Факторно-аналітична концепція вводить в теорію лідерства поняття цілей та завдань, зв’язаних з певними ситуаціями і особистою поведінкою лідера в цих умовах.

Ситуаційна концепція лідерства не відміняє індивідуальних якостей особистості, але віддає пріоритет в поясненні природи лідерства обставинам. З точки зору цієї концепції, лідерські якості релятивні, відносні. Одна людина може їх виявити на мітингу, друга – в повсякденній організаторській роботі тощо.

Розвитком і якісним збагаченням ситуаційної концепції з’явилась теорія конституєнтів – теорія, яка роз’яснює феномен лідерства через його послідовників. Лідер і його конституенти складають єдину систему: вони сприймають лідера, ситуацію і остаточно приймають лідерство або відмовляються від нього. Взаємодія лідера і його послідовників – це двостороння дія. В демократичному суспільстві політичні лідери можуть мати успіх лише тоді, коли їх імідж співпадає з очікуванням більшості населення.

Пояснити психоаналітичні підходи до лідерства допомагають психологічні теорії. Наприклад, для авторитарної особистості влада є психологічною потребою, яка дозволяє їй звільнитися від особистих комплексів шляхом нав’язування своєї волі іншим людям. Це є прояв не сили, а слабкості; особистість керується в першу чергу емоціями і нестерпна до рівності і демократії.

Спробою інтерактивного аналізу здійснюються комплексні дослідження лідерства, які включають чотири головні аспекти: риси лідера, завдання, його послідовників і конституентів, систему взаємовідношень лідера і його конституентів. При чому цей універсальний комплексний підхід дослідження лідерства також не дає повної картини цього феномену. Історичні умови, типологія політичних систем здійснюють особливий, а іноді вирішальний вплив на результати дослідження.

Типологія політичного лідерства дає об’єктивну змогу розкрити внутрішнє багатство цього феномену. Найпоширенішою типологією лідерства є розподіл лідерства в залежності від відношення керівника до підлеглих – авторитарне й демократичне.

Типологія М. Вебера є “класичною”, основа її – типи суспільного правління:

1) традиційне лідерство, основане на звичаях, традиціях, вірі, що влада законна, оскільки існувала завжди;

2) раціонально-легальне лідерство, яке передбачає демократичні процедури виборів лідерів;

3) харизматичне лідерство, засноване на вірі народних мас в особливий “дар благодаті”, “харизму”, виключні якості та здібності даної людини до правління.

В основі першого типу лідерства лежить звичка, другого – розум, третього – віра і емоції. Всі ці три типи М. Вебер виводив як легітимні. Особливу увагу приділяв він харизматичному лідерству. Р. Таккер виділяє теж три типи лідерства: консерватори, реформатори, революціонери.

Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип.

В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера:

прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, завдання, механізм їх досягнення;

служитель, який найбільш чітко висловлює інтереси своїх прибічників, послідовників, виборців і вирішує їх;

торговець, здатний переконувати своїх прибічників, виборців, котрі приймають його ідеї та плани і потім включаються і залучаються до їх практичного здійснення;

пожежник, здатний швидко і адекватно реагувати на найгостріші проблеми, що виникають у реальному житті суспільства аж до їх остаточного розв’язання;

актор – як правило, демагог, досить епатажний екстравагантний.

У політичному житті всі вищеназвані типи зустрічаються в поєднанні, в різних варіантах та пропорціях, що ще раз доказує неповторність особистостей кожного політичного лідера.

Достатньо діючою класифікацією лідерства є вияв таких трьох типів (за роллю лідера):

1) ділове лідерство;

2) емоціональне лідерство;

3) ситуаційне лідерство.

Політолог Є. Вятр виділяє лідерів за наступними критеріями: ставлення до ідеології особистого руху, лідер-ідеолог, лідер-прагматик, ставлення до суперників, лідер-угодовець, лідер-фанатик.

Ці та інші типології лідерства є досить умовними. Але, аналізуючи існуючі типи політичного лідерства, більшість сучасних вчених, дослідників виділяють в характеристиці лідерів такі основні критерії, як:

реальна, власна, зрозуміла для всіх верств населення політична програма, яка відповідає і задовольняє інтереси більшості в суспільстві;

реальний механізм реалізації даної політичної програми;

політичний авторитет, уміння створити діючу ефективну систему політичного керівництва.

Вищезазначені критерії політичного лідера водночас можуть виступати й функціями в зрілому громадянському суспільстві, яке відрізняється високим ступенем розподілу ролей і функцій в соціальному і політичному житті, де до влади, владних структур не мають можливостей попадати випадкові особи з низькою політичною свідомістю.

У змістовній характеристиці діяльності лідерів можна виділити наступні найважливіші функції:

інтеграцію суспільства, об’єднання громадян навколо національної ідеї, загальнолюдських цінностей, де лідер повинен стати політичним авторитетом для всіх народних мас;

орієнтаційну функцію – вироблення та прийняття оптимального політичного курсу рішень, відображаючи тенденції прогресу й потреби всього населення;

інструментальну функцію – визначення механізму, засобів й методів виконання поставлених перед суспільством завдань;

мобілізаційну функцію – ініціювання необхідних змін за допомогою вироблення стимулів для населення;

комунікативну функцію – забезпечення стійких форм, засобів політичної самоорганізації, основою якої повинні стати дійсні контакти, зв’язки з громадськістю, різними об’єднаннями, ЗМІ, телебаченням;

гаранта справедливості, законності, порядку, захист громадян від бюрократичного апарату чиновництва, соціальний патронаж;

легітимацію існуючого соціально-політичного устрою; ця функція лідера має місце в тоталітарних суспільствах.

Від рівня політичної культури й активності населення залежить соціальна значущість політичного лідерства. Політичні лідери й еліти займають керівні позиції і виконують свої функції в колі певних політичних систем, які виступають реальним механізмом влади в суспільстві.

Тривалий період основного поділу на лідерів і підлеглих вважались особисті якості людей. Але згодом дослідники беруть до уваги ситуаційні чинники лідерства.

Узагалі проблеми політичного лідерства останнім часом набувають популярності особливо в країнах, які переходять до демократії.

Реалії політичного життя в Україні говорять про те, що за час незалежності Україна все ще знаходиться на роздоріжжі – в державі нема суспільного консенсусу на стратегічні орієнтири розвитку; не зазначені базові цілі та цінності суспільства; народ глибоко переживає проблеми і труднощі, які стримують поступовий розвиток української держави тощо. Значну частину відповідальності за такий стан повинна взяти на себе і політична еліта, яка має всі необхідні владні важелі, але не в змозі якісно виконувати свої функції. Протягом багатьох століть еліта України формувалася “за замовленням” центральної влади. У сучасній Україні політичну еліту представляють колишні партійні, профспілкові і комсомольські функціонери, а також представники національно-демократично настроєних верств. Можна виділити три групи політичних лідерів діючої України: першу – політичні діячі, які займають високі державні пости; другу – політичні лідери партій, рухів, профспілок, різних громадянських об’єднань; третю – яка формується з регіональних політичних угрупувань. Сьогоднішню політичну еліту вигідно відзначає динамізм і прагматизм. Професіоналізм прийде тільки зі зміною декількох поколінь. Формування політичної еліти, свідомої її ролі та відповідальності йде повільно. І від того, якими темпами відбуватиметься цей процес, якими якостями оволодіє вона, залежатиме майбутнє нашої цивілізованої держави.

Глибоке систематичне осмислення, теоретичне та практичне обґрунтування феноменів політичної еліти і політичного лідерства, починаючи з давнини, і є реальністю сьогодення, а також закономірністю розвитку в далекоглядному майбутньому світі.

Контрольні запитання

 

1. Яка специфіка еволюції політичної еліти України в посткомуністичний період?

2. Назвіть найефективніші напрямки діяльності еліти в умовах реформування суспільства.

3. Дайте характеристику і наведіть приклади політичної еліти, яка здійснює владу без згоди мас, переважно методами насильства і примусу.

4. Розкрийте взаємозв’язок політичної і економічної еліти.

5. Дайте оцінку тієї ролі, яку відіграє політична еліта у складі владної еліти.

6. Проаналізуйте природу партійно-номенклатурної правлячої еліти в СРСР.

7. Покажіть на конкретних прикладах з політичної історії України, в ім’я чого, як і якими засобами і методами створювався імідж вождів, політичних лідерів, керівників держави.

8. Розкрийте основні положення сучасних теорій політичного лідерства?

9. Визначте складові іміджу політичного лідера та проаналізуйте основні методи його формування.

10. Ваше розуміння відносно того, який фактор відіграє вирішальне значення при формуванні певного типу політичного лідера.

11. Створіть свою модель політичного лідера.

12. Розробіть технологію передвиборчої компанії.

13. Який на вашу думку політичний лідер сьогодні необхідний Україні (чи буде він їй корисний)?