Порядок проведення перевірок дкрс України по зверненню правоохоронних органів.

Особа, що проводить дізнання (слідчий, прокурор і суд) має право по справах, що знаходяться у неї в судочинстві, згідно Законів України «Про прокуратуру», «Про службу безпеки України», «Про міліцію» та «Організа­ційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», вимагати від відповідних органів проведення ревізій. Встановивши необхідність прове­дення ревізії, відповідний правоохоронний орган направляє керівнику кон­трольно-ревізійного органу лист з постановою про призначення ревізії. Зміст постанови визначається особливостями і специфікою тієї чи іншої справи, але, незважаючи на це, в ній необхідно зазначається:

v коротко суть справи без деталей і епізодів, дострокове розголошення яких не є необхідністю і може негативно вплинути на розслідування кримінальної справи;

v вид ревізії (тематична, комплексна) та її обсяг, тобто, чи всі господарські опера­ції повинні бути перевірені, чи деякі з них, що аналогічні фактам, за якими відкрито кримінальну справу; при цьому необхідно враховувати, що на вимогу слідства ревізія проводиться суцільним способом з перевіркою всіх документів та реєстрів бухгалтерсь­кого обліку, що цікавлять слідство;

v за який період потрібно обревізувати діяльність підприємства, організації або установи і кому з посадових і матеріально відповідальних осіб необхідно бути присут­німи або брати в ній участь;

v які спеціалісти (інженери, технологи, нормувальники та інші), крім ревізорів, по­винні бути включеними до складу ревізійної групи;

v конкретні питання, на які ревізор повинен дати відповідь;

v де необхідно провести інвентаризації і зустрічні перевірки;

v інші конкретні завдання перевіряючим залежно від особливостей справи;

v приблизний строк закінчення ревізії, з ким з оперативних працівників або слід­чих необхідно підтримувати зв’язок під час ревізії і вирішувати питання, що потре­бують втручання слідчих органів.

 

Отримавши постанову від правоохоронного органу керівник ревізійної групи перш ніж почати ревізію повинен:

1. ознайомитись із матеріалами, на підставі яких правоохоронні органи поставили питання про необхідність її проведення;

2. з’ясувати, в якому стані знаходиться бухгал­терський облік на підпри­ємстві чи іншому об’єкті, на якому необхідно про­вести ревізію;

3. визначитись із персональним складом ревізорів і залучених спеціаліс­тів, які будуть брати участь у ревізії, виходячи із питань поставле­них правоохоронними органами; скласти план проведення ревізії;

4. обговорити його з членами ревізійної групи і працівниками правоохо­ронних органів;

5. уз­годити дії, які їм необхідно буде провести сумісно, та здійснити інші заходи, що сприятимуть якісному проведенню ревізії.

При проведенні ревізії перевіряючі повинні керуватись діючим законо­давст­вом та нормативними актами міністерств і відомств України та визна­ченими міжнародними нормативними актами.

Результати ревізії оформляються спеціальним актом, що разом з іншими матеріалами є додатковим джерелом до справи. На відміну від зага­льних вимог щодо оформлення акта ревізії, в акт ревізії, що проводиться на вимогу слідства, повинні бути включені виявлені недостачі, а також дії поса­дових осіб, що суперечать законодавству, інструкціям, положенням, наказам і нанесли матеріальну шкоду, порушили нормальну діяльність підприємства, організації чи установи або законні права та інтереси громадян.

В акт ревізії по зверненню правоохоронних органів не включають:

§ незначні порушення, відносно яких під час ревізії прийняті необ­хідні міри щодо їх усунення, а також статистичні дані про роботу підприємс­тва, що є у відповідній звітності;

§ не перевірені до кінця факти по­рушень і зловживань, які ніби мали місце, але не підтверджуються відповідними документами або обґрунтовані лише на заявах та поясненнях посадових осіб;

§ дані з матеріалів слідства і посилання на зізнання матеріально відповідальних та посадових осіб.

Захаращення акта такими матеріалами знижує його мобілізуюче зна­чення, ускладнює розуміння головного, викликає зайву роботу з переперевірки фактів друго­рядного значення, або тих, що зовсім не відносяться до справи в процесі слідства. У той же час ініціатора проведення ревізії потрібно інформувати і про нестачі в малих розмірах і порушеннях, які можна вважати незначними. Питання про включення чи не включення до акта цих відомостей необхідно вирішувати разом з ініціатором ревізії.

Складання акта ревізії, що проводиться за завданням слідства, як пра­вило, відрізняється від схеми, передбаченої відомчими інструкціями щодо прове­дення ревізій і перевірок, за винятком загального розділу.

Далі в акті викладаються результати перевірки за питаннями, які зазначені в постанові слідчого органу про призначення документальної ревізії.

Акт ревізії повинен бути складений належним чином, із дотриманням при цьому суворої об’єктивності при описуванні виявлених фактів.

Без відповідного дозволу ревізори не можуть розголошувати даних поперед­нього слідства і дізнання. За розголошення цих даних винні притягаються до відповідальності згідно з діючим законодавством.

Керівник і головний бухгалтер, як і інші особи, діяльність яких розкри­вається в акті, не мають права відмовитись від підписання акта. А при наяв­ності заперечень вони роблять відповідні записи та у встановлені строки по­дають зауваження.

У випадках відмови посадових і матеріально відповідальних осіб від підписання акта ревізії ревізор повинен скласти відповідну довідку на ім’я посадової особи, що призначила ревізію.

Акт ревізії складається в трьох примірниках, а на вимогу слідчих органів – в більшій кількості. Один примірник з них під розписку вручається керівнику підприємства після оформлення акта відповідними підписами перевіряючих та присутніх при ревізії посадових та матеріально відповідальних осіб.

Якщо виявлене порушення чи зловживання може бути приховане, або за ви­явленими фактами необхідно вжити термінові заходи щодо ліквідації пору­шень або притягнення до відповідальності винних у зловживаннях до закінчення ревізії, в таких випадках складається окремий проміжний акт і вимагаються від посадових осіб необхідні пояснення за виявленими фактами.

Проміжні акти підписуються ревізорами, посадовими та матеріально відпові­дальними особами, що безпосередньо несуть відповідальність за допущені порушення.

Внесені в акт ревізії дані про нестачі та інші суттєві порушення дію­чого законодавства повинні бути підтвердженні відповідними докумен­тами, що додаються до акта ревізії. До них належать: в оригіналах договори, кон­тракти, коносаменти, митні декларації, комерційні рахунки, сертифікати яко­сті та походження товарів, накладні, розписки, чеки, касові ордери, платіжні відомості, документи з нарахування заробітної плати, виписки рахунків ба­нку та платіжні документи, інші бухгалтерські, виробничі та статистичні до­кументи, на які є посилання в акті ревізії, проміжні акти, інвентаризаційні описи, порівняльні відомості, підписки матеріально відповідальних осіб, про­токоли та інші матеріали інвентаризації, виписки з них, офіційні довідки під­приємств, висновки експертиз та лабораторні аналізи, пояснення посадових та матеріально відповідальних осіб, висновки ревізорів на пояснення посадо­вих та матеріально відповідальних осіб у разі спростування ними наведених в акті ревізії фактів. До акта ревізії також до­даються документи, що підтвер­джують прийняття мір щодо забезпечення явки посадових та матеріально відповідальних осіб для участі в перевірці та причини їх відсутності.

Матеріали ревізії (перевірки), ініційованої правоохоронним органом, передаються йому в строк не пізніше 20-денного терміну після її завершення та складання акта. Основний та проміжний акти з усіма додатками переда­ються в перших примірниках.

Передача матеріалів ревізії (перевірки) проводиться офіційно або через канцелярію правоохоронного органу з обов’язковою відміткою дати і вхідного номера на другому примірнику супровідного листа (заяви) органу державної контрольно-ревізійної служби або рекомендованим поштовим відправленням.

До матеріалів ревізії відносять офіційні документи, наведені у рис. 3.7.

 

 

Документи, які включають до матеріалів ревізії

супроводжувальний лист (у якому викладено суть порушень, зловживань, які закони порушені, розмір заподіяних збитків, названі посадові особи, відповідальні за фінансово-господарську діяльність та матеріально відповідальні особи)

акт ревізії (перший примірник)

оригінали документів або їх копії, які підтверджують факти виявлених зловживань

пояснення осіб, діяльність яких перевірена, а також інших осіб, які мають значення для перевірки обставин скоєння зловживань

висновки ревізуючих за поясненнями службових осіб при наявності їх заперечень за актом

 

 

Рис. 3.7. Документи, які включають до матеріалів ревізії.

 

Усі додатки до супровідного листа (заяви) перераховуються в описі. Матеріали ревізії (перевірки), які передаються правоохоронним органам, ну­меруються по аркушах. В описі вказуються:

порядковий номер;

повна назва документа;

його дата і номер;

кількість аркушів та їх загальна кількість цифрами і прописом.

Опис підписується службовою особою органу державної контрольно-ревізійної служби, та ставиться дата його складання.

За статтею 97 Кримінально-процесуального кодексу України прокурор, слідчий, орган дізнання зобов’язані приймати заяви органів державної конт­рольно-ревізійної служби про виявлені правопорушення та інші зловжи­вання. За цією заявою правоохоронний орган зобов’язаний не пізніше три­денного строку прийняти одне з таких рішень:

1. порушити кримінальну справу;

2. відмовити в порушенні кримінальної справи;

3. направити заяву за належністю.

Якщо необхідно перевірити заяву до порушення кримінальної справи, така перевірка здійснюється слідчим або органом дізнання в строк не більше 10 днів шляхом отримання пояснень від службових осіб чи окремих громадян або вимагання необхідних документів.

При відсутності підстав до порушення кримінальної справи за матеріа­лами ревізії (перевірки) прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою, а суд ухвалою, відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють орган державної контрольно-ревізійної служби.

Контрольно-ревізійні підрозділи повинні щоквартально проводити взаємозвірки з правоохоронними органами за переданими їм матеріалами ревізій (перевірок).

Тема 4: Особливості фінансового контролю у системі Дер­жавного казначейства України

1. Загальні положення діяльності Державного казначейства України.2. Організація проведення фінансового контролю органами Державного каз­начейства України.

3. Сутність внутрішньо-казначейського фінансового контролю.

1. Загальні положення діяльності Державного казначейс­тва України.

 

Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335 створено під­розділ Міністерства фінансів, який спеціально займається виконанням Дер­жавного бюджету України, – Державне казначейство України. Правовий ста­тус та структуру (рис. 4.1) казначейства визначено Положенням про Державне казначейство, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1232 (перша постанова від 31 липня 1995 р. № 590).

Державне казначейство України

управління Державного казначейства в АРК

управління Державного казначейства в областях

управління Державного казначейства в містах Київі та Севастополі

Відділення Державного казначейства у районах, містах і районах у містах

 

 

Рис. 4.1. Структура органів Державного казначейства України.

 

Основна мета діяльності Державного казначейства України - забезпе­чити виконання державного бюджету шляхом обліку надходжень, податків, зборів та інших обов'язкових платежів та проведення видатків державного бюджету через оплату рахунків об'єктів господарської діяльності, які вико­нали роботи, надали послуги відповідним розпорядникам коштів.

Відповідно до завдань, покладених на Державне казначейство України, воно виконує наступні функції:

- здійснює касове виконання державного бюджету та бюджетів само­врядування за доходами та видатками;

- організовує управління наявними коштами державного бюджету, дер­жавних позабюджетних фондів і бюджетів самоврядування у межах вида­тків, установлених на відповідний період;

- здійснює контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на стадії проведення платежу на підставі підтверджуючих документів, наданих розпорядниками бюджетних коштів;

- проводить облік касового виконання та складання звітності про стан виконання державного бюджету та бюджетів самоврядування;

- здійснює облік, обслуговування та погашення зовнішнього і внутріш­нього боргів держави відповідно до чинного законодавства;

- здійснює розмежування загальнодержавних податків, зборів та ін­ших обов'язкових платежів між державним бюджетом та бюджетами Авто­номної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, проводить вза­єморозрахунки між ними. Роз­межування з бюджетами нижчого рівня здійснюються за умови укладання угод між орга­нами Держказначейства та відповідними Радами;

- відповідно до укладених угод відкриває та обслуговує рахунки розпо­рядників бюджетних коштів в органах Держказначейства;

- отримує звіти про виконання кошторисів доходів і видатків від розпо­рядників бюджетних коштів, здійснює звірку даних обліку органів Де­ржказначейства з даними обліку розпорядників;

- здійснює у безспірному порядку стягнення належних державному бю­джетові коштів по взаєморозрахунках між бюджетами;

- організовує та здійснює внутрішньосистемний контроль і аудит;

- інші.

Діяльність Державного казначейства фінансується за рахунок держав­ного бюджету України. Державне казначейство України та його територіальні органи є юридичними особами, мають самостійні баланси, ра­хунки в установах банків.

Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами законодавчої і виконавчої влади, національним і комерційними банками України, іншими учасниками бюджетного процесу та фінансовими інституціями. Воно виступає з'єднувальним ланцюгом у бюд­жетному процесі між органами виконавчої влади та установами банківської системи.

 

 

2. Організація проведення фінансового контролю органами Державного казначейства України.

 

До функцій Державного казначейства належить здійснення контролю, головною метою якого є – забезпечення інтересів держави і суспільства щодо надходжень доходів і витрачання державних коштів, тобто зменшення кількості та обсягів порушень бюджетного законодавства, а саме викори­стання бюджет­них коштів не за призначенням. Державне казначейство України контролює дотримання Єдиних правил обліку та звітності по бю­джетах усіх рівнів та кошторисах доходів та видатків, спрямування коштів за цільовим призначен­ням на стадії здійснення операцій з виконання бюджету на підставі документів розпорядників коштів, поданих до оплати.

Предметом перевірок органів Державного казначейства України вис­тупають такі вартісні показ­ники, як доходи, прибуток, рентабельність, собівартість, витрати виробниц­тва. Сферою фінансового контролю, який здійснює казначейство, являються практично всі операції, як грошові, так і не грошові (бартерні) (рис. 4.3).

 

 

дотримання вимог економічних законів (оптимальності пропорцій розподілу і перерозподілу національного доходу)

складання і виконання бюджетного плану (бюджетний контроль)

законності і доцільності їх здійснення операцій

 

 

Питання, які охоплює фінансовий контроль Державного казначейства України

 

 

 

ефективності використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів підприємств і організацій, бюджетних установ

достовірності та повноти відображення у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності.

податкових взаємовідносин

 

Рис. 4.3. Питання, які розглядаються при здійсненні фінансового контролю ор­ганами Державного казначейства України.

Державне казначейство здійснює контроль за виконанням бюджету на усіх етапах використання коштів, тобто на етапі прийняття зобов'язань, попе­редньої перевірки та оплати рахунків розпорядників бюджетних коштів та одержувачів.

На етапі «прийняття зобов'язання» встановлюються призначення (і відповідно, резервування) частини бюджетних асигнувань для покриття кон­кретних витрат відповідно до затвердженого бюджету. Як правило, зобов'я­зання має форму угоди з постачальниками послуг і товарів. Реєстрація на етапі зобов'язання необхідна з двох основних причин:

1. для контролю фактичної наявності бюджетних коштів для взяття но­вих зобов'язань;

2. для відстеження нових зобов'язань та їх наслідків для прогнозу від­току наявних коштів з єдиного рахунку.

На етапі «попередньої перевірки» казначейство перевіряє і підтвер­джує вико­нання всіх вимог щодо сплати конкретних видатків (наприклад, то­вар дос­тавлений або послуги отримані відповідно до угоди, надійшов термін сплати процентів або погашення позики). Реєстрація на цьому етапі дає мож­ливість відстежити взяті, але ще не сплачені зобов'язання, і володіти даними щодо суми ресурсів, необхідних для цієї оплати.

Далі проводиться оплата прийнятих раніше зобов'язань, в результаті скорочується обсяг зобов'язань держави. При цьому перевіряється:

законність підстав (наявність підтвердних документів, нормативно-правових актів тощо) для здійснення платежів;

відповідність платежів вимогам обліку та контролю за зобов'язан­нями. Суми, що належать перерахуванню, звіряються з коштори­сом доходів і видатків установи, із за­лишками невикористаних асигнувань за кодами бюджетної класифікації;

правильність оформлення розрахунко­вих документів. Розрахункові документи, які підтверджують необхідність оплати рахунків, до проведення оплати залишаються в органі Державного казначейства і повер­таються роз­поряднику коштів після здійснення оплати. На документах, що передбачають довгострокову дію і часткову оплату (договори, трудові угоди тощо), в обов'язковому порядку на останній сторінці проставляються суми кожної окремої оплати і дата її проведення.

Операції казначейства з метою контролю за виконанням бюджету мо­жуть здійснюватись у різних формах. Казначейство встановлює та контролює дотримання загальних фінансових лімітів на етапах зобов'язань. Після цього на етапі оплати контролюється кожний конкретний платіж.

У процесі кон­тролю за державними видатками можна виділити три фази, що відповідають етапам використання коштів:

1) Попередній контроль здійснюється на стадії прийняття зобов'язань, особливо на стадії схвалення та дозволу на витрачання державних коштів. При прийнятті зобов'язань, слід відокремлювати два їх види (рис. 4.4).

Види зобов ' язань

поточні зобов'язання - тобто ті, які будуть виконані та потребують повної сплати в поточному році

перехідні зобов'язання - тобто ті, сплата по яких буде здійснюватися за рахунок асигнувань майбутніх періодів протягом кількох років

 

 

 

Рис. 4.4. Види зобов'язань.

 

Попередній контроль передує здійсненню операцій надходження та ви­трачання коштів і є найважливішим етапом роботи органів Дер­жавного каз­начейства, – його проведення надає можливість запобігти порушенню зако­нів, нецільовому викори­станню коштів. У випадку виявлення спроб нецільового використання коштів органи казначейства оформляють відмови в оплаті рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.

2) Фінансовий контроль на стадії проведення операцій перед здійсненням платежу включає дозвіл та підтвердження вимог на оплату. Цей контроль здійснюється Державним казначейством України постійно. Для правильної класифікації видатків їх перевіряють на відповідність бюджетним призначенням та виділеним асигнуванням, за­твердженим Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік". Перед здійсненням будь-якого платежу органи Державного казначейства перевіряють наступне:

а) наявність бюджетних призначень на зазначені цілі і виділених з бюджету асигнування;

б) факт надання послуг, отримання товарів тощо;

в) відповідність класифікації видатків кодам бюджетної класифікації;

г) правильність заповнення документів та зазначення реквізитів.

3) Контроль після здійснення видатків, проведення операцій (аудит) дає змогу впевнитись у законності здійснених операцій, використанні коштів за цільовим призначенням. У процесі здійснення цього контролю виявля­ються позитивні і негативні аспекти виконання бюджету. Контроль здійснюється шляхом перевірок і ревізій безпосередньо на місцях, в устано­вах, організаціях.

Особливість фінансового контролю, що здійснюється органами Дер­жавного казначейства, полягає в тому, що вони є єдиними виконавцями фінансових функцій при виконанні державного бюджету і не здійснюють перевірок вибірково, а тільки на регулярній основі. Таким чином, забезпечується суворий контроль за правильністю фінансових операцій, їх бухгалтерським обліком, що є гарантією чіткого виконання рішень виконавчої влади. Такий вичерпний контроль здійснюється паралельно з ве­денням операцій протягом року і тому є ефективнішим, ніж контроль за ре­зультатами.

 

 

3. Сутність внутрішньо-казначейського фінансового кон­тролю.

Виходячи з покла­дених на Державне казначейство України функцій, а також з входженням його органів до системи електронних платежів і на цій основі виконання функцій як банківської, так і фінансової установи, доцільним стало створення системи внутрішнього контролю за виконанням органами Держказначейства усіх законодавчих та нормативних актів щодо касового виконання держав­ного та місцевих бюджетів.

Практична реалізація цієї системи базується на створенні в органах Державного казначейства підрозділів внутрішнього кон­тролю. Цю функцію на рівні Державного казначейства виконує управління внутрішнього кон­тролю, а у регіональних управліннях Державного казначей­ства – відділи внутрівідомчого контролю.

Під системою внутрішнього казначейського контролю слід розуміти сукупність процедур, які забезпечують достовірність та повноту інформації, яка передається керівництву Державного казначейства про дотримання поло­жень нормативних актів при здійсненні операцій щодо виконання бюджетів.
Сучасні підходи щодо організації внутрішнього контролю в органах Держав­ного казначейства на етапі їх становлення та розвитку як фінансово-банків­ської структури, організаційно зумовлюють розподіл внутрішнього контролю власне на службу внутрішнього аудиту та систему бухгалтерського і адмініс­тративного (операційного) контролю.

Бухгалтерський контроль – це сукупність процедур, що дають змогу забезпе­чити збереження активів бюджетів та достовірність звітності, що складається на основі даних, отриманих від підрозділів, які відповідають за проведення ряду конкретних операцій (рис. 4.5).

Операції, які включає внутрішній бухгалтерський контроль органів Д ержказначейства України

ефективність системи документообороту

заходи щодо забезпечення безпомилкового відображення операцій відповідно до їх економічної суті

наявність нормативних документів, які передбачають здійснення процедур, що забезпечують бухгалтерський контроль

 

Рис. 4.5. Операції, які включає внутрішній бухгалтерський контроль органів Держка­значейства України

 

Шляхом проведення бухгалтерського контролю перевіряючі впевню­ються в тому, що:

операції проведені тільки з дозволу керівництва;

операції відображені та оцінені згідно з вимогами бюджетної та облі­кової політики;

система аналітичного обліку дає змогу деталізовано відстежувати ви­кори­стання ресурсів та рух активів бюджетів;

доступ до активів можливий тільки з дозволу керівництва органу Дер­жав­ного казначейства.

Адміністративний контроль – це сукупність процедур, згідно яких керівництво органу Державного казначейства делегує свої повноваження, зо­крема:

Ø ефективність, продуктивність та безпека процедур обробки інформа­ції;

Ø наявність процедур, які чітко розмежовують завдання та відповідаль­ність служб і працівників органу Державного казначейства;

Ø збереження цінностей та активів;

Ø безпека працівників органу Державного казначейства.

 

Елементи, які належать до системи адміністративного контролю зо­бражені на рис. 4.6.

Адміністративний контроль передбачає розподіл повноважень між працівниками органу Державного казначейства таким чином, щоб жоден працівник або обмежена група працівників не змогли зосередити у своїх ру­ках усі необхідні для здійснення повної операції повноваження (прийом, оп­лата, зберігання).

 

організаційна структура Державного казначейства

принципи та практика у сфері трудових ресурсів

методи закріплення повноважень та обов'язків

 

Складові системи адміністративного контролю

методи контролю, що застосовуються керівництвом для проведення моніторингу результатів роботи, включаючи внутрішній аудит

принципи бухгалтерського обліку та процедури контролю

система бухгалтерського обліку

 

 

Рис. 4.6. Складові системи адміністративного контролю.

 

Для цього операційний цикл будь-якої операції розбивають на такі етапи:

1. дозвіл на операцію;

2. облік;

3. здійснення платежів;

4. контроль/аудит операцій.

Організація внутрішнього контролю в органах Державного казначей­ства аналогічна комерційним банкам.

Внутрішній аудит – це сукупність процедур, які засновані на аналізі інформаційної системи та її потоків, у тому числі системи бухгалтерського обліку та різних видів контролю, на вивченні оперативної фінансової інфор­мації, а у перспективі дослідженні доцільності та ефективності операцій щодо запозичення коштів.

Служби внутрішнього ау­диту у Державному казначействі України створені з метою належної оцінки і вдосконалення сис­теми внутрішнього ко­нтролю та відповідно їх наділили наступними функціями:

ü забезпечення достовірності та повноти інформації, якою оперують ор­гани Державного казначейства;

ü перевірка ефективності та достовірності бухгалтерського обліку вико­нання державного та місцевих бюджетів;

ü додержання внутрішніх та зовнішніх нормативних та законодавчих ак­тів у процесі виконання органами Держказначейства державного та місце­вих бюджетів та забезпечення чіткого виконання розпоряджень органів влади щодо управління та використання бюджетних коштів;

ü оптимальне використання бюджетних коштів (реалізація ідеї виді­лення і оплата рахунків тільки тим розпорядникам, які зареєстрували свої фі­нансові зобов'язання в органах Державного казначейства:

ü координація відносин Державного казначейства з органами Голо­вного кон­трольно-ревізійного управління, що здійснюють зовнішній конт­роль за їх ро­ботою;

ü залагодження конфлікту інтересів, що може виникнути між орга­нами Дер­жавного казначейства та розпорядниками коштів в процесі вико­нання дер­жавного та місцевих бюджетів;

ü підтримання позитивного іміджу органів Держказначейства тощо.

Результатом діяльності внутрішнього аудиту мають бути конструктивні пропозиції щодо вдосконалення системи внутрішнього контролю з урахуван­ням ризиків, які загрожують нормальній роботі органів Держказначейства.

Найважливіше завдання внутрішнього контролю – визначити, оцінити і мінімізувати ризики органу Держказначейства. Створення ефективної сис­теми внутрішнього фінансового контролю досягається шляхом оптимізації взаємовідносин та обміну інформацією між внутрішнім контролем, зовніш­німи та внутрішніми аудиторами Державного казначейства.

 

 

Тема 5: Порядок здійснення фінансового контролю Рахунковою палатою України 1. Основні положення діяльності Рахункової палати України.2. Права та обов’язки посадових осіб Рахункової палати, які уповнова­жені здійснювати перевірки (ревізії).3. Методика проведення перевірок (ревізій) органами Рахункової па­лати. 1.Основні положення діяльності Рахункової палати Укра­їни.

 

Значну частину видатків Державного бюджету України складають ви­датки на соціальні послуги, які надаються стаціонарними закладами та уста­новами на місцевому рівні. У зв’язку з цим особливої ваги набуває питання впровадження системи контролю за законністю та ефективністю витрачання таких коштів. Як і в більшості інших країн, в Україні фінансовий контроль, у тому числі – і у сфері соціальних послуг – покладається на органи внутріш­нього фінансового контролю (контрольно-ревізійну службу, яка входить до системи органів виконавчої влади) та незалежний орган зовнішнього фінансового контролю – Рахункову палату.

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй.

Повноваження Рахункової палати поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, в тому числі їх апарати, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи і установи, створені згідно з законодавством України.

Розглянемо, якими повноваженнями наділена Рахункова палата:

§ здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забез­печують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валют­них ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;

§ проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених статтею Законом;

§ перевіряти в органах і на об'єктах грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку, зберігання і витрачання;

§ отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;

§ отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кре­дитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції та стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств і організацій - довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій;

§ організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Дер­жавного бюджету України за звітний період;

§ проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки по окремих розділах і статтях Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;

§ проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;

§ здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства в цілому;

§ готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо вико­нання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодер­жавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний рік;

§ направляти матеріали перевірок, ревізій та обслідувань Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам і організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;

§ порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також орга­нами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;

§ залучати до проведення перевірок, ревізій та обслідувань на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-експертів з інших установ і організацій, а також працівників інших державних контрольних, податкових і правоохоронних органів з опла­тою їх праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;

§ у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обслідувань фактів привласнення гро­шей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.

Відповідно до покладених завдань Рахункова палата України виконує наведені у рис. 5.1 функції.

 

 

Основні функції Рахункової палати України

здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, витрачанням коштів цільових фондів

контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України, в тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів у НБУ, у