Наукові класифікації фінансово-правових санкцій

Метою класифікації фінансово-правових санкцій є, передусім, потреба в з'ясуванні їх правових особливостей поряд з іншими подібними заходами, визначення функціональних характеристик фінансово-правових санкцій і передбачених способів їх обрахування, а також визначення особливостей законодавчих підстав застосування фінансово-правових санкцій. Класифікація, що ґрунтується на самій системі санкцій, необхідна для розробки співвідношення її елементів та підсистем.

Багатоманітність норм фінансового права зумовлює наявність різних фінансово-правових санкцій, які можуть класифікуватися за різними критеріями. Враховуючи неоднозначний підхід до самого поняття «фінансово-правова санкція», погляди вчених щодо класифікації також розходяться, хоча їй приділяли увагу науковці різних періодів.

Професор Ю. А. Ровинський виділяв такі види фінансово-правових санкцій:

пеня і штраф;

припинення фінансування капітального будівництва;

примусове стягнення невнесених.у строк податків і
податкових платежів;

грошове нарахування.

На мою думку, об'єднані в зазначену вище класифікацію види санкцій, які виділені Ю. А. Ровинським, визначені з ураху­ванням правовідносин різного характеру, що не дозволяє порів­нювати їх, ґрунтуючись на однакових підставах. Крім того при­пинення фінансування є заходом фінансово-правового примусу, який не є фінансово-правовою санкцією, оскільки не накладає додаткових обтяжень майнового характеру на порушника. В свою чергу, примусове стягування недоїмки, як стадію реаліза­ції фінансово-правової відповідальності, не можна ототожнюва­ти з окремою фінансово-правовою санкцією.

Як зазначалося раніше, Р. А. Усенко поділяє фінансово-правові санкції на такі види. За способом накладання — на санк­ції нарахування і санкції вилучення. Санкції нарахування — це фінансові санкції, розмір яких визначається за встановленим за­конодавцем алгоритмом (штраф і пеня). Для санкцій вилучення характерним є те, що певна грошова сума підлягає вилученню з огляду на її походження через застосування санкції у вигляді вилучення незаконно отриманого доходу. З цим немож­ливо погодитися, оскільки в чинному фінансовому законодавстві України відсутня така фінансово-правова санкція як вилучення незаконно отриманого доходу.

За ступенем визначеності Р. А. Усенко фінансово-правові санкції поділяє на:

абсолютно визначені, тобто такі, що не можуть бути змен­шені чи збільшені органом, що їх застосовує;

відносно визначені, тобто такі, які мають вищу та нижчу
межу розміру;

 фінансові санкції як складові кумулятивних санкцій (такі, що включають в себе заходи юридичної відповідальності різного роду).

Також, на думку Р А. Усенка, можливим є розподіл фінансово-правових санкцій за розрахунковими ознаками:

ті, що обраховуються у фіксованій сумі;
кратні до певної суми;

в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян.

З таким поділом слід погодитися.

З певними уточненнями можна також використовувати класифікацію, яка була запропонована О. С. Тітовим. Зокрема однією з підстав для поділу фінансово-правових санкцій пропо­нується суб'єктний критерій. Таким чином, всі вони поділяються на санкції, які застосовуються:

до організацій, установ і підприємств;

до посадових осіб;

до громадян.

Заперечення викликає лише виділення посадових осіб у якості окремого суб'єкта, адже загальновизнаним є той факт, що посадові особи не є суб'єктом фінансово-правової відпові­дальності.

О. А. Музика фінансово-правові санкції поділяє на групи за їх однорідністю:

порушення бюджетного законодавства;

порушення порядку ліцензування;

порушення податкової дисципліни та податкового зако­нодавства;

порушення касової дисципліни;

порушення законодавства про цінні папери та фондову біржу тощо.

Стосовно викладеного необхідно зауважити, що третій пункт помилково диференціюється на два явища, тому що по­рушення податкової дисципліни поглинаються порушеннями по­даткового законодавства. Крім того, погоджуючись з існуванням правових явищ, за якими здійснений поділ, слід зазначити, що подібна детальна класифікація призводить до надмірного дро­блення і розмивання груп фінансово-правових санкцій.

О. П. Орлюк поділяє фінансово-правові санкції за харак­тером впливу: безпосереднє покарання — санкції, що вплива­ють безпосередньо на платника, його майновий стан (штраф); опосередковане покарання — санкції, які безпосередньо не за­вдають майнових втрат платникові, проте зменшують його над­ходження у перспективі або обмежують його діяльність (арешт рахунку, тимчасове припинення діяльності підприємства тощо).

Автор не погоджується з такою класифікацією, оскільки в даному випадку помилково змішуються фінансово-правові санк­ції з іншими мірами державного примусу.

Надалі сукупність існуючих санкцій О. П. Орлюк ділила на групи за їх однорідністю, зокрема: санкції за порушення по­рядку ліцензування, санкції за порушення податкової дисциплі­ни, касової дисципліни тощо. З практичної точки зору згадана українська дослідниця виділяла такі санкції: пеня, штрафна санкція (штраф), примусове стягнення. Л М. Капаєва та М. С. Лях до цього переліку також додають податковий борг. На думку автора, в цій інтерпре­тації не повністю зрозумілою є класифікація по групах за одно­рідністю, оскільки такий розподіл не враховує правову природу фінансово-правових санкцій в цілому.

Особливу групу представляють фінансово-правові кумуля­тивні санкції, тобто санкції, що містять два обов'язкових види покарання (стягнення), які повинні бути застосовані до право­порушника. Кумуляція у фінансовому законодавстві про­являється в тому, що одночасно із штрафом з правопорушника стягується пеня.

 М. Будько в якості критерію класифікації фінансово-правових санкцій обрав специфіку сфери їх застосування. За цим критерієм фінансово-правові санкції поділяються на: бюджетні, валютні, касові, платіжні (податкові і неподаткові).

Як уже зазначалося, санкції всіх видів є засобами впливу і застосовуються: валютні — за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю; касові — за невиконання правил прийому, видачі і зберігання готівки; санкції, пов'язані з податковими і неподатковими платежами — при несплаті або несвоєчасній сплаті податкових і неподаткових платежів тощо.

При цьому автор не погоджується з віднесенням 3. М. Будь­ко бюджетних санкцій до фінансово-правової відповідальності, оскільки в даному випадку відсутні додаткові грошові обтяжен­ня, якими і є за своєю природою фінансово-правові санкції. З цієї ж причини автор не погоджується з російським науковцем А. В. Андрєєвим, який вказував на існування бюджетних, бан­ківських (кредитних і касових) санкцій.

За результатами аналізу нормативно-правових актів усіх перерахованих вище груп можна виділити декілька видів фінансово-правових санкцій.

Штраф:

фіксований штраф;

штрафи, що обраховуються в неоподаткованих мініму­мах доходів громадян (передбачають стягнення у сумі від 1 до 500 нмдг);

штрафи, що обраховуються як частина податкового зобов'язання, недоплати, вартості торгового патенту, валютних цінностей тощо;

штраф у сумі порушення.

Також слід зауважити, що частина штрафів має максималь­не обмеження (наприклад, до 50% від суми нарахованого подат­кового зобов'язання).

Пеня:

пеня, що встановлюється з урахуванням облікової ставки Національного банку України (120 % річних, подвій­на облікова ставка);

         пеня, що визначається як частина суми (0,1 % простро­ченого платежу, 0,2 % н едоїмки, 0,3 % неодержаної виручки).

Крім того, був виявлений новий різновид фінансово-правових санкцій із розподілом на основні та додаткові.

 

Отже, можна виділити такі основні види фінансово-правових санкцій:

 

 залежно від видів фінансових правопорушень санкції можна класифікувати на податкові, валютні, банківські, а також санкції за порушення грошово-касових операцій та у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування; по суб'єктах, що їх застосовують, — на санкції, що застосо­вуються судом, податковими органами, Національним банком України, органами контрольно-ревізійної служби, орга­нами валютного регулювання й валютного контролю тощо;

 

 залежно від різновидів нормативно-правових актів санкції можна класифікувати на такі, що містяться в законах Укра­їни та підзаконних актах;

 

 залежно від визначеності розмірів покарання санкції можна поділити на абсолютно визначені (з чітким встановленням покарання — в неоподаткованих мінімумах доходів грома­дян, гривнях) та відносно визначені (передбачають лише мінімальний та максимальний розмір); з урахуванням способу призначення та пріоритету застосу­вання — основні та додаткові;

 

4.   Підстави фінансово-правової відповідальності.

У юридичній літературі наголошують, що склад фінансо­вого правопорушення становить нормативно побудовану юри­дичну модель типових ознак винного протиправного діяння, яке порушує фінансові норми і за яке фінансове законодавство передбачає фінансово-правову відповідальність. Склад фінан­сового правопорушення є критерієм достовірної кваліфікації вчиненого діяння і, відповідно, обґрунтуванням застосування фінансово-правових санкцій. Наявність у протиправному діянні сукупності суб'єктивних та об'єктивних ознак є основною юри­дичною підставою для притягнення суб'єкта фінансових право­відносин до фінансово-правової відповідальності. Ознаки скла­ду фінансового правопорушення має бути передбачено законом, а кваліфікація неправомірного діяння, тобто аналіз і зіставлен­ня неправомірної поведінки з вимогами правових норм дасть змогу зробити висновок, чи містять діяння суб'єкта ознаки скла­ду конкретного правопорушення. Фактична підстава повинна міститися в діянні суб'єкта, а юридична — у вимогах закону і від­повідному процесуальному оформленні факту скоєння фінансо­вого правопорушення.

Фактичною підставою фінансово-правової відповідальності є склад фінансового правопорушення, якому властиві суспільна шкідливість (небезпечність), протиправність, винність. До скла­ду фінансового правопорушення включають суб'єкт, суб'єктив­ну сторону, об'єкт і об'єктивну сторону.

Зокрема, суб'єктом фінансового правопорушення може бути фізична або юридична особа—учасниця фінансових правовід­носин, як резидент, так і нерезидент. Байдуже, в якій організа­ційно-правовій формі утворена юридична особа, на якій формі власності вона заснована, — широке коло суб'єктів фінансово-правової відповідальності свідчить про багатоаспектність і різноплановість відносин, що захищаються в системі фінансового права. На відміну від адміністративного правопорушення або кримінального злочину, суб'єктами фінансового можуть бути (і найчастіше є) юридичні особи. Вони повинні лише бути фі­нансово правосуб'єктними, тобто володіти гарантованою держа­вою властивістю мати та набувати нових прав та обов'язків у сфері фінансових правовідносин, а також відповідати за непра­вомірну реалізацію своїх прав або невиконання обов'язків, що зумовлено специфікою публічної фінансової діяльності.

Суб'єктивний бік фінансового правопорушення базується на вині. Особу мають визнати винною, щоб притягнути її до фі­нансової відповідальності й застосувати санкції, передбачені фі­нансовими нормами, а саме штраф, пеню, припинення бюджет­ного фінансування.

Об'єктивна сторона фінансового правопорушення (як зов­нішнє втілення в об'єктивній реальності караної протиправної поведінки в сфері публічної фінансової діяльності) виражена в протиправному діянні, яке заподіює шкоди публічним інтере­сам суспільства, держави, територіальної громади і призводить до причинно-наслідкового зв'язку між протиправним діянням і його шкідливими наслідками. Ознакою об'єктивної сторони є не лише діяння (дія або бездіяльність суб'єкта фінансових відно­син), а й суспільна шкода (матеріального чи нематеріального характеру, але така, що може завдати матеріального збитку) і причинно-наслідковий зв'язок між ними.

Дією слід називати активну поведінку суб'єкта, якій прита­манний ряд ознак, зокрема вольовий і усвідомлений характер, суспільна шкідливість та допущення порушення вимог фінансо­вого законодавства. Бездіяльність виявляється у невиконанні або неналежному виконанні законних обов'язків суб'єктом фі­нансової правовідносини.

Проте не завжди до фінансової відповідальності притягують за безпосереднє завдання майнової шкоди інтересам держави, публічним інтересам. Платник податку може, скажімо, внести суму податку до бюджету в повному розмірі, але не подати своє­часно декларації- У такому разі його податкове зобов'язання вважається виконаним не повністю (якщо подавати декларацію обов'язково). І стосовно платника податку буде вжито заходів фінансово-правової під і юні дальності.

Об'єктом фінансового правопорушення є порушені права чи інтереси у сфері фінансових ресурсів, що мобілізуються, розпо­діляються чи використовуються з відповідних фондів коштів, утворених для задоволення публічних інтересів. Нормативна підстава фіиансово-правової відповідальності передбачає наявність норми права, яка забороняє соціально шкідливу (небезпечну) поведінку в сфері публічної фінансової діяльності, тобто встановлює нормативні критерії для можли­вості застосувати фактичну підставу фінапсово-правової відпо­відальності, а саме — для складу фінансового правопорушення.

Процесуальна підстава фінансово-правової відповідальнос­ті передбачає визначений законодавством та дотриманий упов­новаженим у сфері фінансового контролю або нагляду проце­суальний (процедурний) порядок факту фіксації фінансового правопорушення та притягнення винної у фінансовому право­порушенні особи до відповідальності. Зазначають, що важливою ознакою процесуальної підстави є обов'язкове прийняття юрис-дикційного акта щодо застосування норм права в конкретному випадку. Такі правозастосовчі акти мають офіційний, держав-по-владний характер, сприяють зміцненню законності, захисту прав і свобод громадян—суб'єктів фінансових правовідносин¹. Серед документів слід виокремити такі, що можуть містити до­кази неправомірних діянь суб'єктів фінансових правовідносин: фінансово-планові акти; документи звітності про виконання дер­жавного бюджету та місцевих бюджетів; документи фінансової звітності бюджетних установ, суб'єктів господарювання, банків, інших фінансових установ; документи контрольних заходів (акти ревізії, перевірки, документи з інвентаризації, обстеження, ауди­торський висновок тощо).

Податковий кодекс України (ст.112) передбачає, що притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого за­конодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контро­люючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за вчинення податкового правопорушення інакше ніж за підставами та в порядку, які закріплені Податковим кодексом України. З'ясовуючи загальні умови притягнення до відповідальності, слід виходити із презумпції невинності платників податків та зборів, податкових агентів та інших осіб, які представляють зобов'язану сторону податкового правовід-ношення. Відповідно до неї особа вважається невинною у вчиненні податкового правопорушення, поки її вина не буде доведена у вста­новленому законом порядку та визначена рішенням суду, яке набуло законної сили. Особа, яку притягують до відповідальності, не повинна доводити свою невинність, обов'язок доведення цього покладено на суб'єкта владних повноважень¹. Сумніви стосовно вини такої особи тлумачаться на її користь.

Підстави притягнення до відповідальності закріплені главою 8 цього Кодексу. Відповідно до цієї глави застосування податкових санкцій обумовлюється вчиненням таких податкових правопорушень: порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в ор­ганах державної податкової служби (ст. 117); порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків (ст. 118); порушення платниками податків порядку подання інформації про фізичних осіб — платників податків (ст. 119); непо­дання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності (ст. 120); порушен­ня встановлених законодавством строків зберігання документів з пи­тань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (ст. 121); порушення правил застосування спро­щеної системи оподаткування суб'єктами малого підприємництва (ст. 122); відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби (ст. 124); порушення по­рядку отримання та використання торгового патенту (ст. 125); пору­шення правил сплати (перерахування) податків (ст. 126); порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати (ст. 127); неподання або подання з порушенням строку банками та іншими фінансовими установами податкової ін­формації органам державної податкової служби (ст. 128).

Слід враховувати, що в деяких випадах порядок притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства має бланкетний характер, який обумовлює використання норм цивільного та господарського законодавства. При вирішенні питання щодо відпо­відальності посадових осіб підприємств та організацій, які є платни­ками податків та зборів, важливо мати на увазі, що ці особи не є суб'єктами податкових правовідносин і не можуть притягуватись до відповідальності, виходячи безпосередньо з норм цього акта. Такі особи мають притягуватись (при наявності відповідних підстав) до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність їх регулюється також іншим—трудовим законодав­ством. Таким чином, накладення санкцій, пов'язаних з порушенням податкового законодавства на підприємства чи організації, не звільняє їх посадових осіб від матеріальної, дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності.