Загальна характеристика психічного розвитку дитини у молодшому шкільному віці

Питання психічного розвитку особистості у молодшому шкільному віці є предметом вивчення багатьох дослідників (Д.Б.Ельконін, В.С. Мухіна, В.В.Давидов та ін.)

Молодший шкільний вік – це важливий віковий період в житті дитини, адже він характеризується багатьма новоутвореннями, і найважливіше те, що він зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку — навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі (6/7 років – 10/11 років) провідною діяльністю стає учіння, основою якого є нова соціальна позиція та пізнавальний інтерес.

Як зазначає Д.Б. Ельконін, свою провідну функцію або іншу діяльність учень здійснює найповніше в період, коли вона формується. Молодший шкільний вік − це період найбільш інтенсивного формування учінневої діяльності. В цей період гра, яка була для дошкільника провідною діяльність, для молодшого школяра стає менш значущою і важливою, а навчання виступає на передній план [56].

Коли дитина переходить до навчальної діяльності, перед нею відкривається широкий спектр нового, раніше не відомого. Тому, найчастіше, на початковому етапі, дитині важко адаптуватися до так званого «нового життя», і перший час, ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра.

Учіннева діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім’ї. Діти молодшого шкільного віку спочатку надають перевагу учінню як суспільно корисній діяльності взагалі, а потім їх зацікавлюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Становлення і розвиток особистості школяра охоплює такі фази: адаптація (коли учень пристосовується до нових соціальних умов), індивідуалізація (виявлення своїх індивідуальних можливостей і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників) [34].

Перший етап шкільного життя найчастіше відображається деякими труднощами для дитини. Деякі діти проходять цей шлях безперешкодно, а деякі вкрай проблематично. Одна із труднощів пов’язана з особливостями шкільного режиму  (потрібно виконувати домашні завдання, слідкувати за чистотою зошитів і робочого місця, спокійно сидіти на уроках, обов’язково виконувати вимоги вчителя, слухати вчителя). Якщо для дитини з часом не стають ці всі дії звичкою, виникає передчасна втома, дитина випадає із навчального режиму. Тому в цей період важливо батькам і вчителям якомога більше спрямувати дитину на навчання, заохочувати, підтримувати, контролювати. Ще одним важким моментом при переході до навчальної діяльності є зміна середовища і колективу. Раніше для дитини важливою людиною у її житті був вихователь, який більш поблажливий, розуміючий, розкутіший в порівнянні із вчителем. Вчитель для першокласника виступає як наставник, який висуває певні правила, і їх обов’язково треба дотримуватися. Також  зміна колективу серед ровесників іноді стає важкою для учня. Часто в перші місяці, в період адаптації школяр може відчувати себе самотнім, розгубленим у новому оточенні, тому в цей період задачею для вчителя є формування у дитина розуміння того, що школа, клас – це велика дружня сім’я однолітків [19].

За Д.Б.Ельконіним, основним новоутворенням молодшого шкільного віку є абстрактне словесно-логічне мислення, виникнення якого істотно перебудовує інші пізнавальні процеси дітей; так, пам'ять в цьому віці стає мислячою, а сприйняття – думаючим. Завдяки такому мисленню, пам'яті і сприйманню діти здатні в подальшому успішно освоювати справді наукові поняття і оперувати ними. Іншим важливим новоутворенням цього віку можна назвати вміння дітей довільно регулювати свою поведінку і керувати нею, що стає важливою якістю особистості дитини [56].

На думку Давидова при становленні у молодших школярів навчальної діяльності у них формується і розвивається центральне новоутворення даного віку - основи теоретичної свідомості і мислення та основи пов'язаних з ними здібностей (рефлексії, аналізу, планування) [13].

Тож, до новоутворень молодшого шкільного віку відносяться: внутрішній план дій, рефлексія, довільність психічних процесів, самоконтроль [8]

Внутрішній план дій характеризується спроможністю молодшого школяра  здійснювати попереднє мислене планування своїх дій [8]

Самоконтроль – новоутворення молодшого шкільного віку, що виявляється як спроможність до свідомого управління дитиною власною психічною та поведінковою активністю [8]

Довільність психічних процесів характеризується формуванням у дитини всіх психічних процесів (уваги, пам’яті, мислення тощо) і виявляється в здатності докладати вольові зусилля, свідомо регулювати роботу пізнавальних процесів та уваги [8]

Важливим новоутворенням молодшого школяра стає рефлексія, що виявляється у його здатності до самоаналізу розумової діяльності та поведінки. Дитина починає бачити особливості власних дій і порівнювати їх з діями оточуючих, вчиться приймати рішення, корегувати свою поведінки. Самооцінка стає в цілому більш адекватною і диференційованою, судження про себе – більш обґрунтованими.

У молодших  школярів на відміну від дошкільнят вже зустрічаються самооцінки різних типів: адекватні, завищені і занижені.
У відмінників і деяких добре успішних дітей складається завищена самооцінка. У невстигаючих та вкрай слабких учнів – систематичні невдачі і низькі оцінки знижують їх впевненість у собі, у своїх можливостях.  У таких дітей складається знижена самооцінка. Для розвитку у дітей адекватної самооцінки і почуття компетентності необхідне створення в класі атмосфери психологічного комфорту і підтримки. Становлення самооцінки молодшого школяра залежить не тільки від його успішності і особливостей спілкування вчителя з класом. Велике значення має стиль сімейного виховання, прийнятті в сім’ї цінності [19].

Що стосується мотиваційної сфери, то серед різноманітних соціальних мотивів навчання головне місце займає мотив отримання високих оцінок Високі оцінки для маленького учня – джерело інших заохочень, запорука його емоційного благополуччя, предмет гордості. Коли дитина успішно навчається, її хвалять і вчитель, і батьки, його ставлять у приклад іншим дітям, високі позначки та інші оцінки забезпечують відповідний статус [8].

Емоційно-вольова сфера молодших школярів характеризується підвищеною емоційністю, з якою з часом учні вчаться контролювати, стаючи більш чемними, врівноваженими і слухняними. До емоційно-вольової сфери учнів молодших класів належать переживання нового, сумніви, радощі досягнень тощо. Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов’язкових завдань, довільного реагування поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя та батьків. Відкриваються можливості розвитку дитини як суб’єкта вольової поведінки, здатного довільного регулювати власні психічні процеси та поведінку. У дітей формуються такі вольові риси характеру, як самостійність впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість [8].

Отже, провідною діяльністю вікового періоду молодшого школяра є учіння. Розвиток особистості  здебільшого формується і залежить від учбової діяльності, від її ефективності і результативності залежить подальша успішність учня.