Поняття та особливості фінансово-правової відповідальності

Ефективність фінансово-правового регулювання залежить від ста­ну виконання суб'єктами фінансових правовідносин своїх прав та обов'язків, закріплених фінансово-правовими нормами. У суспільстві з високим рівнем правової культури виконання прав та обов'язків забезпечується пере­важно переконанням учасників суспільних відносин у необхідності дотримуватися суспільно корисної поведінки. Саме цим визначається зміст юридичної відповідальності у позитивному аспекті. Протилежним підходом є розгляд юридичної відповідальності у ретроспективному аспекті.

Ретроспективна відповідальність передбачає установлену законом міру державно-владного впливу, яку застосовують до суб'єкта правопо­рушення. Сутність такої відповідальності (на відміну від позитивного аспекту) визначає державний примус. Юридична відповідальність виконує функцію гаранта дотримання приписів правових норм, реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків учасниками правовідносин. Деякі види юридичної відповідальності є невід'ємними елементами різних галузевих режимів правового ре­гулювання.

Традиційно розрізняють чотири види юридичної відпові­дальності: кримінальну, адміністративну, цивільно-правову і дис­циплінарну. Водночас у юридичній літературі не бракує праць, у яких відстоюються інші самостійні види юридичної відпові­дальності, зокрема конституційна, господарська, земельна, еко­логічна, міжнародна тощо.

Як самостійний вид відповідальності розглядають і фінансово-правову відповідальність. Певно, найґрунтовнішою теоре­тичною розробкою у сфері теорії фінансово-правової відповідаль­ності можна назвати роботу А. Й. Іванського «Фінансово-правова відповідальність: теоретичний аналіз» (2008). Він аналізує правову природу, суть, значення, функції, особливості фінансово-право­вої відповідальності. Однак і дотепер науковці та практики висловлюють протилежні погляди з цього питання: від визнання фінансово-правової відповідальності самостійним видом юридичної відповідальності до повного заперечення існування цього виду відповідальності.

Проте, ідея фінансово-правової відповідальності не є новою для вітчизняної науки та законодавства. Зокрема, ще на початку XIX століття в працях учених-фінансистів обґрунтовується необхідність за­кріплення примусових заходів і заходів стягнень за порушення вимог фінансового законодавства на законодавчому рівні. Серед заходів державного примусу за порушення фінан­сової дисципліни вони виділяли наступні: забезпечення сплати податків (застава майна, вилучення документів); застосування стягнень недоїмок в податях; реалізація майна боржника; арешт майна і заробітної плати боржника. До заходів від­повідальності, які застосовувались за порушення фінансово-господарської дисципліни, відносились пеня і штрафи. Однак, у той період ще не можна було говорити про формування са­мостійного інституту фінансово-правової відповідальності, оскільки суспільні відносини, що ним регулювалися, перебу­вали на стадії становлення. Тому перші окремі основоположні засади (розроблені вченими-правознавцями Російської імперії СІ. Ілловайським, П.П. Пусторослєвим) створювалися за умо­ви відсутності повноцінних предметних досліджень і дискусії.

Розгляд нормативних актів кінця XIX — початку XX століт­тя показує, що фактично на законодавчому рівні не закріплюва­лися заходи відповідальності за порушення фінансово-правової норми. Лише в 1910 р. в «Положенні про стягнення у безспірних справах казни» з'являються формулювання правових заборон і відповідальності, що мають фінансовий характер.

Суттєвим кроком у формуванні сучасного інституту фінансово-правової відповідальності слід вважати прийняття в 1981 р. Положення «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів». Цим положенням вперше на законодавчому рівні було визначено поняття недоїмки, строк сплати, встановлені види фінансово-правових санкцій. Його важливою особливістю було встановлення законодавчого роз­різнення наведених вище заходів та штрафів, які накладаються в адміністративному порядку, що безперечно, слід розглядати як перший крок до нормативного визнання самостійності санк­цій фінансово-правової відповідальності.

Також слід зазначити, що у радянський період проблема правопорушень у фінансовій сфері і відповідальності за них розглядалася через призму інших галузей права. Причиною цього, як вважає російський професор О. Н. Горбунова, було приділення юридичною наукою протягом ба­гатьох років недостатньої уваги фінансовому праву: «у минулому це було викликано загальним поглядом марксистсько-ленінської теорії і політичної економії соціалізму на гроші, товарно-грошові відносини, ціни, собівартість, ринок в цілому як на категорії, що відмирають. Це мало своїм наслідком зниження уваги до питань бюджету, податків, банківського кредиту. І як результат — недо­оцінка значення і ролі фінансового права в регулюванні життє­діяльності суспільства».

У той же час фінансово-правову відповідальність або не по­ мічали зовсім, або пов'язували з адміністративним примусом, зо­ крема, із заходами адміністративної відповідальності.

З розвитком фі­ нансового, особливо бюджетного і податкового законодавства, все більш активно обговорюється проблема існування фінансово- правової відповідальності як самостійного виду юридичної відпо­ відальності в системі права України.

В спеціальній науковій літературі проблема фінансово-правової від­повідальності не нова. Спочатку з'явилося поняття фінансових санкцій. Наприклад, їх визначали дослідники радянського пері­оду. Ще в 1960 p. E. А. Ровінський виділяв фінансові санкції в самостійний вид, В. Н. Репецький зазначав, що «фінансово-правова відповідальність є одним з різновидів відпові­дальності, передбаченої нормами фінансового права. Виділення її як окремого виду правової відповідальності має вагомі підстави». Проте майже всі роботи радянського періоду, що підні­мають питання фінансово-правової відповідальності, говорять не про відповідальність як таку, а про санкції фінансово-правових норм, практично ототожнюючи ці поняття, підміняючи одне ін­шим, вказуючи на їх адміністративну або іншу природу.

У цілому, на даний час в науковій літературі склалися кіль­ка основних напрямків в розумінні юридичної природи і струк­тури фінансово-правової відповідальності.

Одні вчені вважають фінансово-правову відповідальність самостійним видом юридич­ ної відповідальності [Іванський А.Й., Грачова О.Ю., Будько З.М., Бекерська Д.А., Хачатуров Л.В.; Хімічева Н.І.; Другова Ю.В.].

Інш і вважають, що вона є різновидом адміністративної відповідальності [Усенко Р.А.; Гусева Т.А.].

Ще одна група учених визначає як самостійні види юридичної відповідальності подат­кову [Липинський Д.А.], валютну [Полянський Н.] тощо.

  Четверта група учених визначає податкову, бюджетну, валютну відповідальність в системі фінансово-правової відповідальності [Арсланбекова А.З.].

   П'ята позиція полягає в тому, що фінансово-правова відповідальність вважається тільки науковим збірним інститутом (Ю. Білошапко).

Деякі автори, розглядаючи питання юридичної відповідальності за порушення фінансової дисципліни, взагалі не згадують про фінансово-правову відповідальність [Венедиктов Ю.А.].

Як застосування санкцій розглядають фінансову відповідаль­ність росіяни А. В. Бризгалін і А. В. Зімін.   В. А. Свірідов, В. Соловйов та інші вчені використовують для визначення фінансової відповідальності концепцію «юридична від­повідальність — реалізація санкції», розроблену О. Е. Лейстом.

 

Про наявність фінансово-правової відповідальності в нашій державі можна говорити аналізуючи Рішення КСУ від 30.05.2001р. №7-рп/2001 у справі № 1-22 (справа про відповідальність юридичних осіб), де зазначалося що п.22 ч.1 ст. 92 Конституції України (виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них) безпосередньо не встановлює види юридичної відповідальності. Отже, логічним є припущення, що перелік видів юридичної відповідальності включає і інші види, які прямо не вказані в Конституції. В подальшому це відобразилося і в Законі України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а також Податковому та Бюджетному кодексах України.

Юридична і фінансова відповідальність співвідносяться між собою як категорії роду і виду. Ознаки, властиві родовому понят­тю юридичної відповідальності, обов'язково виявляються у видо­вих поняттях.

Об'єктивною підставою для виділення фінансово-правової відповідальності в якості самостійного виду юридичної відпові­дальності є специфіка фінансових правовідносин, що зумовлена предметом і методом фінансового права.

На даний час не існує однозначного відношення до розумін­ня фінансово-правової відповідальності. У правовій науці наво­дяться наступні визначення фінансово-правової відповідальності.

«Фінансово-правова відповідальність — це застосування у встановленому законом порядку до порушників фінансово-правових норм особливих заходів державного примусу — фінан­сових санкцій, пов'язаних з додатковими обтяженнями майнового характеру» (російські професори М. В. Карасьова, Ю. А. Крохіна). «Фінансово-правова відповідальність — це правовід­носини, що виникають з порушення встановлених законодавством фінансових зобов'язань, і полягають у застосуванні до правопо­рушника заходів фінансово-правового характеру, які викликають настання невигідних майнових наслідків через негативну оцінку державою його протиправного винного діяння, настання яких за­безпечується можливістю державного примусу» (С.Є. Батиров). «Фінансово-правова відповідальність — закріплений нормами фінансового права обов'язок правопорушника зазнавати заходів державного примусу у вигляді фінансових санкцій карального характеру (штраф, пеня) за скоєне ним правопорушення у сфе­рі фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування» (Н. В. Сердюкова. «Фінансово-правова відповідальність являє собою правовідносини, що виникають через порушення громадянами і організаціями своїх фінансових зобов'язань перед державою, виражається у формі несприятливих наслідків май­нового характеру на стороні правопорушника, настання яких забезпечується можливістю державного примусу» (В. М. Маліновська). «Фінансово-правову відповідальність мож­на визначити як застосування до порушника фінансово-правових норм заходів державного примусу уповноваженими на те держав­ними органами, що покладають на правопорушника додаткові об­тяження майнового характеру» (Н. В. Саттарова).

Так, О.А. Мусаткіна під фінансово-правовою відповідальністю як цілісним правовим явищем, яке включає позитивний та негативний аспекти реалізації, розуміє нормативний, формально визначений, гарантований та забезпечений фінансово-правовим примусом, переконанням чи заохоченням юридичний обов’язок суб’єктів фінансових правовідносин з дотримання норм фінансового законодавства, який реалізується у фінансово-правомірній поведінці, яка тягне за собою схвалення або заохочення, а у випадку вчинення фінансового правопорушення — обов’язок правопорушника зазнати осуд та обмеження майнового та немайнового характеру, що реалізуються в охоронному правовідношенні фінансової відповідальності. На думку О.А. Мусаткіної, одним фінансовим обов’язком не можна вичерпувати весь позитивний аспект реалізації фінансової відповідальності, в реальному правовідношенні він об’єктивується й виражається в правомірній поведінці суб’єктів фінансової відповідальності, яка забезпечується фінансово-правовим примусом.

Більш звичний підхід до розуміння відповідальності запропоновано Іванським А.Й, за яким ф інансово-правова відповідальність – це державний осуд, що має прояв з точки зору суб’єктивного права як нормативний, формально визначений у фінансовому праві, гарантований і забезпечений фінансово-правовим примусом юридичний обов’язок зазнавати правопорушником заходів державного примусу у вигляді фінансових санкцій (штраф, пеня)за вчинене ним правопорушення у сфері розподілу та перерозподілу ВВП та НД.

Цілями фінансово-правової відповідальності є:

охорона фінансового правопорядку;

підвищення рівня правосвідомості та правової культури у галузі фінансової діяльності;

забезпечення фінансового правопорядку виховання пова­ги до фінансового права.

А.Й Іванський визначає функції фінансово-правової відповідальності — це основ­ні напрямки її правового впливу на фінансові правовідносини, в яких виявляється її соціальне призначення і за допомогою досягаються цілі фінансово-правової відповідальнос­ті:   регулятивної функції; п ревентивна функція ( спрямована на запобігання порушенням); відновлювальна функція спрямована на усунення шкоди, яку фінансове правопору­шення заподіяло публічним інтересам); виховна функція ( фінансово-правової відповідальності поля­гає у формуванні високого рівня правосвідомості, допустимих і бажаних стереотипів поведінки, поваги до закону).

Головною метою фінансово-правової відповідальності є за­безпечення правопорядку та дотримання фінансової дисциплі­ни у сфері правового регулювання публічних фінансів.

Досягненню цієї мети покликані сприяти принципи, на яких базується фінансово-правова відповідальність: принцип верховенства права (ст. 8 КУ); принцип рівності; принцип законності ((ст.ст. 29, 61, 62, 124 КУ) (ПКУ ст. 111.2. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткуванн я та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені) (а) якості нормативно-правових актів, несуперечливості їх один одному; б) суворого дотримання та виконання правових приписів усіма суб'єктами фінансового права; в) невідворотності відповідальності таких суб'єктів за винне протиправне діяння). Принцип гуманізму; принцип справедливості ((ст. 61 КУ) (ПКУ ст.. 113.3. Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється), (ст.. 119 БКУ). Принцип одноразовості притягнення до фінансової відповідальності втілюється через призму ст. 61 Конституції України, згідно з якою нікого не можна двічі притягнути до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Притягнення до відповідальності одного й того самого суб'єкта за одне і те ж діяння означає перевищення міри фінансово-правової відповідальності. Разом із тим у фінансовому праві є прецедент, коли норми законодавства встановлюють можливість застосування не просто кількох фінансових санкцій за одне правопорушення, а й фінансової санкції на фінансову санкцію (ПКУ ст. 129.6. За порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом …). Принцип ретроактивності (Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) уточнив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, “стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб”. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам, як вважає Конституційний Суд України, “може бути передбачено шляхом прямої вказівки на це в законі або іншому нормативно-правовому акті”). Принцип своєчасності (ПКУ ст. 114.1. Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу). Принцип невідворотності покарання; принцип системного зв’язку фінансово-правової відповідальності з іншими видами відповідальності ((ПКУ ст. 112.1. Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності) ст. 118 ч.2 БКУ). Принцип обґрунтованості (ст.. 124 ч. 2 БКУ); принцип відмежування фінансової санкції від фінансового обов’язку;принцип доцільності полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності. Зазначають, що труднощі реалізації принципу доцільності при застосуванні фінансових санкцій зумовлені передусім відсутністю законодавчого закріплення цілей фінансово-правової відповідальності;

Міжгалузевим змістом наділений принцип особистого характеру відповідальності.

Фінансово-правова відповідальність як вид юридичної від­повідальності має загальні ознаки, зокрема:

настає лише за скоєне правопорушення;

 

її носіями можуть бути як колективні суб'єкти (господар­ські товариства, бюджетні організації тощо), так і індивідуальні (наприклад, фізичні особи—платники податків), наділені деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність за свої протиправні діяння;

 

базується на застосуванні державного примусу — держав­но-владного впливу уповноважених державних органів на пове­дінку суб'єктів правовідносин, що скоїли правопорушення;

 

 виявляється в обов'язку правопорушника зазнати пока­рання (повий обов'язок, якого не існувало до скоєння правопо­рушення) за свою протиправну поведінку;

 

має для правопорушника певні негативні наслідки: втра­ту конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади), ор­ганізаційного (позбавлення дозволу на банківську або іншу фі­нансову діяльність, вилучення й анулювання торговельного патенту), майнового характеру (накладення штрафу, пені, при­пинення бюджетного фінансування, конфіскація валютних цін­ностей тощо);

 

установлюється державою в особі уповноваженого органу відповідно до санкцій норм права, які визначають вид і міру від­повідальності;

 

є формою негативної реакції держави на правопорушення і суб'єкта, винного у його скоєнні;

 

реалізується під час правозастосовчої діяльності шляхом дотримання визначеного процесуального порядку та форм, уста­новлених законом.

Водночас фінансово-правовій відповідальності притаманні особливості, пов'язані зі специфікою предмета регулювання фі­ нансового права, а саме:

 

вона має публічно-майновий характер. Публічний харак­тер виражається у тому, що фінансове правопорушення як під­става фінансово-правової відповідальності завдає шкоди публіч­ ним інтересам у галузі правового регулювання публічних фінансів; майновий характер полягає у державно-правовому впливі на економічні інтереси суб'єктів, що скоїли фінансове правопорушення;

 

спрямована на охорону фінансових правовідносин;

 

підставами для притягнення є: норма фінансового права (нормативна); діяння (дія або бездіяльність), яке містить склад фінансового правопорушення (фактична); рішення судового чи фінансового органу про застосування санкцій (процесуальна);

 

залежно від виду фінансового правопорушення прова­дження у справі про фінансові правопорушення може здійсню­ ватися в позасудовому порядку, має власний термін давності, підстави зупинення, поновлення, подовження;

 

унаслідок застосування юридичної відповідальності су­ б'єкти фінансових правовідносин (фізичні особи, юридичні осо­би та їх відокремлені підрозділи) зазнають певних втрат, пере­ важно майнового характеру;

 

заходи впливу спрямовані на відшкодування збитку та покарання правопорушника у формі, властивій сфері фінансово-правового регулювання, — грошовій;

 

заходам фінансово-правової відповідальності притаманна кумулятивність, тобто поєднання компенсаційної та каральної мети;

передбачає власні санкції (штраф, пеня, припинення бюд­жетного фінансування), але може забезпечуватися санкціями й інших галузей права.

Останнє дає змогу говорити окремим дослідникам фінансово-правової відповідальності про міжгалузевий характер від­повідальності за порушення приписів фінансового законодав­ства. Так, при порушенні норм бюджетного законодавства мож­ливе паралельне застосування фінансової відповідальності у вигляді припинення бюджетного фінансування та адміністрати­вної чи кримінальної відповідальності до керівника та/або го­ловного бухгалтера бюджетної установи (розпорядника бю­джетних коштів) залежно від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. Таким чином, фінансово-правова відповідальність досить тісно пов'язана такими видами юридичної відповідальності, як адміністратив­на, кримінальна, цивільна, дисциплінарна.

Найтісніший зв'язок у фінансової відповідальності з адміні­стративною. Адміністративну відповідальність розглядають як різновид юридичної відповідальності, що становить сукуп­ність адміністративних правовідносин, які виникають у зв'язку Із застосуванням уповноваженими органами (посадовими осо­бами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, перед­бачених нормами адміністративного права особливих санкцій — адміністративних стягнень. Питання про розмежування фінансово-правової відповідальності та адміністративної відповідальності залишається нерозв’язаним. Логіка думки залежить від відношення до фінансового права (як до окремої галузі, як до підгалузі тощо).

Наприклад,  відповідальності за порушення податкового законодавства, розглядається як різновид адміністративної відповідальності. Л. Ю. Кроліс, вважає відповідальність, передбачену за порушення податкового законодавства підвидом фінансової відповідальності, яка в свою чергу є різновидом адміністративної відповідальності як виду юридичної відповідальності в системі права.

Так, виділяючи відповідальність за порушення податкового законодавства як різновид адміністративної відповідальності А. В. Бризгалін зазначав, що вона містить усі ознаки останньої:

 є засобом охорони правопорядку;

складається з застосування заходів державного примусу;

наступає лише за правопорушення;

 полягає в застосуванні до правопорушника певних негативних наслідків;

 наступає на основі норм права і є наслідком винного діяння;

 

. реалізується у відповідній процесуальній формі.

В Водночас О. В. Бризгалін вказує ряд особливостей характеризують податкову відповідальність, до яких відносить:

 застосування відповідальності за порушення податкового законодавства врегульовано нормами податкового права;

підставою відповідальності є податкове правопорушення;

 відповідальність носить виключно майновий характер, при цьому стягнення фінансових санкцій, як правило, відбувається в грошовій формі; метою адміністративної відповідальності є перш за все припинення (попередження) і покарання, а не відновлення порушених прав. Натомість метою фінансово-правової відповідальності є припинення протиправних дій, поновлення порушених прав та покарання правопорушника.

суб'єктами цієї відповідальності є платники податків;

до відповідальності зобов'язаних осіб залучають податкові органи та органи податкової поліції.

Таким чином, адміністративну та фінансово-правову відповідальність розрізняють за певними підставами.

Спільними для адміністративної та фінансово-правової від­повідальності можуть бути такі ознаки, як спрощена процедура накладання стягнення, органи, що їх застосовують. Норми адмі­ністративного права можуть охороняти фінансові відносини (зокрема, статті 162, 165 Кодексу про адміністративні правопо­рушення України).

Водночас фінансово-правова відповідальність відрізняється від адміністративної за деякими критеріями. Зокрема:

 

за колом суб'єктів. Суб'єктами адміністративної відпові­дальності можуть бути фізичні особи, з-поміж яких вирізняють спеціального суб'єкта — посадову особу. Суб'єктом фінансової відповідальності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також відокремлені підрозділи останніх. Посадових осіб зако­нодавство України не визнає як суб'єктів фінансового правопо­рушення;

 

за нормативними підставами. Для фінансово-правової та адміністративної відповідальності вони регулюються нормами різного законодавства — фінансового й адміністративного. Хоча норми фінансового законодавства можуть передбачати можли­вість застосування адміністративних заходів впливу (це особли­во притаманне податковому праву);

за фактичними підставами. Фінансові й адміністративні правопорушення характеризуються специфічним конкретним складом, у кожного своїм;

 

за процесуальними підставами. Підставою для адміністра­тивної відповідальності є постанова у справі про адміністративне правопорушення, для фінансово-правової — рішення компетентного органу (судового, правоохоронного або фінансового) про накладення фінансових санкцій;    

 

правовими наслідками застосування. Адміністративна від­повідальність полягає в застосуванні до правопорушників штраф­них санкцій, тобто має каральний характер. Специфіка фінан­сово-правової відповідальності — у прагненні компенсувати збитки, завдані несвоєчасним виконанням особою грошових зобов'язань, шляхом застосування компенсаційних санкцій (пе­ня) і в каральному впливі на правопорушника шляхом штраф­них санкцій із метою забезпечити фінансову дисципліну;

 

за процедурою застосування санкцій до правопорушни­ ків. Адміністративна відповідальність реалізується як у судово­му, так і позасудовому порядку, в короткі терміни, іноді навіть на місці вчинення правопорушення. До фінансової відповідаль­ності притягують уповноважені органи — як судові, так і спе­ціальної фінансової компетенції. Терміни притягнення до фі­нансової відповідальності можуть бути більшими. Наприклад, у податковому законодавстві такий термін становить 1095 днів від моменту скоєння правопорушення (а в разі неподання своє­часно декларації обмежень у термінах взагалі немає).

Водночас саме до фінансової й адміністративної відповідаль­ності найчастіше притягують за порушення фінансового зако­нодавства. Причому це властиво і для бюджетного, і для подат­кового, і для банківського законодавства.

Із кримінальною відповідальністю фінансово-правова та­кож має спільні й відмінні риси. Схожими за суб'єктами, об'єк­тами, суб'єктивним і об'єктивним аспектами є кримінальні та фінансові правопорушення (особливо податкові). Зв'язок фі­нансової відповідальності із кримінальною обумовлюється на­самперед тим, що до предмета кримінально-правового регулю­вання й охорони входить певна частина фінансових відносин. Адже за окремі фінансові правопорушення може наставати як фінансова, так і кримінальна відповідальність. Це стосується ухилення від сплати податків, здійснення валютних операцій.

Разом із тим існують певні відмінності між фінансовою та кримінальною відповідальністю, передусім щодо порядку їх реа­лізації. Кримінальна відповідальність реалізується лише за рі­шенням суду. Фінансова — за рішенням органів, уповноваже­них законодавством на застосування фінансових санкцій. Це можуть бути і податкові органи, і НБУ, і Національна комісія з ре­гулювання ринків фінансових послуг, державна фінансова інспекція.

Різними є й наслідки кримінальної та фінансової відповіда­льності. Адже до кримінальної притягують за злочин у сфері фінансової діяльності, й вона передбачає накладення судимості, конфіскацію майна, штрафи, позбавлення права обіймати пев­ні посади, позбавлення волі в кінцевому рахунку. Фінансова відповідальність настає за скоєне правопорушення і передбачає застосування передусім санкцій відновлювального майнового характеру. Санкції фінансової відповідальності, зазвичай, обме­жуються штрафами, пенею, припиненням бюджетного фінансу­вання.

Подібність фінансово-правової та цивільно-правової відпо­ відальності є зовнішньою і вичерпується грошовим (майновим) характером заходів відповідальності, тоді як відмінності між ни­ми обумовлені різними періодами цивільних та фінансових від­носин, набагато суттєвішими. З одного боку, фінансово-правова відповідальність може передбачати в деяких випадках подібні правові засоби (насамперед це стосується пені). З іншого — фі­нансова відповідальність виникає у відносинах, що супроводжу­ють публічну фінансову діяльність, предметом якої є публічні, а не приватні, фінанси. Саме за цим критерієм відбувається по­діл відповідальності на фінансову й цивільну. Адже держава не використовуватиме розроблених механізмів та інструментарію, не витрачатиме час посадових осіб і державні гроші на вирішення спірних питань між фізичними особами, що вступили у цивільно-правові відносини, навіть якщо вони пов'язані з грошима. Невиконання зобов'язань, вирішення спірних питань у такому разі покладається на сторони цивільного правочину. Сторона, чиї інтереси порушено, ініціюватиме у встановленому законо­давством порядку питання щодо їх захисту та відновлення по­рушених прав. І це є одним з її прав, але не обов'язком.

Натомість у разі порушення публічних інтересів у сфері правового регулювання пуб­лічних фінансів орган державної влади, місцевого самоврядування, інший орган, який представляє державу у фі­нансових правовідносинах, зобов'язаний ужити всіх заходів для припинення фінансового правопорушення і притягнення право­порушника до юридичної відповідальності, передусім до фінансово-правової.

Недарма зазначають, що у приватних правовідносинах основ­ними цілями юридичної відповідальності є припинення проти­правних дій і примусове відновлення порушеного права. У пуб­лічних правовідносинах правопорушення зачіпає інтереси всього суспільства, водночас може мати місце порушення права окре­мих осіб. Відтак публічна відповідальність окрім перерахованих вище цілей матиме на меті покарання правопорушника. Публіч­ну відповідальність встановлює лише закон, тоді як приватно­правову може встановити і договір сторін.