевим бюджетам на відповідну суму, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; інші заходи впливу, які можуть бути визначені законом про Державний бюджет України, – застосовуються за порушення бюджетного законодавства згідно із таким законом.Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства може застосовуватися учасниками бюджетного процесу, уповноваженими Бюджетним кодексом на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.Рішення про застосування зупинення операцій з бюджетними коштами, призупинення чи зменшення бюджетних асигнувань, повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету, а також безспірного вилучення коштів з місцевих бюджетів приймається Міністерством фінансів України, органами Державної казначейської служби України, органами Державної фінансової інспекції, місцевими фінансовими органами, головними розпорядниками бюджетних коштів у межах установлених їм повноважень на підставі протоколу про порушення бюджетного законодавства або акта ревізії та доданих до них матеріалів. Рішення набирає чинності з дня його підписання. Форма та порядок складання протоколу про порушення бюджетного законодавства встановлюються Міністерством фінансів України.Не допускається застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства, за раніше виявлені й усунені порушення бюджетного законодавства. Інформація про результати здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства оприлюднюється органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, якщо інше не передбачено законом.Рішення про застосування заходу впливу за порушення бюджетного законодавства може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку. В адміністративному порядку рішення оскаржується в органі, який його виніс. В адміністративному та судовому порядку рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його винесення, якщо інше не передбачено законом. Оскарження рішення про застосування заходу впливу за порушення бюджетного законодавства не зупиняє виконання зазначеного рішення. У разі визнання судом рішення про застосування заходу впливу за порушення бюджетного законодавства повністю чи частково незаконним особі, щодо якої воно було винесено, поновлюються обмежені таким рішенням права. Рішення суду може бути оскаржено у порядку, встановленому законом.

Мірами фінансової відповідальності за порушення податкового законодавства слід вважати передбачені санкцією податково-правової норми штрафні (фінансові) санкції і пеню. Їх особливості полягають у тому, що вони:

 

застосовуються у разі вчинення порушення норм податкового законодавства і полягають у додаткових майнових обтяжен­нях;

 

виступають як міра державного примусу, яку застосовують до правопорушників;

 

мають на меті покарання правопорушників, а також компенсацію майнових втрат бюджетів і державних цільових фондів внаслідок ненадходження або несвоєчасного надходження податків і зборів;

 

мають майновий (грошовий) характер.

 

Відповідно до Податкового кодексу штрафною санкцією (штрафом) є плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податко­вого зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним пра­вил оподатковування, визначених відповідними законами. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а в окремих випадках самостійно нараховуються і сплачуються платником податків.

Механізм застосування штрафних санкцій до платників податків за порушення правил оподатковування деталізований в Главі 11 Розділу 2 Податкового кодексу України.

 Поряд зі штрафом сплату пені також слід розглядати як міру фінансової відповідальності, а саме як плату у вигляді відсотків, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашен­ням податкового зобов'язання. В цьому законодавчому визначенні пені слід особливо підкреслити, що підставою її нарахування є саме порушення строку погашення податкового зобов'язання.

У податковому праві пеня має подвійну природу. По-перше, вона є способом забезпечення виконання обов'язку щодо сплати податків і зборів і виконує стимулюючу функцію. По-друге, пеня є санкцією за порушення встановленого законодавством строку сплати суми по­даткового зобов'язання, тому виступає мірою правовідновлювальної відповідальності. Остання передбачає застосування санкцій, спрямова­них на відновлення порушених прав, примусове виконання обов'язків, усунення протиправного стану¹.Порядок ведення органами державної податкової служби обліку нарахування і погашення пені, що справляється з платника податків через несвоєчасне погашення узгодженого податкового зобов'язання, регулюється Главою 12 Розділу 2 Податкового кодексу України.

Штрафні (фінансові) санкції (штрафи)

Строки застосування, сплата, стягнення та оскаржен­ ня сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному ПКУ для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із за­коном зараховуються відповідні податки та збори.

Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штра­фів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов 'язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених ПКУ.

Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку тау розмірах, встановлених ПКУ та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладе­но на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) анкцій (штрафів), не передбачених ПКУ та іншими зако­ нами України, не дозволяється.

Дуже суперечливою виглядає назва цієї статті. Йдеться про спів­відношення трьох понять: «штрафні санкції», «фінансові санкції», «штрафи». Важко чітко визначитись в їх упорядкуванні. На наш погляд, поняття «штрафної санкції» взагалі нонсенс, тому що штраф і є санк­цією, яка закріплюється нормами Податкового кодексу. Саме з цих позицій штрафна санкція дублює поняття штрафу і взагалі незрозумі­ло —в чому спільні та особливі риси між нею та фінансовою санкцією. Здається більш логічним (виходячи із того, що законодавець запрова­джує поняття фінансової відповідальності — що, на наш погляд, також не є остаточним) було б назвати цю статтю «Фінансові санкції». До того ж слід враховувати, що з усіх фінансових санкцій застосовується аж одна — штраф. Саме тому цей аспект в главі 8 Податкового кодексу України здається визначеним дуже поверхово, суперечливо та з прин­циповими помилками. Навряд чи доречним є і посилання на спрямо­ваність зарахування коштів від штрафних санкцій до відповідних бю­джетів в п. 113.1 цієї статті. Сферою податкового регулювання є від­носини щодо справляння податків та зборів, а регулювання надходжен­ня та зарахування цих коштів здійснюється в режимі реалізації бюджетно-правових норм, тобто мають регулюватися відповідними статтями Бюджетного кодексу України (статті 9, 29, 64—69).

 Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним стат­тею 102 Податкового Кодексу.

У разі вчинення платником податків двох або більше по­рушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо.

Таким чином, фактично закладається принципи складання загальних санкцій. (Існують три методи — поглинання, складання або часткове складання). Отже, найбільш суворим різновидом вира­хування розміру санкції є метод повного складання. Проте фінансове та податкове право за своєю правовою природою є найбільш набли­женими до права адміністративного. Виходячи із цих позицій, здава­лося б логічним застосовувати підхід, відображений у Кодексі Укра­їни про адміністративні правопорушення та використовувати метод поглинання дрібних правопорушень більш серйозним, але законода­вець у Податковому кодексі закріпив лише метод повного складання санкцій. Такий підхід, мабуть, обумовлений складним економічним становищем України і спрямований на збільшення надходжень до бюджетів, у тому числі за рахунок штрафних санкцій.

 У разі застосування контролюючими органами до платни­ка податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідо­млення —рішення. За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої Податковим Кодексом та іншими законами України.

    Рішення про застосування штрафних санкцій оформлюється по­датковим повідомленням — рішенням. Цей документ виноситься й надсилається платникові податку у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків розраховується контролюючим орга­ном відповідно до ст. 54 цього Кодексу, або коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декла­рації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значен­ня суми податку на додану вартість, розрахованого платником подат­ків відповідно до розділу V ПКУ.

Види фінансових штрафів за податковим кодексом:

фіксований (ПКУ ст. 118.3. Неповідомлення фізичними особами-підприємцями та особами, що проводять незалежну професійну діяльність, про свій статус банку або іншій фінансовій установі при відкритті рахунку тягне за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень за кожний випадок неповідомлення).

 

штраф як частина податкового зобов'язання (ПКУ ст. 123.1. У разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання …)

 

  у сумі порушення (ПКУ ст.124.1. Відчуження платником податків майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Кодексом, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі вартості відчуженого майна).

 

штраф у розмірі неоподаткованого мінімуму (пункту 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Слід зазначити, що частина штрафів має максимальне обмеження - до 50% до нарахування податкових зобов'язань.

Отже, каральною фінансовою санкцією є штраф - стягнення у грошовій формі, встановлене нормами фінансового законодавства, яке застосовується органами Державної податкової служби та іншими уповноваженими державою органами відносно юридичних та фізичних осіб за вчинення фінансового правопорушення, і стягується на користь держави і муніципальних утворень.

На відміну від адміністративного штрафу штраф як фінансово-правова санкція: не може бути замінено іншим покаранням; уповноважений державою орган не може звільнити від накладання штрафу; часто штраф як фінансова санкція стягується разом із пенею. На відміну від штрафу як заходу цивільно-правової відповідальності штраф як фінансова санкція; сплачується юридичною особою - платником податку, одержувачем бюджетних коштів за рахунок прибутку, що залишається після їх сплати; передбачається законодавством, а не угодою сторін. Штраф як фінансова санкція на відміну від штрафу, який застосовується у порядку кримінального судового провадження, полягає у такому: застосовується тільки як основний захід покарання; може накладатися як на фізичних, так і на юридичних осіб; застосування такої санкції не тягне судимості; не допускається заміна штрафу (навіть у випадку неможливості його сплати) іншими видами покарання у межах юридичної відповідальності.

Стаття 129 Пеня

129.1. Пеня нараховується:

129.1.1. після закінчення встановлених цим Кодексом строків по­ гашення узгодженого грошового зобов 'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається:

 при самостійному нарахуванні суми грошового зобов 'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов 'язання, визначеного цим Кодексом;

 при нарахуванні суми грошового зобов 'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов 'язання, визначеного у податковому повідомленні —рішенні згідно із цим Кодексом;

     у день настання строку погашення податкового зобов 'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністратив­
ного та/або судового оскарження);

у день настання строку погашення податкового зобов 'язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні), доходів на користь платників податків - фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

У разі скасування нарахованого контролюючим органом грошового зобов 'язання (його частини) у порядку адміністратив­ного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов 'язання (його частини) скасовується.

Нарахування пені закінчується:

у день зарахування коштів на відповідний рахунок Дер­жавного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов 'язань;

у день проведення взаєморозрахунків непогашених зу­стрічних грошових зобов 'язань відповідного бюджету перед таким платником податків;

у день запровадження мораторію на задоволення ви­мог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);

при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

Уразі часткового погашення податкового боргу сума такої част­ ки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

Пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із роз­ рахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Пеня, визначена підпунктом 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження.

Пеня, визначена підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків — фізичних осіб.

Зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів по­ датків, зборів та інших грошових зобов 'язань, крім пені, яка нарахову­ ється за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством.

За порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкціїу розмірах, встановлених цим Кодексом, а також: несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов 'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фон­ду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Не вважається порушенням строку перерахування подат­ ків, зборів (обов 'язкових платежів) з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.

Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлю­ ють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.

При стягненні коштів і майна платників податків - клієн­ тів банків, страхувальників страхових організацій або членів інших небанківських фінансових установ, утворених відповідно до закону, органи державної податкової служби або державні виконавці не мають права звертати стягнення на залишки коштів на кореспон­дентських рахунках банків, а також: на страхові та прирівняні до них резерви банків, страхових організацій або фінансових установ,
що сформовані відповідно до законодавства України.

Визначення терміна «пеня» закріплено в підп. 14.1.163 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України. Відповідно до цієї норми пеня — це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки. Пеня в податковому праві має дискусійну природу. З одного боку, пеня вважається способом забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів, оскільки стимулює платника податків до належної поведінки. З другого боку, вона відповідає ознакам фінансової санкції, адже формальною підставою її нарахування є порушення строків по­гашення податкових зобов'язань.

Після закінчення встановлених Податковим кодексом України стро­ків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податково­го боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається:

при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом;

 

    при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у по­датковому повідомленні-рішенні згідно із нормами цього Кодексу.

 

у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь пері­ од заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судо­вого оскарження);

 

зобов'язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків — фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

У разі скасування нарахованого контролюючим органом грошо­вого зобов'язання (його частини) у порядку адміністративного та/або судового оскарження пеня за період заниження такого грошового зобов'язання (його частини) скасовується.

Відповідно до п. 129.3 коментованої статті нарахування пені за­кінчується:

у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податково­го боргу та/або грошових зобов'язань;

у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків;

у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);

при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми по­даткового боргу (його частини).

У разі часткового погашення податкового боргу сума такої част­ки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

Пеня, визначена підп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Пеня, визначена підп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день заниження.

Пеня, визначена підп. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на ко­ристь платників податків — фізичних осіб.

Зазначений розмір пені діє щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов'язань, крім пені, що нараховується за пору­шення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим законодавством.

Коментована стаття містить положення щодо відповідальності банків за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-ІП банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом оперативного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний викона­ти доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому доку­менті, не пізніше наступного робочого дня.