Загальні принципи системи соціального захисту в Україні

 

Поняття соціального захисту завжди було притаманне будь-якому суспільному ладу і відрізнялось лише формами та дієвістю. Існували, та й існують надалі, проблеми соціальної безпеки - тобто захисту націй чи окремої людини від загроз, властивих соціальній структурі. Ці соціальні загрози практично не усуваються відповідними законодавчими актами, тому що в самих соціальних відносинах багато дечого ґрунтується на рівності особистих прав людини, моральному релятивізмі та розмаїтті світоглядних орієнтацій спільнот. У цьому контексті необхідно зауважити, що раніш існуючі форми соціального захисту, почали трансформуватись у сучасні форми у зв'язку з необхідністю створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Складний макроекономічний стан українського суспільства, спад економічного розвитку призводять до значного зростання соціальних негараздів, таких як безробіття, втрата реального доходу, бідність, зменшення витрат на фінансування заходів охорони здоров'я, освіти, інших галузей соціальної сфери, створення безпечних умов праці. Все це потребує подальшого розвитку системи соціального захисту особистості.

У соціологічному словнику соціальний захист визначається як комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я та добробуту населення в конкретних економічних умовах [ 58, 113 ]. Метою соціального захисту є:

забезпечення рівня життя непрацездатних громадян не нижче від мінімуму, встановленого державою;

запобігання соціальній напруженості в суспільстві, яка може бути зумовлена наявною майновою, расовою, культурною, релігійною та соціальною нерівностями [ 31, 29-34 ].

Існує захист людей, їхнього життя та здоров'я тощо у загрозливих ситуаціях будь-якого походження, не обов'язково лише тих, що випливають із функціонування соціального середовища. Це можуть бути різні природні, екологічні чи техногенні катастрофи, які проявляються у подальшому розвитку населення регіону чи людського суспільства в цілому. Є події пов'язані із природним станом самої людини - старість і невідворотна немічність, війни, військові конфлікти та тероризм (гуманітарні катастрофи). Ці поза соціальні загрози вимагають гуманітарного захисту людини. Але є інші види небезпек, які створюються лише в системі соціальних взаємодій - це соціальні небезпеки, вони роблять особисте, громадське та державне існування незахищеним. Ці небезпеки створюються лише одними людьми з метою (а може і без неї) нашкодити іншим.

На основі аналізу соціологічної літератури ми стверджуємо, що для прогресивного розвитку суспільства обов'язково потрібно вирішувати питання соціальної безпеки окремої людини.

 

 

Політика соціальної безпеки повинна бути спрямована на створення умов нормального функціонування систем соціального життєзабезпечення населення, вона повинна регулювати соціальні процеси в напрямку реалізації соціальних пріоритетів, збалансування соціальних пропорцій та недопущення соціальних деформацій, котрі можуть призвести до соціально-політичної нестабільності та утруднити соціально-економічний розвиток держави.

Система соціальної безпеки повинна бути надзвичайно дієвою, на основі обмежених економічних можливостей держави, вона (ця система) повинна бути здатною ефективно відрізняти небезпеки глобального значення від небезпек соціальних втрат локального масштабу, соціальні небезпеки тимчасового характеру від небезпек більш довготермінових, пов'язаних із негараздами перехідного економічного періоду. Отож, гарантування соціальної безпеки окремої людини та суспільства слід вважати завданням соціального захисту.

Перша із названих функцій У процесі дипломного дослідження нами з’ясовано, що за своїм призначенням система соціального захисту повинна виконувати дві основні функції:

)   пом'якшення наслідків бідності ( реабілітаційна функція ) через надання короткотермінової адресної допомоги бідним прошаркам населення;

) запобігання бідності (превентивна функція ), що досягається запровадженням умов для участі громадян у соціальному страхуванні під час свого активного періоду життя.

Має, як правило, характер пасивної підтримки тих членів суспільства, які з певних причин опинились в скрутному економічному становищі, і дозволяє їм уберегтися від зубожіння.

Друга із функцій є активним заходом захисту доходу окремої особи та членів її сім'ї на випадок втрати працездатності (за віком, хвороби, каліцтва) чи самої роботи [24, 63-67].

В умовах глибокого економічного спаду виконання системою соціального захисту зазначених функцій стало проблематичним. Необхідно робити нелегкий вибір між розподілом обмежених наявних ресурсів для короткотермінового пом'якшення бідності за рахунок стратегії запобігання бідності в довгостроковому періоді. Перед українськими політиками ця дилема на сьогодні стоїть дуже гостро. Необхідно пристосувати систему соціального захисту населення до досить змінних ситуацій та досягти розумної рівноваги між пом'якшенням та запобіганням бідності [48, 85-102].

Розгляд лише двох основних функцій соціального захисту не є цілком достатнім для цього поняття. Необхідно конкретизувати елементи цієї системи. Слід зауважити, що наразі немає цілісної теорії соціального захисту, що негативно позначається на проведенні практичної соціальної політики на всіх соціальних рівнях.

З аналізу соціологічної літератури ми констатуємо, що сама модель соціального захисту повинна бути:        

цілісною;  

структурованою;

динамічною;

багатовимірною (враховувати стратифікацію суспільства та диференціацію регіонів).

Теоретичні засади соціального захисту населення за своїми принципами повинні бути незалежно від рівня їх застосування - єдиними, і не можуть при цьому бути кількісно детермінованими, оскільки реальні потреби у соціальному захисті змінюються залежно економічного та регіонального розвитку. Так, економічне піднесення зменшує потреби в соціальному захисті певної частини населення та посилює її самореалізацію й економічну самодостатність. Необхідно враховувати і регіональні особливості різних територій нашої держави.

У соціологічній і соціально-педагогічній літературі наголошується на двох важливих складових соціального захисту:

1.   Пенсійне забезпечення, допомога сім'ям з дітьми;

2. Житлові субсидії та допомога по безробіттю.

Однак, на нашу думку, цього недостатньо, а тому слід наголосити на таких складових, які випливають із необхідності створення достойних умов для дітонародження, подальшого життя, охорони здоров‘я та виховання підростаючого покоління, що є випереджувальним заходом щодо формування трудового потенціалу суспільства, зокрема здорового демографічного покоління, що є особливо важливим зараз, на етапі, коли трансформаційні процеси в економіці збігаються з демографічними, що може призвести до системної кризи.

Саме тому, необхідно посилити соціальний захист бездомних, тих, що виховуються в дитячих закладах. Ці категорії дітей вимагають особливої уваги, тому що саме вони виховуються у державницькому дусі ( і в мовному, і в культурному, і в історичному планах).

Як свідчить аналіз досліджуваної проблеми, об‘єктом соціального захисту є здоров'я людини, що належить до найбільших здобутків та цінностей нації. Єдність душі і тіла визначає здоров'я людини, яке має декілька аспектів, що піддаються різним негативним впливами, зокрема соціально-економічним. З огляду на це система охорони здоров'я населення вимагає докорінного вдосконалення та створення такої системи соціального захисту, яка б випереджувала захворюваність і зменшувала смертність.

Важливу роль в оздоровленні населення відіграє освіта, оскільки освіта - це не тільки база освоєння інноваційних технологій та організацій, це насамперед основа підвищення загальної культури етносу, в тому числі у сфері збереження здоров'я та продовження життєвого циклу людини [33, 78]. Освітня компонента соціального захисту є надзвичайно важливою, її фінансування повинне ґрунтуватися на різних джерелах, не лише державних. Соціальний захист має враховувати та передбачати ці джерела з метою створення гідних умов для підвищення освітньою рівня суспільства, передусім молодої генерації, яка включатиметься у ринок праці конкурентоспроможною. Освіта надає людині ресурси розширення вибору способу її існування, є найефективнішою сферою капіталовкладень.

У ринковій (чи перехідній) економіці гостро постають питання організації зайнятості, створення умов для ефективної самозайнятості, самореалізації економічно активної частини населення. Необхідно долати маргінальну поведінку та настрої власного громадянства, зменшувати можливості його міграції з метою заробітків за межами своєї держави, які супроводжуються значними втратами трудового капіталу нації та позбавлені відповідного соціального захисту самих мігрантів.

Важливими параметрами провадження соціального захисту є гідна опіка споживача на ринку товарів і послуг та стимулювання якісного стану довкілля.

Значущість системи соціального захисту випливає із її соціальної суті, тобто з того, що стосується усіх аспектів побутування людини, її виробничої та іншої діяльності.

У науковій літературі з соціальної роботи систему соціального захисту розділено на три головні складові (див.рис.1.1.):

соціальна допомога;

соціальне страхування;

соціальна справедливість.

 

Рис.1.1. Складові системи соціального захисту

 

Зупинимось більш детально на аналізі названих компонентів системи соціального захисту. Так, надання соціальної допомоги означає підвищення рівня споживання економічно слабких сімей шляхом зниження рівня споживання економічно сильніших сімей, з метою пом'якшення бідності перших. Бідніші родини є чистими бенефіціарами, а багатші - вкладниками (донорами) коштів.

Рис.1.2. Складові системи соціальної допомоги

 

Забезпечення соціального страхування означає захист громадян від подій, які є властивими суспільству в цілому, і не зовсім передбачувані для окремої особи зокрема. Це може бути як і тривалість людського життя, так і бідність, що настала (або ж інші причини - хвороба, каліцтво тощо). Страхові виплати тісно пов'язані із страховими внесками. Програми соціального страхування можуть допомагати бенефіціарам уникнути бідності при виникненні певної страхової події.

 

Рис.1.3. Складові системи соціального страхування

Соціальна справедливість означає компенсацію (матеріальну або ж іншу особам при виникненні непередбачуваних подій (наприклад, природних та техногенних катастроф). У цих випадках пом'якшення бідності не обов'язково є кінцевою метою, зв'язок внески-виплати відсутні.

 

Рис.1.4. Складові системи соціальної справедливості

 

Як свідчить аналіз соціологічної та соціально-педагогічної літератури система соціального захисту має завжди конкретний історичний характер, спирається не лише на певні обумовлені засади та цінності, але й на необхідні для цього ресурси, без яких перетворюється лише в популістські лозунги. Для системи соціального захисту в державах перехідної (або ж ринкової) економіки властиве поняття утилітаристської теорії щастя.

 

 

Рис.1.5. Схема утилітаристської теорії щастя

Сутність цієї теорії полягає у створенні державою належних умов для своїх трудоактивних членів, що давало б можливість стимулювати відповідний рівень доходів, частина яких оподатковується і в режимі вертикального перерозподілу йде на забезпечення життєвих потреб найбільш уразливих, зокрема непрацездатних, верств населення.

Сучасні системи соціального захисту охоплюють весь життєвий цикл людини, передбачаючи відповідні заходи щодо підтримання її добробуту від народження до смерті. Поруч із соціальним страхуванням та соціальною допомогою, це - сімейна розширена політика, а саме: захист прав дитини; матеріальна підтримка малозабезпечених сімей з дітьми; рання імунізація; сприяння різним ступеням освіти, в тому числі і вищої; зміцнення духовних, соціальних, моральних та матеріальних підвалин сім'ї; вирішення суперечностей, що виникли між державою та сім'єю; соціальна робота у неблагополучних сім'ях та соціальне обслуговування дітей-інвалідів. Пріоритетним у цьому є формування умов для відтворення природно-історичного характеру функціонування сімейно-шлюбних відносин, котрі б були адекватні сучасним реаліям суспільного буття, відповідали б сучасній системі прогресивних цінностей та норм сімейної організації суспільства. Близькою до сімейної політики є і так звана гендерна політика, яка спрямована на усунення існуючої дискримінації за статевою ознакою, забезпечення реальної рівноправності чоловіків і жінок у суспільстві.

Соціальний захист неповносправних передбачає не лише їх матеріальне забезпечення та медичне обслуговування, доступ до робочих місць, закладів культури, освіти, дозвілля на рівні із здоровими людьми, але й створення у суспільстві таких умов, щоб кожен інвалід міг вільно сказати будь-якому повносправному його членові: "Дивись не мене, як на рівного" [ 42, 67 ].

Соціальне обслуговування людей похилого віку, зокрема одиноких непрацездатних громадян (пенсіонерів), в тому числі одиноких (бездітних) подружніх пар та інвалідів І-ІІ груп незалежно від віку, які частково або повністю втратили здатність до самообслуговування та не мають працездатних родичів, які зобов'язані згідно з чинним законодавством їх утримувати. соціальний дитина інвалід захист

Не залишаються без компенсацій такі втрати доходу як тимчасові (хвороби) та довготривалі чи постійні періоди непрацездатності (каліцтво чи професійне захворювання) та випадки, пов'язані із втратою годувальника.

Надзвичайно важливою є активна складова соціальної політики, яка сприяє створенню умов ефективної зайнятості працездатного населення, відтворенню та всебічній реалізації трудового потенціалу народу, самореалізації кожної із особистостей. Саме забезпечення достойних умов життя у непрацездатному віці та смерті людини закладено в підвалинах системи соціального страхування.

У ході написання дипломної роботи ми також з’ясували, що українська модель соціального захисту містить багато рудиментів від попередньої системи планової економіки, зокрема таких, як наявність широких соціальних трансфертів (перенесення соціальних пільг, гарантій тощо). Але умови перехідної економіки зумовили до значних зміни у його побудові та функціонуванні (див. додаток А).

Аналіз реальних показників розвитку українського суспільства та світових критично допустимих показників свідчить про значне переважання негативу у перших (див. додаток Б). Очевидними є загрози позитивному розвитку нашого суспільства, його науковому, інтелектуальному та кваліфікаційному потенціалам. У цьому контексті збереження та відтворення трудових ресурсів і людського капіталу, їх ефективну та безболісну трансформацію відповідно до ринкових вимог необхідно визначити як найголовніші стратегічні завдання реформування економіки, найважливіші соціально-економічні пріоритети в системі національних інтересів. Необхідно запровадити галузевий та регіональний моніторинги вищезазначених потенціалів, ґрунтовні наукові дослідження соціальних процесів в Україні, які б адекватно відображали соціальне життя. Дієвість соціальної безпеки без реального усвідомлення сутності соціальних процесів, що відбуваються в нашій державі, буде незначною. Необхідно на законодавчому рівні утвердити соціальну безпеку як складову частину національної безпеки України.